Рішення

від 09.05.2024 по справі 203/824/23

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 203/824/23

Провадження № 2/0203/127/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.05.2024 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська в залі суду в м. Дніпрі у складі:

головуючого судді - Ханієвої Ф.М.,

за участю секретаря судового засідання - Сядро Г.Г.,

за участі:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Стасовської Є.А. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

встановив:

14.02.2023 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась ОСОБА_1 з позовом до Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради (далі - КЗ «БСМП» ДОР, відповідач) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, в якому, з урахуванням його зміненої редакції від 30.06.2023 року, ухвали суду від 11.07.2023 року, позивач просить суд:

- поновити ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера в Комунальному закладі «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради;

- стягнути з Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати за 7 (сім) днів по день фактичного розрахунку в сумі 7782,60 грн;

- стягнути з Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 січня 2023 року по день постановлення рішення суду - станом на 11 липня 2023 року у сумі 132304,20 грн;

- стягнути з Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди грошові кошти у розмірі 30000,00 грн;

- стягнути з Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу за попереднім розрахунком в сумі 13420,00 грн;

- стягнути з Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради на користь ОСОБА_1 понесені витрати на сплату судового збору по справі;

- допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради.

І. Стислий виклад позиції учасників справи.

Свої позовні вимоги, з урахуванням їх зміненої редакції від 30.06.2023 року, ухвали суду від 11.07.2023 року, позивач обґрунтовує тим, що з 01.02.1972 року з самого початку своєї діяльності вона працювала на підприємстві відповідача, та у період з 13.03.2006 року по 26.01.2023 року займала посаду головного бухгалтера. За твердженнями позивача, з серпня 2022 року керівник відповідача почав висловлювати до неї упереджене ставлення. Наказами від 15.08.2022 року та від 17.10.2022 року позивачу були оголошені догани. Керівник підприємства заборонив всім працівникам спілкуватися з позивачем, заборонив надавати їй документи. Заступник головного бухгалтера ОСОБА_4 завжди нараховує заробітну плату всім працівникам, та 24.01.2023 року вона повідомила позивача про те, що нарахує заробітну плату. Однак, 26.01.2023 року позивачу повідомили, що ОСОБА_4 перебуває на лікарняному та не зможе нарахувати заробітну плату. Позивач 26.01.2023 року звернулась до керівника підприємства з доповідною запискою та проханням дозволити заступнику головного бухгалтера ОСОБА_4 працювати віддалено та провести нарахування заробітної плати. Однак, керівник закладу не вирішив питання про винесення розпорядження та призначення бухгалтера для нарахування заробітної плати за січень 2023 року та одразу виніс наказ №23 від 26.01.2023 року, звільнив її за грубе порушення трудових обов`язків на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

За поясненнями позивача, заробітну плату комунальний заклад повинен нарахувати та передати до Державного казначейства за добу до 31 числа кожного місяця (п`ятниця 27 січня, понеділок 30 січня - 2 робочих дні). А тому, якщо б керівник закладу розпорядився і доручив позивачу провести нарахування заробітної плати за січень 2023 року, то вона змогла це самостійно зробити. Отже, на думку позивача, відсутній привід для її звільнення. Тим більше, що погодження з Департаментом охорони здоров`я Дніпропетровської обласної адміністрації у керівника закладу не було.

Крім того, позивач зазначила, що у зв`язку з незаконним звільненням, вона зазнала моральної шкоди, яку оцінила у 30000,00 грн. Оскільки зазнала стрес, душевні та моральні страждання, переживання, втрату психологічної рівноваги.

З огляду на викладене, позивач звернулась до суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

У відзиві на позов від 20.07.2023 року відповідач зазначив, що заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити у їх задоволенні.

Як пояснив відповідач, саме головний бухгалтер відповідно до посадової інструкції, зобов`язана забезпечувати законність, своєчасність і правильність нарахування заробітної плати. Оскільки позивач винна у порушенні трудового законодавства та оплати праці, вона була звільнена за п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. При цьому КЗпП України не містить жодних застережень щодо призначення та звільнення головного бухгалтера. Тому під час укладення трудового договору з головним бухгалтером слід керуватися загальними нормами трудового законодавства. Головний бухгалтер приймається на роботу та звільняється з роботи директором закладу, як це передбачено статутними документами.

