Рішення

від 07.08.2024 по справі 903/591/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 серпня 2024 року Справа № 903/591/24

за позовом: Регіонального офісу Водних ресурсів у Волинській області, м. Луцьк

до відповідача: Департаменту агропромислового розвитку Волинської обласної державної адміністрації, м. Луцьк

про стягнення 331 186 грн 71 коп

Суддя Кравчук А.М.

встановив: 20.06.2024 на адресу суду надійшла позовна заява Регіонального офісу Водних ресурсів у Волинській області до Департаменту агропромислового розвитку Волинської обласної державної адміністрації про стягнення 331 186 грн 71 коп.

Позовна заява подана позивачем безпосередньо через канцелярію суду.

Ухвалою суду від 25.06.2024 позовну заяву залишено без руху. Зобов`язано позивача не пізніше 5-ти календарних днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви та подати суду докази надіслання позовної заяви з додатками на юридичну адресу відповідача (опис вкладення у цінний лист, фіскальний чек); обґрунтований та розгорнутий розрахунок ціни позову з посиланням на докази, суми боргу по кожному окремому рішенню суду (з зазначенням суми боргу, оплачених/стягнутих сум, строку оплати тощо).

Позивач ухвалу суду отримав 25.06.2024.

Строк для усунення недоліків по 01.07.2024.

28.06.2024 на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви та приєднання доказів її надіслання відповідачу, розрахунку суми боргу.

Ухвалою суду від 01.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти календарних днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду. У відзиві зазначити електронну адресу, іншу контакту інформацію для надіслання процесуальних документів у справі. У разі наявності заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження відповідачу подати суду заяву із обґрунтуванням заперечень протягом 15 календарних днів з дня вручення даної ухвали, позивачу - протягом 5 календарних днів з дня отримання відзиву. Попереджено сторін, що у разі не подання у встановлений строк обґрунтованих заперечень щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, вони мають право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведуть, що пропустили строк з поважних причин. Запропоновано позивачу подати суду відповідь на відзив не пізніше 3-х календарних днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу; відповідачу - заперечення на відповідь позивача протягом 3-х календарних днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу.

Відповідачу ухвала суду доставлена в електронний кабінет 01.07.2024 (а. с. 33).

Строк для подання відзиву по 04.07.2024.

Відповідач у відзиві від 12.07.2024 № 1095/17-2-24, поданому через канцелярію суду 15.07.2024, позовні вимоги заперечує, оскільки він утримується за рахунок коштів державного бюджету. Департамент не може самостійно здійснювати видатки з бюджету для погашення боргу попередніх років, зокрема і за рішеннями суду. Ним неодноразово направлялись листи у відповідні органи щодо виділення коштів на погашення кредиторської заборгованості минулих років, однак питання не було вирішене.

Позивач відзив отримав 16.07.2024.

Строк на подання відповіді на відзив по 19.07.2024.

Відповідь на відзив позивач не подав.

Зважаючи на предмет та підстави позову, подані сторонами докази, учасників судового процесу, введення в Україні воєнного стану, з метою повного та всебічного розгляду справи суд поновив строк на подання відзиву відповідачем та долучив його до матеріалів справи.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи вищевикладене, відсутність відповіді на відзив та закінчення строків на її подання, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів, не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

Рішеннями Господарського суду Волинської області у справах №№ 903/442/18, 903/440/15, 903/869/15, 903/1138/15, 903/1139/15, 903/1212/15, 903/398/15, 903/460/16 з Департаменту агропромислового розвитку Волинської обласної державної адміністрації стягнуто на користь Ковельського, Ратнівського, Луцького та Маневицького міжрайонних управлінь водного господарства 863 193 грн 71 коп боргу за не виконання умов укладених договорів з оплати робіт щодо запобігання підтопленню населених пунктів та сільськогосподарських угідь на території селищних рад, зокрема по капітальному ремонту внутрішньогосподарської меліоративної мережі.

