Рішення

від 05.08.2024 по справі 918/652/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" серпня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/652/24

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Войтюка В.Р., при секретарі судового засідання Лиманському А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколіс"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АС-Вудсервіс"

про стягнення в сумі 14 395 грн. 21 коп.

В засіданні приймали участь:

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

05 липня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Еколіс" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АС-Вудсервіс" про стягнення в сумі 14 395 грн. 21 коп.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 29 лютого 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еколіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АС-Вудсервіс" укладено договір № 29/02-2024 поставки, на виконання умов якого позивач передав у власність відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними.

Позивач зазначає, що відповідач несвоєчасно та не у повному обсязі виконав свої зобов`язання по оплаті за поставлений товар у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання. За твердженням позивача, за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати поставленого товару у відповідача виник перед позивачем борг в сумі 5 206 грн. 31 коп. Крім того, за неналежне виконання договору поставки позивачем нараховано відповідачу 489 грн. 95 коп. інфляційних втрат, 6 520 грн. 64 коп. штрафу та 2 346 грн. 28 коп. пені (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на ст.ст. 20, 173-175, 193, 216-218, 230, 231, 264 - 265 ГК України, ст. ст. 11-16, 258, 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 4,12,20,42,46,162-164,171,172,176,247 ГПК України.

Відповідач у свою чергу не скористався наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову, або будь-які інші письмові заперечення по суті спору.

Суд зазначає, що до матеріалів справи (до позовної заяви) залучені належні докази виконання позивачем вимог ст. 172 ГПК України - надіслання відповідачам копії позовної заяви та копій доданих до неї документів листом з описом вкладення на адресу місця проживання відповідача, яка також є офіційною адресою його місця проживання згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Судом також були вчинені всі належні дії для повідомлення відповідача про відкриття судом провадження у справі - відповідна ухвала суду надсилалася на адресу місцезнаходження відповідача, яка також є офіційною адресою його місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Суд зазначає, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи № 918/652/24 належним чином, а відповідач проявив протиправну процесуальну бездіяльність.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.

Окрім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд даного спору, останній не скористалися свої процесуальним правом на подачу відзиву або будь-яких інших пояснень, тому вважає можливим здійснювати розгляд справи по суті.

В судове засідання 05 серпня 2024 року учасники процесу не з`явилися.

Заяви та клопотання у справі.

02 серпня 2024 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог.

Судом встановлено, що вказана заява відповідає вимогам ст. 170 ГПК України.

Відповідно до частини 1, 2, 5, 6 ст. 46 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. У разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі. Суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Суд зазначає, що заява подана в передбачений ГПК України строк, тому, суд приймає подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог.

02 серпня 2024 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від позивача надійшла заява про закриття провадження в частині позовних вимог.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 10 липня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 918/652/24 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколіс" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АС-Вудсервіс" про стягнення в сумі 14 395 грн. 21 коп., визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у змішаній (паперовій та електронній) формі, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 05 серпня 2024 року.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Між Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколіс" (далі - постачальник) та Товариства з обмеженою відповідальністю "АС-Вудсервіс" (далі - покупець) 29 лютого 2024 року укладено договір поставки № 29/02-2024 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору за предметом якого постачальник зобов`язується власність покупця: лісоматеріали круглі сосна (pins), клас С, діаметром 15-19 см, довжиною (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього ціну що визначені в цьому договорі.

Згідно до п. 2.1. договору ціна за одиницю товару встановлюється сторонами у специфікаціях, які є невід-ємною частиною цього договору.

Поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору (п. 3.1. договору).

Датою передачі товару постачальником та приймання його покупцем, тобто датою поставки вважається дата відвантаження товару та прийняття його покупцем (п. 4.3. договору).

Пунктом 5 договору сторони визначили порядок розрахунків, а саме: розрахунок за товар здійснюється шляхом перерахування коштів на банківський розрахунковий рахунок; покупець зобов`язується оплатити постачальнику вартість товару у розмірі 100% вартості, зазначеної у рахунку-фактурі та видатковій накладній на конкретну партію товару, протягом 5 банківських днів з моменту відвантаження товару.

Відповідно до п. 6.1.2. договору обов`язком постачальника є передати товар за кількістю, якістю, асортиментом та комплектністю відповідно до умов договору. Обов`язок покупця відповідно до п. 6.3.2. договору - оплатити за поставлений товар у розмірах та в терміни, які встановлені цим договором.

Відповідно до 7.2. договору за прострочення перерахування покупцем грошових коштів постачальнику за даним договором більше, ніж на 1 робочий день, покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі 10% від вартості неоплаченого своєчасно товару за кожен день прострочення,

Відповідно до п. 9.1 договору останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2024 року (п. 9.2. договору).

На виконання умов договору позивачем виконано поставку продукції, що підтверджується видатковими накладним. Продукція відповідає погодженій сторонами якістю та кількістю.

В свою чергу відповідач здійснив оплату за поставлений та отриманий товар частково.

Окрім того, позивач з метою досудового врегулювання спору звертався до відповідача із претензією про сплату заборгованості, однак остання залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Отже, на виконання умов договору позивачем поставлено продукцію, проте оплата відповідачем не здійснена частково (розмір боргу 5 206 грн. 31 коп.), що є порушенням умов договору зі сторони покупця в частині оплати.

Також враховуючи, що відповідач припустився прострочення поставки продукції відповідно до договору, позивач нарахував відповідачу 489 грн. 95 коп. інфляційних втрат, 6 520 грн. 64 коп. штрафу та 2 346 грн. 28 коп. пені.

Джерела права й акти їх застосування.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з поставки товару на підставі укладеного Договору в силу статті 11 Цивільного кодексу України, судом враховано законодавство що встановлює та регулює договірні зобов`язання, які виникають на підставі договору поставки.

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

За змістом ч. 1 ст. 509 ЦК України та ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з приписами ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України)

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Як передбачено пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Судом взято до уваги, що згідно частини 2 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У силу вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76-78 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Мотивована оцінка аргументів сторін, підстави їх відхилення і висновок суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Аргументуючи позовні вимоги позивач вказує на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки від 29 лютого 2024 року № 29/02-2024.

В якості доказів вказаних обставини суду надано наступні докази, а саме: копію договору поставки № 29/02-2024 від 29 лютого 2024 року; копію специфікації № 1; копії видаткових накладних з копіями рахунками на оплату № 42 від 02 березня 2024 року; копії видаткових накладних з копіями рахунками на оплату № 44 від 04 березня 2024 року; копії видаткових накладних з копіями рахунками на оплату № 55 від 05 березня 2024 року; копію претензії від 02 травня 2024 року № 193.

На підставі вказаних доказів судом встановлено, а саме: факт виникнення між сторонами договірних відносин по поставці товару; факт поставки позивачем та передачі у власність відповідача поставлених товарів; факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань по оплаті за договором поставки товару; факт виникнення основної заборгованості.

Згідно до видаткових накладних (вказані документи підписані та не заперечені відповідачем) станом час звернення позивачем з позовом до суду заборгованість відповідача перед останнім за поставлені товари становить 5 206 грн. 31 коп.

Вказані обставини відповідачем не спростовано.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи (відповідно до заяви позивача про закриття провадження в частині позовних вимог) відповідачем здійснено оплату заборгованості по договору у розмірі 5 206 грн. 31 коп., що підтверджується випискою АТ "Райффайзен Банк" від 10 липня 2024 року, яка наявна в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 231 ГПК України Господарський суд закриває провадження у справі, якщо: відсутній предмет спору.

Отже, судом встановлено, що предмет спору в частині стягнення 5 206 грн. 31 коп. заборгованості відсутній, тому, провадження в даній частині позову підлягає до закриття.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 489 грн. 95 коп. інфляційних втрат, 6 520 грн. 64 коп. штрафу та 2 346 грн. 28 коп. пені, суд зазначає наступне.

Суд здійснивши власний розрахунок за допомогою системи комплексного інформаційного забезпечення LIGA 360 встановив, що позивачем вірно нараховано суму інфляції та штрафу.

Отже, зважаючи на викладене, до стягнення з відповідача підлягає наступна відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, а саме 489 грн. 95 коп. інфляційних втрат, 6 520 грн. 64 коп. штрафу.

З правовою позицією позивача, суд погоджується.

Щодо нарахованої позивачем пені у розмірі 2 346 грн. 28 коп., суд зазначає наступне.

Суд, дослідивши умови договору № 29/02-2024 від 29 лютого 2024 року, зазначає, що останній не містить норм щодо відповідальності за не оплату поставленого товару у вигляді пені.

Тобто, договір не містить норму яка передбачає право нарахування пені постачальником у зв`язку із порушенням строків оплати покупцем.

Як передбачено пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, однак вказана норма не наділяє будь-яку сторону договору правом на нарахування пені за несвоєчасне виконання саме грошового зобов`язання у вигляді оплати за поставлену продукцію.

