Рішення
від 29.07.2024 по справі 910/17612/21
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.07.2024Справа № 910/17612/21Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Приватного акціонерного товариства "Київський дослідно-експериментальний завод "Вугілля"

про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки.

Представники учасників справи:

від позивача: Золотарьова Ю.А., в порядку самопредставництва;

від відповідача: Андрусенко О.В., ордер серія АІ № 1206253;

від прокуратури: Ханчич Г.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У листопаді 2021 року перший заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки площею 4,2647 га, розташованої на провулку Приладному, 10 у Святошинському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:75:041:0001), укладеного між КМР та Відкритим акціонерним товариством "Київський дослідно-експериментальний завод "Вугілля", посвідченого 22.12.2004 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В. З. за номером 1204, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації) у Книзі записів державної реєстрації договорів, про що зроблено запис від 24.01.2005 за номером 75-6-00164 та зобов`язання відповідача повернути КМР земельну ділянку площею 4,2647 га, розташовану на провулку Приладному, 10 у Святошинському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:75:041:0001) у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач в порушення умов договору оренди земельної ділянки від 22.12.2004, рішення Київської міської ради від 29.05.2003 № 490/650, використовує земельну ділянку не за її цільовим призначенням, адже на землі з цільовим призначенням для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих та господарських будівель і споруд здійснює нове будівництво багатоквартирних будинків масової забудови, про що свідчать сертифікати № ІУ123210901416, № ІУ123210827414, дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ013201120900. Вважає, що таке нецільове використання земельної ділянки є істотним порушенням умов договору оренди земельної ділянки від 22.12.2004 та підставою для його розірвання, а також повернення земельної ділянки територіальній громаді в особі КМР.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2023, позов задоволено, розірвано договір оренди земельної ділянки площею 4,2647 га, розташованої на провулку Приладному, 10 у Святошинському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:75:041:0001), укладений між КМР тa ПрАТ "Київський дослідно-експериментальний завод "Вугілля" та посвідчений 22.12.2004 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В. З. за номером 1204, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації) у Книзі записів державної реєстрації договорів, про що зроблено запис від 24.01.2005 за номером 75-6-00164 та зобов`язано ПрАТ "Київський дослідно-експериментальний завод "Вугілля" повернути КМР земельну ділянку площею 4,2647 га, розташовану на провулку Приладному, 10 у Святошинському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:75:041:0001) у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Постановою Верховного Суду від 12.03.2024 касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київський дослідно-експериментальний завод "Вугілля" задоволено, постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2023 у справі № 910/17612/21 скасовано, справу № 910/17612/21 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

28.03.2024 до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи № 910/17612/21.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 справа № 910/17612/21 прийняти до свого провадження суддею Грєховою О.А., підготовче судове засідання призначено на 29.04.2024.

24.04.2024 представником прокуратури подано письмові пояснення.

У судове засідання 29.04.2024 представники учасників справи з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 03.06.2024.

У судове засідання 03.06.2024 представники учасників справи з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 24.06.2024.

У судове засідання 24.06.2024 представники учасників справи з`явились.

Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження, та зокрема, у підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, та учасниками справи було заявлено про подання суду всіх наявних у них доказів і пояснень по справі, в зв`язку з чим відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.07.2024.

У судове засідання 29.07.2024 представник учасників справи з`явились.

Представники позивача та прокуратури в судовому засіданні позовні вимоги підтримали.

Представник відповідача не визнав заявлені позовні вимоги та просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 29.07.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради «Про передачу відкритому акціонерному товариству «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» земельної ділянки для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих та господарських будівель і споруд у пров. Приладному, 10 у Святошинському районі м. Києва» № 490/650 від 29.05.2003 вирішено передати відкритому акціонерному товариству «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля», за умовами виконання п. 2 цього рішення, в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 4,95 га для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих та господарських будівель і споруд у пров. Приладному, 10; ВАТ «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» виконувати обов`язки землекористувача відповідно до вимог ст. 96 Земельного кодексу України (п. 2.1 рішення).

Згідно із п. 3 означеного рішення право користування земельними ділянками може бути припинено відповідно до ст. ст. 141, 143 ЗК України.

На виконання вказаного рішення, 22.12.2004 між Київською міською радою (далі - орендодавець, позивач) та Відкритим акціонерним товариством «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» (в подальшому змінено організаційно-правову форму на - Приватне акціонерне товариства «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля», далі - орендар, відповідач) укладено Договір оренди земельної ділянки (далі - Договір), за умовами якого орендодавець, на підставі рішення КМР від 29.05.2003 № 490/650, за актом приймання-передачі передає, а орендар - прийняти в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором.

Пунктом 2.1 Договору встановлено, що об`єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - пров. Приладний, 10 у Святошинському районі м. Києва; розміром - 4,2647 га.; кадастровий номер - 8000000000:75:041:0001.

Цільове призначення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробних та господарських будівель і споруд (п. 2.1 Договору).

Договір укладено на 25 років (п. 3.1 Договору).

За умовами п. 5.1 Договору на земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов`язана з цільовим призначенням земельної ділянки. Зміна цільового призначення земельної ділянки можлива лише в разі прийняття Київською міською радою рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки у зв`язку зі зміною цільового призначення земельної ділянки та внесення відповідних змін до договору. Роботи по розробці проекту відведення сплачує орендар.

Відповідно до п. 7.1 Договору після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

У відповідності до п 8.4 Договору орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.

Згідно з п. 11.1 Договору всі зміни та/або доповнення до цього договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням орендодавця на зміни та/або доповнення до цього договору, є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку.

Договір може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, із звільненням орендодавця від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України, в разі коли орендар використовує земельну ділянку способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично не сплачує орендну плату (протягом двох місяців поспіль), здійснення без згоди орендодавця передачі або відчуження права користування земельною ділянкою третіми особами (п. 11.4 Договору).

Пунктом 11.5 Договору визначено, що договір може бути достроково розірваний у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов`язків визначених у пунктах 5.1 та 8.4 Договору.

Факт передачі позивачем та прийняття відповідачем у своє володіння і користування спірної земельної ділянки підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 24.01.2005, який підписаний уповноваженими представниками сторін.

20.03.2019 посадовою особою Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проведено обстеження земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:75:041:0001, за результатами якого складено акт обстеження земельної ділянки № 19-0195-08. У вказаному акті обстеження земельної ділянки зазначено, що під час проведення обстеження встановлено, що частина земельної ділянки орієнтовною площею 0,9 га використовується для будівництва. На території земельної ділянки влаштовано будівельний майданчик, побудовані монолітно-бетонні каркаси багатоповерхових будинків (ЖК "Академ-Квартал"). Територія земельної ділянки огороджена та знаходиться під охороною. Таким чином, вбачається порушення вимог земельного законодавства щодо її цільового використання.

10.07.2019 посадовою особою Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повторно проведено обстеження вказаної земельної ділянки, за результатами якого складено акт обстеження земельної ділянки № 19-0494-08. У цьому акті зазначено, що під час обстеження встановлено, що частина земельної ділянки орієнтовною площею 0,9 га використовується для будівництва. На території земельної ділянки влаштовано будівельний майданчик, на якому знаходяться баштові крани, тимчасові споруди (побутові приміщення), будівельні матеріали, побудовані монолітно-бетонні каркаси багатоповерхових будинків. Територія земельної ділянки огороджена та знаходиться під охороною.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (номер витягу НВ-0004706012020 дата формування 05.03.2020) цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:041:0001 - 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; вид використання земельної ділянки - для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих та господарських будівель і споруд.

15.06.2020 Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) видано відповідачу Містобудівні умови та обтяження для проектування об`єкту будівництва № 567 із зазначенням назви об`єкту будівництва: «Реконструкція адміністративно-виробничого комплексу під багатофункціональний комплекс з адміністративно-побутовими будівлями».

10.09.2020 посадовою особою Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повторно проведено обстеження вказаної земельної ділянки, за результатами якого складено акт обстеження земельної ділянки № 20-0547-08, у якому зазначено, що під час обстеження встановлено, що частина земельної ділянки орієнтовною площею 0,9 га використовується для будівництва багатоповерхових будинків. На території земельної ділянки влаштовано будівельний майданчик, на якому знаходяться підйомний кран, тимчасові споруди (побутові приміщення), будівельні матеріали, два багатоповерхові будинки (24 поверхи), на яких проводяться облицювальні роботи. Територія земельної ділянки огороджена та знаходиться під охороною. Поблизу будівельного майданчика в тимчасовій споруді розташовано відділ продажу квартир ЖК «Академ-Квартал», а отже вбачається використання частини земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:041:0001 орієнтовною площею 0,9 га з порушенням вимог пункту а) ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України, невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням.

20.11.2020 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України відповідачу надано дозвіл на виконання будівельних робіт: «Реконструкція адміністративно-виробничого комплексу під багатофункціональний комплекс з адміністративно-побутовими будівлями по пров. Приладний, 10 у Святошинському районі м. Києва (Перша черга будівництва)" № ІУ013201120900. У вказаному дозволі зазначено вид будівництва - нове будівництво та код об`єкта - 1122.1 Будинки багатоквартирні масової забудови.

Відповідно до сертифікатів Державної архітектурно-будівельної інспекції України № ІУ123210901416 та № ІУ123210827414 найменування об`єкта згідно з проектом - Реконструкція адміністративно-виробничого комплексу під багатофункціональний комплекс з адміністративно-побутовими будівлями по пров. Приладний, 10 у Святошинському районі м. Києва; характер будівництва - нове будівництво.

02.03.2021 Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві Управлінням контролю за використанням та охороною земель проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки, за результатами якої складено акт № 32-ДК/0001/АП/09/01/-21, у якому зазначено, що враховуючи те, що цільове призначення земельної ділянки 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, а на земельній ділянці здійснено будівництво та продаж об`єктів нерухомого майна (функціонує відділ продажу) в ЖК «Академ-Квартал», частина земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:041:0001 орієнтовною площею 1,1 га використовується з порушенням пункту "а" ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України - невиконання вимог щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням.

Крім того, вищезазначеною перевіркою Головним управління Держгеокадастру у м. Києві встановлено, що на спірній земельній ділянці в порушення ч. 2 ст. 168 ЗК України знято ґрунтовий покрив орієнтовною площею 1,1 га без спеціального дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 0570202/2 від 23.04.2021 за даними Міського земельного кадастру відкрите акціонерне товариство «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» не зверталося із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:75:041:0001). За поданням Департаменту рішення щодо зміни цільового призначення Київська міська рада не приймала.

З листа № 10-26-0.21-4435/2-21 Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 22.09.2021 вбачається, що 13.01.2016 під час відкриття Поземельної книги на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:041:0001 було допущено помилку у частині внесення інформації про категорію земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови. У вказаному листі також зазначено, що 23.02.2017 під час внесення відомості (зміни до них) до Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:041:0001 щодо коду цільового призначення "11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості" помилково оновились відомості про категорію земель. Державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру у м. Києві 25.08.2021 вказану помилку виправлено. Категорія земель вищезазначеної земельної ділянки зазначена згідно даних Державного земельного кадастру як - не визначена; цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:041:0001 - 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; вид використання земельної ділянки - для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих та господарських будівель і споруд.

Інформація про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:041:0001 внесена до Державного земельного кадастру у 2016 році на підставі проекту землеустрою від 13.02.2004 (згідно якого земельна ділянка надається для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих та господарських будівель і споруд).

Будь-яка інша інформація щодо зміни цільового призначення земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:75:041:0001) до Державного земельного кадастру не вносилась. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач у порушення умов договору оренди земельної ділянки від 22.12.2004, рішення Київської міської ради від 29.05.2003 № 490/650, використовує земельну ділянку не за її цільовим призначенням, оскільки на землі з цільовим призначенням для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих та господарських будівель і споруд здійснює нове будівництво багатоквартирних будинків масової забудови, про що свідчать сертифікати № ІУ123210901416, № ІУ123210827414, дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ013201120900, а отже таке нецільове використання земельної ділянки є істотним порушенням умов договору оренди земельної ділянки від 22.12.2004 та підставою для його розірвання, а також повернення земельної ділянки територіальній громаді в особі КМР.

Верховний Суд, скасовуючи судові акти попередніх судових інстанцій та скеровуючи справу на новий розгляд, у своїй постанові зазначив: «Розглядаючи спір, господарські суди попередніх інстанцій не врахували норм ст. 120 ЗК України, ст. ст. 16, 377 ЦК України та не вирішили питання щодо їх застосування до цих правовідносин; разом з тим, встановивши те, що на спірній земельній ділянці відповідачем здійснюється нове будівництво багатоквартирних будинків, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами обстеження земельної ділянки Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації), актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства, сертифікатами № ІУ123210901416, № ІУ123210827414 та дозволом на виконання будівельних робіт № ІУ013201120900, не дали оцінки всім наявним у матеріалах справи документам відповідно до норм ст. 86 ГПК України та не встановили, чи були, а отже, і кому належали на спірній ділянці будівлі до такого будівництва та на підставі наявних у матеріалах справи документів не встановили, чи були, як зазначає прокурор, новозбудовані об`єкти за адресою: м. Київ, провулок Приладний, 10 введено в експлуатацію та їх правого статусу; не перевірили і того, чи задоволення цього позову забезпечить відновлення становища, яке існувало до здійснення будівництва та чи є заявлені прокурором вимоги належним способом захисту прав, за захистом яких він звернувся до суду в цьому випадку та, чи не призведе їх задоволення до порушення прав та інтересів інших особі, які не були залучені до участі у справі (а. с. 113, т. 3).

Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій не було надано правової оцінки належності обраного прокурором способу захисту, не оцінено його застосування з урахуванням, серед іншого, принципу "superficies solo cedit"; а також розумності та справедливості, які закріплено у ст. 3 ЦК України.

Крім того, поза увагою господарських судів залишилося і таке.

Статтею 24 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати.

Підстави для розірвання договору визначені ЦК України, ЗК України, Законом України "Про оренду землі".

За ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору (ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Частиною 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених ст. ст. 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У ст. 141 ЗК України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку (ст. 1 Закону України "Про землеустрій").

За ст. 19 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Здійснивши аналіз ст. 19 ЗК України, Верховний Суд у постанові від 14.07.2020 у справі № 916/1998/19 дійшов висновку, що усі землі у межах України мають своє цільове використання, як це передбачено ст. 19 ЗК України, цільове використання земельних ділянок є одним із принципів земельного законодавства. Натомість, зміна цільового призначення земельних ділянок (тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної ч. 1 ст. 19 ЗК України в іншу) здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури.

Верховний Суд у постановах від 14.07.2020 у справі № 916/1998/19, від 18.10.2023 у справі № 910/20745/20 також зазначив, що цільове призначення земельної ділянки відповідно до законодавчо встановлених категорій земель визначається на підставі документації із землеустрою, а порядок використання земельної ділянки в межах певної категорії визначається землекористувачем самостійно, проте з обов`язковим дотриманням містобудівної документації та документації із землеустрою. Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо). Єдина умова, яку встановлюють положення ч. 5 ст. 20 ЗК України при самостійному визначені виду використання земельної ділянки її власником/користувачем, є дотримання вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, та необхідність урахування містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельним законодавством чітко визначено, які землі належать до тієї чи іншої категорії, та для чого вони можуть використовуватися. Поняття "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням" стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки. Нецільовим використанням земельної ділянки з категорії відповідних земель є її використання за іншим призначенням, всупереч генеральному плану населеного пункту, іншій містобудівній документації, плану земельно-господарського устрою тощо, тобто всупереч земельному законодавству України (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 915/47/17, від 10.10.2018 у справі № 357/4277/17).

У постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі № 910/597/18 сформульовано висновок про те, що оцінка обставин використання орендарем земельною ділянки за цільовим призначенням здійснюється судом з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Як вбачається із матеріалів справи, господарський суд першої інстанції зазначив, що відповідно до витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку станом на 05.03.2020 спірна земельна ділянка належала до категорії земель "житлової та громадської забудови", а станом на 25.08.2021 категорію цієї земельної ділянки було "не визначено", однак при вирішенні спору виходив із відомостей щодо її цільового призначення, які містяться у рішенні КМР від 29.05.2003 № 490/650 та у п. 2.1 договору. Апеляційний господарський суд, погоджуючись із таким висновком суду першої інстанції, зазначив також і про те, що відповідач на момент укладення договору оренди земельної ділянки від 22.12.2004 був обізнаний з цільовим призначенням земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:041:0001 та, що відповідну помилку в частині внесення інформації про категорію земельної ділянки було виправлено і, що саме таким шляхом відповідач намагається перекласти відповідальність за вчинені дії на державу, яка не є стороною договору.

