Рішення

від 06.08.2024 по справі 904/2706/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.08.2024м. ДніпроСправа № 904/2706/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (м. Дніпро)

до Приватного підприємства "Інфоспектр" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором про постачання теплової енергії № 825 від 01.12.2011 у загальному розмірі 447 464 грн. 36 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства "Інфоспектр" (далі - відповідач) заборгованість за договором про постачання теплової енергії № 825 від 01.12.2011 у загальному розмірі 447 464 грн. 36 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 305 138 грн. 03 коп. - основний борг;

- 74 382 грн. 17 коп. - пеня;

- 15 256 грн. 90 коп. - штраф;

- 39 364 грн. 83 коп. - інфляційні втрати;

- 13 322 грн. 43 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором про постачання теплової енергії № 825 від 01.12.2011 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлену позивачем e період з листопада 2021 року по березень 2024 року теплову енергію, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 305 138 грн. 03 коп. За прострочення виконання зобов`язання, на підставі підпункту 9.4.4. пункту 9 договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 21.12.2023 по 07.06.2024 в сумі 74 382 грн. 17 коп.; на підставі підпункту 9.4.5. пункту 9 договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмір 5% від наявної заборгованості, в сумі 15 256 грн. 90 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період прострочення з січня 2022 року по квітень 2024 року у сумі 39 364 грн. 83 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 21.12.2021 по 07.06.2024 в сумі 13 322 грн. 43 коп.

Також позивач просить суд судові витрати у справі покласти на відповідача.

Крім того, від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання (вх. суду № 30355/24 від 24.06.2024), в якому він просить суд здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 25.06.2024 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 25.06.2024, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 від 04.07.2024 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 82-86).

З цього приводу суд зазначає наступне.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою, фізичною особою - підприємцем документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою та фізичною особою - підприємцем для забезпечення комунікації та зв`язку із ними зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

Слід також відзначити, що місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 статті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: вулиця Старокозацька (стара назва - Комсомольська), будинок 48, кімната 107, м. Дніпро, 49000, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.74).

При цьому, як було зазначено вище, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 25.06.2024, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 від 04.07.2024 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 82-86).

При цьому відповідно до частин 6, 7 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

Отже, в розумінні частини 3 статті 120 та частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом; ухвала суду від 25.06.2024 вважається врученою відповідачу у паперовому вигляді 04.07.2024 (а.с.82).

Слід також відзначити, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу, фізичну особу - підприємця.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2023 № 1071) (далі Правила), які визначають порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та регулюють відносини між ними.

Відповідно до пункту 76 Правил для отримання поштових відправлень користувачі послуг поштового зв`язку повинні забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил.

Згідно з пунктом 78 Правил поштові відправлення, адресовані юридичним особам, можуть видаватися їх представникам, уповноваженим в установленому законодавством порядку на одержання поштових відправлень.

Відповідно до пунктів 82, 83 Правил рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого (реєстрованого) листа з позначкою "Судова повістка", працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за зазначеною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду. Рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання поштових відправлень, під розпис. У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за зазначеною адресою", яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.

Враховуючи все вищевикладене, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу, фізичну особу - підприємця.

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Слід відзначити, що інших засобів зв`язку з відповідачем Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також матеріали справи не містять.

В даному випадку господарським судом здійснені всі можливі заходи задля повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, що підтверджується направленням ухвал суду на всі відомі суду засоби зв`язку з відповідачем.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 25.06.2024 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119990966) надіслано судом 25.06.2024, зареєстровано в реєстрі 27.06.2024 та оприлюднено 28.06.2024, тобто завчасно; отже у позивача та відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Так, ухвалою суду від 25.06.2024, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи встановлену вище дату вручення ухвали суду у паперовому вигляді відповідачу (04.07.2024, а.с.82), граничним строком для надання відзиву на позовну заяву є 19.07.2024.

Слід наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково надані майже три тижні господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій не внесено.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Отже, станом на 06.08.2024 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2024, не скористався правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Тобто, у статті 248 Господарського процесуального кодексу України законодавець визначив межі розумного строку для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а саме: не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Крім того, згідно з частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 25.07.2024, а строк розгляду даної справи закінчується 26.08.2024, отже у даному випадку судому було надано сторонам достатній строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.

Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору про постачання теплової енергії, строк дії договору, умови надання послуг та їх оплати, факт надання послуг, загальна вартість наданих за договором послуг, настання строку їх оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати, правомірність заявлених до стягнення сум основного боргу, пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 01.12.2011 між Комунальним підприємством "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради (далі - теплопостачальне підприємство, позивач) та Приватним підприємством "Інфоспектр" (далі споживач, відповідач) було укладено договір про постачання теплової енергії № 825 (далі договір, а с.12-15), відповідно до умов пункту 2.1. якого теплопостачальне підприємство бере на себе зобов`язання виробляти та постачати споживачу теплову енергію, а споживач зобов`язується одержати теплову енергію та сплатити теплопостачальному підприємству її вартість, за встановленими тарифами (цінами) в терміни та на умовах передбаченими договором.

У пунктах 11.1. та 11.2. договору сторони дійшли згоди, що договір набуває юридичної сили з 01.10.2011 та діє до 12.09.2014, а в частині проведення розрахунків за теплову енергію до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. Датою підписання договору вважається дата, зазначена у правому верхньому куті першої сторінки договору. У разі відсутності письмової заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору за один місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається продовженим на той самий строк (кількість місяців/днів, визначених у пункті 11.1 договору) і на тих самих умовах. Кількість пролонгацій по договору необмежена.

Як зазначає позивач, та що не спростовано відповідачем, оскільки жодних заяв про припинення договору не надходило, договір продовжує свою дію та є обов`язковим для виконання сторонами.

Доказів зміни, визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання норм § 5 "Постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу" глави 54 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, норм § 3 "Енергопостачання" глави 30 розділу VІ Господарського кодексу України та спеціального законодавчого акту - Закону України "Про теплопостачання".

Відповідно до частин 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

У розділі 3 договору сторонами були визначені умови і порядок постачання теплової енергії, зокрема:

-теплова енергія постачається споживачу в обсягах визначених додатком № 1 до договору для задоволення наступних потреб: - опалення - в опалювальний період (175 діб); - вентиляції - в опалювальний період (175 діб); - гарячого водопостачання - протягом року (350 діб); - технологічних потреб відповідно з виробничою програмою споживача (пункт 3.1. договору);

-обсяг теплової енергії для потреб визначений додатком № 1, визначається розрахунковим способом з використанням "Норм та вказівок" та є динамічною величиною, яка змінюється під впливом температурних показників та інших суттєвих факторів, які сторони в момент укладення договору не в змозі передбачити. Розрахунок обсягу та вартості теплової енергії наведено у додатку № 1, який є невід`ємною частиною договору (пункт 3.2. договору);

-фактично отриманий обсяг теплової енергії споживачем від теплопостачального підприємства фіксується сторонами актом здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період, за формою, визначеною сторонами в додатку № 3 договору (пункт 3.4. договору);

-постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється протягом опалювального періоду, який відповідно до вимог (документ російською мовою) СНиП 2.01.01-82 "Строительная климагология и геофизика" починається при наявності стійкої середньодобової температури зовнішнього повітря протягом 3-х послідовних діб +8°С (восени) і закінчується при підвищенні середньодобової температури зовнішнього повітря протягом трьох послідовних діб +8°С (навесні) (пункт 3.5. договору);

-початок та кінець опалювального періоду встановлюється відповідним актом місцевого органу самоврядування (пункт 3.6. договору).

Так, в матеріалах справи наявні:

- Розпорядження Дніпровського міського голови № 1-19/10-р від 19.10.2021 "Про початок опалювального сезону 2021 - 2022 років у місті Дніпрі" (а.с. 57);

- Розпорядження Дніпровського міського голови № 1-31/3-р від 31.03.2022 "Про закінчення опалювального сезону 2021 - 2022 років у місті Дніпрі" (а.с. 57, на звороті);

- Розпорядження Дніпровського міського голови № 1-1/11-р від 01.11.2022 "Про початок опалювального сезону 2022-2023 років у місті Дніпрі" (а.с. 57);

- Розпорядження Дніпровського міського голови № 1-21/3-р від 21.03.2021 "Про закінчення опалювального сезону 2022 - 2023 років у місті Дніпрі" (а.с. 58, на звороті);

- Розпорядження Дніпровського міського голови № 13-8/11-р від 08.11.2023 "Про початок опалювального сезону 2023-2024 років у місті Дніпрі" (а.с. 59);

- Розпорядження Дніпровського міського голови № 1-25/3-р від 25.03.2024 "Про закінчення опалювального сезону 2023-2024 років у місті Дніпрі" (а.с. 59, на звороті).

У розділі 6 договору сторонами були визначені умови щодо обліку теплової енергії та порядок розрахунків за спожиту теплову енергію, зокрема:

-облік спожитої теплової енергії споживачем здійснюється на межі продажу, яка є межею балансової належності (додаток № 2 до договору) на підставі показників комерційних приладів обліку. В разі відсутності у споживача комерційних приладів обліку теплової енергії обсяг спожитої теплової енергії розраховується у відповідності до теплового навантаження (визначеного додатком № 1 до договору) з у рахуванням середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості дій роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді (пункт 6.1. договору);

-облік споживання теплової енергії споживачем здійснюється розрахунковим способом за адресою: вулиця Барикадна, 20 (пункт 6.2. договору);

-межа балансової та експлуатаційної відповідальності сторін вказана у додатку № 2 до договору та не може бути змінена в односторонньому порядку (пункт 6.4. договору);

-споживач, що має комерційні прилади обліку, щомісячно, в термін не пізніше останнього робочого дня розрахункового місяця, подає до теплопостачального підприємства звіт про фактичне споживання теплової енергії. У разі несвоєчасного надання звіту про фактичне споживання теплової енергії за показниками приладів обліку, або виходу з ладу комерційних приладів обліку, кількість теплової енергії, що відпущена споживачу, визначається теплопостачальним підприємством у відповідності до теплового навантаження, визначеного додатком № 1 до договору з урахуванням середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості діб роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді (пункт 6.5. договору);

-розрахунки між теплопостачальним підприємством та споживачем за договором провозяться виключно у безготівковій формі у національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів, вказаних у відповідних платіжних документах, на поточні рахунки, зазначені сторонами у розділі 15 договору (пункт 6.6. договору);

-розрахунковим періодом є календарний місяць, за результатами якого підписується акт здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період (у 2-х примірниках), за формою визначеною сторонами в додатку № 3 до договору. підписаний акт здачі-приймання теплової енергії на відповідний розрахунковий період, або його відсутність в порядку пунктів 4.2.2., 6.10. договору, є підтвердженням відсутності претензій з боку споживача в частині фактично отриманої кількості теплової енергії (пункт 6.7. договору);

-споживач зобов`язаний не пізніше 15-го числа розрахункового періоду здійснити теплопостачальному підприємству авансовий платіж у розмірі 80% від вартості теплової енергії згідно з її кількістю, передбаченою додатком № 1 до договору, за власним платіжним дорученням з вказаним періодом, за який він сплачується (пункт 6.8. договору);

-споживач здійснює кінцевий розрахунок за спожиту теплову енергію до 20-го числа місяця наступного за розрахунковим . У випадку утворення переплати, вона зараховується в рахунок наступних платежів (пункт 6.9. договору);

-сторони, підписавши договір, домовились, що факт отримання споживачем акту здачі- приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період та подальшого неотримання теплопостачальним підприємством протягом 5-ти календарних діб, з моменту отримання підписаного споживачем акту здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період, є підставою для теплопостачального підприємства вважати акт здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період підписаним з боку споживача (пункт 6.10. договору).

Як було зазначено вище, відповідно до пункту 6.5 договору, споживач, що має комерційні прилади обліку, щомісячно подає постачальнику звіт про фактичне споживання теплової енергії.

Позивач у позовній заяві зазначає, що відомості про кількість спожитої теплової енергії зафіксовано в актах приймання-передачі теплової енергії та рахунках, що направлялись відповідачеві.

Позивач також зазначає, що від відповідача не надходило заперечень щодо відомостей, викладених в актах, що є підтвердженням належного виконання договірних зобов`язань позивачем.

У розділі 7 договору сторонами були визначені тарифи та розрахункова вартість теплової енергії, а саме:

-тариф на теплову енергію, що споживається згідно з договором затверджено Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України від 30.09.2011 за № 13 (пункт 7.1. договору);

-тариф для розрахунків за договором складає: теплова енергія 1Гкал (без ПДВ) - 890,грн. 26 коп., 1 Гкал (з ПДВ) - 1 068 грн. 31 коп. Про зміну тарифів споживач повідомляється в порядку, визначеному пунктами 5.1.7., 5.2.3 договору (пункт 7.2. договору).

Згідно із статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.