На виконання рішень видані накази від 27.08.2018 № 903/442/18-1, від 28.05.2015 № 903/440/15-1, від 07.12.2015 № 903/869/15-1, від 08.12.2015 № 903/1138/15-1, від 21.01.2016 № 903/1139/15-1, від 15.02.2016 № 903/1212/15-1, від 12.05.2015 № 903/398/15-1, від 25.07.2016 № 903/460/16-1 (а. с. 12-19).

Ухвалами суду від 22.07.2021, 02.08.2021. 01.09.2022 замінені стягувачі міжрайонні управління водного господарства у зв`язку з їх реорганізацією на правонаступника Регіональний офіс Водних ресурсів у Волинській області (а. с. 20-35).

Подані для примусового виконання накази суду неодноразово поверталися Головним управлінням Державної казначейської служби України без виконання на підставі пп. 6 п. 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 р. № 45, зокрема 10.04.2024, про що свідчать відмітки на них.

Згідно п. 10 Порядку стягувач має право повторно надсилати органові Казначейства повернутий виконавчий документ у встановлений пунктом 6 цього Порядку строк, перебіг якого починається з дня його повернення.

Докази виконання рішень суду в матеріалах справи відсутні. Наявність боргу відповідач не заперечує.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ч. ч. 1, 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Рішеннями Господарського суду Волинської області у справах №№ 903/442/18, 903/440/15, 903/869/15, 903/1138/15, 903/1139/15, 903/1212/15, 903/398/15, 903/460/16 встановлено не виконання грошових зобов`язань відповідача щодо сплати 863 193 грн 71 коп боргу за не виконання умов укладених договорів з оплати робіт щодо запобігання підтопленню населених пунктів та сільськогосподарських угідь на території селищних рад, зокрема по капітальному ремонту внутрішньогосподарської меліоративної мережі.

З огляду на приписи ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договорів на здійснення заходів щодо запобігання підтопленню населених пунктів та сільськогосподарських угідь та існування невиконаного зобов`язання з оплати вартості наданих послуг у належній сумі, встановлені судовими рішеннями та не підлягають доведенню у даній справі.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Верховний Суд у постанові від 31.05.2018 у справі № 902/330/17 зазначає, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.12.2019 у справі № 912/2750/18, правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Зазначена позиція підтверджена, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 сформульовано висновки про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 06.07.2018 у справі №910/10825/17).

Суд, здійснивши власний розрахунок за допомогою системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН, дійшов висновку, що нараховані позивачем 264 543 грн 89 коп інфляційних втрат за період з 20.06.2021 по 19.06.2024 та 66 642 грн 82 коп 3% річних за період з 20.06.2021 по 19.06.2024 арифметично правильні, підставні та підлягають до стягнення з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України.

Розрахунки проведені позивачем з врахуванням стягнутих сум за попередні періоди згідно рішень суду у справах №№ 903/440/15, 903/869/15, 903/1138/15, 903/1139/15, 903/1212/15, 903/460/16, 903/717/22.

Інфляційні втрати перевищують зазначені в розрахунку, проте до стягнення підлягають заявлені позивачем суми.

Відповідач не надав жодного доказу на спростування заявленого боргу, контррозрахунок нарахування 3% річних та інфляційних втрат не подав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 4 967 грн. 80 коп. відповідно до ст.ст. 129-130 ГПК України слід віднести на нього.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232, 237, 238, 241, 247- 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Департаменту агропромислового розвитку Волинської обласної державної адміністрації (вулиця Шевченка, 41, місто Луцьк, код ЄДРПОУ 00730282) на користь Регіонального офісу водних ресурсів у Волинській області (вулиця 8 Березня,1, місто Луцьк, код ЄДРПОУ 13345605)

- 66 642 грн 82 коп 3% річних, 264 543 грн 89 коп інфляційних втрат, 4 967 грн 80 коп витрат по сплаті судового збору, а всього: 336 154 грн 51 коп (триста тридцять шість тисяч сто п`ятдесят чотири грн 51 коп).

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

СуддяА. М. Кравчук