Встановлюючи вказані обставини, суди попередніх інстанцій відповідно до норм ст. 86 ГПК України не дослідили до якої ж категорії земель належала спірна земельна ділянка, а саме та її частина, на якій, як стверджує прокурор, здійснюється нове будівництво, як станом на час винесення КМР відповідного рішення про її надання в оренду відповідачу - 29.05.2003, укладення договору оренди земельної ділянки від 22.12.2004, так і на час звернення та отримання відповідачем відповідної документації на виконання будівельних робіт, враховуючи те, що у витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, складеного станом на 05.03.2020, містилася інформація про категорію спірної земельної ділянки: "землі житлової та громадської забудови". Посилаючись у тексті своїх рішень на лист ГУ Держгеокадастру у м. Києві від 22.09.2021, не здійснили належної оцінки його змісту про те, що згідно з відомостей Державного земельного кадастру 13.01.2016 під час відкриття поземельної книги на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:041:0001 було допущено помилки у частині внесення інформації про категорію земельної ділянки - "землі житлової та громадської забудови" та, що 25.08.2021 державним кадастровим реєстратором ГУ Держгеокадастру у м. Києві відповідну помилку (щодо категорії землі) було виправлено, за наслідками чого в Державному земельному кадастрі, категорію земель спірної земельної ділянки було визначено як "не визначена".

При цьому судом апеляційної інстанції не було враховано і висновків Верховного Суду про те, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість; будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам; з іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу; іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків; ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 04.04.2020 у справі № 910/8124/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 800/439/17 (П/9901/200/18).

Також суди не дали належної оцінки аргументам відповідача, які містяться у відзиві, серед іншого, про те, що у п. 2.5 рішення КМР від 29.05.2003 № 490/650 було зазначено, що при необхідності проведення реконструкції чи нового будівництва питання оформлення дозвільної та проектно - кошторисної документації необхідно вирішувати в порядку, визначеному нормативами забудови м. Києва, а у п. 8.3 договору сторони досягли згоди, що орендар має право за письмовою згодою орендодавця зводити у встановленому законом порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди, тобто, що у вказаних пунктах рішення та договору оренди земельної ділянки сторонами було досягнуто згоди щодо можливості забудови земельної ділянки за певних умов. При цьому не дослідили факти отримання від відповідних структурних підрозділів КМР дозволів та документації для проведення будівництва/реконструкції та докази введення об`єктів в експлуатацію.

Не врахували аргументів відповідача і про те, що на момент отримання відповідачем дозвільних документів у Державному земельному кадастрі спірна земельна ділянка відносилася до категорії земель: "землі житлової та громадської забудови", з урахуванням чого відповідач у вказаний період почав збирати вихідні дані для проектування реконструкції багатофункціонального комплексу, отримав дозвіл на виконання будівельних робіт, що свідчить про те, що ним вчинялися дії, передбачені законом та договором оренди в частині використання земельної ділянки.

Отже, суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили чи діяв відповідач у цьому випадку з дотриманням рішення КМР від 29.05.2003 № 490/650, умов договору оренди земельної ділянки та вимог містобудівної документації.

Оскільки під час розгляду справи суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права; належним чином, відповідно до вимог ст. 86 ГПК України не перевірили до якої ж категорії земель належить спірна земельна ділянка та чи здійснює/не здійснює відповідач її цільове використання, враховуючи аргументи і заперечення всіх учасників справи, а також не перевірили чи звернувся прокурор із належним способом захисту прав у цьому випадку; ухвалили рішення без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник на обґрунтування доводів касаційної скарги, то Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, керуючись ст. 300 ГПК України, дійшов висновку, що ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи необхідно врахувати викладене вище, для правильного вирішення спору більш ретельно на підставі наявних у матеріалах справи документів повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, надати належну оцінку зібраним у справі доказам, їх належності та допустимості, доводам та запереченням прокурора, сторін і в залежності від встановленого та вимог закону, з урахуванням зауважень викладених в цій постанові, постановити обґрунтовані рішення відповідно до ст. ст. 236 - 238 ГПК України.».

В силу ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

За змістом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Аналогічні положення містяться і у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення (узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справа № 466/8649/16-ц). Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340).

У п. 5.6 постанови від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи, та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 дійшла висновку, що розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (аналогічний висновок міститься у п. 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, у п. 48 постанови Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № 915/1008/21).

Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право

на доступ до правосуддя, а у ст. 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, тобто право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у рішеннях від 13.05.1980

в справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), від 30.05.2013 в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32) визначає, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Способи захисту прав на землю передбачені ст. 152 Земельного кодексу України, згідно якої власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав та шляхом застосування інших, передбачених законом, способів.

Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначені способи здійснення захисту

цивільних справ та інтересів судом. До них належить: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за

яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох

або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених ст.ст. 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Так, предметом позову у даному спорі є вимоги про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки на умовах визначених договором.

Підставою вказаних позовних вимог є використання відповідачем земельної ділянки у порушення вимог земельного законодавства та умов спірного договору оренди не за цільовим призначенням.

Пунктами 11.4 та 11.5 договору оренди сторони передбачили та погодили, що у разі використання землекористувачем земельної ділянки не за цільовим призначенням договір може бути достроково розірваний.

У п. 5.10 постанови Верховного Суду від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23 зазначено, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки

При цьому, відповідно до п. ґ ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України використання

земельної ділянки не за цільовим призначенням є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

В свою чергу, п. а ч. 1 ст 143 Земельного кодексу України унормовано, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку, зокрема, у разі, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Таким чином, вказаними нормами передбачено, що нецільове використання земельної ділянки є підставою для припинення правовідношення щодо користування земельною ділянкою наслідком чого, згідно зі ст. 34 Закону України «Про оренду землі» є повернення земельної ділянки орендодавцеві.