З матеріалів справи вбачається, що тарифи, згідно з якими формувались рахунки відповідача встановлені рішеннями Виконкому Дніпровської міської ради № 1103 від 19.10.2021, № 1137 від 29.10.2021, № 1157 від 19.11.2021 та № 802 (а.с.51-56).

В свою чергу, відповідно до пункту 31 "Правил надання послуги з постачання теплової енергії", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 (далі - Правила), інформування вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а для багатоквартирних будинків, обладнаних системою автономного теплопостачання, як сума тарифів на виробництво та постачання теплової енергії. Інформування споживачів про намір зміни (коригування) тарифу на послугу з обґрунтуванням такої необхідності здійснюється виконавцем відповідно до Порядку інформування споживачів про намір зміни цін/тарифів на комунальні послуги з обґрунтуванням такої необхідності, затвердженого наказом Мінрегіону від 05.06.2018 № 130. У разі зміни (коригування) тарифу протягом строку дії договору новий розмір тарифу застосовується з моменту його введення в дію та не потребує внесення сторонами додаткових змін до договору. Виконавець зобов`язаний забезпечити їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті. У разі прийняття уповноваженим органом рішення про зміну (коригування) ціни/тарифу на послугу виконавець у строк, що не перевищує 15 днів з дати введення її/його у дію, повідомляє про це споживачу в один із способів, що гарантують доведення інформації до споживачів і які зазначені у пункті 10 цих Правил, з посиланням на рішення відповідного органу.

Пункт 5 Розділу ІІ "Порядку інформування споживачів про намір зміни цін/тарифів на комунальні послуги з обґрунтуванням такої необхідності" передбачає, що інформація, зазначена у пунктах 3,4 цього розділу, доводиться до відома споживачів шляхом розміщення на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування в мережі Інтернет (за наявності), у друкованому засобі масової інформації місцевої сфери розповсюдження (перевага надається друкованим засобам масової інформації органу місцевого самоврядування), веб-сайті виконавця комунальних послуг (за наявності), на інформаційних стендах в абонентських відділах виконавців комунальних послуг та на інформаційних стендах біля адміністративних будинків органів місцевого самоврядування в населених пунктах, де споживачі отримують відповідні послуги.

Також, згідно з частиною 2 статті 5 Закону України "Про особливості доступу до інформації у сферах постачання електричної енергії, природного газу, теплопостачання, централізованого постачання гарячої води, централізованого питного водопостачання та водовідведення" доступ до інформації, зазначеної у пунктах 1, 2, 5-14 частини першої статті 1 цього Закону, забезпечується відповідними суб`єктами господарювання шляхом її розміщення на своїх офіційних веб-сайтах у мережі Інтернет (за наявності) та на інформаційних стендах, що розміщуються в абонентських відділах таких суб`єктів господарювання. Інформація, зазначена у пункті 2 частини першої (щодо розміру цін/тарифів на товари, послуги, що надаються населенню, у тому числі із зазначенням розміру податку на додану вартість) та пунктах 1,2 частини другої статті 1 цього Закону, надається суб`єктами господарювання у платіжних документах, що застосовуються для оплати населенням спожитих товарів, послуг, а також шляхом забезпечення доступу споживачів до електронних систем обліку розрахунків споживачів через офіційні веб-сайти таких суб`єктів господарювання в мережі Інтернет.

Таким чином, інформування споживачів про зміну розміру цін/тарифів здійснюється шляхом розміщення інформації на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування, на офіційному веб-сайті виконавця комунальних послуг та не потребує внесення сторонами додаткових змін до договору.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивач у період з листопада 2021 року по березень 2024 року поставив, а відповідач прийняв теплову енергію на загальну суму 305 138 грн. 03 коп., на підтвердження чого позивачем були складені Акти прийому-передачі послуги, а саме:

- Акт прийому-передачі послуги № 090825 від 30.11.2021 за договором № 090825 від 01.12.2011 за листопад 2021 року на суму 14 152 грн. 21 коп. (а.с. 21);

- Акт прийому-передачі послуги № 090825 від 31.12.2021 за договором № 090825 від 01.12.2011 за грудень 2021 року на суму 15 521 грн. 29 коп. (а.с. 21, на звороті);

- Акт прийому-передачі послуги № 090825 від 31.01.2022 за договором № 090825 від 01.12.2011 за січень 2022 року на суму 44 634 грн. 08 коп. (а.с. 22);