Цивільно-правова відповідальність це покладення на порушника невигідних правових наслідків, що ґрунтуються на умовах договору або на законі, та, які полягають у позбавленні його певних прав або у заміні невиконання обов`язку новим, або у покладенні на цю особу нового додаткового обов`язку. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно до ст. 546 УК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Отже, пеня та штраф за договором - це різновиди неустойки (ст. 549 ЦК). А неустойка - один зі способів забезпечення виконання договірних зобов`язань (ст. 546 ЦК). Виходячи з вимог ст. 547 ЦК неустойка повинна бути оформлена в письмовій формі. Тому, якщо в договорі про неустойку чітко не зазначено, отже, сторони не домовлялися про її стягнення у випадку порушення договірних зобов`язань.

Отже, оскільки договором поставки не передбачено право нарахування пені за порушення строків оплати за поставлений товар, правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 2 346 грн. 28 коп. пені відсутні.

Отже, з правовою позицією та аргументами позивача, суд в даній частині не погоджується та не приймає останні.

Оцінка аргументам відповідача не надавалась, оскільки відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подачу відзиву на позовну заяву та будь-яких письмових заперечень.

Суд, за результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача, тому, позов слід задоволити частково.

Порушені права та інтереси позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Дана справа, яка пов`язана з виконанням правочинів в господарській діяльності відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України відноситься до юрисдикції господарського суду.

Невиконання відповідачем зобов`язання в укладених з позивачем правочину порушило інтереси останнього, які полягають у несвоєчасному отриманні оплати за поставлений товар та обумовлює настання передбачених цим правочином та законом правових наслідків у вигляді стягнення з відповідача суми основної заборгованості та штрафних санкцій.

Судові витрати.

Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем по справі у якості судових витрат заявлено сплату судового збору в розмірі 3 028 грн. 00 коп.

Як вбачається із матеріалів справи, частково погашено основну заборгованість, тому, провадження в частині стягнення 5 206 грн. 31 коп. основної заборгованості підлягає закриттю, а 1 082 грн. 50 коп. судового збору підлягає поверненню позивачу на підставі відповідного клопотання згідно ст. 7 ЗУ України "Про судовий збір".

Залишок судового збору становить 1 945 грн. 50 коп.

Отже, у зв`язку із частковим задоволенням позову, та враховуючи, що в результаті неправильних дій відповідача, який не сплатив відповідачу обумовлені договором кошти у встановлений строк, що призвело до необхідності позивачу звертатись до суду та нести додаткові витрати на сплату судового збору, суд, відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір в сумі 1 457 грн. 66 коп. покладається на відповідача, решта судового збору у розмірі 487 грн. 84 коп. залишається за позивачем.

Щодо покладення на відповідача понесених витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Судом із матеріалів справи установлено, що одночасно із поданням позовної заяви позивачем подано попередній розрахунок судових витрат, за яким розмір витрат на професійну правничу допомогу становив 3 028 грн. 00 коп. судового збору та 5 000 грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу.

Як установлено судом із матеріалів справи, позивача у цьому судовому провадженні представ адвокат Мальцева Г.Ю., на підтвердження чого долучено договір про надання правової допомоги № б/н від 01 вересня 2023 року, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2310 від 20 жовтня 2006 року, ордер на надання правничої правової допомоги АХ № 1195315 від 01 вересня 2023 року.

Відповідно до п. 1.1. договору про надання правової допомоги замовник в порядку та умовах, визначених цим Договором, доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання надати Замовникові юридичні послуги, правничу допомогу адвоката, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити їх відповідно до розділу 3 даного Договору. В межах предмету Договору Виконавець надає Замовнику наступні юридичні послуги і виконує правничу допомогу адвоката: - надає усні та письмові консультації з правових питань, що виникають в процесі провадження у справі; - розробляє та погоджує з Замовником пропозиції щодо стратегії та тактики дій, що мають юридичне значення (п. 1.2. договору про надання правової допомоги). Необхідність надання юридичних послуг, які не передбачені п. 1.2 Договору, обговорюються сторонами окремо та оформлюються додатковими угодами, що є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.3. договору про надання правової допомоги).

Пунктом 3 договору про надання правової допомоги сторони визначили порядок приймання наданих послуг та розрахунків, а саме виконання умов цього договору оформляється Актом здачі-приймання наданих послуг, що складається по мірі необхідності та факту надання послуг, та підписується сторонами (п. 3.1.); ціна юридичних послуг є договірною. Вартість юридичних послуг визначається сторонами в Акті здачі-приймання наданих послуг по факту наданих послуг, але не більше 10 000,00 (десяти тисяч) грн. за надання послуг в межах розгляду справи у суді першої інстанції (п. 3.2.); сторони визначають вартість послуг адвоката щодо складання та подання позовної заяви до суду визначається у розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 копійок) (п. 3.3.); оплата провадиться у встановленому порядку в безготівковій формі (п. 3.4.).