За твердженнями представника відповідача, здійснити виплату повного розрахунку заробітної плати та компенсації за невикористані дні відпустки в день звільненні 26.01.2023 року не було можливості, бо на рахунку закладу кошти знаходились, але виплатити їх в день звільнення головного бухгалтера ОСОБА_1 заклад не мав можливості, у зв`язку з тим, що в управлінні державної казначейської служби у Центральному районі м. Дніпра не було оформлено право другого підпису на тимчасово виконуючу обов`язки головного бухгалтера ОСОБА_5 , а в АТ КБ «ПриватБанку» був відсутній електронний ключ - не було відкрито електронно-цифрового підпису на тимчасово виконуючу обов`язки головного бухгалтера ОСОБА_5 .

Також відповідач вважає необґрунтованими доводи позивача, викладені в обґрунтування позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Під час судового розгляду справи сторона позивача підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила суд їх задовольнити, підстави звернення до суду позивач та її представник пояснили суду таким чином, як про це вказано вище. За поясненнями представника позивача, позивачу попередньо було оголошено дві догани, вона є пенсіонером та вивчала програму ІСПро, проте 26.01.2023 року її було звільнено з роботи за грубе порушення трудових обов`язків. Водночас позивач 26.01.2023 року була звільнена з роботи та не мала можливості нарахувати заробітну плату. Свідок ОСОБА_4 показала, що позивач могла нарахувати заробітну плату. Середня заробітна плата за час вимушеного прогулу за 335 робочих дні становить 372453,00 грн. Проте кошти надійшли тільки 02.02.2023 року, тобто із 7 днями затримки. Також позивач зазнала моральної шкоди, яку оцінила у 30000,00 грн, та понесла витрати на правничу допомогу у розмірі 35339,00 грн.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог та просила суд відмовити у їх задоволенні. За твердженнями представника відповідача, позивач порушила посадову інструкцію, свої трудові обов`язки та не здійснила своєчасне, тобто до 25 числа поточного місяця нарахування заробітної плати, тому вона була звільнена з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. При цьому призначати іншого працівника для нарахування заробітної плати у відповідача не було необхідності. У керівника закладу було усне погодження звільнення позивача з роботи з керівником Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної військової (державної) адміністрації, та всі працівники отримали заробітну плату із затримкою. Наявність моральної шкоди та понесених витрат на правничу допомогу позивачем не доведено.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 20.02.2023 року було залишено без руху позовну заяву та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

03.03.2023 року позивач усунула недоліки позовної заяви у повному обсязі та належним чином.

Ухвалою суду від 08.03.2023 року було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребувано у Комунального закладу «База спеціального медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради: довідку про заробітну плату, яку отримувала головний бухгалтер ОСОБА_1 за останні 2 (два) місяця роботи перед звільненням 26.01.2023 року; копію посадової інструкції заступника головного бухгалтера від 01.12.2022 року, на яку посилається відповідач в наказі №23 від 26 січня 2023 року про звільнення головного бухгалтера ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 29.05.2023 року було задоволено клопотання представника відповідача про виклик свідків в цивільній справі та викликано у судове засідання для допиту в якості свідків: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 .

Ухвалою суду від 11.07.2023 року було прийнято до розгляду змінену редакцію позовної заяви від 30.06.2023 року, якою збільшено розмір позовних вимог.

Ухвалою суду від 20.07.2023 року із занесенням до протоколу судового засідання було прийнято відмову представника відповідача від допиту свідка ОСОБА_6 .

Ухвалою суду від 03.11.2023 року із занесенням до протоколу судового засідання було задоволено клопотання представника відповідача та змінено прізвище свідка ОСОБА_7 на ОСОБА_9 , у зв`язку із реєстрацією шлюбу.

У судове засідання 09.05.2024 року з`явились всі учасники справи.

Під час судового розгляду справи судом були заслухані усні пояснення учасників справи по суті спору, допитані свідки, досліджені письмові докази, заслухані заключні слова учасників справи, та 09.05.2024 року у судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.

Судом встановлено, що у період з 13.03.2006 року по 26.01.2023 року позивач - ОСОБА_1 працювала головним бухгалтером КЗ «БСМП» ДОР», що підтверджується копіями трудової книжки позивача від 08.01.1972 року та наказу від 26.01.2023 року №23 «Про звільнення головного бухгалтера ОСОБА_1 », відповідно до якого позивача було звільнено 26.01.2023 року із займаної посади за грубе порушення трудових обов`язків, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Так, відповідно до наказу КЗ «БСМП» ДОР» від 26.01.2023 року №23 «Про звільнення головного бухгалтера ОСОБА_1 », у зв`язку з грубим порушенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 2.15, 2.18 Посадової інструкції, затвердженої 01.11.2022 року директором КЗ «БСМП» ДОР», п. 7.2 Посадової інструкції, затвердженої 01.12.2022 року директором КЗ «БСМП» ДОР», неналежним виконанням трудових обов`язків, а саме: неприйняття заходів по забезпеченню виконання: розрахунку, нарахуванню по заробітній платі та інших виплат за січень 2023 року працівникам закладу, наказано, зокрема, звільнити з займаної посади за грубе порушення трудових обов`язків, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Відповідно до доповідної записки від 25.01.2023 року за вхідним номером №11 від 26.01.2023 року, ОСОБА_1 просила директора КЗ «БСМП» ДОР» ОСОБА_10 винести розпорядження, кому із співробітників нарахувати заробітну плату за січень 2023 року. Оскільки заробітну плату нараховує заступник головного бухгалтера ОСОБА_4 , згідно зі своєю посадовою інструкцією. Нарахування ведеться у програмі ІСПро, для цього їй необхідний час для вивчення цієї програми. Про те, що ОСОБА_4 перебуває на лікарняному, позивач дізналась 24.01.2023 року, а 25.01.2023 року дзвонила їй, проте зв`язок був відсутній. Зв`язку ОСОБА_4 з ОСОБА_1 як з головним бухгалтером не було, та вона не повідомила її, коли вона зможе провести нарахування заробітної плати.

За резолюцією керівника закладу ОСОБА_10 від 26.01.2023 року, зробленою на доповідній записці ОСОБА_1 від 25.01.2023 року, було вирішено підготувати наказ про звільнення за грубе порушення трудових обов`язків.

Відповідно до доповідних записок від 26.01.2023 року директору КЗ «БСМП» ДОР» ОСОБА_10 . провідного юрисконсульта ОСОБА_6 , економіста ОСОБА_7 , зав. господарством ОСОБА_11 , економіста ІІ категорії ОСОБА_5 , 26.01.2023 року головний бухгалтер закладу КЗ «БСМП» ДОР» ОСОБА_1 в кабінеті директора закладу повідомила, що не вміє, не зможе здійснити перерахування заробітної плати працівникам закладу, а саме подати керівнику заявку на видачу готівки та перерахування коштів, про що подала в письмовому вигляді доповідну записку. Також не змогла подати економію по заробітній платі за січень 2023 року та не кваліфікована у програмі ІСПро. Це є її прямим обов`язком, відповідно до Посадової інструкції від 01.11.2022 року, 01.12.2022 року, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до доповідної записки від 26.01.2023 року економіста ІІ категорії ОСОБА_5 директору КЗ «БСМП» ДОР» ОСОБА_10 , у зв`язку з відсутністю електронного підпису у Казначействі, повний розрахунок заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки, додаткових відпусток, у зв`язку із звільненням головного бухгалтера ОСОБА_1 , згідно з наказом №23 від 26.01.2023 року, виплати будуть здійснені після отримання електронного ключа (підпису) або виходу з лікарняного заступника головного бухгалтера ОСОБА_4 .

Відповідно до доповідної записки від 26.01.2023 року економіста ІІ категорії ОСОБА_5 директору КЗ «БСМП» ДОР» ОСОБА_10 , згідно з наказом №23 від 26.01.2023 року, нею було здійснено повний розрахунок заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки та додаткові відпустки головного бухгалтера ОСОБА_1 .

Відповідно до виписки з банківського рахунку ОСОБА_1 від 03.02.2023 року, АТ КБ «ПриватБанк» повідомило, що за період - 02.02.2023 року по банківській картці/рахунку № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) і додатковим рахункам договору №SAMDNFF000087423715 від 16.05.2013 року, з урахуванням довідки закладу про наявність боргу за підприємством на січень 2023 року, платіжної відомості, довідки про доходи, анкет належної перевірки клієнта юридичної особи - резидента від 01.02.2023 року, 02.02.2023 року на рахунок позивача було перераховано заробітну плату від КЗ «БСМП» ДОР» у сумі - 43488,47 грн.