Отже право особи на звернення до суду для розірвання договору оренди землі у передбаченому законом або договором випадку та застосування його наслідків у вигляді повернення земельної ділянки орендодавцю відповідає способам захисту порушеного права, передбаченим ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 31, 32 Закону України «Про оренду землі».

Вказана правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 914/2649/17, від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 та від 08 вересня 2020 року у справі № 920/418/19.

Водночас, відповідно до ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У даному спорі, як законом (ст.ст. 16, 651 Цивільного кодексу України, ст.ст. 141, 143, 152 Земельного кодексу України, ст.ст. 32, 34 Закону України «Про оренду землі») так і умовами спірного договору (п.п. 7.1, 11.4, 11.5, 11.8) передбачено належний та ефективний спосіб захисту порушеного права власника земельної ділянки внаслідок її використання орендарем не за цільовим призначенням, а саме: розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки.

Оцінюючи обраний спосіб захисту порушеного права, суд також враховує, що з метою недопущення порушення прав інвесторів будівництва прокурором не ставилось питання про знесення вже збудованих об`єктів житлового комплексу.

Отже, у даній справі, позов прокурора спрямований на захист порушених інтересів держави шляхом недопущення подальшого використання незабудованої значної частини земельної ділянки не за цільовим призначенням для будівництва житлового комплексу всупереч вимог законодавства, умов договору та волі власника землі - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Таким чином, обраний прокурором спосіб захисту порушеного права свідчить про дотримання справедливого балансу між інтересами держави та інтересами третіх осіб та відповідає вимогам законодавства і умовам договору оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Київської міської ради від 29.05.2003 та укладеним на його підставі Договором передано ПрАТ «КДЕЗ «Вугілля» в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 4,2647 га з цільовим призначенням «для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих та господарських будівель і споруд».

В свою чергу, відповідно до Генерального плану міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, спірна земельна ділянка за функціональним призначенням віднесена частково до промислової території і частково до території громадських будівель та споруд.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної документації» генеральний план населеного пункту - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону визначено, що містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій. Функціональна зона території - визначена комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади, генеральним планом населеного пункту, планом зонування території частина території територіальної громади, щодо якої визначений певний набір дозволених (переважних (основних) та супутніх) видів цільового призначення земельних ділянок та відповідно до законодавства встановлені обмеження у використанні земель у сфері забудови (п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної документації»).

Основні типи зон територій визначені у ДСТУ-Н Б Б.1.1-12:2011 «Настанова про склад та зміст плану зонування території (зонінг)». З урахуванням функціонального призначення території поділяються на типи (зони): громадські Г; житлові Ж; рекреаційні Р; курортні К; зони транспортної інфраструктури ТР; зони інженерної інфраструктури ІН; комунально-складські КС; виробничі В; спеціальні С; зони земель історико-культурного призначення ІК; зона земель природно-заповідного фонду ПЗФ.

Отже, за функціональним призначенням, земельні ділянки в межах території громадської забудови і земельні ділянки в межах території житлової забудови - це різні території (зони): громадська Г та житлова Ж, оскільки для кожної зони встановлено перелік дозволених та допустимих видів забудов та використання земельних ділянок в межах територіальних зон.

Разом з тим, земельним законодавством передбачено, що містобудівна документація,

у даному випадку функціональне призначення території, має враховуватись при визначенні виду використання земельної ділянки в межах певної категорії земель.

Таким чином, для здійснення громадської чи житлової забудови спірної земельної ділянки віднесеної до категорії земель промисловості, з урахуванням функціонального призначення території, необхідна зміна категорії земельної ділянки на категорію, яка відповідатиме функціональному призначенню території.

При цьому, вказані норми Закону надають можливість власнику землі, у даному випадку Київській міській раді, самостійно визначати переважний (основний) та супутній вид цільового призначення земельних ділянок, зокрема, при наданні їх у користування та закріплюючи своє волевиявлення в умовах договору оренди.

Отже, Київська міська рада надавши відповідачу у 2003 році, з урахуванням затвердженого у 2002 році Генерального плану міста Києва, в довгострокову оренду на 25 років спірну земельну ділянку визначила вид її цільового призначення - для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих та господарських будівель і споруд.

При цьому, функціональне призначення меншої частини спірної земельної ділянки, на якій здійснено будівництво багатоквартирних житлових будинків, як території громадських будівель та споруд лише свідчить про можливість її супутнього використання для зазначених цілей за наявності відповідного волевиявлення власника - Київської міської ради.

Натомість, згідно Генерального плану ЖК «Академ-Квартал», розміщеному на веб-сайті https://akadem-kvartal.com.ua/genplan/ забудові підлягає площа всієї земельної ділянки, яка перебуває в оренді ПрАТ «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля».

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру як від 25.08.2021, так і на момент отримання відповідачем дозвільних документів на будівництво, цільове призначення спірної земельної ділянки - 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості для експлуатації та обслуговування адміністративної-виробничих та господарських будівель і споруд.

Вид використання: для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих та господарських будівель і споруд.

Згідно Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 № 548, спірна земельна ділянка за кодом КВЦПЗ відноситься до підрозділу 11.02 (для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості) розділу 11 (землі промисловості) секції J (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення).

Пунктами 1.2, 1.4 розділу І Загальних положень Класифікації видів цільового призначення земель визначено, що код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі, КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Інформація про спірну земельну ділянку внесена до Державного земельного кадастру у 2016 році на підставі проекту землеустрою від 13.02.2004 (згідно якого земельна ділянка надається для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих та господарських будівель і споруд).

