Рішення

від 06.08.2024 по справі 903/637/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 серпня 2024 року Справа № 903/637/24

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Гандзілевська Яна Вікторівна

за відсутності представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/637/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротранслогістик", Департаменту "Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку" про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

04.07.2024 ОСОБА_1 подала до суду позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротранслогістик", Департаменту "Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку", в якому просить суд:

1. Визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Євротранслогістик" з дня набрання рішенням суду законної сили у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврогранслогістик" за власним бажанням на підставі ч.1 статті 38 КЗпП України.

2. Зобов`язати Департамент "Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку" внести зміни до Єдиного державною реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань шляхом виключення відомостей про ОСОБА_1 , як директора Товариства з обмеженою відповідальної ю "Євротранслогістик".

3. Понесені судові витрати залишити за позивачем.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 12.04.2024 нею подана заява про звільнення за власним бажанням та ініційовано загальні збори учасників товариства для вирішення відповідного питання, однак, такі збори не відбулись внаслідок неявки учасників, з метою захисту порушеного права на припинення трудових відносин змушена звернутись до суду із даною позовною заявою.

Ухвалою суду від 04.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Відповідач -1 ухвалу суду від 04.07.2024 отримав 08.07.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Отже, строк для подачі відзиву до 23.07.2024.

Відповідач-2 ухвалу суду від 04.07.2024 отримав 04.07.2024 о 19.:25 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Отже, строк для подачі відзиву до 19.07.2024.

18.07.2024 представник відповідача-2 надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву.

30.07.2024 представник позивача та відповідача-2 подали заяви про розгляд справи без участі представників, щодо закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті не заперечували.

У визначений судом день та час сторони своїх представників в засідання суду не направили.

Ухвалою суду від 30.07.2024 закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 06.08.2024 о 12:45 год.

06.08.2024 представник позивача та відповідача-2 подали заяви про розгляд справи без участі представників.

У визначений судом день та час сторони своїх представників в засідання суду не направили.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Як слідує з матеріалів справи, 01.04.2014 рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранслогістик» (надалі - Товариство) ОСОБА_1 призначено директором даного товариства (а.с.9).

01.04.2014 наказом №12 ТОВ «Євротранслогістик» ОСОБА_1 прийнято на роботу директора Товариства з 01.04.20214 (а.с.10).

На підставі вказаних рішень були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості про директора Товариства (а.с.21-22).

Згідно з пункту 13.1. Статуту ТзОВ «Євротранслогістик» (а.с.14-20) вищим органом управлінні Товариства є Загальні збори учасників Товариства.

У відповідності до пунктів 14.3., 14.4., 14.6. Статуту, Загальні збори мають право приймати рішення по будь-якому питанню діяльності Товариства, внесеному до порядку денного Зборів у порядку, встановленому цим Статутом та Законодавством України. До виключної компетенції Загальних зборів належить: обрання одноосібного виконавчого органу. Питання, віднесені де виключної компетенції Загальних зборів, не можуть бути передані ними для вирішенні Директором Товариства. Якщо, Товариство має одного учасника, рішення з питань, ще належить компетенції Загальних зборів учасників, приймаються таким учасником Товариства одноособово та оформляються письмовим рішенням такого учасника.

Пунктами 15.1., 15.2.. 15.3., 15.6. Статуту передбачено, що виконавчий орган Товариства є одноосібним в особі Директора. Директор здійснює управління усією поточною діяльністю Товариства. До компетенції Директора Товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю Товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції Загальних зборів учасників. Директор обирається рішенням Загальних зборів засновників (учасників) Товариства.

Як вбачається зі статуту ТзОВ «Євротранслогістик» єдиним учасником товариства є ОСОБА_2 .

Отже, директор Товариства є його виконавчим органом та питання про звільнення з посади директора є виключною компетенцією єдиного учасника - ТзОВ «Євротранслогістик» і оформляється одноосібним рішенням останнього.

12.04.2024 ОСОБА_1 подала заяву про звільнення з займаної посади директора ТзОВ «Євротрліслогістик» за власним бажанням з 15.05.2024 (а.с.11).

Разом з тим, на адресу засновника - ОСОБА_2 надіслано повідомлення про проведення позачергових загальних зборів Товариства (а.с.12-13), проте такі не відбулися.

Отже, у зв`язку відсутністю рішення (загальних зборів) єдиного учасника ТзОВ «Євротранслогістик» - ОСОБА_2 , ОСОБА_1 позбавлена можливості реалізувати передбачене частиною першою статті 38 КЗпП України право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За положеннями ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частиною 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст. 4 КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Однією з підстав припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника (п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України).

Частиною 1 ст. 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" визначено, що загальні збори учасників є вищим органом товариства. Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства.

За приписами частин 1, 2, 4 ст. 98 ЦК України, загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, а також з ініціативи виконавчого органу товариства.

Отже, питання щодо звільнення директора товариства, який є його виконавчим органом, вирішується виключно на загальних зборах учасників товариства.