На підтвердження факту перебування на утриманні позивача доньки, яка хворіє, та онука, який навчається, позивач надала суду копії: свідоцтва про одруження доньки ОСОБА_12 (до шлюбу - ОСОБА_13 ) від 05.06.2004 року, серії НОМЕР_3 , довідки №77 від 09.02.2023 року про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, за адресою: АДРЕСА_1 , рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.09.2011 року про розірвання шлюбу, довідки від 21.07.2022 року №31/205, виданої Університетом митної справи та фінансів щодо студента ОСОБА_14 , медичної документації.

На підтвердження факту подачі заявок на видачу готівки та перерахування коштів на вкладні рахунки головним бухгалтером ОСОБА_1 кожного 25-26 числа поточного місяця, представник відповідача надала суду копії відповідних заявок за липень 2022 року, листопад 2022 року, грудень 2022 року, травень 2022 року.

Відповідно до копії платіжного доручення від 31.01.2023 року №8, відповідач провів сплату заробітної плати за ІІ половину січня 2023 року у сумі 613359,67 грн.

Відповідно до розділу 3 Правил внутрішнього трудового розпорядку, прийнятого зборами трудового колективу КЗ «БСМП» ДОР», протокол №1 від 18.11.2021 року, вказані основні зобов`язання працівників КЗ «БСМП» ДОР», зокрема, працівники КЗ «БСМП» ДОР» зобов`язані суворо дотримуватися дисципліни, якісно та сумлінно виконувати свої посадові обов`язки та розпорядження директора закладу.

З Правилами внутрішнього трудового розпорядку позивач як головний бухгалтер ознайомилась - 18.11.2021 року.

Відповідно до розділу ІІ строкового трудового договору (контракту) №15-2 від 17.06.2022 року, керівник закладу зобов`язується, зокрема, призначати на посаду та звільняти з посади своїх заступників і головного бухгалтера закладу за погодженням з департаментом охорони здоров`я облдержадміністрації.

01.11.2022 року була затверджена нова редакція Посадової інструкції головного бухгалтера ОСОБА_1 , з якою вона ознайомилась, - 01.11.2022 року.

Відповідно до пунктів 2.6, 2.13., 2.15, 2.18 розділу 2 Посадової інструкції головного бухгалтера ОСОБА_1 від 01.11.2022 року, головний бухгалтер керує працівниками бухгалтерського обліку та розподіляє між ними посадові завдання та обов`язки. Проводить розрахунки по заробітній платі у закладі та здійснює контроль за витрачанням фонду оплати праці. Контролює виконання обов`язків працівниками бухгалтерії, та приймає заходи по забезпеченню їх виконання.

Відповідно до п. 7.2 розділу 7 Посадової інструкції Заступника головного бухгалтера ОСОБА_4 від 01.12.2022 року, за відсутності заступника головного бухгалтера його обов`язки виконує головний бухгалтер закладу або призначений наказом директора бухгалтер, із набуттям відповідних прав і відповідальності за неналежне виконання покладених на нього обов`язків.

Відповідно до пунктів 7.1, 7.2, 8.1, 8.2, 8.6, 8.7, 8.8 Положення «Про бухгалтерську службу КЗ «БСМП» ДОР», головний бухгалтер відповідно до своїх обов`язків: організовує роботу з ведення бухгалтерського обліку та забезпечення виконання завдань, покладених на бухгалтерську службу; здійснює керівництво діяльністю відділу бухгалтерського обліку, забезпечує раціональний та ефективний розподіл посадових обов`язків між його працівниками з урахуванням вимог щодо забезпечення захисту інформації та запобігання зловживання під час ведення бухгалтерського обліку; погоджує документи, пов`язані з витрачанням фонду заробітної плати, встановленням посадових окладів, надбавок, доплат; узгоджує посадові інструкції працівникам бухгалтерської служби та матеріально відповідальним особам на складах; у разі тимчасової відсутності головного бухгалтера (відрядження, відпустки, тимчасової втрати працездатності тощо) виконання його обов`язків покладаються на заступника головного бухгалтера; за відпрацьований рік Казначейством проводиться оцінка виконання головним бухгалтером своїх повноважень відповідно до порядку, затвердженого Мінфіном; у разі невиконання або неналежного виконання покладених на нього повноважень несе відповідальність, згідно із законом.

