Ухвала

від 06.08.2024 по справі 904/39/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л А

06.08.2024 м.Дніпро Справа № 904/39/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Кощеєва І.М., Чередка А.Є.

розглянувши заяву Керівника Криворізької центральної окружної прокуратури про вжиття заходів забезпечення позову

у справі № 904/39/24

за позовом - Керівника Криворізької центральної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Криворізької міської ради

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум бізнес груп"

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро світ"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області

про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, припинення права власності, повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Керівник Криворізької центральної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Криворізької міської ради звернувся з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум бізнес груп", Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро світ", в якій просить:

- припинити право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро світ" на об`єкт нерухомого майна, будівлю магазину продовольчих та непродовольчих товарів, площею 206,4 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Космонавтів, 13У шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2838689712060;

- усунути перешкоди, зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Преміум бізнес груп", Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпро світ" повернути Криворізькій міській раді земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:08:457:0088 площею 0,0320га, яка розташована за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Космонавтів, 13У, шляхом знесення будівлі магазину продовольчих та непродовольчих товарів, площею 206,4 кв.м.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.05.2024 відмовлено в задоволенні позову Керівника Криворізької центральної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Криворізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум бізнес груп", Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро світ" про припинення права власності та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення будівлі магазину.

Не погодившись з вказаним рішенням заступником керівника Дніпропетровської обласної прокуратури подано апеляційну скаргу згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.05.2024 у справі № 904/39/24 та ухвалити нове, про задоволення позовних вимог.

В той же час, Керівником Криворізької центральної окружної прокуратури подано до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якому просить суд апеляційної інстанції вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «Дніпро Світ» (код ЄДРПОУ 38528833), Товариству з обмеженою відповідальністю «Преміум Бізнес Груп» (код ЄДРПОУ 39087424) та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним кадастровим реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо відчуження, у тому числі, шляхом укладання договору купівлі-продажу, дарування, міни, іпотеки, здійснення поділу та об`єднання тощо щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:136:0088 площею 0,0326 га та будівлі магазину продовольчих та непродовольчих товарів, площею 206,4 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Космонавтів, 13У (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2838689712060).

В обґрунтування поданої заяви зазначається, що предметом позову є матеріально-правові вимоги прокурора в інтересах держави в особі Криворізької міської ради до відповідачів про припинення права власності на об`єкт самочинно збудованого нерухомого майна та зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, повернення земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:136:0088 площею 0,0326 га шляхом знесення самочинно збудованого нерухомого майна.

Земельна ділянка з кадастровим номером 1211000000:06:136:0088 площею 0,0326 га утворилась шляхом об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 1211000000:06:136:0087 та 1211000000:06:136:0086.

Разом з тим, під час розгляду даної справи по суті, рішенням Криворізької міської ради від 26.04.2024 № 2764 надано дозвіл ТОВ «ДНІПРО СВІТ» на об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 1211000000:06:136:0087 та 1211000000:06:136:0086 із земельними ділянками з кадастровим номерам 1211000000:06:136:0072, площею 0,0048 га та площею 0,0240 га (без визначення кадастрового номера).

При цьому ТОВ «ДНІПРО СВІТ» про об`єднання спірної земельної ділянки суд та учасників справи не інформувало. Про вказані факти стало відомо під час вивчення інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Вказані обставини свідчать про недобросовісну поведінку ТОВ «ДНІПРО СВІТ», яка спрямована на утруднення чи унеможливлення виконання рішення у даній судовій справі.

З урахуванням викладеного, ТОВ «ДНІПРО СВІТ» маючи зареєстроване право власності на спірне нерухоме майно та право користування земельними ділянками під ним не обмежене в розпорядженні таким нерухомим майном, відсутність заборони на здійснення реєстраційних дій щодо нерухомого майна та земельних ділянок, реєстрація права власності та права користування на яке оскаржується прокурором, може призвести до зміни характеристик, відчуження цього майна з метою утруднення чи унеможливлення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі за позовом прокурора, що в свою чергу свідчить про наявність підстав, визначених ст.ст. 136, 137 ГПК України для забезпечення позову прокурора.

За твердженням прокурора, питання забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що є предметом позову, та заборони вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо спірних будівель та земельної ділянки, не є тотожними позовним вимогам прокуратури, а тому вжиття таких заходів відповідає вимогам статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України та є адекватними та співмірними із заявленими-позовними вимогами.

З предмету спору вбачається, що такий позов може бути поданий лише до титульного власника нерухомого майна. У разі задоволення позову та одночасної зміни власника, поділу чи об`єднання земельних ділянок під час розгляду справи в суді, а також під час набрання законної сили судовим рішенням, виконання такого рішення суду буде унеможливлено, що може призвести до необхідності подання нового позову до наступного власника та виникненню нового спору.

На думку заявника, обраний прокурором вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки обтяжене майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Апеляційний господарський суд, дослідивши аргументи, наведені у заяві, та оцінивши долучені до неї докази, вважає, що заява не підлягає задоволенню, а у вжитті заходів забезпечення позову слід відмовити.

Згідно ч. 1 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Частиною 1 ст. 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Згідно ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 139 ГПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. До заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Апеляційний суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 року №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011р. №5-рп/2011).

Отже, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 зазначила, що під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві (іншим особам) вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №916/2786/17).

Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 23.03.2020 у справі №910/7338/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 у справі № 915/373/20, від 14.07.2021 у справі № 910/17014/20, від 28.07.2021 у справі № 910/3704/21, від 12.10.2021 у справі №908/1487/21 (908/1624/21), від 19.05.2022 у справі № 913/2239/21.

