Постанова

від 30.07.2024 по справі 496/8619/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5904/24

Справа № 496/8619/23

Головуючий у першій інстанції Трушина О.І.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних

справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Коновалової В.А., Назарової М.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 01 травня 2024 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики

встановив:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом у якому просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму боргу за договором позики від 07 лютого 2020 року в сумі 10868479,71 грн, що еквівалентно 295499,72 доларів США.

У квітні 2024 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову у якій просив накласти арешт на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , зокрема, на:

-комплекс нежитлових будівель та споруд, загальна площа (кв.м): 2924,9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1502796051210 (складова частина об`єкта нерухомого майна: будівля пологового відділення, А; Опис складової частини: Загальна площа (кв.м.): 2841,3, матеріали стін: блоки; складова частина обєкта нерухомого майна: будівля навозоприймальника,Б; Опис складової частини: Загальна площа (кв.м): 83,6, матеріали стін: блоки;

-земельну ділянку кадастровий номер: 5121084200:01:002:0917, площею 1,4051 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1695241151210).

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 01 травня 2024 року вказану вище заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 повернуто заявнику.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник-адвокат Стрезєв А.І. просить скасувати ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 01 травня 2024 року, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на те, що постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції безпідставно послався на ч.9 ст. 153 ЦПК України, оскільки ця норма не регулює порядок вирішення цього процесуального питання та не підлягає застосуванню; відсутність пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову та відсутність аргументів і доказів того, що невжиття заходів забезпечення унеможливить в подальшому виконання рішення суду про можливе задоволення позову є різними поняттями, оскільки перше із зазначених питань регулюється п.6 ч.1 ст. 151 ЦПК України, тоді як друге ч.2 ст. 149, п.4 ч.1 ст. 151 ЦПК України. Крім того, у поданій заяві про забезпечення позову, було наведено аргументи і докази того, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить в подальшому виконання рішення суду про можливе задоволення позову.

Скаржник також вважає, що арешт нерухомого майна (без його вилучення чи обмеження/заборони використання) не спричиняє і не може спричинити відповідачу будь-яких збитків і не потребує та не може потребувати зустрічного забезпечення, за умови наявності реального спору, існування якого скаржником доведено за допомогою належних доказів, як і дії відповідача щодо переоформлення зазначеного вище майна на інших осіб.

Повернення заяви без розгляду з підстав відсутності в заяві про забезпечення позову пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову є надлишковим процесуальним формалізмом, та порушує права позивача на реальний захист своїх прав.

Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21 грудня 2020 року у справі №487/5726/19, від 30 червня 2021 року у справі №752/2342/19, від 23 грудня 2022 року у справі №760/34352/21 скаржник зазначає, що відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та не вирішення судом питання зустрічного забезпечення не є підставою для скасування ухвали суду про забезпечення позову, оскільки не позбавляє права обтяженої сторони звернутися з клопотанням про таке зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до приписів ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1,5,6,9,10,14,19,37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 липня 2024 року, з огляду на положення ч. 2 ст. 369 ЦПК України, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження за матеріалами, що містяться у справі, зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є ухвала суду про повернення заяви, право на апеляційне оскарження якої регламентовано п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.

Повертаючи позивачу заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що всупереч ч.1 ст. 151 ЦПК України, ця заява не відповідає змісту та формі заяви про забезпечення позову, а саме: в заяві відсутні пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову, тобто відсутні аргументи й докази того, що невжиття заходів забезпечення унеможливить в подальшому виконання рішення суду про можливе задоволення позову.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому його виконанні.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 151 ЦПК України).

Зустрічне забезпечення по своїй суті є гарантією відшкодування можливих збитків відповідача, має на меті забезпечити баланс інтересів сторін і нейтралізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути внаслідок застосування судом забезпечувальних заходів.

За положеннями частини шостої статті 154 ЦПК України питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.

Як убачається з матеріалів справи, що надійшли від суду першої інстанції, звертаючись із заявою про забезпечення позову, представник ОСОБА_1 , адвокат Стрезєв А.І., серед іншого у тексті цієї заяви зазначив, що пропозиції щодо застосування зустрічного забезпечення відсутні, оскільки застосування зустрічного забезпечення не є доцільним, так як забезпечення позову у вигляді арешту на нерухоме майно відповідача, за існуючого предмета спору та ціни позову не завдає і не має завдати збитків відповідачу, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.

Наведене вище суд першої інстанції залишив поза увагою, безпідставно зазначивши про те, що в заяві про забезпечення позову відсутні пропозиції щодо зустрічного забезпечення, та дійшов помилкового висновку щодо наявності правових підстав для повернення вказаної вище заяви з підстав, викладених в оскаржуваній ухвалі.

Крім того, колегія суддів зауважує, що сама по собі відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та не вирішення судом питання зустрічного забезпечення не є підставою для скасування оскаржених судових рішень, оскільки не позбавляє відповідача права звернутися з клопотанням про зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 21 грудня 2020 року у справі N 487/5726/19, від 30 червня 2021 року у справі N 752/2342/19, від 23 грудня 2022 року у справі N 760/34352/21, від 02 березня 2023 року у справі N 643/14180/21 (провадження N 61-11379св22).

Випадки, у яких суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення передбачено частиною третьою статті 154 ЦПК України, однак зміст оскаржуваної ухвали не містить відомостей про те, що такі обставини були встановлені судом і саме ці обставини слугували правовою підставою для прийняття оскаржуваної постанови.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції також і про те, що відсутність аргументів і доказів того, що не вжиття заходів забезпечення унеможливить в подальшому виконання рішення суду про можливе задоволення позову є підставою для повернення заяви про забезпечення позову, оскільки ця обставина (не надання доказів та необгрунтованість заяви про забезпечення позову) є підставою для прийняття судом процесуального рішення, передбаченого ч.7 ст. 153 ЦПК України (ухвала про відмову у забезпеченні позову).

На зазначене вище, суд не звернув належної уваги та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для повернення позивачу заяви про забезпечення позову з вказаних вище підстав, тому оскаржувана ухвала Біляївського районного суду Одеської області від 01 травня 2024 року підлягає скасуванню.

Предметом апеляційного перегляду є ухвала суду першої інстанції про повернення заяви про забезпечення позову, тому колегія суддів, переглядаючи справу у межах доводів апеляційної скарги, не надає правової оцінки доводам заяви про забезпечення позову на предмет її обґрунтованості.

Частиною першою статті 381 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами статті 35 і глави 9 розділу III цього Кодексу з особливостями, зазначеними у статті 382 цього Кодексу.

Відповідно до положень пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Стаття 374 ЦПК України містить норму, яка визначає перелік повноважень суду апеляційної інстанції.

Відповідно до змісту частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.

Повноваження суду апеляційної інстанції скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, кореспондуються зі статтею 379 ЦПК України, якою передбачено підстави для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Стаття 379 ЦПК України передбачає підстави для скасування ухвали суду з направленням справи для продовження розгляду справи, що означає, що розгляд справи не було завершено, а ухвала, якою такий розгляд завершено, не відповідає нормам процесуального права та розгляд справи потрібно продовжити по суті.

Нормами ЦПК України визначено порядок вирішення судом питання забезпечення позову.

Так, згідно з пунктом 3 частини першої статті 152 ЦПК України заява про забезпечення позову після відкриття провадження у справі подається до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу (частина сьома статті 153 ЦПК України).

Відповідно до частини одинадцятої статті 153 ЦПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено.

З огляду на положення статті 379 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, встановивши порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, повинен направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а не вирішувати питання забезпечення позову по суті, до вирішення цього питання місцевим судом.

Саме такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 234/604/16-ц.

З огляду на наведене, апеляційний суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування ухвали Біляївського районного суду Одеської області від 01 травня 2024 року і направлення справи для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

У відповідності до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір підлягає відшкодуванню за наслідками розгляду справи по суті.

Керуючись ст.ст.367, 374,379, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 01 травня 2024 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.А. Коновалова

М.В. Назарова