Ухвала

від 06.08.2024 по справі 380/28636/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 380/28636/23

адміністративне провадження № К/990/29206/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Комунальної установи Інституту міста на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 7 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2024 року у справі №380/28636/23 за позовом Комунальної установи Інституту міста до Західного офісу Держаудитслужби, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування вимог,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Комунальна установа Інституту міста звернулася в суд з позовом до Західного офісу Держаудитслужби, третя особа - ОСОБА_1 , в якому просила визнати протиправними та скасувати вимоги, що викладені в листі №131320-14/4256-2023 від 6 червня 2023 року «Про обов`язкові вимоги за результатами ревізії», а саме: 1.1. вимогу про вжиття заходів щодо забезпечення відшкодування (повернення, стягнення) недоотриманих фінансових ресурсів (матеріальної шкоди (збитків) в сумі 2186,07 тис. грн.) із врахуванням вимог статей 174, 216-229 Господарського кодексу України, ст. 11, 15, 16, 610-625, 1166, 1212 Цивільного кодексу України; 1.2. вимогу про забезпечення приведення у відповідність до норм Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Загальних положень про оренду майна щодо оренди майна Львівської міської територіальної громади, затверджених ухвалою Львівської міської ради «Про окремі питання оренди майна Львівської міської територіальної громади» від 22 квітня 2021 року №591, відносин, пов`язаних з орендою будівлі за адресою Весняна, 4, що перебуває в комунальній власності; 1.3. вимогу про забезпечення відшкодування (повернення, стягнення) установі матеріальної шкоди (збитків) в сумі 516,79 тис. грн. із врахуванням вимог статей 1166, 1212 Цивільного кодексу України, статей 130 - 136 Кодексу Законів про працю України; 1.4. вимогу про посилення контролю за дотриманням вимог статті 137 Господарського кодексу України та п.3.1, 3.2, 3.3 Положення про порядок списання майна, яке належить до комунальної власності територіальної громади м.Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 12.07.2012 року №1595; 1.5. вимогу про забезпечення відшкодування (повернення) коштів в сумі 231,0 тис. грн. на рахунок UА НОМЕР_1, відкритий для надходження благодійних пожертв, із врахуванням вимог статей 1166, 1212 Цивільного кодексу України; 1.6. вимогу про посилення контролю за дотриманням вимог в цілому Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» від 5 липня 2012 року №5073-VI та інших нормативних актів; 1.7. вимогу про вжиття заходів щодо забезпечення відшкодування (повернення, стягнення) установі коштів в сумі 58,7 тис. грн. відповідно до статей 1166, 1212 Цивільного кодексу України та статей 130 - 136 Кодексу Законів про працю України; 1.8. вимогу про посилення контролю за дотриманням вимог п.3.8. Колективного договору КУ Інституту міста; 1.9. вимогу про вжиття заходів щодо поновлення строків позовної давності та стягнення коштів в судовому порядку в сумі 40,2 тис. грн. із врахуванням норм статей 174, 216-229 Господарського кодексу України, ст. 11, 15, 16, 610-625, 1166, 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 7 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2024 року, адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправною та скасовано вимогу, яка викладена в листі №131320-14/4256-2023 від 6 червня 2023 року «Про обов`язкові вимоги за результатами ревізії» щодо вжиття заходів для забезпечення відшкодування (повернення, стягнення) установі коштів в сумі 58,7 тис. грн., відповідно до статей 1166, 1212 Цивільного кодексу України та статей 130 - 136 Кодексу Законів про працю України; в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), надіславши її 26 липня 2024 року через підсистему «Електронний суд».

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник посилається, зокрема, на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження.

В обґрунтування скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від від 22 грудня 2023 року у справі №826/180694/17, від 14 грудня 2023 року у справі №1.380.2019.004998, від 6 липня 2023 року у справі №1740/2398/18, від 21 березня 2023 року у справі №560/4370/22, від 12 травня 2022 року у справі №620/4169/20.

При цьому, суд зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, необхідно указати конкретну норму права (пункт, частина, стаття), яка застосована судом без урахування висновку Верховного Суду.

Разом з тим, скаржником не зазначено норму права, яку застосовано судом апеляційної інстанції без урахування висновку Верховного Суду, а також не доведено подібності правовідносин у цій справі та у наведених справах.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Посилаючись на неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, заявник не наводить обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справах, у яких Верховним Судом були зроблені висновки.

Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Також, у касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження судових рішень суду першої та апеляційної інстанції та зазначає, що судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.

Так, пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.

За відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини другої статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої 4 частини четвертої статті 328 КАС України, в частині не дослідження доказів.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.

Керуючись статтями 248, 328, 332, 334, 341, 353 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Комунальної установи Інституту міста на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 7 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2024 року у справі №380/28636/23 за позовом Комунальної установи Інституту міста до Західного офісу Держаудитслужби, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування вимог повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали направити заявнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є статочною та не може бути оскаржена.

………………………….

Н.М. Мартинюк,

Суддя Верховного Суду