Відповідно до п. 3.18 змін та доповнень до колективного договору КЗ «БСМП» ДОР» від 19.12.2922 року, при звільненні працівника, виплата всіх сум, що належать йому, проводиться у день звільнення при наявності коштів на рахунку закладу, або у найближчий термін виплати заробітної плати за письмовою згодою працівника. У разі порушення термінів виплати з незалежних від адміністрації причин, виплачувати негайно після надходження коштів на рахунок закладу.

На підтвердження факту перебування заступника головного бухгалтера ОСОБА_4 на лікарняному у період з 23.01.2023 року по 31.01.2023 року представник відповідача надала суду роздруківки з сайту з відомостями про лікарняний в Державному закладі «Спеціалізована багатопрофільна лікарня №1 МОЗ».

Відповідно до копії диплома, серії НОМЕР_4 , від 28.06.1980 року, виданого Дніпропетровським фінансовим технікумом, ОСОБА_1 було присвоєно кваліфікацію бухгалтера-фінансиста.

На підтвердження факту того, що позивач вивчає програму ІСПро, вона надала суду копію витягу з конспекту по вивченню програми.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 35339,00 грн позивач надала суду копії: договору про надання правничої допомоги від 10.02.2023 року разом з додатками, акти приймання-передачі наданих послуг, квитанції.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 (до шлюбу - ОСОБА_7 ) показала, що вона перебувала з позивачем у трудових відносинах та була присутня під час розмови позивача та директора щодо того, щоб привезти на роботу заступника головного бухгалтера ОСОБА_4 , яка була на лікарняному, бо головний бухгалтер не може нарахувати заробітну плату. При цій розмові також були присутні інші особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 . З цього приводу у позивача були пояснення, вона писала доповідну записку, в якій сама написала, що вона не може нарахувати заробітну плату. Свідок не змогла підтвердити той факт, що позивач знаходилась у кабінеті директора, проте доповідну записку позивача вона бачила.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показала, що вона перебувала з позивачем у трудових відносинах та їй було відомо, що ОСОБА_4 перебуває на лікарняному та не могла нарахувати заробітну плату. Свідок зазначила, що їй відомо про те, що позивач сказала, що самостійно не вміє нараховувати заробітну плату. За твердженнями юрисконсульта ОСОБА_6 , нарахування заробітної плати - це прямий обов`язок головного бухгалтера. Позивач пояснила, що вона не може працювати в програмі ІСПро.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 показала, що вона перебувала з позивачем у трудових відносинах та 23.01.2023 року їй дзвонила позивач, щоб вона нарахувала заробітну плату. Проте у разі відсутності заступника головного бухгалтера заробітну плату нараховує головний бухгалтер до 25 числа поточного місяця. У програмі ІСПро позивач ніколи не працювала, а коли є головний бухгалтер ніхто інший не може користуватися електронним ключем та у позивача був пароль доступу.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показала, що вона перебувала з позивачем у трудових відносинах та їй відомо, що позивач не може нарахувати заробітну плату в програмі ІСПро. Юрист ОСОБА_6 пояснила, що це прямий обов`язок головного бухгалтера, бо заступник головного бухгалтера була на лікарняному, та не було підстав призначати іншу особу. Обов`язки в.о. головного бухгалтера були покладені на свідка, проте у неї не було електронного ключа та вона не могла своєчасно здійснити нарахування заробітної плати та інших виплат, бо у неї не було електронного ключа. Доповідну записку вона писала самостійно у присутності директора. У закладі є один комп`ютер з доступом до програми ІСПро - у заступника бухгалтера ОСОБА_4 та з дозволу директора вона сіла та нарахувала заробітну плату.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до положень ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені статтями 40, 41 КЗпП України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках, зокрема, 1) одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами податкових та митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Під разовим порушенням порушення трудових обов`язків необхідно розуміти таку протиправну поведінку, що є обмеженою в часі та вчиненою саме одноразово (одну дію або бездіяльність). Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі №305/1001/18 (провадження №61-3286св21), від 28 липня 2022 року у справі №216/3852/20 (провадження №61-2822св22).