Згідно до п. 6.1. договір вважається укладеним з дня його підписання та діє до 31 грудня 2024 року.

Окрім того, між позивачем та адвокатом Мальцевою Г.Ю. укладено додаткову угоду № 2 до договору про надання правової допомоги № б/н від 01 вересня 2023 року, відповідно до якої сторони погодили, що в межах предмету Договору Виконавець надає Замовнику наступні юридичні послуги і виконує правничу допомогу адвоката: - складання та подання позову до суду в інтересах ТОВ "ЕКОЛІС" щодо стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальність "АС-ВУДСЕРВІС" (ідентифікаційний код: 42000118) за договором поставки № 29/02-2024 від 29 лютого 2024 року; представництво прав та інтересів Замовника у судах по вищезазначеній справі, у тому числі, але не виключно у Господарському суді Рівненської області.

На виконання умов договору сторонами укладено акт здачі-приймання наданих послуг № 2 від 11 липня 2024 року, відповідно до якого позивач прийняв надані адвокатом послуги загальною вартістю 5 000 грн. 00 коп.

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

Згідно зі ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

За ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 126 ГПК України).

Частиною 3 ст. 126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог вказаної частини суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 цього Кодексу зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Також, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Крім того, слід вказати, відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду.

У постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не подано до суду заяву про зменшення розміру правничої допомоги.

Суд зазначає, що як видно з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

А отже із системного аналізу положень частини восьмої статті 129, частини третьої статті 126 ГПК України, суд вважає, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У своїй постанові від 20 листопада 2020 року № 910/13071/19, Верховний Суд звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

На думку суду, витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. 00 коп. у даній справі є співмірним із складністю справи, ціною позову, виною відповідача у даній справі.

Однак, суд зазначає, що при складанні позовної заяви позивачем допущено помилки у розрахунку пені (яка не передабчана договором). Суд зазначає, що представництво адвоката у даній праві зводиться лише до складання позовної заяви, здійснення розрахунків (які проведено з помилками).

При цьому вказана справа є типовою, має не складний предмет спору.

Даний спір є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають у зв`язку із неналежним виконанням договору поставки.

Крім того, спірні правовідносини регулюється нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України. Відповідно, великої кількості законів і підзаконних нормативно - правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини також не передбачають.

Окрім того, суд зазначає, що розподіляючи витрати за послуги адвоката останній вказує, що наявні в матеріалах справи договір про надання правової допомоги - не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі за рахунок іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Адвокат та Клієнт, керуючись принципом вільного волевиявлення щодо укладення договору про надання правової допомоги, вправі погодити між собою розмір та вартість такої допомоги. Клієнт має право погодитись або не погодитися із запропонованими тарифами (вартістю послуг) зважаючи на свої фінансові можливості. У разі ж погодження та підписання відповідного договору - клієнт оплачує вартість послуг адвоката за результатами їх надання та підтвердження.

Проте, інший учасник у справі, на якого просить Клієнт покласти понесені ним витрати на правову допомогу - не зобов`язаний повністю за свій рахунок відшкодовувати усю суму заявлених витрат на правову допомогу. Як вказано вище, при визначенні суми до відшкодування суд має виходити з критерію розумності їх розміру, з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зважаючи на те, що позову у даній справі задоволено частково, розмір заявленої правничої допомоги відповідно до пропорційності задоволених вимог становить 4 243 грн. 40 коп.

За таких обставин, надаючи оцінку заявлених до стягнення витрат відповідача на оплату послуг адвоката у справі, суд зробив висновок про часткове покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката.

Керуючись ст. 123, 129, 232, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АС-Вудсервіс" (34262, Рівненська обл., Рокитнівський р-н., с. Карпилівка, вул. Шкільна, 45 б, код. 42000118) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколіс" (03040, м. Київ, вул. Деміївська, 13, кв. 35, код. 36560943) 489 (чотириста вісімдесят дев`ять) грн. 95 коп. інфляційних втрат, 6 520 (шість тисяч п`ятсот двадцять) грн. 64 коп. штрафу, 1 457 (одна тисяча чотириста п`ятдесят сім) грн. 66 коп. судового збору та 4 243 (чотири тисячі двісті сорок три) грн. 40 коп. витрат на правничу допомогу.

3. Провадження в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АС-Вудсервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколіс" 5 206 грн. 31 коп. основної заборгованості - закрити.

4. В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АС-Вудсервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколіс" 2 346 грн. 28 коп. пені - відмовити.

5. Видати наказ після набранням рішення законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 07 серпня 2024 року.

Суддя Войтюк В.Р.