Рішення

від 06.08.2024 по справі 907/546/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2024 р. м. УжгородСправа № 907/546/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали справи

за позовом заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави

в особі Фонду державного майна України, м. Київ

до відповідача 1 Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, м. Ужгород

до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАКАРПАТСЬКА ЛОЗА», м. Харків

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Агропромислового - торгового підприємства «Бобовище», с. Бобовище Закарпатської області

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Івановецької сільської ради, с. Іванівці Закарпатської області

про визнання недійсним наказу, визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації права,

Секретар судового засідання Райніш М.І.

Сторони не викликались

СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ:

Закарпатська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Фонду державного майна України заявив позов до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області та Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАКАРПАТСЬКА ЛОЗА» про визнання недійсним наказу, договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди землі. Позов заявлено з посиланням на статті 131-1 Конституції України, ст. ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», ст. ст. 2, 53 ГГІК України.

Ухвалою від 12.06.2024 відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено учасникам спору процесуальні строки для подання заяв по суті спору, а також відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали для подання письмових заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

18.07.2024 Відповідач 1 подав до суду відзив, в якому одночасно клопотав про поновлення строку на подання відзиву (вх. № 02.3.1-02/5693/24).

Ухвалою від 05.08.2024 року клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву від 18.07.2024 вх. № № 02.3.1-02/5693/24 задоволено, поновлено відповідачу процесуальний строк для подання відзиву.

31.07.2024 на адресу суду надійшли пояснення щодо позову від Фонду державного майна України (вх. №02.3.1-02/5938/24).

Відповідач 2 та треті особи не скористалися наданим їм правом надати суду відзив на позов, хоча були повідомлений своєчасно та належним чином, суд дійшов висновку, що вони мав час та можливість надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.

Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив, відтак, беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами дослідження та оцінки доказів, поданих сторонами у спорі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН.

Правова позиція позивача.

Прокурор просить суд задоволити позов в повному обсязі, обґрунтовуючи позовні вимоги доданими до матеріалів справи документальними доказами, зокрема стверджує, що прийнятий Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області наказ від 15.04.2019 № 799-СГ Про проведення земельних торгів підлягають визнанню недійсними, а державна реєстрація права оренди - скасуванню з одночасним припиненням речових прав.

Прокурор вказує, що за результатами аукціону, проведеного на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 15.04.2019 № 799-СГ, між відповідачами 1 та 2 було укладено Договір оренди землі № 24/57-19-ДО від 20.05.2019, який підлягає визнанню недійсним у зв`язку із перебуванням спірної земельної ділянки у користуванні Агропромислового - торгового підприємства «Бобовище», що є правонаступником прав та обов`язків радгосп-заводу Бобовищенський.

За твердженням прокурора, орган управління державним майном означеного підприємства Фонд державного майна України згоди на вилучення спірної земельної ділянки із постійного користування не надавав, а відтак, у відповідача 1 відсутніми були правові підстави для розпорядження останньою.

Прокурор зазначає, що листом від 21.02.2023 № 10-72-4257, адресованим на адресу прокуратури, ФДМ України просить обласну прокуратуру звернутися до суду із позовом про скасування наказів Держгеокадастру, визнання недійсними договорів оренди землі та повернення земельних ділянок у користування АПТП «Бобовище».

На лист обласної прокуратури від 07.04.2023 № 15-331 вих-23 Міністерством економіки України надано інформацію про те, що ним будь-які управлінські рішення щодо передачі земельних ділянок АПТП «Бобовище» не приймалися (лист від 16.04.2023 за № 3212-05/16721-05).

Таким чином, на думку позивача ГУ Держгеокадстру у Закарпатській області, всупереч інтересам держави та вимог земельного законодавства, передано в оренду земельну ділянку за кадастровим номером 2122785200:04:000:0008, яка перебувала у постійному користуванні державного підприємства - Агропромислового - торгового підприємства «Бобовище» не вилучивши її від постійного землекористувача у встановленому законом порядку, що стало підставою для звернення з позовом до Господарського суду.

У поданих 31.07.2024 поясненнях щодо позову від Фонду державного майна України, заявник вказує на те, що ним не надавалась згода на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 2122785200:04:000:0008 із постійного користування. За наведених підстав, позивач просить заявлені прокурором вимоги в даній справі задоволити в повному обсязі.

Правова позиція відповідача 1.