За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Така правова позиція, наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 31.08.2020 у справі №917/1274/19.

За загальним правилом умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтована вірогідність утруднення або неможливість виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову.

Як зазначив Верховний Суд у постановах від 20.04.2018 у справі № 914/1475/17 особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

З урахуванням наведеного, заява про забезпечення позову повинна бути обґрунтованою з поданням належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень при виконанні судового рішення, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.08.2021 у справі №904/4982/21.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.

Відтак, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем (ами) дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Водночас, у даній справі предметом позову є вимоги немайнового характеру, зокрема, усунення перешкод у користуванні майном.

Відповідно до правового висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, оскільки предметом позову є усунення перешкод у користуванні зайнятою земельною ділянкою та скасування державної реєстрації, тобто позовні вимоги немайнового характеру, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду

Подібні правові позиції викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2019 у справі № 924/790/18, від 15.01.2020 у справі №915/1912/19, від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 25.02.2020 у справі № 924/789/18, від 12.03.2020 у справі № 916/3479/19, від 18.03.2020 у справі № 904/2641/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 07.09.2020 у справі № 904/1766/20, від 09.09.2020 у справі №906/1336/19, від 16.11.2020 у справі № 910/7596/20, від 11.02.2021 у справі № 915/1185/20, від 27.11.2023 у справі № 903/639/23.

Таким чином, оскільки спір є немайновим, рішення в якому не передбачає примусового виконання, то така підстава вжиття заходів забезпечення позову як ризики невиконання та утруднення виконання рішення суду про задоволення позовних вимог не повинна досліджуватися взагалі.

Наведеним вище спростовуються доводи прокурора, що ТОВ «ДНІПРО СВІТ» маючи зареєстроване право власності на спірне нерухоме майно та право користування земельними ділянками під ним не обмежене в розпорядженні таким нерухомим майном, відсутність заборони на здійснення реєстраційних дій щодо нерухомого майна та земельних ділянок, реєстрація права власності та права користування на яке оскаржується прокурором, може призвести до зміни характеристик, відчуження цього майна з метою утруднення чи унеможливлення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі за позовом прокурора, що в свою чергу свідчить про наявність підстав, визначених ст.ст. 136, 137 ГПК України для забезпечення позову прокурора.

Крім того, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 звернула увагу, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Апеляційний суд вважає за необхідне наголосити на тому, що частинами третьою - п`ятою статті 376 ЦК України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо ж власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Оскільки положення частини четвертої статті 376 ЦК України обмежують коло осіб, зобов`язаних знести об`єкт самочинного будівництва, їх забудовником, то застосування положень наведеної норми ЦК України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво.

Наразі питання щодо застосування наведених норм цивільного законодавства передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду (справа № 914/1785/22) для формування відповідного висновку.

За таких умов, аргументи заявника, що такий позов може бути поданий лише до титульного власника нерухомого майна не відповідають змісту положень ст. 376 ЦК України.

Колегія суддів зазначає, що прокурором не надано суду будь-яких доказів, що свідчили б про можливе ускладнення ефективного захисту порушених прав позивача у разі невжиття заявленого заходу забезпечення позову, як і не доведено того, що незастосування таких мір призведе до необхідності нових звернень до суду.

Відповідно суд констатує, що навіть у випадку відчуження об`єкту нерухомого майна, який за твердженням заявника є самочинно збудованим, доказів вчинення наміру чого суду не представлено, прокурор, який подав позов в інтересах держави в особі позивача не буде позбавлений можливості захистити порушені права в межах одного цього судового провадження.

До того ж, варто зауважити на тому, що згідно ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК України)

При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею (аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 17.01.2024 у справі №916/619/22 (п. 18)).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

Щодо посилань прокурора на можливу зміну конфігурації спірної земельної ділянки, зокрема, шляхом її об`єднання з іншими земельними ділянками, то за висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.07.2023 у справі № 373/626/17, формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та об`єднання, із присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик, не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб, зокрема, і шляхом витребування цих ділянок. Подібний висновок також викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 18.04.2023 у справі №357/8277/19, постанові Верховного Суду від 05.09.2023 у справі № 910/2722/22, від 13.12.2023 у справі № 921/290/23.

Підсумовуючи, апеляційний суд доходить висновку, що заявником не наведено підставних доводів щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності вимог щодо забезпечення позову, адекватності заходу до забезпечення позову, що застосовується судом та його співмірності із предметом позову.

При цьому слід наголосити, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення або істотного ускладнення ефективного захисту, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (правові позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17, від 13.05.2022 у справі №922/4415/21, від 24.05.2022 у справі № 926/3300/21, від 09.06.2022 у справі № 924/1277/20, від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21, від 21.07.2022 у справі № 914/1351/16, від 25.07.2022 у справі № 910/8482/18, від 05.08.2022 у справі № 905/447/22, від 18.08.2022 у справі № 72з-22).

Враховуючи вищевикладене, встановлені обставини свідчать про відсутність правових та фактичних підстав для застосування заходів забезпечення позову у даній справі, про які просить Керівник Криворізької центральної окружної прокуратури, а тому колегія суддів відмовляє у задоволенні поданої ним заяви.

Як передбачено ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

У відповідності до ст. 129 ГПК України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 129, 136-140, 233-235, 269, 281 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви Керівника Криворізької центральної окружної прокуратури про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 904/39/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя А.Є. Чередко