Будь-яка інша інформація щодо зміни цільового призначення земельної ділянки до Державного земельного кадастру не вносилась.

Водночас, згідно інформації ГУ Держгеокадастру у м. Києві від 22.09.2021, під час відкриття Поземельної книги у 2016 році та внесення даних до Державного земельного кадастру про спірну земельну ділянку у 2017 році було допущено помилку у частині внесення відомостей про категорію земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови.

У зв`язку з невідповідністю вказаних відомостей Державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які стали підставою для їх внесення, вказану помилку державним кадастровим реєстратором 25.08.2021 виправлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, однією з яких є землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Таким чином, відповідно до ст.ст. 19, 20 Земельного кодексу України підставою віднесення земель до певної категорії є саме їх цільове призначення, яке у свою чергу визначається згідно Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 № 548.

Отже, у відповідності до цільового призначення, визначеного у Договорі, та наявних в матеріалах справи відомостей з Державного земельного кадастру, спірна земельна ділянка відноситься саме до категорії земель промисловості, про що відповідач був достеменно обізнаний на момент отримання дозвільних документів на будівництво.

В свою чергу, згідно ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок щодо земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, здійснюється за рішенням відповідного органу.

Вказані умови, сторони також погодили у п. 5.1 Договору, згідно якого зміна цільового призначення земельної ділянки можлива лише в разі прийняття Київською міською радою рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки у зв`язку зі зміною цільового призначення земельної ділянки та внесення відповідних змін до договору.

Однак, відповідно до наданої Департаментом земельних ресурсів у Листі від 23.04.2021 інформації, ПрАТ «КДЕЗ «Вугілля» не зверталось із клопотанням про розроблення проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, та за поданням Департаменту рішення про зміну цільового призначення Київська міська рада не приймала.

Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи як доказів звернення відповідача із клопотанням про розроблення проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, так і доказів прийняття Київською міською радою рішень про зміну цільового призначення, узгодження сторонами у Договорі як цільового призначення земельної ділянки, так і можливості зміни цільового призначення лише за відповідним рішенням Київської міської ради, орендар не міг не знати про дійсне цільове призначення земельної ділянки та порядку його зміни.

У зв`язку з викладеним суд зазначає, що за приписами ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору із врахуванням вимог чинних правових актів, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Таким чином, цивільне законодавство обмежується презумпцією добросовісності та розумності поведінки особи.

Зміст добросовісності (bona fides) виражається через поняття "розумність і справедливість". При цьому згідно з обмежувальною функцією добросовісності, правило, обов`язкове для сторін, не застосовується настільки, наскільки за даних обставин це буде неприйнятним відповідно до критерію розумності та справедливості. Отже, добросовісність може за певних обставин анулювати чи виключити застосування правил, встановлених сторонами.

Водночас, принцип справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.

При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм.

Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

При цьому, поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Слід зазначити, що поведінка ПрАТ «КДЕЗ «Вугілля» як сторони договору повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло за договором, повинно бути виконано належним чином, а тому Київська міська рада вправі розраховувати, що усі існуючі перед нею зобов`язання будуть належним чином виконані орендарем.

При цьому, доброчесний орендар повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань за договором.

Отже очевидним є, що дії ПрАТ «КДЕЗ «Вугілля», як сторони, яка 22.12.2004 уклавши Договір для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих та господарських будівель і споруд зобов`язалося використовувати її відповідно до вказаного цільового призначення та була обізнана з правовими наслідками порушення такого обов`язку, а згодом всупереч умов Договору виступило замовником будівництва житлового комплексу на земельній ділянці промисловості, суперечать його попередній поведінці і є недобросовісними.

Суд також враховує, що згідно ч. 1 ст. 37 Закону України «Про Державний земельний кадастр» у разі виявлення фізичною або юридичною особою у витязі, довідці з Державного земельного кадастру, викопіюванні з картографічних матеріалів Державного земельного кадастру технічної помилки (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущеної органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, заінтересована особа письмово повідомляє про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, який перевіряє відповідність відомостей Державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які стали підставою для внесення цих відомостей.

Отже відповідач, будучи обізнаним про дійсне цільове призначення спірної земельної ділянки відповідно до умов договору, не міг самостійно без відповідного рішення Київської міської ради визначити категорію землі та вид її використання в межах такої категорії в період з 13.01.2016 по 25.08.2021 посилаючись на явно суперечливі відомості Державного земельного кадастру.

У зв`язку з наведеними обставинами, висновки Європейського суду з прав людини в частині того, що потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалась на легітимність добросовісних дій державного органу не можуть бути застосовані до спірних правовідносин у даній справі, оскільки Державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, у зв`язку з чим відповідні відомості з нього не наділяють вказаних осіб жодними новими правами щодо земельних ділянок, а лише фіксують відомості про земельні ділянки на підставі набутих раніше прав.

При цьому, як вже було зазначено, законодавцем передбачено можливість виправлення допущеної помилки у відомостях Державного земельного кадастру, виявленої заінтересованою особою

Таким чином, ПрАТ «КДЕЗ «Вугілля», будучи обізнаним з умовами договору оренди щодо цільового призначення землі та розуміючи невідповідність йому зазначеної в Державному земельному кадастрі категорії земельної ділянки є безпосередньо заінтересованою особою, яка діючи добросовісно та завбачливо мала б згідно Закону ініціювати виправлення допущеної помилки.

В свою чергу, як вже зазначалось судом, предметом спору у даній справі є розірвання договору оренди землі у зв`язку з настанням передбаченого його умовами випадку, а саме - порушення орендарем обов`язку цільового використання земельної ділянки.