Відповідач 1 заперечує позовні вимоги в повному обсязі, зазначає, що повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, розташованими за межами населених пунктів з 01.01.2013, належать центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин (Держгеокадастру) та його територіальним органам.

Стверджує, що спірні земельні ділянки розташовані за межами населеного пункту на території Бобовищенської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, земельні ділянки відносяться до земель сільськогосподарського призначення державної власності, розпорядником яких є Головне управління. Відведення здійснювалось за рахунок земельних ділянок, які сформовані в результаті інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності та належить Головному управлінню.

На переконання відповідача 1, позов Закарпатської обласної прокуратури є необґрунтованим, оскільки земельна ділянка сформована на підставі технічних документацій із землеустрою щодо проведення інвентаризацій 2013 року, право власності на земельні ділянки зареєстровано за Головним управлінням, передані по результатах відкритих торгів в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "ЗАКАРПАТСЬКА ЛОЗА" без порушення процедур які передбаченні чинним законодавством.

Посилається на те, що позивач у позовній заяві не вказав, які саме вимоги встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, недотримані сторонами договору в момент його вчинення. Виходячи з наведеного, вважає, що позовні вимоги Позивача та підстави, що викладені у позовній заяві є необґрунтованими, надуманими та є особистими припущеннями Позивача, які не ґрунтуються на нормах матеріального права та фактичних обставинах справи.

Правова позиція відповідача 2.

Відповідач 2 не подав до суду відзиву на позовну заяву.

Правова позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Третя особа не подала письмових пояснень стосовно заявленого позову.

Правова позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Третя особа не подала письмових пояснень стосовно заявленого позову.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

На підставі Державного акту на право постійного користування землею ІІ-ЗК №001366 від 11.04.1995, виданого Бобовищенською сільською Радою народних депутатів Мукачівського району Закарпатської області та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1, радгосп заводу Бобовищенський с. Бобовище Мукачівського району передано в користування на території Бобовищенської сільської ради земельні ділянки для ведення сільськогосподарського виробництва.

Як вбачається зі змісту листами ГУ Держгеокадастру від 07.02.2019 № 28-7-0.3-1277/2-19 (адресований АТП «Бобовище») та від 10.01.2022 № 10-7-0.31-143/2-22 (адресований ГУНП в Закарпатській області), спірна земельна ділянка за кадастровим номером 2122785200:04:000:0008 знаходиться на території Лохівської сільської ради та перебуває у постійному користуванні радгосп-заводу Бобовищенський на підставі державного акту серії II-ЗК №001366 від 11.04.1995.

Зі змісту наявної в матеріалах справи довідки Головного управління статистики у Закарпатській області №03.5-09/82/1049 від 04.04.2018 судом встановлено, що 13.04.1994 до Державного реєстру звітних (статистичних) одиниць (ДРЗО), який введений в дію із 1994 року, було включено суб`єкт господарювання під назвою радгосп-завод Бобовищенський з ідентифікаційним кодом 00413895, державна реєстрація якого проведена 11.11.1946.

В подальшому, 28.03.1995, на підставі розпорядження голови Мукачівської районної ради народних депутатів №152 від 17.11.1994 була змінена назва зазначеного підприємства з радгосп-заводу Бобовищенський на Аграрно-виробничо-торгівельне підприємство Бобовище (організаційно-правова форма комунальне підприємство). При цьому, ідентифікаційний код суб`єкта господарювання залишився незмінним 00413895.

Після створення у січні 1996 року Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а саме, 23.03.1998, змінено назву Аграрно-виробничо-торгівельного підприємства Бобовище на Державне агропромислове підприємство Бобовище, а також організаційно-правову форму останнього з комунального підприємства на державне; ідентифікаційний код суб`єкта господарювання 00413895.

18.07.2001 Мукачівською районною державною адміністрацією шляхом внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань назву вказаного підприємства змінено з Державного агропромислового підприємства Бобовище на Агропромислове-торгове підприємство Бобовище, яка є актуальною і станом на момент розгляду даного спору в суді; ідентифікаційний код суб`єкта господарювання 00413895; організаційно-правова форма державне підприємство.

Станом на 04.04.2018 в ЄДРЮОФОПтаГФ значиться Агропромислове-торгове підприємство Бобовище, ідентифікаційний код суб`єкта господарювання 00413895, організаційно-правова форма державне підприємство.

Як вбачається із матеріалів справи, 20.12.2019 підписано акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу Агропромислово-торгового підприємства Бобовище, яким зі сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України до сфери управління Фонду державного майна України, в тому числі, передано державні акти на право постійного користування землею від 11.04.1995.

В подальшому, наказом Фонду державного майна України №398 від 04.03.2020 затверджено Статут Агропромислово-торгового підприємства Бобовище.

Позов у даній справі обґрунтовано тим, що Закарпатська обласна прокуратура в ході здійснення представницьких повноважень вивчила стан дотримання вимог земельного законодавства при розпорядженні земельними ділянками державної власності на території Мукачівського району Закарпатської області та виявила факт порушення вимог земельного законодавства Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області (відповідачем 1 у справі) шляхом безпідставного розпорядження cпірною земельною ділянкою АПТП Бобовище та передачі її в оренду.

Так, згідно з наказом ГУ Держгеокадастру від 15.04.2019 № 799-СГ «Про проведення земельних торгів» виставлено на земельну ділянку сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 2122785200:04:000:0008 площею 12,6514 га для передачі у користування на умовах оренди, фактично припинено право постійного користування АПТП «Бобовище» спірною земельною ділянкою.

Відповідно до протоколу земельних торгів №2377 від 20.05.2019 з продажу права оренди на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, переможцем торгів визнано ТОВ «ЗАКАРПАТСЬКА ЛОЗА».

20.05.2019 року між ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області та ТОВ «ЗАКАРПАТСЬКА ЛОЗА» укладено договір оренди земельної ділянки № 24/57-19-ДО на строк 7 років з переважним правом його поновлення на новий строк.

Відповідно до п. 2.1., 2.2. Договору, в оренду передається земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 12,6514 гектарів, у тому числі: 12,6514 га рілля.

Кадастровий номер земельної ділянки: 2122785200:04:000:0008.

Право оренди зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради 23.05.19 (номер запису про інше речове право 31715415).

Позивач вважає, що надання згаданої вище земельної ділянки в оренду суперечить вимогам законодавства та грубо порушує інтереси держави, а відтак наказ ГУ Держгеокадастру від 15.04.2019 № 799-СГ, договір оренди від 20.05.2019 № 24/57-19-ДО підлягають визнанню недійсними, а державна реєстрація права оренди - скасуванню з одночасним припиненням речових прав.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ.

Абзацом 1 статті 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній на момент видання Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області оспорюваних наказів та укладення між відповідачами спірного договору оренди землі), земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Таким чином, земля як природний ресурс має особливий статус, і її використання у господарській діяльності врегульовано, в першу чергу, нормами земельного законодавства.

Частиною 2 статті 4 Земельного кодексу України визначено, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частинами 1 та 2 статті 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Згідно із ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

За приписами ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України, вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, на момент перебування АПТП Бобовище у сфері управління Мінагрополітики України, державне підприємство перебувало у переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

В матеріалах справи відсутні докази надання згоди на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 2122785200:04:000:0008 та погодження Мінагрополітики України вилучення у ДП АПТП Бобовище вказаної земельної ділянки.

У даному контексті суд вважає за доцільне зазначити про необґрунтованість доводів відповідача 1 щодо відсутності підстав для отримання згоди (дозволу) позивача на передачу спірної земельної ділянки.

Так, судом попередньо зазначалось, що 11.04.1995 радгосп-заводу Бобовищенський було видано Державний акт на право постійного користування землею серії II-ЗК №001366 на підставі рішення Бобовищенської сільської ради народних депутатів Мукачівського району від 09.04.1995.

28.04.1994 розпорядженням Мукачівської районної державної адміністрації №171 Про перереєстрацію Статуту радгосп-заводу Бобовищенський в агропромислово-торгову фірму Троянда погоджено Статут Агропромислової фірми Троянда у зв`язку зі зміною назви підприємства за зверненням трудового колективу.

Листом №152 від 09.11.1994 Агропромислова фірма Троянда звернулася до голови Мукачівської районної ради із проханням перереєструвати Статут господарства у зв`язку зі зміною назви з АТП фірми Троянда на Агропромислово-торгове підприємство Бобовище.

Розпорядженням голови Мукачівської районної Ради народних депутатів Закарпатської області №152 від 17.11.1994 Про перереєстрацію Статуту агропромислово-торгового підприємства Троянда в агропромислово-торгове підприємство Бобовище зареєстровано агропромислово-торгове підприємство Бобовище з місцезнаходженням: с. Бобовище Мукачівського району Закарпатської області.

28.11.1994 наказом по Агропромислово-торговому підприємству Бобовище, на підставі розпорядження голови Мукачівської районної ради народних депутатів від 17.11.1994 №152, радгосп-завод Бобовищенський перейменовано на Агропромислове торгове підприємство Бобовище.

Листом №153 від 02.07.2001 Агропромислове торгове підприємство Бобовище звернулось до голови Мукачівської районної державної адміністрації із проханням перереєструвати його Статут у зв`язку із передачею державних підприємств колишнього Комітету Укрсадвинпром до сфери управління Міністерства аграрної політики України.

18.07.2001 Мукачівською районною державною адміністрацією зареєстровано статут Агропромислове-торгового підприємства Бобовище з місцезнаходженням: Україна, 89632, Закарпатська область, Мукачівський район, с. Бобовище, вул. Леніна, 103. Водночас відповідно до вказаного Статуту, підприємство засноване на державній власності і підпорядковане Міністерству аграрної політики України (орган управління майном), входить до складу Українського державного концерну садівництва, виноградарства та виноробної промисловості Укрсадвинпром.

Крім того, 18.07.2001 Мукачівською районною державною адміністрацією шляхом внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань назву вказаного підприємства змінено з Державного агропромислового підприємства Бобовище на Агропромислове-торгове підприємство Бобовище, яка є актуальною й на даний час.

Як вбачається з інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованої за ідентифікаційним кодом юридичної особи 00413895, АПТП Бобовище 01.01.1993 взято Головним управлінням Державної податкової служби в Закарпатській області на облік як платник єдиного внеску, а 12.04.1994 взято на облік Головним управлінням регіональної статистики, що також свідчить про тотожність вищевказаних підприємств.

З наведеного випливає, що перейменування 28.04.1994 радгосп-заводу Бобовищенський на Агропромислово-торгову фірму Троянда, а 17.11.1994 на Агропромислово-торгове підприємство Бобовище та пов`язані з цим реєстраційні дії не охоплюються поняттям реорганізації. Як вбачається з наявних в матеріалах справи листів, таке перейменування відбувалося за бажанням трудового колективу підприємства.

Відтак у спірних правовідносинах мало місце перейменування підприємства.

Матеріалами справи підтверджується факт присвоєння АПТП Бобовище ідентифікаційного коду юридичної особи 00413895 та те, що Державне підприємство АПТП Бобовище є правонаступником радгосп-заводу Бобовищенський.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №449 від 02.04.2002 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" визначено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Таким чином, логічним є висновок про те, що незважаючи на неодноразові зміни в назві та організаційно-правовій формі, Державний акт на право постійного користування землею серії II-ЗК №001366 від 11.04.1995 є чинним, правопосвідчувальним документом АПТП Бобовище (правонаступника радгосп-заводу Бобовищенський) на земельні ділянки, розташовані на території Бобовищенської сільської ради Мукачівського району.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №907/31/21.

За змістом ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, що кореспондуються із приписами ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту.

Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Подібний спосіб захисту передбачений пунктом г частини 3 статті 152 Земельного кодексу України.

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №906/1388/20, від 26.08.2021 у справі №924/949/20, від 23.10.2018 у справі №903/857/18, від 20.08.2019 у справі №911/714/18, від 13.10.2020 у справі №911/1413/19.

Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №906/1388/20, від 26.08.2021 у справі №924/949/20, від 05.12.2019 у справі №914/73/18, від 14.01.2020 у справі №910/21404/17, від 13.10.2020 у справі №911/1413/19.

Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому невідповідність правочину актам законодавства, як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №906/1388/20, від 09.07.2020 у справі №910/14180/18, від 09.06.2020 у справі №912/116/19, від 05.09.2019 у справі №914/4455/15.

Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Відповідно до положень частини 5 статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинною станом на момент видання Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області оспорюваних наказів та укладення між відповідачами спірного договору оренди землі), земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Суд звертає увагу на те, що Державний акт на право постійного користування землею серії II-ЗК №001366 від 11.04.1995, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування за №1, виданий радгосп-заводу Бобовищенський, що в подальшому перейменований на Державне підприємство Агропромислово-торгове підприємство Бобовище, є чинним, не скасованим, не визнаним недійсним, а також не є таким, що втратив чинність.

