Ухвала

від 06.08.2024 по справі 761/28438/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/28438/24

Провадження № 2-о/761/490/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2024 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Матвєєва Ю.О., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України , митний пост «Тиса» Закарпатської митниці Держмитслужби, про встановлення факту самостійного виховання дитини, -

В С Т А Н О В И В:

04 серпня 2024 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла заява від представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Розум О.В. за вимогами якої заявник просить встановити факт, того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , самостійно виховує свого сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заява подана в порядку окремого провадження.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2024 року визначено головуючого по справі суддю Матвєєву Ю.О.

Ознайомившись із заявою та доданими до неї документами, вважаю необхідним відмовити у відкритті провадження у цій справі з огляду на таке.

Відповідно до положення статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження /загального або спрощеного; 3) окремого провадження.

Так, згідно з ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

У відповідності ст.141 СК України мати та батько мають рівні права та обов`язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.

Окрім того, як зазначає Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17 (провадження № 61-15965св19), суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Аналізуючи дані положення, Верховний Суд зазначив, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, а також вказав, що у разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» звертається увага судів на наступне: в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.95року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що, вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим конкретною статтею про зміст заяви.

Згідно з ст.318 ЦПК України, у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.

Зі змісту поданої заяви вбачається, що встановлення факту самостійного виховання дитини батьком без участі матері необхідне заявникові для забезпечення можливості захисту, як прав та інтересів дитини, так і прав та інтересів батька, а саме виїзд за кордон для навчання дитини та для лікування.

Попри те, жодних доказів на підтвердження відмови компетентними органами у здійсненні ним переміщення дитини ОСОБА_2 без згоди матері ОСОБА_3 та неможливості такого перетину без встановлення даного факту, - заявник до заяви не долучив і не вказав про неможливість самостійного отримання будь-яких доказів з цих питань.

Разом з цим, вважаю, що саме по собі встановлення судом факту виховання батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаних фактів не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зокрема, батько (мати) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

При цьому одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов`язує підтверджувати актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.

Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

Отже, захист порушених прав у зв`язку з не виконання не прийнятті участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов`язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.

Питання належного виховання дітей, досягнення порозуміння між батьками і дітьми, відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов`язків завжди є важливими й актуальними. Законом України «Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов`язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них.

Тому за неналежне виконання обов`язку щодо виховання дітей, передбачена відповідальність.

Обов`язки батьків висвітлені в ст.150 Сімейного кодексу України, згідно якої батьки зобов`язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та поважати дитину.

За невиконання або неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності.

Згідно ч.2 ст.12 ЗУ «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Згідно ч.3 ст.294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановленні цим розділом.

Таким чином, вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання батьком малолітньої дитини без участі матері не є вимогою, яка підлягає розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.293, 315 ЦПК України.

У силу вимог ч.4 ст.315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Отже, враховуючи вищенаведені вимоги Закону вважаю, що у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання дитини, слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 17, 44, 260, 315, 353 ЦПК України, суддя,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України , митний пост «Тиса» Закарпатської митниці Держмитслужби, про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Суддя Ю.О. Матвєєва

06 серпня 2024 року