Рішення

від 25.07.2024 по справі 911/20/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.07.2024Справа № 911/20/24

За позовомДержавної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Миколаївській області"доТовариством з обмеженою відповідальністю «Вектор-Л»пророзірвання договору Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна установа «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Миколаївській області» (далі також - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вектор-Л» (далі також - відповідач, ТОВ «Вектор-Л») про розірвання договору від 19.11.2020 № 145 предметом якого є капітальний ремонт будівлі санепідемстанції ДУ «ТМО МВС України по Миколаївській області» по вул. Флотська, 71 в м. Миколаєві.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.01.2024 позовну заяву разом з доданими до неї документами передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.04.2024, позовну заяву передано на розгляд судді Підченку Ю.О.

Відповідно до ухвали від 22.04.2024 Господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 911/20/24, вирішив проводити розгляд за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання.

З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 25.07.2024.

19.07.2024 позивач звернувся до суду із заявою про проведення розгляду без його участі.

Сторони явку уповноважених представників у судове засідання 25.07.2024 не забезпечили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі також - ГПК України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Так, ухвали суду були надіслані за адресою відповідача, яка вказана у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім того, суд зауважує, що ухвали суду у даній справі були офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - на сайті за посиланням https://reyestr.court.gov.ua, а також знаходяться у вільному доступі в мережі Інтернет на інших відповідних веб-сайтах.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзиву на позов, відповідних клопотань про продовження процесуальних строків, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище припису ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Неявка представників сторін у судове засідання 25.07.2024 не перешкоджає для розгляду справи по суті, а наявних у матеріалах справи доказів достатньо для вирішення спору.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.11.2020 між Державною установою «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Миколаївській області» (як замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вектор-Л» (як підрядником) було укладено договір № 145 (далі також - договір), за умовами якого підрядник зобов`язався за завданням замовника виконати та здати йому в установлений цим договором строк закінчені роботи по об`єкту, а замовник зобов`язався надати підряднику дозвільну документацію, а також затверджену в установленому порядку проектно-кошторисну документацію та прийняти від підрядника закінчені роботи по об`єкту.

Відповідно до п. 1.2. договору, склад та обсяги робіт, що доручаються до виконання підряднику, визначені проектно-кошторисною документацією, договірною ціною та календарним графіком виконання робіт, які є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно з п. 2.1. договору, підрядник зобов`язаний виконувати роботи у відповідності з вимогами будівельних норм та правил, календарного графіку виконання робіт.

Пунктом 2.1.1. договору (в редакції Додаткової угоди № 8) передбачено, що строк (термін) виконання робіт: 28.02.2022.

У розділі 3 договору сторони погодили, що ціна договору, визначена на підставі зведеного кошторису будови згідно нормативів ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 із урахуванням змін та доповнень і становить суму 2 676 202,00 грн, в тому числі ПДВ - 446 033,67 грн.

Відповідно до п.п. 4.1.-4.4. договору, джерелом фінансування робіт є кошти державного бюджету України. Розрахунки за фактично виконані роботи здійснюються, виходячи з об`ємів виконаних робіт, їх вартості на підставі наданих підрядником актів приймання виконаних будівельних робіт (Форми - КБ-2в) і довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (Форми - КБ-3), згідно, в межах затверджених кошторисних призначень на відповідний період протягом 5 банківських днів з моменту їх підписання сторонами. Акти приймання виконаних будівельних робіт приймаються замовником тільки в межах коштів, визначених на фінансування об`єкту. Замовник має право надати підряднику аванс (попередню оплату) на строк не більше одного місяця у розмірі не більше 30% вартості річного обсягу робіт. Аванс (попередня оплата) перераховується підряднику на підставі рахунку протягом 5 банківських днів з дати надання рахунку на оплату.

Згідно з п. 13.1. договору (в редакції Додаткової угоди № 9), договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.03.2022 або до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, як стверджує позивач, що відповідач, в порушення умов договору та додаткових угод до нього, не виконав свої зобов`язання та з 24.02.2022 взагалі припинив виконання будь-яких робіт за договором.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, викладених в позовній заяві обставин не спростував.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).

Статтею 844 Цивільного кодексу України встановлено, що ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін. У разі перевищення твердого кошторису усі пов`язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом.

За приписами ст. 846 Цивільного кодексу України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Згідно з ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Частиною 4 ст. 882 Цивільного кодексу України встановлено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Положеннями ч. 2 ст. 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абз. 2 ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди: її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим. що в дійсності вона змогла отримати.

Тобто, у кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення.

Схожу правову позицію викладено також у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 635/34597/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 206/1676/16- ц.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, умовам договору передбачено, що відповідач зобов`язався виконати роботи на об`єкті на загальну суму 2 676 202,00 грн у строк до 28.02.2022.

Відповідно до Акту № 2 від 30.11.2021, останні ремонтні роботи об`єкту відповідач виконав у листопаді 2021.

Згідно з п.п. 12.6., 12.7. договору, замовник має право розірвати догові, надіславши повідомлення підряднику у разі: прийняття рішення про припинення будівництва, в тому числі шляхом консервації або ліквідації незавершеного будівництва; прийняття судом постанови про визнання підрядника банкрутом. Замовник має право ініціювати розірвання договору, якщо підрядник за своєї вини: не розпочав виконання робіт протягом 20 днів з дня, коли він повинен згідно з договором розпочати їх виконання; допустив відставання темпів виконання робіт від передбачених графіком на 20 днів; виконав роботи з істотними недоліками і не забезпечив їх усунення у визначений замовником строк; допустив недоліки (дефекти), які виключають можливість використання об`єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з листами та письмовими претензіями з метою з`ясування обставин несвоєчасного виконання робіт та розірвання договору, однак, такі звернення залишені без відповіді.

Доказів на спростування вказаних обставин відповідачем не надано.

Отже, невиконання відповідачем робіт за договором у строк до 28.02.2022 та до закінчення строку дії договору (31.03.2022) є істотним порушенням зобов`язань за таким правочином. Суд дійшов висновку про наявність підстав для розірвання договору № 145 від 19.11.2020 та про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Згідно з положеннями ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Миколаївській області" задовольнити.

2. Розірвати договір від 19.11.2020 № 145, укладений між Державною установою Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Миколаївській області" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вектор-Л» предметом якого є капітальний ремонт будівлі санепідемстанції ДУ «ТМО МВС України по Миколаївській області» по вул. Флотська, 71 в м. Миколаєві.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕКТОР-Л" (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 11; код ЄДРПОУ 41855066) на користь Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Миколаївській області" (54025, м. Миколаїв, вул. Флотська, 71; код ЄДРПОУ 08734534) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 684,00 грн.

4. Після набрання рішенням законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 06.08.2024 року.

Суддя Ю.О.Підченко