Постанова

від 07.08.2024 по справі 908/3251/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.08.2024 року м.Дніпро Справа № 908/3251/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Чус О.В., Чередка А.Є.

розглянувши апеляційну скаргу Концерну "Міські теплові мережі" на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.12.2023 (Науменко А.О.)

у справі № 908/3251/23

за позовом Концерну "Міські теплові мережі"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Улісс-Тур"

про стягнення суми,-

ВСТАНОВИВ:

Концерн "Міські теплові мережі" (далі - Концерн "МТМ") звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Улісс-Тур" про стягнення 6 516,00 грн боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані постачанням позивачем теплової енергії у період з листопада 2019 по листопад 2020 до нежитлового приміщення відповідача, вартість якої останнім не була оплачена.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.12.2023 у справі № 908/3251/23 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Улісс-Тур" на користь Концерну "МТМ" 505,28 грн боргу та 208,13 грн судового збору за подання позову. В іншій частині позову відмовлено. Також стягнуто з Концерну "МТМ" на користь ТОВ "Улісс-Тур" 2 767,37 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог, однак до частини вимог було застосовано сплив строку позовної давності. З підстав часткової відмови у задоволенні позову на позивача покладено понесені відповідачем витрати на правничу допомогу, які з огляду на реальність та розумність їх розміру, а також часткового задоволення позову, за висновками суду становлять 2 767,37 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням Концерном "МТМ" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 14.12.2023 у справі № 908/3251/23 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

За твердженням апелянта, судом першої інстанції невірно застосовано законодавчі норми щодо строку позовної давності, який позивачем не було пропущено, у зв`язку з чим висновки суду про часткову відмову у задоволенні позову та покладення на позивача понесених відповідачем витрат на правничу допомогу є помилковими.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2024 відкрито апеляційне провадження у порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.

31.01.2024 до апеляційного суду від відповідача надійшов відзив із запереченнями на апеляційну скаргу, в якому представник вказував, що позивач не посилався на обставини, які унеможливлювали його звернення до суду з позовними вимогами до відповідача в межах встановленого законом трирічного строку, у зв`язку з чим заявлені позивачем вимоги поза межами строку позовної давності та без зазначення причин поважності пропуску строку, не підлягали задоволенню.

Відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв`язку з лікарняним судді Коваль Л.А., справу №908/3251/23 передано колегії у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів Чередка А.Є., Чус О.В.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, повноту їх дослідження місцевим господарським судом, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідачу до 16.11.2020 належало на праві власності (користування) нежитлове приміщення за адресою проспект Соборний, буд. 175 (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно).

Згідно актів приймання-передачі Концерн "МТМ" у період з листопада 2019 по листопад 2020 поставив ТОВ "Улісс Тур" теплову енергію на загальну суму 6 516,00 грн до нежитлового приміщення № 118б першого поверху та підвалу літ. А-5, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, проспект Соборний, буд. 175.

У спірний період договір купівлі-продажу теплової енергії між сторонами укладено не було, у зв`язку з чим облік відпущеної теплової енергії здійснювався по особовому рахунку № 102423.

За твердженнями позивача відсутність між сторонами укладеного договору не є підставою для несплати фактично отриманих споживачем послуг.

Позивач звернувся до відповідача із вимогою від 12.07.2023 щодо погашення заборгованості до якої додав рахунки та акти за теплову енергію за спірний період.

Однак відповідачем заборгованість у добровільному порядку не була сплачена, у зв`язку з чим позивачем подано даний позов.

Суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позовних вимог, проте застосував наслідки спливу строку позовної давності до частини вимог.

З висновками суду щодо застосування строку позовної давності колегія суддів не може погодитись.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги (далі - ЖКП)" учасниками правовідносин у сфері надання ЖКП є, зокрема, споживачі (індивідуальні та колективні) та виконавці комунальних послуг.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ЖКП" індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує ЖКП для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання ЖКП.

Нормами ст. 9 Закону України "Про ЖКП" передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті ЖКП щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати ЖКП, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно зі ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Таким чином, відсутність письмово оформленого договору з виконавцем послуг не звільняє споживача від обов`язку оплачувати отримані ним послуги. Водночас, підставою для виникнення у відповідача зобов`язань з оплати послуг з постачання теплової енергії без укладення договору, є насамперед, факт надання відповідних послуг, доведення їх обсягу та вартості, а також підтвердження цих обставин належними доказами.

Позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату, а також надано акти приймання-передачі теплової енергії у період з листопада 2019 по листопад 2020 на суму 6 516,00 грн, які останнім не були підписані.

Споживач заперечень щодо нарахувань зазначених у рахунках та актах приймання-передачі теплової енергії за заявлений період не надав, належним чином оформлені акти приймання-передачі теплової енергії не повернув позивачу, а отже зазначені акти ним не заперечені та є прийнятими.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження того, що відповідачу послуги з централізованого теплопостачання позивачем не надавались або що відповідач ці послуги не отримував.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 6 516,00 грн за отриману теплову енергію у період з листопада 2019 по листопад 2020, які відповідачем не заперечені по суті та доказів оплати останнім до матеріалів справи не було надано.

Однак, судом першої інстанції помилково задоволено частково заяву відповідача щодо застосування строків позовної давності.

Так, згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас пунктами 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Оскільки з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким в Україні запроваджено з 12.03.2020 загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан (Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану"; строк дії воєнного стану продовжувався і діє на час розгляду даної справи), відповідно, станом на 24.10.2023 (дата подання позовної заяви) діяв на усій території України, тож позивач при зверненні з позовом у цій справі не пропустив визначену чинним законодавством позовну давність, а тому господарський суд першої інстанції помилково відмовив в задоволенні частини позовних вимог з посиланням на положення частини 4 статті 267 ЦК України.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що висновок господарського суду про відмову у задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача 6 010,72 грн є помилковим, у зв`язку з чим позов підлягав задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи, що скаржником доведена обґрунтованість апеляційної скарги, а встановлені обставини та докази свідчать про обґрунтованість позовних вимог, апеляційний суд вважає за необхідне змінити судове рішення.

Відповідно до статі 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 275-279 ГПК України, апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Концерну "Міські теплові мережі" на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.12.2023 у справі № 908/3251/23 задовольнити.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 14.12.2023 у справі № 908/3251/23 змінити.

Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Запорізької області від 14.12.2023 у справі № 908/3251/23 у наступній редакції:

"Позов Концерну "Міські теплові мережі" задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Улісс-Тур" (69035, вул. Сталеварів, буд. 17, м. Запоріжжя; ЄДРПОУ 31970760) на користь Концерну "Міські теплові мережі" (69091, вул. Героїв Полку "Азов", буд. 137, м. Запоріжжя; ЄДРПОУ 32121458) 6 516 грн 00 коп. боргу, 2 684 грн 00 коп. судового збору за подання позову та 4 026 грн 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги".

Видачу наказу доручити Господарському суду Запорізької області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 ГПК України.

Головуючий суддяВ.Ф.Мороз

СуддяА.Є.Чередко

СуддяО.В.Чус