Згідно з частинами 1-3 ст. 99 ЦК України, загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Процедура звільнення з ініціативи працівника визначена ст. 38 КЗпП України, ст.ст. 30, 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" відповідно до яких праву директора на звільнення кореспондує обов`язок учасників товариства розглянути заяву директора про звільнення.

Відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні. Разом із тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18.

Відповідно до положень частин 1-5 ст.32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників. Виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства.

Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення.

У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Якщо до порядку денного включено питання про внесення змін до статуту товариства, до повідомлення додається проект запропонованих змін.

У постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 911/719/21 викладено висновок, що передбачений ч. 1 ст. 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи директора передбачає попередження ним про це власника або уповноваженого органу письмово за два тижні та ініціювання скликання загальних зборів учасників. У випадку вчинення директором відповідних дій, на учасників товариства покладено обов`язок розглянути заяву директора про звільнення та прийняти відповідне рішення про таке звільнення. При цьому на особу, яка ініціює питання проведення загальних зборів, покладено обов`язок належного повідомлення інших учасників товариства про скликання зборів у порядку, встановленому чинним законодавством та статутом підприємства.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

Позивачем надіслано 12.04.2024 повідомлення про скликання загальних зборів засновників ТзОВ "Євротранслогістик" та заяву про її звільнення на адреси засновника товариства - ОСОБА_2 .

З огляду на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позивачем як директором ТзОВ "Євротранслогістик", дотримано порядок скликання загальних зборів засновників відповідача та належним чином повідомлено про мету (порядок денний) таких зборів.

Надані позивачем докази направлення засновнику (учаснику) повідомлення про скликання загальних зборів суд визнає належними та допустимими, що свідчить про вчинення позивачем всіх залежних від нього дій задля припинення трудових відносин з відповідачем в порядку, визначеному чинним законодавством.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ч. 1 ст. 43 Конституції України).

Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 N 14-рп/2004, від 16.10.2007 N 8-рп/2007 та від 29.01.2008 N 2-рп/2008 визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

З огляду на те, що загальні збори учасників товариства для розгляду питання щодо звільнення позивача не відбулися, відтак такі дії є прямим порушенням гарантованого позивачу Конституцією України права на працю та на припинення трудових відносин.

У даному випадку положення закону щодо письмового попередження засновників (учасників) про бажання звільнитися за власним бажанням, з боку засновників фактично нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника (директора) чинне законодавство не передбачає, у той час як згідно ст. 43 Конституції України використання примусової праці забороняється.

Разом з тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Вказана бездіяльність відповідача порушує трудові права позивача, зокрема право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням та право на вільне обрання місця роботи.

У зв`язку з чим суд вирішив, що обраний позивачем спосіб захисту є ефективним і таким, що не суперечить закону, а трудові відносини між позивачем та відповідачем слід визнати припиненими, без вказівки на дату припинення повноважень, оскільки повноваження позивача на посаді директора будуть припинені з моменту набрання рішенням законної сили.

Щодо вимоги про зобов`язання Департамент "Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку" внести зміни до Єдиного державною реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань шляхом виключення відомостей про ОСОБА_1 , як директора Товариства з обмеженою відповідальної ю "Євротранслогістик", судом враховано наступне.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 13 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", у тому числі щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

За змістом пункту 3 частини 5 статті 25 "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" суб`єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з приписами статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 року в справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року в справі № 910/7164/19.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.

Наведене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.06.2018 року в справі № 338/180/17 та від 07.11.2018 року в справі № 488/5027/14-ц.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року в справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року в справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 року в справі № 910/3907/18.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) (стаття 173 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Так, в постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 зроблено в тому числі висновок про те, що повноваження директора як посадової особи законодавець пов`язує із моментом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Таким чином, процедура звільнення директора із займаної посади внаслідок припинення трудових відносин з підприємством за рішенням суду має супроводжуватись виключенням директора з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

З урахуванням викладеного позовні вимоги про припинення трудових відносин між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євротранслогістик» та ОСОБА_1 на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України з дня набрання рішенням суду законної сили, із внесенням відповідних даних у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є обгрунтованими та підлягають до задоволення.

При цьому, у даному випадку вимога про зобов`язання Департаменту "Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку" здійснити дії щодо внесення до ЄДР відповідних змін до відомостей про керівника юридичної особи, є неналежним способу захисту, а тому до задоволення не підлягає.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) з Товариством з обмеженою відповідальністю «Євротранслогістик» (вулиця Стрілецька, 4, місто Луцьк, 43021, код ЄДРПОУ 38474558) з дня набрання рішенням суду законної сили, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранслогістик» за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 Кодексу законів про працю України.

3. Внести запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань про звільнення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) з посади директора Товариством з обмеженою відповідальністю «Євротранслогістик» (вулиця Стрілецька, 4, місто Луцьк, 43021, код ЄДРПОУ 38474558) на підставі рішення Господарського суду Волинської області у справі №903/637/24.

4. У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 06.08.2024.

Суддя І. О. Гарбар