- Акт прийому-передачі послуги № 090825 від 28.02.2022 за договором № 090825 від 01.12.2011 за лютий 2022 року на суму 28 670 грн. 05 коп. (а.с. 22, на звороті);

- Акт прийому-передачі послуги № 090825 від 31.03.2022 за договором № 090825 від 01.12.2011 за березень 2022 року на суму 19 221 грн. 97 коп. (а.с. 23);

- Акт прийому-передачі послуги № 090825 від 30.11.2022 за договором № 090825 від 01.12.2011 за листопад 2022 року на суму 13 486 грн. 46 коп. (а.с. 22, на звороті);

- Акт прийому-передачі послуги № 090825 від 31.12.2022 за договором № 090825 від 01.12.2011 за грудень 2022 року на суму 4 886 грн. 92 коп. (а.с. 24);

- Акт прийому-передачі послуги № 090825 від 31.01.2023 за договором № 090825 від 01.12.2011 за січень 2023 року на суму 40 526 грн. 92 коп. (а.с. 22, на звороті);

- Акт прийому-передачі послуги № 090825 від 28.02.2023 за договором № 090825 від 01.12.2011 за лютий 2023 року на суму 33 051 грн. 66 коп. (а.с. 25);

- Акт прийому-передачі послуги № 090825 від 31.03.2023 за договором № 090825 від 01.12.2011 за березень 2023 року на суму 22 393 грн. 48 коп. (а.с. 25, на звороті);

- Акт прийому-передачі послуги № 090825 від 30.11.2023 за договором № 090825 від 01.12.2011 за листопад 2023 року на суму 10 374 грн. 92 коп. (а.с. 26);

- Акт прийому-передачі послуги № 090825 від 31.12.2023 за договором № 090825 від 01.12.2011 за грудень 2023 року на суму 16 277 грн. 85 коп. (а.с. 26, на звороті);

- Акт прийому-передачі послуги № 090825 від 31.01.2024 за договором № 090825 від 01.12.2011 за січень 2024 року на суму 16 198 грн. 65 коп. (а.с. 27);

- Акт прийому-передачі послуги № 090825 від 29.02.2024 за договором № 090825 від 01.12.2011 за лютий 2024 року на суму 13 768 грн. 07 коп. (а.с. 27, на звороті);

- Акт прийому-передачі послуги № 090825 від 31.03.2024 за договором № 090825 від 01.12.2011 за березень 2024 року на суму 11 973 грн. 50 коп. (а.с. 28).

В матеріалах справи також наявні докази направлення вказаних Актів разом з рахунками на юридичну адресу відповідача засобами поштового зв`язку (а.с. 36-50).

Судом також враховано, що у пункті 4.2. договору визначені обов`язки споживача, зокрема, згідно з підпунктом 4.2.2. договору споживач теплової енергії зобов`язуються до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим, отримати від теплопостачального підприємства рахунок разом з актом здачі-приймання енергії за відповідний розрахунковий період та розглянувши останній, не пізніше 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим, підписати та направити поштою (або іншим засобом) один екземпляр на адресу теплопостачального підприємства. В разі незгоди із зазначеним в акті здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період, визначеним теплопостачальним підприємством обсягом поставленої теплової енергії, споживач зобов`язаний надати на адресу теплопостачального підприємства мотивоване заперечення (з контррозрахунком спожитої теплової енергії, або з відповідним актом, про встановлення факту, складеного за участю теплопостачального підприємства) в письмовому вигляді протягом 5-ти календарних днів з моменту одержання акту здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період.

Слід також відзначити, що відповідно до статті 27 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг споживач має право викликати виконавця комунальних послуг (його представника) для перевірки кількості та/або якості наданих послуг. За результатами перевірки якості надання комунальних послуг або якості послуг з управління багатоквартирним будинком складається акт-претензія, який підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком). Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) зобов`язаний прибути на виклик споживача у строки, визначені в договорі про надання послуги, але не пізніше ніж протягом однієї доби з моменту отримання повідомлення споживача. Акт-претензія складається виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) та споживачем і повинен містити інформацію про те, в чому полягало ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальної послуги або послуги з управління багатоквартирним будинком, дату (строк) її ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості, а також іншу інформацію, що характеризує ненадання послуг, надання їх не в повному обсязі або неналежної якості. У разі неприбуття виконавця комунальної послуги або управителя (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) в установлений строк або необґрунтованої відмови підписати акт-претензію такий акт підписується споживачем, а також не менш як двома споживачами відповідної послуги, які проживають (розташовані) в сусідніх будівлях (у приміщеннях - якщо послуга надається у багатоквартирному будинку), і надсилається виконавцю комунальної послуги або управителю (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) рекомендованим листом. Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) протягом п`яти робочих днів вирішує питання щодо задоволення вимог, викладених в акті-претензії, або видає (надсилає) споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензії. У разі ненадання виконавцем (управителем) відповіді в установлений строк претензії споживача вважаються визнаними таким виконавцем (управителем).

