Ухвала

від 05.08.2024 по справі 755/12834/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/12834/24

Провадження №: 2-о/755/513/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про передачу справи за підсудністю

"05" серпня 2024 р. м.Київ

Суддя Дніпровського районного суду міста Києва Коваленко І.В., перевіривши матеріали цивільної справи окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління соціального захисту населення Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, як орган опіки та піклування, про встановлення опіки та призначення опікуна,

В С Т А Н О В И В:

До Дніпровського районного суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління соціального захисту населення Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, як орган опіки та піклування, про встановлення опіки та призначення опікуна.

В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями заяву передано на розгляд судді Коваленко І.В.

Перевіривши матеріали заяви та долучених до неї документів, судом встановлено таке.

У поданій заяві ОСОБА_1 просить призначити опікуна для недієздатної ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (стаття 125 Конституції України).

Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 19 ЦПК України). Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (статті 26 - 30 ЦПК України).

Виходячи з поняття підсудність у цивільному судочинстві як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи та між судами однієї ланки щодо розгляду цивільних справ, підсудністю фактично є визначення в системі судів компетентного суду стосовно вирішення певної цивільної справи.

Питання про підсудність справ визначається цивільним процесуальним кодексом України.

Згідно із частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 1 частини другої статті 293 ЦПК передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.

Відповідно до частини третьої статі 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені розділом IV цього Кодексу.

Порядок розгляду судом справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи визначено Главою 2 Розділу IV ЦПК України.

Вирішення питання про встановлення над недієздатною фізичною особою опіки нерозривно пов`язано із вирішенням судом першочергового питання - про визнання фізичної особи недієздатною.

Так, згідно вимог ч. 1 ст.300 ЦПК України, с уд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.

Статтею 295 ЦПК України встановлено, що заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи, чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у закладі з надання психіатричної допомоги - за місцезнаходженням цього закладу.

Отже, підсудність розгляду даної категорії справ визначається місцем проживання особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у психіатричному закладі, місцем знаходження цього закладу.

Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» регулюються питання щодо місця проживання фізичної особи.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» житло - житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, в якому особа постійно або тимчасово проживає; декларування місця проживання особи - повідомлення особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади.

Механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) регулюється Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 (надалі - Порядок).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).

Відповідно до пунктів 2,3 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» для підтвердження інформації про місце проживання (перебування), зареєстроване до набрання чинності цим Законом, особа може подавати відомості про місце проживання, що були внесені до: 1) паспорта громадянина України, виготовленого у формі книжечки; 2) паспорта громадянина України або паспорта громадянина України для виїзду за кордон у формі е-паспорта або е-паспорта для виїзду за кордон; 3) витягу з реєстру територіальної громади.

З дня запровадження доступу до відомчої інформаційної системи, але не пізніше 1 березня 2022 року, інформація про місце проживання (перебування) особи підтверджується також із зазначеної відомчої інформаційної системи.

Отже, чинним законодавством чітко передбачено вимоги до декларування/реєстрації особою місця свого проживання чи перебування, та передбачено документи, які це підтверджують.

Однак документів щодо підтвердження зареєстрованого місця проживання недієздатної ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території Дніпровського району міста Києва заявником не подано.

Натомість, згідно відомостей з Електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА», отриманих на запит суду, вбачається, що громадянина України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 30.01.2017 проживає у соціальному закладі, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , що відноситься до територіальної юрисдикції (підсудності) Святошинського районного суду міста Києва.

Відповідно до частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Згідно із статтею 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Оскільки судом встановлено, що підсудність даної категорії справ визначається за місцем проживання особи, щодо якої вирішується питання про визнання недієздатною, а в даному випадку така особа проживає в соціальному закладі розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , тому даний позов територіально підсудний Святошинському районному суду міста Києва.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 7 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Принцип законного судді нерозривно пов`язаний з правом особи на повноважний, компетентний суд. Відповідно до статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Суд не тільки вправі, а й зобов`язаний ухилитися від розв`язання справ, йому не підсудних.

Вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є виконаними, коли справа заявника була розглянута національним судом, який створено на підставі закону. Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях наголошував, що поняття «суд, встановлений законом», стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування «суду», але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді (належний склад суду).

За наведених обставин, наявні підстави для передачі справи за підсудністю до Святошинського районного суду міста Києва відповідно до місця проживання особи, щодо якої вирішується питання про визнання фізичної особи недієздатною.

Керуючись статтями 31, 32, 258-261, 295, 300, 353 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління соціального захисту населення Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, як орган опіки та піклування, про встановлення опіки та призначення опікуна, -передати на розгляд Святошинському районному суду міста Києва (вулиця Якуба Коласа, 27-А, м.Київ, 03148) за підсудністю.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України та в строки встановлені статтею 354 ЦПК України.

Суддя :