Також у постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №466/6109/18 (провадження №61-19125св19) зазначено, що, якщо порушення носить тривалий, а не разовий характер, зокрема, неналежне керівництво роботою ввіреного підрозділу, ослаблення контролю за роботою підлеглих працівників тощо, то це не дає підстав для звільнення керівника за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

При вирішенні питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку ним заподіяно чи могло бути заподіяно шкоду, істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали (могли настати) внаслідок такого порушення. В оцінці того, наскільки є грубим порушення трудових обов`язків, потрібно виходити з характеру дій чи бездіяльності працівника, істотності наслідків порушення та форми вини. Право оцінки порушення як грубого покладається на суд, який розглядає певний трудовий спір. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 554/897/21 (провадження № 61-13017св21), пункт 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

За правовою позицією ВС, викладеною у постанові від 16 грудня 2022 року, справа №761/34905/20, провадження №61-20830св21, обов`язковою умовою визнання діянь працівника як порушення трудових обов`язків є протиправність цих діянь, наявність вини, незалежно від її форми та причинного зв`язку між порушенням і його наслідком.

Порушення трудових обов`язків з прямим умислом може бути визнаним таким, що підпадає під пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України, навіть за відсутності шкідливих наслідків.

Під порушенням трудових обов`язків розуміється невиконання чи неналежне їх виконання. До трудових обов`язків віднесені обов`язки працівника, визначені трудовим договором (контрактом), посадовою інструкцією, іншими локальним нормативним актом та законодавством про працю.

Рішення компетентного органу власника підприємства і наказ про звільнення повинні містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою для звільнення. За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити посилання на цілу низку (систему) порушень, за які був звільнений керівник, а лише вказувати на одноразове грубе порушення конкретних трудових обов`язків.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України за своєю природою є дисциплінарним, а тому воно має здійснюватися з дотриманням порядку і строків, викладених у статтях 148, 149 КЗпП України.

Отже, рішення про звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України може бути прийняте роботодавцем за наявності сукупності таких умов: 1) суб`єктом дисциплінарної відповідальності може бути певна категорія працівників; 2) для застосування цієї норми закону потрібно встановити факт порушення працівником своїх трудових обов`язків; 3) порушення повинно бути одноразовим та грубим; 4) рішення про звільнення працівника може прийняти лише уповноважена на те особа.

У справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Відповідно до положень ст. 139 КЗпП України, працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до положень ст. 148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до положень ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, що містять інформацію щодо предмета доказування. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Згідно з роз`ясненнями, наданими в п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналіз викладених вище норм дає суду підстави для висновку, що КЗпП України встановлює порядок звільнення працівника, зокрема, обов`язок повідомити працівника про необхідність надання письмових пояснень щодо порушення трудової дисципліни, повідомлення працівника про накладене на нього дисциплінарне стягнення.

Водночас у ході судового розгляду справи судом було встановлено, що відповідач порушив порядок застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення позивача з займаної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Оскільки роботодавець не врахував обставини, за яких сталось порушення головним бухгалтером своїх трудових обов`язків, та які склались у закладі протягом періоду роботи позивача на посаді головного бухгалтера. Зокрема, того, що заробітна плата нараховувалась заступником головного бухгалтера, у період виникнення спірних правовідносин позивача як головного бухгалтера не було повідомлено про те, що її заступник перебуває на лікарняному, а тому трудовий обов`язок щодо розрахунку, нарахування заробітної плати та інших виплат за січень 2023 року працівникам закладу, покладається наразі на головного бухгалтера, відповідно до її посадової інструкції, те, що спірний випадок та звільнення позивача 26.01.2023 року стались безпосередньо під час необхідності прийняття заходів по розрахунку, нарахуванню заробітної плати та інших виплат за січень 2023 року, та того, що позивач фактично вивчає програму ІСПро та не може нарахувати заробітну плату у вказаній програмі, про що вказала у доповідній записці. Крім того, відповідач не довів суду, що ним було дотримано процедуру накладення такого дисциплінарного стягнення як звільнення з посади, бо не надано позивачу можливості надати свої письмові пояснення по суті порушення трудових обов`язків. Це, своєю чергою, виключає можливість визначення порушення позивачем своїх трудових обов`язків як одноразове та грубе.

Суд враховує те, що керівник закладу уповноважений призначати та звільняти з посади своїх заступників і головного бухгалтера закладу за погодженням з департаментом охорони здоров`я облдержадміністрації. Водночас відповідач не довів належними та допустимими доказами те, що звільнення позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України відбулось за погодженням департаментом охорони здоров`я облдержадміністрації ані в усному порядку, ані в письмовому порядку. Тому суд відхиляє як необґрунтовані твердження представника відповідача на те, що звільнення позивача із займаної посади відбулось за усним погодженням з департаментом охорони здоров`я облдержадміністрації. Тобто відповідач не довів того, що рішення про звільнення позивача було прийнято уповноваженою на те особа.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та необхідність задоволення позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на посаді головного бухгалтера Комунального закладу «База спеціального медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради.

З приводу позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримки розрахунку, суд зазначає таке.

Відповідно до положень ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до положень статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до положень ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для обчислення пенсій середня заробітна плата визначається відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Держава забезпечує щоквартальну підготовку і публікацію статистичних даних про середню заробітну плату і середню тривалість робочого часу по галузях, групах професій і посад, а також щорічну публікацію даних про вартість робочої сили.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Згідно з абзацами 4, 5, 8 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100, у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Так, суд зазначає, що враховуючи, що оскаржуваним наказом позивача було звільнено з роботи - наказом від 26.01.2023 року, то періодом вимушеного прогулу позивача є період з 27.01.2023 року до дня ухвалення рішення суду (09.05.2024 року), тобто 335 робочих днів.

Отже, розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 27.01.2023 року на час ухвалення рішення суду 09.05.2024 року, з урахуванням середньоденного заробітку позивача, відповідно до розрахункових листів за листопад 2022 року та грудень 2022 року, становить 372456,35 грн (31539,07 грн (за листопад 2022 року) + 6262,42 грн (за грудень 2022 року) = 37801,49 грн; 22 робочих дні + 12 робочих дні = 34 робочих дні за 2 останні місяці роботи; середньоденна заробітна плата: 1111,81 грн (37801,49 грн : 34 робочих дня = 1111,81 грн); середня заробітна плата за час вимушеного прогулу: 1111,81 грн х 335 робочих днів = 372456,35 грн).

При цьому суд враховує те, що заява про поновлення позивача на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, тому виплата позивачу середнього заробітку здійснюється за весь час вимушеного прогулу.

Крім того, суд бере до уваги те, що у період з 26.01.2023 року по 02.02.2023 року відбулась затримка розрахунку при звільненні працівника, відповідно до ст. 117 КЗпП України, яка становить 8 календарних днів у розмірі 8894,48 грн (1111,81 грн х 8 = 8894,48 грн).

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню, та з огляду на проведений розрахунок, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у загальному розмірі 372 456,35 грн без урахування податків та зборів та середній заробіток за весь час затримки розрахунку у розмірі 8894,48 грн.

Відповідно до п. 2, п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про, зокрема, присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

При цьому в порядку негайного виконання за один місяць з відповідача на користь позивача за період з 27.01.2023 року по 27.02.2023 року (22 робочих дні) слід стягнути 24459,82 грн (22 робочих дні х 1111,81 грн = 24459,82 грн).

З приводу позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає таке.

Відповідно до положень ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Так, до загальних умов цивільно-правової відповідальності відносяться: 1) протиправний характер поведінки (дій чи бездіяльності) особи, на яку передбачається покласти відповідальність (чи настання інших спеціально передбачених законом або договором обставин); 2) наявність у потерпілої особи шкоди або збитків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою порушника і наступними шкідливими наслідками; 4) вина правопорушника.

Сукупність перерахованих умов, за загальним правилом необхідних для покладання цивільно-правової відповідальності на конкретну особу, називається складом цивільного правопорушення. Відсутність хоча б одного із зазначених умов відповідальності, як правило, виключає її застосування. Встановлення даних умов здійснюється саме у зазначеній черговості, оскільки відсутність одного з попередніх умов позбавляє сенсу встановлення інших (наступних) умов.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 09.08.2017 року, справа №908/2138/16, за якою для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, за відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, зокрема відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Підставою для відшкодування моральної шкоди, згідно зі статтею 237-1 КЗпП України, є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У ході судового розгляду справи суд встановив, що внаслідок незаконного звільнення (порушення права на працю) позивача їй було завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях через позбавлення роботи і заробітної плати, як джерела для існування.

Водночас суд, з урахуванням характеру та обсягу завданих позивачу моральних страждань, взявши до уваги вимоги розумності, виваженості та справедливості, вважає, що заявлений до відшкодування розмір моральної шкоди у 30000,00 грн є завищеним та не відповідає принципам розумності та пропорційності. Тому, з урахуванням обставин справи, позицій сторін, суд доходить висновку, що відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн є достатнім та пропорційним моральним стражданням, які вона зазнала, у зв`язку з порушенням її права на працю.

Тому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди у розмірі 30000,00 грн підлягає частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 5000,00 грн, а у задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.

З приводу вирішення питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Відповідно до положень ч. 1, ч. 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються , зокрема, позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати , зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень частин 1 - 6 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 2, 3, 4, 8 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються , зокрема, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз викладених вище норм ЦПК України вказує, що розмір витрат на професійну правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 3, ч. 5 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року №5076-VI, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Відповідно до п. 6, п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. ст. 19, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону №5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також відповідно до ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 №904/4507/18 (12-171гс19)).

Аналіз викладеного вище вказує, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються: складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд виходить зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Суд бере до уваги те, що для вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (постанова Верховного Суду від 02.10.2019 року, справа №815/1479/18, додаткова постанова Верховного Суду від 05.09.2019 року, справа №826/841/17, додаткова постанова Верховного Суду від 06.03.2019 року, справа №922/1163/18).

Так, суд зазначає, що пропорційно до задоволеної частини позовних вимог з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 1252,54 грн (1073,60 грн - за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку; 178,94 грн - за позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди (1073,60 грн х 5000,00 грн : 30000,00 грн = 178,94 грн; 1073,60 грн + 178,94 грн = 1252,54 грн). Також, з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору за позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

При цьому, враховуючи надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу (договір про правову допомогу, ордер, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, квитанції, акти виконаних робіт), часткове задоволення позовних вимог та заперечення відповідача, суд вважає за необхідне зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 29437,39 грн (5000,00 грн х 100% : 30000,00 грн = 16,7%; 100% - 16,7% = 83,3%; 35339,00 х 83,3% : 100% = 29437,39 грн), а у задоволенні іншої частини вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

V. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви та вирішення питання про розподіл судових витрат.

З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , та відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 1252,54 грн, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 29437,39 грн, та стягнення з відповідача на користь держави судового збору у розмірі 1073,60 грн, відповідно до ставки судового збору станом на 01.01.2023 року.

Керуючись статтями 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 133, 137, 141, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 274, 275, 279, 354, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на посаді головного бухгалтера Комунального закладу «База спеціального медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради.

Стягнути з Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради (адреса місцезнаходження: 49004, м. Дніпро, вул. Старокозацька, буд. 52; код ЄДРПОУ 05535473) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 372 456,35 грн (триста сімдесят дві тисячі чотириста п`ятдесят шість гривень 35 копійок).

Стягнути з Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради (адреса місцезнаходження: 49004, м. Дніпро, вул. Старокозацька, буд. 52; код ЄДРПОУ 05535473) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку у розмірі 8894,48 грн (вісім тисяч вісімсот дев`яносто чотири гривні 48 копійок).

Стягнути з Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради (адреса місцезнаходження: 49004, м. Дніпро, вул. Старокозацька, буд. 52; код ЄДРПОУ 05535473) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради (адреса місцезнаходження: 49004, м. Дніпро, вул. Старокозацька, буд. 52; код ЄДРПОУ 05535473) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1252,54 грн (одна тисяча двісті п`ятдесят дві гривні 54 копійок).

Стягнути з Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради (адреса місцезнаходження: 49004, м. Дніпро, вул. Старокозацька, буд. 52; код ЄДРПОУ 05535473) на користь держави судовий збір у розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).

Стягнути з Комунального закладу «База спеціального Медичного постачання» Дніпропетровської обласної ради (адреса місцезнаходження: 49004, м. Дніпро, вул. Старокозацька, буд. 52; код ЄДРПОУ 05535473) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 29437,39 грн (двадцять дев`ять тисяч чотириста тридцять сім гривень 39 копійок).

У задоволенні іншої частини вимог представника позивача про відшкодування позивачу судових витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць у розмірі 24459,82 грн (двадцять чотири тисячі чотириста п`ятдесят дев`ять гривень 82 копійки).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складений 16.05.2024 року.

Суддя Ф.М. Ханієва