Постанова

від 05.08.2024 по справі 640/7760/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/7760/19 Головуючий у І інстанції - Мамедова Ю.Т., Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Політекс» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Політекс» до Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Політекс» звернулось до суду з даним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0196140301 від 28.03.2019, яким йому збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 81 000, 00 грн, з яких за податковими зобов`язаннями - 64 800, 00 грн, та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 16 200, 00 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що відповідачем жодним чином не обґрунтовано мотиви неврахування первинних документів по операціях з контрагентом. Наголошує, що в ході перевірки не було встановлено, що відомості у документах є неповними, недостовірними або суперечливими, що в свою чергу могло б свідчити про нікчемність правочинів.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2021 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджено надання спірних послуг ТОВ «АФ «Юраудитсервіс» позивачу, що свідчить про обґрунтованість спірного податкового повідомлення-рішення.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги загалом аналогічні тим, що викладені у позові.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що відповідачем у період із 27.02.2019 по 05.03.2019 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ВК «Політекс» з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 29.05.2018 по 05.03.2019.

За результатами проведення перевірки складено акт від 13.03.2019 №94/1-26-15-14-03-01/42163850 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 19.01.2000 за №27/4248, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено суму податку на прибуток на загальну суму 64 800, 00 грн, в т.ч. за 2018 рік на суму 64 800, 00 грн.

28.03.2019 на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0196140301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 81 000, 00 грн, з яких за податковими зобов`язаннями - 64 800, 00 грн, а за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 16 200, 00 грн.

Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень довів суду, що діяв правомірно, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.

Так, приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 44.3 ст. 44 ПК України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених п. 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до ст. 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Згідно п. 44.6, п. 44.7 ст. 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абз. 2 п. 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абз. 2, 4 п. 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки, платник податків має право подати контролюючому органу, що проводив перевірку, заперечення та/або додаткові документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений ста. 82 цього Кодексу.

У разі якщо надіслані у передбаченому абз. 1 цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

Так, судом установлено, що в ході перевірки позивачу було вручено запит від 04.03.2019 про надання підтверджуючих первинних документів щодо ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «ВК «Політекс», а саме: статут ТОВ «ВК «Політекс» з наявними змінами; пояснення щодо формування та повернення Статугного капіталу; облікова політика ТОВ «ВК «Політекс»; договори про надання/отримання фінансової допомоги, оренди приміщень, які були укладені та по яких проводились розрахунки за період з 2018 - 2019 роки; акти виконаних робіт (наданих послуг), видаткові накладні, звіти про надані/отримані послуги (з деталізацією) та інші документи, які підтверджують надання/отримання послуг; загальні оборотно-сальдові відомості по всіх рахунках за 2018, 2019 роки; картки рахунків 10, 15, 20, 37, 44, 631, 632, 71, 79, 92 за 2018, 2019 роки; інші документи, які не увійшли до зазначеного переліку, але безпосередньо пов`язані із здійсненням фінансово-господарських операцій із вищевказаним контрагентом.

Станом на дату закінчення терміну перевірки та на останній день складання акту перевірки позивачем не надано пояснення з документальним підтвердженням щодо придбання консультаційних послуг та практичної допомоги з питань ліквідації юридичних осіб. Крім того, до перевірки не надано детального звіту про надані/отримані послуги.

При цьому, позивач не втрачав, не пошкоджував або достроково не знищував документи, та такі документи не вилучались правоохоронними органами.

Як вже зазначалось вище, п. 44.6 ст. 44 ПК України визначено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абз. 2 п. 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Згідно пп. 133.1.1 п. 133.1 ст. 133, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, ст. 135 ПК України платниками податку на прибуток підприємств - резидентами є суб`єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, крім юридичних осіб, визначених п.п. 133.4 та 133.5 цієї статті.

Об`єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об`єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об`єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи;

Базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно ст. 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) передбачено, що сфера дії цього Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення № 88).

Статтею 9 Закону №996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення №88 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 Положення № 88 забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом № 996-ХІV.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, підприємство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем копії акту наданих послуг №26 від 29.12.2018 та детального звіту від 29.12.2018 до Договору не є достатніми доказами реальності господарської операції з наступних підстав.

Так, з акту наданих послуг №26 від 29.12.2018 не можливо встановити, які саме консультаційні послуги та практична допомога з питань ліквідації юридичних осіб були надані позивачу.

В детальному звіті від 29.12.2018 до Договору зазначено, що у відповідності до укладеного Договору в період з жовтня 2018 року по грудень 2018 року надано послуги які пов`язані із здійсненням ліквідаційних процедур, а саме:

1) здійснено аналіз даних обліку з метою виявлення кредиторської та дебіторської заборгованості із строками її виникнення;

2) здійснено аналіз шляхів погашення існуючої кредиторської та дебіторської заборгованості;

3) здійснено аналіз строків та підстав виникнення кредиторської та дебіторської заборгованості;

4) підготовлено інформацію для складання ліквідаційного балансу;

5) складено проект ліквідаційного балансу;

6) підготовлено проект рішення власника про ліквідацію;

7) забезпечено повідомлення органу реєстрації та публікацію оголошення;

8) проведено аналіз первинної документації перед проведенням перевірки вимог податкового законодавства.

При цьому, судом першої інстанції було витребувано у позивача документальні підтвердження здійснення ліквідаційних процедур, які визначені у детальному звіті від 29.12.2018 до Договору, зокрема: здійснення аналізу даних обліку з метою виявлення кредиторської та дебіторської заборгованості із строками її виникнення; здійснення аналізу шляхів погашення існуючої кредиторської та дебіторської заборгованості; здійснення аналізу строків та підстав виникнення кредиторської та дебіторської заборгованості; підготовлення інформації для складання ліквідаційного балансу; складення проекту ліквідаційного балансу; підготовлення проекту рішення власника про ліквідацію; забезпечення повідомлення органу реєстрації та публікацію оголошення; проведення аналізу первинної документації перед проведенням перевірки вимог податкового законодавства.

Проте, позивачем не було надано ані до суду першої інстанції, ані до апеляційного суду належних та достатніх доказів надання (виконання) вказаних у детальному звіті від 29.12.2018 до Договору послуг (робіт).

А надані позивачем роздруківки оборотно-сальдової відомості та фінансові звіти не є належними доказами надання (виконання) вказаних вище послуг (робіт).

Крім того, позивачем не розкрито ні зміст, ні обсяг таких послуг, ні ким такі послуги безпосередньо надавалися, а відтак позивачем не доведено фактичне надання спірних послуг ТОВ «АФ «Юраудитсервіс» позивачу.

Також, позивачем не зазначено та не надано належних та достатніх доказів щодо ділової мети в укладанні спірного правочину.

З огляду на викладені обставини справи, на переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції ухвалено при дотриманні норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування судового рішення колегія суддів не вбачає.

Зі змісту ч.ч. 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Політекс» - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: Л.В. Губська

Судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова