Постанова

від 05.08.2024 по справі 380/808/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/808/22 пров. № СК-А/857/8220/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-суддіКузьмича С. М.,

суддівКачмара В.Я., Матковської З.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року (ухвалене головуючим суддею Гулкевич І.З. у м. Львові) у справі № 380/808/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення у 2014 та 2015 роках з урахуванням винагороди передбаченої постановою КМУ від 22.09.2010 №889;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2014 та 2015 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 22.09.2010 №889 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 постанови КМУ від 15.01.2004 №44;

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2014 та 2015 роках з урахуванням винагороди передбаченої постановою КМУ від 22.09.2010 №889;

зобов`язати військову частину № НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2014 та 2015 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 22.09.2010 №889 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 постанови КМУ від 15.01.2004 №44;

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 винагороди за безперервну тривалість військової служби у 2014 році в сумі 746,25 грн;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 винагороду за 20 років безперервної служби в розмірі 1,5 (посадового окладу і окладу за військовим званням з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 22.09.2010 №889 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 постанови КМУ від 15.01.2004 №44;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2014 та 2015 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2014 та 2015 роках та винагороди за 20 років безперервної служби по день її фактичної виплати відповідно до постанови КМУ від 21.02.2001 №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 постанови КМУ від 15.01.2004 №44.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що із отриманих фінансових документів позивачу стало відомо, що в порушення чинного законодавства грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у 2014-2015 роках військовою частиною НОМЕР_1 виплачувалась без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою КМУ від 22.09.2010 №889, а винагорода за безперервну службу у меншому розмірі.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.11.2022 адміністративний позов задоволено повністю.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що виплативши позивачу грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у 2014-2015 роках без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889, відповідач порушив вимоги належної оплати праці, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно здійснив виплату винагороди за тривалість безперервної служби 20-ти річної календарної військової служби у розмірі 50%.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що майора ОСОБА_1 , начальника відділення офіцерів запасу і кадрів ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільненого наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (по особовому складу) від 10.08.2021 № 268 у запас за підпунктом «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», вважати таким, що справи та посаду здав і направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 . 03.09.2021 виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та всіх видів забезпечення.

У грудні 2021 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 стосовно нарахування та невиплати грошової допомоги на оздоровлення за 2014 та 2015 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та виплати за безперервну службу.

21.12.2021 вих. № 2370 позивачу надано відповідь на звернення разом із наявними документами. Відповідач повідомила позивача, що грошова допомога на оздоровлення за 2015 рік проводилась згідно наказу Міністра оборони України від 11.06.2008 року №260 розділу XXX. п .30.4 де зазначено, що розмір грошової допомоги визначається виходячи з посадових окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення ( крім винагород та морського грошового забезпечення ), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день вибуття в щорічну основну відпустку . Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.06.2015 року №106 виплачено грошову допомогу на оздоровлення в сумі 2884,88 грн (без урахування винагороди 1730,92 грн) та наказу командира військової частина НОМЕР_1 від 16.12.2015 року №255 виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в сумі 2884,88 грн (без урахування винагороди 1730,92 грн).

Із отриманих фінансових документів позивачу стало відомо, що в порушення чинного законодавства грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у 2014-2015 роках військовою частиною НОМЕР_1 виплачувалась без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою КМУ від 22.09.2010 №889, а винагорода за безперервну службу у меншому розмірі.

Позивач вважаючи, такі дії відповідача протиправними, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

На підставі частин 2, 3 вказаної норми до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

За приписами ч. 4 ст. 9 Закону 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Щомісячна додаткова грошова винагорода передбаченапостановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - Постанова № 889) та Інструкцією про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 №595, виданим на виконання постанови № 889 (далі - Інструкція, Наказ № 595 відповідно).

У пункті 1 Постанови №889 встановлено, що військовослужбовці (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби), мають право на отримання щомісячної додаткової грошової нагороди в розмірі: з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 % місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 % місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 % місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року розмірі, що не перевищує 80 % місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Граничні розміри, порядок та умови виплати цієї винагороди визначаються Міністерством оборони. Міністерством внутрішніх справ та адміністрацією Державної прикордонної служби за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення (пункт 2 зазначеної постанови № 889).

Згідно з підпунктом 2.2 пункту 2 Інструкції №595 (у редакції, яка була чинною до 16.12.2016), щомісячна додаткова грошова винагорода для військовослужбовців, (крім зазначених у підпункті 2.1 цього пункту: з 1 квітня 2013 року - у розмірі до 20 % місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року у розмірі до 40 % місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі до 60 % місячного грошового забезпечення.

У пункті 8 Інструкції № 595 визначено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 9 зазначеної Інструкції передбачено, що розміри винагороди встановлюються наказами Міністра оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони (Головного управління розвідки Міністерства оборони) в Державному бюджеті України на відповідний рік.

Згідно пункту 5 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 24.10.2016 № 550 (далі - Інструкція № 550, яка була чинною до 20.07.2018), така винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації), а командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).

Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення (пункт 8 Інструкції).

Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Інструкція № 260, яка була чинною до 20.07.2018), пунктом 30.1 якої передбачено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Пунктом 30.3 Інструкції № 260 встановлено, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що застосовуючи положення зазначених Інструкцій як спеціального нормативно-правового акту, що визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

Так, ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпеченнязакономне віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон №2011-XII, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам вказаногоЗакону.

Аналогічний правовий висновок був неодноразово викладений Верховним Судом, зокрема у постановах від 31.07.2019 у справі №826/3398/17, від 15.10.2019 у справі №240/445/19, від 16.10.2020 у справі №826/4043/16, від 26.02.2021 у справі №620/3346/19, від 31.03.2021 у справі №620/2878/20 та від 28.05.2021 у справі №400/1955/20.

Крім того, питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17.

Так, Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: «згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Оскільки додаткова грошова винагорода має щомісячний характер, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.».

Відтак, щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою №889 включається до складу сум грошового забезпечення, з якого нараховується та виплачується грошова допомога на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Беручи до уваги наведене у свій сукупності, суд дійшов вірного висновку, що дії відповідача щодо не включення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889 до складу сум грошового забезпечення, з якого позивачу нараховувалась та виплачувалась у 2014-2015 роках грошова допомога на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є протиправними, а відтак позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 (у редакції, чинній станом на момент спірних правовідносин), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.

Пункти 4 та 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З огляду на викладене, колегія суддів поділяє твердження суду першої інстанції, що нарахування та виплата грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2014-2015 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової допомоги повинна відбуватися із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.

Щодо вимог позивача в частині визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо виплати винагороди за тривалість безперервної служби 20-ти річної календарної військової служби у розмірі 50% від законодавчо визначеного розміру, слід зазначити таке.

07.11.2007 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, яка набрала чинності із 01.01.2008.

Цією постановою затверджено, зокрема, додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу в розмірах, які знайшли відображення в додатках 25-28 до цієї постанови, у тому числі винагороду за тривалість безперервної військової служби.

Додатком 25 до Постанови №1294 встановлено такий одноразовий додатковий вид грошового забезпечення, як винагорода за тривалість безперервної військової служби, яка залежно від тривалості безперервної календарної військової служби становить: 1 посадовий оклад і оклад за військовим званням за 15 років; 1,5 посадового окладу і окладу за військовим званням за 20 років; 2 посадових оклади і оклади за військовим званням за 25 років; 2,5 посадових окладів і окладів за військовим званням за 30 років; 3 за 35 років і кожні наступні 5 років.

Відповідно до пункту 2 Постанови № 1294 виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством інфраструктури, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державною пенітенціарною службою, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Пунктом 11 Постанови № 1294 надано вказівку Міністерству праці та соціальної політики, Міністерству фінансів, іншим державним органам упорядкувати у тримісячний строк перелік і розміри виплати додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

Наведені приписи дають підстави вважати, що Кабінет Міністрів України делегував, зокрема, Міністерству оборони України упорядкувати перелік, розміри та порядок виплати додаткового грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу.

Одночасно, у пункті 7 Постанови № 1294 зазначено, що до упорядкування додаткових видів грошового забезпечення, визначених згідно з додатками 25-28, їх виплата провадиться в межах затвердженого фонду грошового забезпечення в обсязі до 50 відсотків установленого згідно із зазначеними додатками розміру, крім щомісячних виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу льотного та наземного складу авіації, плаваючого складу, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які виконують водолазні роботи, проходять службу в аеромобільних військах та частинах спеціального призначення, та виплати одноразової винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які знешкоджують вибухові предмети.

Згідно архівної довідки №179_2/С-2327 від 10.12.2021 у серпні місяці 2014 року ОСОБА_1 було виплачено винагороду за 20 років безперервної служби в сумі 746,25 грн, тоді як посадовий оклад становив 898,39 грн, оклад за військове звання 125,00 грн.

З огляду на викладене, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідач безпідставно здійснив виплату винагороди за тривалість безперервної служби 20-ти річної календарної військової служби у розмірі 50%. Тому у цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Також, суд зазначає, що відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 (у редакції, чинній станом на момент спірних правовідносин), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.

Пункти 4 та 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Відтак, суд вважає, що нарахування та виплата винагороди за тривалість безперервної служби 20-ти річної календарної військової служби повинна відбуватися із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.

Щодо нарахування та виплати компенсації втрат доходів у зв`язку порушенням термінів виплати грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та безперервної винагороди з урахуванням щомісячної додаткової грошової допомоги, то суд зазначає таке.

Згідно із ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

За змістом ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З аналізу норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

В межах розгляду цієї справи встановлено наявність у позивача права на нарахування і виплату йому грошової допомоги на оздоровлення, з урахуванням щомісячної грошової винагороди.

Використане у ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі №803/203/17.

Щодо порушення строків звернення позивачем до суду з даним позовом, то суд першої інстанції вірно зазначив, що предметом позову у даній справі є неналежна виплата позивачеві додаткових та одноразових видів грошового забезпечення.

Отже, з наведеного слідує, що спір стосується оплати праці, у цьому випадку грошового забезпечення, оскільки позивач є військовослужбовцем.

Згідно з статтею 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У рішенні Конституційного Суду України у справі від 15.10.2013 за № 9-рп/2013 (справа № 1-13/2013) суд дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Зважаючи на наведене вище, колегія суддів погоджується судом першої інстанції про безпідставність доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом, оскільки у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі №818/1106/16, яка відповідно до частини 5 статті 242 КАС України враховується судом.

Щодо покликання апелянта на практику Верховного Суду у справах № 360/4485/19 та № 380/693/20 то такі стосується інших правовідносин зокрема щодо стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки при звільненні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року у справі № 380/808/22 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді В. Я. Качмар З. М. Матковська