Таким чином, спірні відносини регулюються умовами договору оренди землі та положеннями ст.ст. 526, 629, ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 13, 25 Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки (п. 5.10 постанови Верховного Суду від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23).

Скориставшись положеннями законодавства щодо свободи договору Київська міська рада та ПрАТ «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» у п. 5.1 Договору оренди погодили умови використання та обмеження щодо використання земельної ділянки в частині заборони здійснення на ній діяльності не пов`язаної з цільовим призначенням землі.

При цьому, з огляду на норми ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України сторони дійшли згоди, що зміна цільового призначення можлива лише в разі прийняття Київською міською радою рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки у зв`язку зі зміною цільового призначення землі та внесення відповідних змін до договору, доказів прийняття якого, матеріали справи не містять, а отже положення п. 8.3 Договору у даному випадку не можуть бути застосовані.

При цьому, положення Договору щодо можливості орендаря зводити на земельній ділянці будівлі та споруди перебувають у нерозривному зв`язку із предметом даного договору та умовою договору про обов`язок відповідача використовувати землю згідно її цільового призначення.

Разом з тим, набувши право власності на адміністративно-виробничі та господарські будівлі і споруди, що розташовані на земельній ділянці, відповідач набув право користування такою ділянкою для обслуговування та експлуатації наявного майна згідно його призначення та характеристик, з урахуванням цільового призначення земельної ділянки, що і було відображено у Договорі, натомість здійснюючи забудову спірної земельної ділянки житловим комплексом у порушення вимог земельного законодавства та умов договору оренди відповідач фактично створює новий об`єкт нерухомості для будівництва якого земельна ділянка йому не надавалась та будівництво якого суперечать цільовому призначенню і категорії земельної ділянки, оскільки відповідно до рішення Київської міської ради від 29.05.2003 та укладеного на його підставі Договору у відповідача виникло право користування земельною ділянкою лише для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих та господарських будівель і споруд.

Водночас, право на її використання з іншим цільовим призначенням (у даному випадку для забудови житловим комплексом) без прийняття відповідного рішення Київською міською радою у ПрАТ «КДЕЗ «Вугілля» відсутнє.

Отже, наявність у відповідача дозвільних документів на будівництво та введення в експлуатацію збудованих об`єктів, а також функціональне призначення земельної ділянки відповідно до Генерального плану міста Києва, не спростовує обставин спору у даній справі, а саме порушення ПрАТ «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» умов та обов`язків за Договором в частині цільового використання землі.

При цьому, суд враховує, що забудова спірної земельної ділянки житловим комплексом фактично позбавить територіальну громаду значної частини земель промисловості (4,2647 га).

Відтак, з виникненням права власності на нерухоме майно, з урахуванням рішення Київської міської ради від 29.05.2003 та укладеного на його підставі Договору, відповідач набув право користування спірною земельною ділянкою лише для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих та господарських будівель і споруд, які на ній розташовані, в той час як будівництво житлового комплексу на комунальних землях промисловості суперечить інтересам територіальної громади, оскільки фактично позбавляє її значної частини промислових земель (4,2647 га).

Суд також враховує, що відповідно до п. 2.1 договорів організації будівництва від 31.07.2018 № 31-07/18, від 06.08.2018 № 06-08/18, від 11.06.2019 № 11-06/19, укладеного між ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» та ПрАТ «КДЕЗ «Вугілля», їх предметом є фінансування реалізації будівництва об`єкта - житлових та нежитлових приміщень житлових будинків, що будуються за будівельною адресою: місто Київ, Святошинський район, провулок Приладний, 10-А (літера А), 10-Б (літера Б), 10-В (літера В), які у подальшому, після державної реєстрації права, набуде у власність ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент», а не ПрАТ «КДЕЗ «Вугілля».

В свою чергу, щодо застосування положень ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України до спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Статтею 120 Земельного кодексу України визначено випадки переходу права на земельну ділянку у разі набуття права власності, господарського відання, оперативного управління на об`єкт нерухомого майна (крім багатоквартирного будинку), об`єкт незавершеного будівництва, спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва, що розміщені на ній.

Зокрема, ч. 4 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, крім випадків, визначених частиною шостою цієї статті. Волевиявлення орендодавця (власника) земельної ділянки, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об`єкта та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагається.

Згідно ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Отже, положення ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України (в редакції, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин) містять пряме застереження щодо неможливості переходу права на земельну ділянку у разі набуття права власності на багатоквартирний будинок, що виключає їх застосування до спірних у даній справі правовідносин.

Таким чином, оскільки власником ПрАТ «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» земельна ділянка для будівництва житлового комплексу не надавалась, відповідач, будучи обізнаним з умовами договору оренди в частині обов`язку використовувати земельну ділянку лише відповідно до її цільового призначення, зміни цільового призначення лише в разі прийняття Київською міською радою відповідного рішення і внесення відповідних змін до договору та настанням наслідків у вигляді припинення дії договору у разі неналежного виконання взятих на себе зобов`язань, наявні підстави для розірвання договору у зв`язку з істотним порушенням стороною цього договору.

Суд враховує, що оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, встановлених зазначеною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дає змоги потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 24.10.2019 року у справі № 905/799/18.

Отже, істотним є таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди; її розмір, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Відповідно до статті 16 ЦК України розірвання порушеного договору є способом захисту цивільних прав, оскільки розірвання кредитором порушеного договору спрямоване на припинення правовідношення у такому договорі. Такий спосіб захисту (1) застосовується у відповідь на порушення боржником договору (2) застосовується з ініціативи кредитора (3) спрямований на захист прав кредитора та (4) позбавляє боржника певних суб`єктивних прав. У такому разі боржник позбавляється права вимагати виконання договору кредитором, оскільки розірвання договору тягне для боржника, який допустив порушення, цілком конкретний негативний наслідок - він позбавляється суб`єктивних прав, наданих йому договором.