Як убачається з матеріалів справи, у спірному періоді відповідач не звертався до позивача із вимогою зафіксувати порушення виконавцем умов спірного договору шляхом виклику представника виконавця для складання та підписання акту-претензії споживача. Доказів звернення споживача до суду для доведення факту ненадання йому житлово-комунальних послуг за умовами спірного договору відповідачем в матеріали справи також не надано.

Отже, доказів складання актів-претензій щодо ненадання у період з листопада 2021 року по березень 2024 року послуг, надання їх не в повному обсязі або надання послуг неналежної якості в порядку, визначеному статтею 27 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", матеріали справи не містять. Жодного доказу на спростування наведених позивачем обставин чи контррозрахунку заявленої до стягнення суми відповідач суду не надав.

Викладене підтверджує, що позивачем зобов`язання виконувались у відповідності до умов договору та вимог чинного законодавства та надані послуги приймалися відповідачем без зауважень.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку виконавця (теплопостачального підприємства) за договором надати послуги з постачання теплової енергії відповідає обов`язок споживача оплатити вартість цих послуг.

Згідно з нормами статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Також, законом визначений обов`язок споживача сплачувати за отриману теплову енергію саме теплопостачальній організації.

Як було зазначено вище, у пунктах 6.8. та 6.9. договору сторони погодили, що споживач зобов`язаний не пізніше 15-го числа розрахункового періоду здійснити теплопостачальному підприємству авансовий платіж у розмірі 80% від вартості теплової енергії згідно з її кількістю, передбаченою додатком № 1 до договору, за власним платіжним дорученням з вказаним періодом, за який він сплачується; споживач здійснює кінцевий розрахунок за спожиту теплову енергію до 20-го числа місяця наступного за розрахунковим.

Судом також враховано, що пунктом 13.3. договору передбачено, що сторони, підписавши договір, керуючись статтею 259 Цивільного кодексу України, за взаємною згодою, збільшують загальний строк позовної давності до 5-ти років щодо прав та обов`язків, набутих сторонами за договором.

Як зазначає позивач, відповідач поставлену позивачем у період з листопада 2021 року по березень 2024 року теплову енергію не оплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 305 138 грн. 03 коп.

Таким чином позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором про постачання теплової енергії № 825 від 01.12.2011 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлену позивачем e період з листопада 2021 року по березень 2024 року теплову енергію, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 305 138 грн. 03 коп. За прострочення виконання зобов`язання, на підставі підпункту 9.4.4. пункту 9 договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 21.12.2023 по 07.06.2024 в сумі 74 382 грн. 17 коп.; на підставі підпункту 9.4.5. пункту 9 договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмір 5% від наявної заборгованості, в сумі 15 256 грн. 90 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період прострочення з січня 2022 року по квітень 2024 року у сумі 39 364 грн. 83 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 21.12.2021 по 07.06.2024 в сумі 13 322 грн. 43 коп. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У частині 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з нормами статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що в разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Матеріалами справи підтверджується належне виконання своїх зобов`язань за спірним договором позивачем, в свою чергу відповідачем вони були порушені, спожита в період з листопада 2021 року по березень 2024 року теплова енергія не була оплачена відповідачем.

Крім того, суд зазначає, що на підставі укладеного договору між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

При цьому, відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності.

Вказані положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

В той же час, протягом розгляду справи судом, відповідачем не спростовано позовних вимог позивача та не надано доказів, які б підтверджували належне виконання ним своїх договірних зобов`язань, визначених умовами договору про постачання теплової енергії № 825 від 01.12.2011.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати спожитої теплової енергії (пункт 6.9. договору), господарський суд встановив, що строк оплати спожитої в період з листопада 2021 року по березень 2024 року теплової енергії є таким, що настав, у зв`язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 305 138 грн. 03 коп. обґрунтованими та підтвердженими належними доказами, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 305 138 грн. 03 коп.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 9.4.4. договору сторони передбачили, що в разі прострочення споживачем виконання грошового зобов`язання за договором споживач на вимогу теплопостачального підприємства зобов`язаний виплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 3% річних, а також пеню за весь час прострочення у розмірі 1% від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу за весь період неналежного виконання зобов`язання споживачем.

За прострочення виконання зобов`язання, на підставі підпункту 9.4.4. пункту 9 договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 21.12.2023 по 07.06.2024 в сумі 74 382 грн. 17 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с.9), та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені суми заборгованості та періоди прострочення, арифметично розрахунки проведено вірно.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 74 382 грн. 17 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судом також враховано, що одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом також враховано, що одночасне стягнення штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/10939/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 19.09.2019 у справі №904/5770/18, від 28.08.2019 у справі № 910/11944/18, від 02.04.2019 у справі № 910/7398/18.

Так, відповідно до умов пункту 9.4.5. договору у разі відмови від виконання зобов`язання, визначеного пунктом 4.2.18 договору, споживач несе відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 5% від наявної заборгованості.

На підставі підпункту 9.4.5. пункту 9 договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмір 5% від наявної заборгованості, в сумі 15 256 грн. 90 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку штрафу, зробленого позивачем (а.с.9), та встановлено, що арифметично розрахунок проведено також вірно.

Отже, розрахунок штрафу, здійснений позивачем (а.с.9) визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення штрафу в сумі 15 256 грн. 90 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період прострочення з січня 2022 року по квітень 2024 року у сумі 39 364 грн. 83 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с. 9-11), та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені суми заборгованості та періоди прострочення, арифметично розрахунок проведено вірно.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 39 364 грн. 83 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати теплової енергії, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 21.12.2021 по 07.06.2024 в сумі 13 322 грн. 43 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с. 9), та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені суми заборгованості та періоди прострочення, арифметично розрахунок проведено вірно.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 13 322 грн. 43 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, судом під час прийняття рішення у даній справі проаналізовано фактичні обставин справи на предмет можливості застосування до них права суду на зменшення розміру штрафних санкцій, за наслідками чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій (штрафу, пені).

Санкції за прострочку виконання грошових зобов`язань передбачені статтями 217, 230, 231 Господарського кодексу України. При цьому, частина 1 статті 229 Господарського кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 218 Господарського кодексу України та статті 614 Цивільного кодексу України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов`язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій або бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов`язання за будь-яких обставин.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Між тим, суд звертає увагу, що:

- спірна заборгованість у даній справі утворилась, починаючи з січня 2022 року, отже прострочення у даній справі суд розцінює, як істотне;

- жодної оплати спожитої у спірний період теплової енергії відповідачем не здійснено, отже ступінь виконання зобов`язання у даній справі дорівнює 0%;

- матеріали справи не містять жодного доказу, який би свідчив про майновий стан відповідача;

- сторони знаходяться в рівних економічних умовах та штрафні санкції є спірозмірними порівняно з допущеним відповідачем порушенням та його наслідками;

- відсутність будь-яких об`єктивних поважних причин невиконання відповідачем зобов`язань за договором.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказане, суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій у даній справі.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає таке.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У той же час, згідно із частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки позовну заяву у даній справі було подано до суду через систему "Електронний суд", судовий збір, який підлягав сплаті позивачем, становить 5 369 грн. 57 коп.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 5 369 грн. 57 коп. витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 46, 73 - 79, 86, 91, 129, 130, 191, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради до Приватного підприємства "Інфоспектр" про стягнення заборгованості за договором про постачання теплової енергії № 825 від 01.12.2011 у загальному розмірі 447 464 грн. 36 коп. - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Приватного підприємства "Інфоспектр" (вулиця Старокозацька (стара назва - Комсомольська), будинок 48, кімната 107, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код 36162206) на користь Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (49081, м. Дніпро, проспект Слобожанський, будинок 29, офіс 504; ідентифікаційний код 32688148) 305 138 грн. 03 коп. основного боргу, 74 382 грн. 17 коп. пені, 15 256 грн. 90 коп. штрафу, 39 364 грн. 83 коп. інфляційних втрат, 13 322 грн. 43 коп. 3% річних та 5 369 грн. 57 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 06.08.2024.

Суддя Ю.В. Фещенко