З наведеного слідує, що станом на момент прийняття відповідачем 1 оскаржуваних наказів та укладення ним із відповідачем 2 спірного договору оренди землі вищевказаний Державний акт був чинним та не скасованим у встановленому законом порядку, а отже дії відповідачів призвели до порушення законних прав та інтересів позивача.

Відтак, враховуючи відсутність будь-яких доказів існування рішень за наслідками добровільної відмови позивача та органу управління його майном (заяв, згоди) від права користування земельною ділянкою та/або про вилучення земельної ділянки, прийнятих уповноваженими органами у встановленому законом порядку, наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 15.04.2019 № 799-СГ «Про проведення земельних торгів», а також Договір оренди землі № 24/57-19-ДО від 20.05.2019 суперечать актам цивільного законодавства, порушують права та інтереси позивача, як землекористувача спірної земельної ділянки, а тому, є незаконними і підлягають скасуванню.

Задоволення позовних вимог в даній справі є ефективним способом захисту порушених прав і не потребуватиме додаткових засобів захисту, оскільки у відповідача 2 припиняться правові підстави користування земельною ділянкою (у разі задоволення позовних вимог про визнання недійсним правочину, на підставі яких ним отримано таке право) та буде вилучено із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію прав користування земельними ділянками.

Відтак, такий спосіб захисту порушеного права є ефективним, оскільки спричинятиме потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів настільки, наскільки це можливо, а також відповідатиме принципу процесуальної економії, тобто забезпечить відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №903/1173/15 та від 14.03.2023 у справі №909/221/22.

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (ст. 152 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

За приписами ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом (стаття 17 Закону України Про оренду землі).

Як вбачається з матеріалів справи, право оренди землі відповідача 2, що виникло на підставі Договору оренди землі № 24/57-19-ДО від 20.05.2019, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

За положеннями частини 1 статті 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

З урахуванням встановленої судом наявності у ДП Агропромислово-торгове підприємство Бобовище права постійного користування спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 2122785200:04:000:0008 на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії II-ЗК №001366 від 11.04.1995, логічним є висновок про те, що державна реєстрація оспорюваного Договору оренди землі № 24/57-19-ДО від 20.05.2019 порушує права та законні інтереси позивача 2 як постійного землекористувача вказаної земельної ділянки та не відповідає вимогам закону.

Відтак, суд доходить до висновку про те, що обраний прокурором спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації права оренди відповідача 2 на земельну ділянку з кадастровим номером 2122785200:04:000:0008 є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права позивача.

Положеннями статей 13-14 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статей 73, 74, 76-80 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Таким чином, розглянувши спір на підставі поданих суду доказів, суд дійшов висновку про його задоволення в повному обсязі.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідачів порівну у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 9 084,00 грн (по 4 542,00 грн із кожного) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 4, 29, 42, 46, 73, 74, 80, 162, 171, 237, 238, 240 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити.

2. Визнати недійсним Договір оренди землі від 20.05.2019 №24/57-19-ДО, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАКАРПАТСЬКА ЛОЗА», згідно з яким вказаному товариству передано в оренду земельну ділянку під кадастровим номером 2122785200:04:000:0008 площею 12,6514 га, вартістю 94151 тис грн.

3. Визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 15.04.2019 № 799-СГ «Про проведення електронних земельних торгів» згідно з яким виставлено на торги земельну ділянку за кадастровим номером 2122785200:04:000:0008 площею 12,6514 га для передачі її у користування на умовах оренди.

4. Скасувати державну реєстрацію права оренди ТОВ «Закарпатська лоза» земельної ділянки за кадастровим номером 2122785200:04:000:0008, яке зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради 23.05.2019 (номер запису про інше речове право 31715415).

5. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (пл. Народна, будинок 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 39766716) на користь Закарпатської обласної прокуратури (вул. Коцюбинського, будинок 2а, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 02909967) суму 4 542,00 грн (Чотири тисячі п`ятсот сорок дві гривні 00 коп) на відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатська лоза» (пр. Гагаріна 1, м. Харків, Харківська обл., 61001, код ЄДРПОУ 42638823) на користь Закарпатської обласної прокуратури, (вул. Коцюбинського, будинок 2а, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 02909967) суму 4 542,00 грн (Чотири тисячі п`ятсот сорок дві гривні 00 коп) на відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в Західному апеляційному господарському суді в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 06.08.2024

Суддя Л.В. Андрейчук