Ухвала

від 05.08.2024 по справі 400/7220/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

05 серпня 2024 р.№ 400/7220/24

м. Миколаїв

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Устинов І. А., ознайомившись

з позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , доДержавної установи "Новобузький виправний Центр (№103)" Міністерства юстиції України, вул. Шкільна, 1,с. Богомази,Миколаївська обл., Баштанський р-н,55615, провизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної установи "Новобузький виправний Центр (№103)" Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Суд перевірив відповідність позовної заяви вимогам, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України і дійшов наступного висновку.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спірних правовідносин у даній справі є питання щодо виплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

В зв`язку з цим суд зазначає, що відповідно до статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у зв`язку із особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, в якості гарантій соціального і правового захисту військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене статтею 91 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.

Таким чином, суд доходить висновку, що дана компенсація не входить до складу грошового забезпечення та до виплат, які б належали позивачу при виключенні зі списків особового складу, та носить одноразовий характер.

Такі правові висновки було зроблено у постанові Верховного Суду від 04.07.2019 у справі №821/2/18.

Разом з тим, судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду прийнято постанову від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, в якій вирішувалось питання наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Для вирішення вказаного правового питання Верховний Суд у наведеній постанові визначив правову природу такої компенсації та строки її виплати.

Так, судова палата, проаналізувавши наведені законодавчі приписи та висновки Конституційного Суду України і Верховного Суду, дійшла висновку, що зі змісту положень Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232, висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.

Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов`язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.

Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.

Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.

Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата вважає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.

Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям "всі суми, що належать працівнику", а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

З урахуванням наведених висновків, Верховним Судом в постанові від 26.05.2021 у справі №380/5093/20 зроблено правовий висновок, згідно якого до правовідносин з приводу виплати грошової компенсації за речове майно підлягає застосуванню строк, визначений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто місячний строк.

Так само подібний висновок відтворено у постанові Верховного Суду від 23.06.2022 у справі №540/2001/21.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зі змісту позовної заяви встановлено, що позивача звільнено зі служби 31.12.2022, при цьому звернувся з даним позовом до суду 31.07.2024, тобто з порушенням місячного строку звернення до суду.

Таким чином, позивачем пропущений строк звернення до суду.

Поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із позовом.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об`єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

Крім того, як зазначалось вище компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України та не є заробітною платою.

За таких обставин позивачу необхідно сплатити судовий збір за позовну вимогу що стосуються виплати грошової компенсації за речове майно відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір».

Підпунктом 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, встановлюється ставка судового збору у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року - 3 028,00 грн.

Як вбачається з позовних вимог, предметом позову у даній справі є вимога немайнового характеру, а отже ставка судового збору за подання даного позову, з урахуванням ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", становить 1211, 20 грн.

У матеріалах справи докази сплати судового збору відсутні.

З огляду на викладене, суд зазначає, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", не поширюється на вимоги позивача про виплату грошової компенсації за не отримане речове майно під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Таким чином, позивач має надати до суду докази сплати судового збору в сумі 1211,20 грн.

Судовий збір сплачується на рахунок: отримувач коштів: Миколаїв.ГУК/тг м. Миколаїв/22030101; код отримувача: 37992030; рахунок отримувача: UA838999980313191206084014478; банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.); код класифікації доходів:22030101; відомча ознака: 84 Окружні адміністративні суди; найменування збору: судовий збір (державна судова адміністрація України, 050); призначення платежу: судовий збір за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача) до (ПІБ чи назва установи, організації відповідача) установи, організації позивача) до (ПІБ чи назва установи, організації відповідача).

Відповідно до ч. 1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись ст. 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Позовну заяву залишити без руху.

2. Позивачу у десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху подати до Миколаївського окружного адміністративного суду заяву про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску, а також документ про сплату судового збору в сумі 1211,20 грн.

3. Роз`яснити позивачу, що наслідками невиконання ухвали суду відповідно до частини 5 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України є повернення позовної заяви.

Ухвала про залишення позовної заяви без руху набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя І. А. Устинов