Згідно із статтею 19 ЦК України особа має право на самозахист свого цивільного права від порушень і протиправних посягань. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства. Водночас частина друга статті 13 ЦК України встановлює загальне правило, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Таким чином, частина друга статті 651 ЦК України дозволяє розірвання договору лише тоді, коли порушення має істотний характер, оскільки має дотримуватися принцип пропорційності порушення і відповідальності.

Контрагент може порушити як основне зобов`язання, заради якого укладався договір, так і будь-який інший договірний обов`язок. Якщо має місце порушення будь-якого договірного обов`язку, у кредитора теоретично виникає право на розірвання договору, але і таке порушення має бути істотним для наділення кредитора правом на судове розірвання порушеного договору.

Оскільки частина друга статті 651 ЦК України вказує на те, що договір може бути розірвано і в деяких випадках, передбачених законом або договором, то і в цьому випадку має застосовуватись критерій істотності порушення договірних умов, оскільки зворотнє може призвести до того, що кредитор, який має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке положення є неприпустимим, оскільки може підірвати стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності тяжкості порушення і відповідальності.

Незастосування критерію істотності позбавляє порушника можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує кредитора відмовлятися від договору (розривати) під прикриттям найменшого порушення.

При оцінці істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання необхідно враховувати такі чинники: 1) значущість шкоди від порушення; 2) фактор неможливості або ускладненості покладання відповідальності за збитки на боржника; 3) значущість порушення як такого; 4) втрату кредитором інтересу у виконанні договору; 5) втрату довіри до боржника; 6) фактор передбачуваних негативних наслідків порушення; 7) принциповість суворого дотримання умов договору; 8) інтерес боржника у збереженні договору; 9) ступінь виконання договору до моменту його розірвання; 10) відсутність інтересу боржника у збереженні договору; 11) не оспорювання боржником здійсненої кредитором односторонньої відмови протягом розумного строку; 12) звільнення боржника від відповідальності за допущене порушення; 13) недобросовісність боржника; 14) врахування вини кредитора і його добросовісності; 15) неодноразовість порушення (визначення істотності порушення за сукупністю); 16) публічний характер порушеного договору; 17) неусунення боржником порушення в додатковий термін; 18) ненадання боржникові можливості усунути порушення; 19) готовність боржника усунути порушення, виражена у вигляді відповідного запиту; 20) об`єктивну неможливість усунення порушення; 21) можливість легкого виправлення порушення силами кредитора або залучених ним осіб.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних принципів, на якому ґрунтується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язків (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

З огляду на вищевикладене, оскільки фактичне використання земельної ділянки (кадастровий номер: 8000000000:75:041:0001) суперечить статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", здійснювалось не за її цільовим призначенням та всупереч рішенню Київської міської ради, що є підставою для розірвання оскаржуваного договору оренди.

Згідно з частиною 1 статті 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

За умовами пункту 7.1 Договору після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Пунктом 11.8 договору встановлено, що у разі припинення або розірвання цього договору, орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку, на умовах, визначених цим договором.

Вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку є похідною від вимоги про розірвання договору, оскільки відповідно до положень закону, у разі розірвання договору оренди земельної ділянки відповідач зобов`язаний негайно повернути орендодавцеві земельну ділянку.

У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку, що вимога прокуратури про зобов`язання відповідача повернути позивачу спірну земельну ділянку також є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Розірвати договір оренди земельної ділянки площею 4,2647 га, яка розташована по провулку Приладному, 10 у Святошинському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:75:041:0001), укладений між Київською міською радою (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код: 22883141) та Приватним акціонерним товариством "Київський дослідно-експериментальний завод "Вугілля" (03164, м. Київ, пров. Приладний, 10; ідентифікаційний код: 00159506) та посвідчений 22.12.2004 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. за № 1204, який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів, про що зроблено запис від 24.01.2005 за № 75-6-00164.

3. Зобов`язати Приватне акціонерне товариство "Київський дослідно-експериментальний завод "Вугілля" (03164, місто Київ, пров. Приладний, 10; ідентифікаційний код: 00159506) повернути Київській міській раді (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код: 22883141) земельну ділянку площею 4,2647 га, яка розташована по провулку Приладному, 10 у Святошинському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:75:041:0001) у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київський дослідно-експериментальний завод "Вугілля" (03164, м. Київ, пров. Приладний, 10, код 00159506) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9; ідентифікаційний код: 02910019) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 4 540 (чотири тисячі п`ятсот сорок) грн. 00 коп.

5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 07.08.2024

Суддя О.А. Грєхова


Суд	Господарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення	29.07.2024
Оприлюднено	08.08.2024
Номер документу	120857590
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі) про державну власність щодо оренди

Судовий реєстр по справі —910/17612/21

Ухвала від 14.10.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Скрипка І.М.

Ухвала від 02.09.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Скрипка І.М.

Ухвала від 23.08.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Скрипка І.М.

Рішення від 29.07.2024

Господарське

Господарський суд міста Києва

Грєхова О.А.

Ухвала від 01.04.2024

Господарське

Господарський суд міста Києва

Грєхова О.А.

Постанова від 12.03.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Могил С.К.

Ухвала від 23.01.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Могил С.К.

Ухвала від 25.12.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Чебикіна С.О.

Ухвала від 11.12.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Могил С.К.

Ухвала від 23.11.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Могил С.К.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 29.07.2024 по справі 910/17612/21ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Судовий реєстр по справі —910/17612/21

Рішення від 29.07.2024

Рішення
від 29.07.2024 по справі 910/17612/21
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА