Постанова

від 30.07.2024 по справі 914/158/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/158/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Підприємства гаражного і технічного обслуговування «Автотехпослуги» Львівської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів та Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів»

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 у справі

за позовом Підприємства гаражного і технічного обслуговування «Автотехпослуги» Львівської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Елайтінг Плюс»,

2) Львівської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Концертно-спортивний комплекс «Львів»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 - Львівська міська рада,

за участю Львівської обласної прокуратури

про визнання недійсним договору купівлі-продажу

та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів»

до: 1) Підприємства гаражного і технічного обслуговування «Автотехпослуги» Львівської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Елайтінг Плюс»,

3) Товариства з обмеженою відповідальністю «Концертно-спортивний комплекс «Львів»

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування державної реєстрації та визнання права власності на автостоянку.

У судовому засіданні взяли участь: прокурор - Мовчан О. В., представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Концертно-спортивний комплекс «Львів» - Галушко О. І. та представник Львівської міської ради - Поліщук О. С.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У січні 2022 року Підприємство гаражного і технічного обслуговування «Автотехпослуги» Львівської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів (далі - позивач та/або ПГіТО «Автотехпослуги») звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елайтінг Плюс» (далі - ТОВ «Елайтінг Плюс») та Львівської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Концертно-спортивний комплекс «Львів» (далі - ТОВ «Концертно-спортивний комплекс «Львів»), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Львівської міської ради та за участю Львівської обласної прокуратури про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 15.11.1994, укладеного між позивачем та Приватним підприємством «ГВМ» (далі - ПП «ГВМ»).

1.2. На обґрунтування позову позивач за первісним позовом зазначав, що спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна від 15.11.1994 укладено всупереч статуту ПГіТО «Автотехпослуги», оскільки у пункті 1.1 цього статуту передбачено, що підприємство здійснює свою діяльність відповідно до, зокрема, статуту Спілки автомобілістів області, а відповідно до пункту 5.5 статуту Спілки автомобілістів Львівської області майно Спілки автомобілістів та підприємств, створених Спілкою, може бути продано, передано, здано в оренду, надане в позичку і безплатне тимчасове користування членам Спілки автомобілістів, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам за рішенням ради Спілки автомобілістів. Оскільки рішення ради Спілки автомобілістів Львівської області на відчуження автостоянки № 2 на вул. Торф`яній, 12 у м. Львові не було, позивач вважає, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 15.11.1994 укладено з порушенням наведених вимог статутів, а тому такий договір не відповідає положенням статті 25 Цивільного кодексу УРСР, що є підставою для визнання такого договору недійсним.

1.3. 15.08.2022 Громадська організація «Всеукраїнська спілка автомобілістів» (третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до ПГіТО «Автотехпослуги», ТОВ «Елайтінг Плюс» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 15.11.1994, укладеного між ПГіТО «Автотехпослуги» та ПП «ГВМ» (далі - договір від 15.11.1994).

1.4. Зазначений позов аргументовано тим, що наприкінці 80-х років 20 століття Українським республіканським добровільним товариством автолюбителів було збудовано автостоянку у м. Львові на 447 машиномісць. Відповідно до протоколу № 15 технічної ради/висновку експертизи/ Української республіканської ради добровільного товариства автомотолюбителів по розгляду техноробочого проекту будівництва автостоянки по вул. Торф`яній у м. Львові за результатами слухання інформації старшого інженера Шпачука А. Ф. про проект будівництва автостоянки по вул. Торф`яній у м. Львові, розроблений Інститутом «Укржилремпроект», Львівська філія, такий проект було затверджено з наступними показниками: кошторисна вартість 125,23 тис. руб, кількість машиномісць 447. У результаті внесення термінологічних змін у назву вказане товариство з 22.12.2016 було перереєстроване зі зміною назви на Громадську організацію «Всеукраїнська спілка автомобілістів» (далі - ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів»).

За доводами позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору у цій справі, на підставі спірного договору від 15.11.1994 ПГіТО «Автотехпослуги» була відчужена автостоянка на вул. Торф`яній в м. Львові, власником якої це підприємство не було, така автостоянка була колективною власністю ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів», а тому такий договір не відповідав вимогам закону і порушив права та законні інтереси ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» як власника майна.

1.5. 26.01.2023 ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів», керуючись частиною 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) подала до Господарського суду Львівської області заяву про зміну предмета позову за позовною заявою третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору, в якій додатково зазначила відповідачем-3 у справі № 914/158/22 - ТОВ «Концертно-спортивний комплекс «Львів») та просила:

- визнати недійсним договір від 15.11.1994;

- скасувати реєстрацію права власності за ПП «ГВМ», правонаступник якого - Товариство з обмеженою відповідальністю «Автолюбитель-плюс» (далі - ТОВ «Автолюбитель-плюс») на будівлю прохідної під літ. «А-2» площею 27,8 кв. м, розташовану за адресою: вул. Юрія Липи, 12 (раніше вул. Торф`яна, 12), м. Львів, та перенесену до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ТОВ «Автолюбитель-плюс» на будівлі та споруди, розташовані за адресою: вул. Юрія Липи, 12 (раніше вул. Торф`яна, 12), м. Львів, до складу яких входять: будівля прохідної під літ. «А-2» площею 27,8 кв. м, будівля вулканізації під літ. «Б» загальною площею 24,6 кв. м, ворота під літ. «І», огорожа « 2», хвіртка « 3», замощення під літ. «І» (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1030861246101);

- визнати недійсним договір купівлі-продажу будівель і споруд від 08.12.2016, укладений між ТОВ «Автолюбитель-Плюс» і ТОВ «Концертно-спортивний комплекс «Львів», посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячуком О .А. (далі - договір від 08.12.2016);

- скасувати державну реєстрацію права власності за ТОВ «Концертно-спортивний комплекс «Львів» на будівлі і споруди, розташовані за адресою: вул. Юрія Липи, 12 (раніше вул. Торф`яна, 12), м. Львів, до складу яких входять: будівля прохідної під літ. «А-2» площею 27,8 кв. м, будівля вулканізації під літ. «Б» загальною площею 24,6 кв. м, ворота під літ. «І», огорожа « 2», хвіртка « 3», замощення під літ. «І» (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1030861246101)»;

- визнати за ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» право власності на автостоянку, розташовану на вул. Юрія Липи, 12 (раніше вул. Торф`яна, 12) у м. Львові, до складу якої входять: будівля прохідної, позначеної під літ «А-2» площею 27,8 кв. м, будівля вулканізації під літ. «Б» площею 24,6 кв. м, ворота під літ. «І», огорожа « 2», хвіртка « 3», замощення під літ. «І».

1.6. У вказаній заяві зазначено про те, що ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» змінює предмет свого позову і додає позовну вимогу про скасування реєстрації права власності за ПП «ГВМ», правонаступником якого є ТОВ «Автолюбитель-плюс», на будівлю прохідної під літ. «А-2» площею 27,8 кв. м, розташовану за адресою: вул. Юрія Липи, 12 (раніше вул. Торф`яна, 12), м. Львів (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 25592460).

У заяві також зазначено, що з витребуваних матеріалів нотаріальної справи щодо посвідчення договору від 08.12.2016 ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» стало відомо, що після укладення оспорюваного договору від 15.11.1994 і проведення на його підставі реєстрації права власності на майно ТОВ «Автолюбилель-плюс» уклало з ТОВ «Концертно-спортивний комплекс «Львів» договір від 08.12.2016, на підставі якого продало будівлі і споруди, розташовані за адресою: вул. Юрія Липи, 12 (раніше вул. Торф`яна, 12), м. Львів, до яких належить: прохідна під літ. «А-2» загальною площею 27,8 кв. м, будівля вулканізації під літ. «Б» загальною площею 24,6 кв. м, ворота під літ. «І», огорожа « 2», хвіртка « 3», замощення під літ. «І».

З мотивів, наведених у заяві, ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» вважає договір від 08.12.2016 таким, що не відповідає вимогам статті 658 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просить визнати його недійсним у судовому порядку, та, зважаючи на невизнання ПГіТО «Автотехпослуги» права власності ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» на спірне майно автостоянки № 2, розташованої на вул. Торф`яній, що було споруджене в середині 80-х років 20 століття правопопередником ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів», а також неоформленням у той час прав на це майно, на захист порушених прав пред`являє позовні вимоги про визнання за ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» права власності на спірну автостоянку.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 05.03.1993 на підставі постанови ради Спілки автомобілістів Львівської області № 3/1 на виконання Закону України «Про об`єднання громадян» та статуту спілки автомобілістів Львівської області, розглянувши пропозиції ради трудового колективу на предмет збільшення обсягів і видів послуг для населення, а також покращення соціально-економічного стану: захисту трудового колективу, Львівська обласна рада спілки автомобілістів постановила:

1. Прийняти на баланс Спілки автомобілістів Львівської області основні засоби балансовою вартістю згідно з бухгалтерськими документами, для створення окремих підприємств, зазначених у розподільчому балансі.

2. Створити госпрозрахункові підприємства на самостійному балансі з таким розподілом основних засобів:

2.2. Підприємству гаражно-технічного обслуговування автомобілів, м. Львів, вул. Личаківська, 245, передаються: пункт технічного обслуговування вул. Личаківська; пункт технічного обслуговування в м. Золочів; пункт технічного обслуговування в м. Червонограді; автостоянки в м. Львові №№ 2, 7, 9, 12, 14, 10, 24, 31.

Відповідно до дубліката свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності юридичної особи від 28.07.1997 Підприємство гаражного і технічного обслуговування автомобілів, членів спілки автомобілістів Львівської області було зареєстроване 23.06.1992, номер запису 02500, ідентифікаційний код суб`єкта підприємницької діяльності в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій 05508737, місцезнаходження: Україна, м. Львів, вул. Личаківська, 245.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, правонаступником Підприємства гаражного і технічного обслуговування автомобілів, членів спілки автомобілістів Львівської області (код ЄДРПОУ 05508737) є ПГіТО «Автотехпослуги» (код ЄДРПОУ 05508737).

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців та громадських формувань про юридичну особу - ПГіТО «Автотехпослуги» засновником зазначеного підприємства є Львівська обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів (код ЄДРПОУ 05394297).

Судами попередніх інстанцій також установлено, що 15.11.1994 між Підприємством гаражного і технічного обслуговування автомобілів спілки автомобілістів Львівської області (Продавець) в особі директора підприємства Вдович С. С., діючого на підставі статуту підприємства гаражного і технічного обслуговування та пункту 5.5. статуту спілки автомобілістів, рішення ради загальних зборів трудового колективу, з однієї сторони, і ПП «ГВМ» (Покупець) в особі директора Федоровського М. В., діючого на підставі статуту підприємства, з другої сторони, укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна.

Відповідно до пункту 1.1 договору від 15.11.1994 Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується сплатити і прийняти автостоянку № 2 у м. Львові на вул. Торф`яній зі всіма спорудами та обладнанням, згідно з переліком, що додається.

Вартість об`єкта купівлі-продажу 90 000 000 (дев`яносто) мільйонів карбованців (пункт 1.2 договору від 15.11.1994).

Відповідно до пункту 1.3 договору від 15.11.1994 об`єкт купівлі-продажу передається Продавцем Покупцю з моменту підписання договору по двохсторонньому прийомо-здаточному акту не пізніше 20 банківських днів від дня поступлення на розрахунковий рахунок продавця двадцятип`ятивідсоткової оплати за вказаний об`єкт.

Одночасно з передачею об`єкта купівлі-продажу Продавець передає Покупцю копії документів про відвід земельної ділянки під об`єкт для переоформлення у відповідних органах права власності згідно з цим договором (пункту 1.4 договору від 15.11.1994).

За умовами пункту 2.1 договору від 15.11.1994 Покупець зобов`язується перечислити на рахунок Продавця вказану в пункту 1.2 цього договору суму не пізніше 26 грудня 1994 року в зв`язку з визначенням благоустрою, реконструкції об`єкта та відповідальності за крадіжку автомобілів. Невиконання або неналежне виконання вказаних умов Покупець дає право продавцю розірвати цей договір без компенсації Покупцю.

05.04.1995 Львівське міжміське бюро технічної інвентаризації видало реєстраційне посвідчення № 526, яким посвідчило, що в цілому будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований в м. Львові на вул. Юрія Липи (раніше Торф`яна) № 12, зареєстрований на праві приватної власності за ПП «ГВМ».

У подальшому ПП «ГВМ» реорганізовано в ТОВ «Автолюбитель-плюс» (код ЄДРПОУ 20795326).

18.11.2009 Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» видано витяг № 24487923 заявнику ПП «ГВМ» на об`єкт: будівля прохідної під літ. «А-2» загальною площею 27,8 кв. м (раніше вул. Торф`яна, 12) за адресою: вул. Юрія Липи, 12, м. Львів; підставою виникнення права власності вказано договір від 15.11.1994, акт приймання-передачі основних засобів від 28.11.1994 № 6. У витязі від 18.11.2009 № 24487923 зазначено, що ПП «ГВМ» реорганізоване і правонаступником всіх його прав і зобов`язань є ТОВ «Автолюбитель-плюс» згідно з поданим статутом ТОВ «Автолюбитель-плюс».

В акті приймання-передачі основних засобів від 28.11.1994 № 6 зазначено, що автостоянка № 2 на вул. Торф`яній була введена в експлуатацію в 1985 році, джерелом придбання та фінансування були власні кошти, а також наведена наступна коротка характеристика об`єкта: площа об`єкта асфальтно-щебенева, огорожа по периметру 650 м, з них 187 секцій, ворота металеві 3 шт., опори ж/б 29 шт., світильники 31 шт., прожектори 7 шт., приміщення для охорони стаціонарне.

Враховуючи встановлені обставини, автостоянка № 2, яка була предметом оспорюваного договору від 15.11.1994, знаходилась за адресою: вул. Торф`яна, 12 (у подальшому вул. Юрія Липи, 12), м. Львів.

У матеріалах справи також наявна копія протоколу № 15 технічної ради/висновку/експертизи Української республіканської ради добровільного товариства автомотолюбителів по розгляду техноробочого проекту будівництва автостоянки по вул. Торф`яній у м. Львові, відповідно до змісту якої за результатами слухання інформації старшого інженера Шпачука А .Ф. про проект будівництва автостоянки по вул. Торф`яній у м. Львові, розроблений Інститутом «Укржилремпроект», Львівська філія, такий проект було затверджено з наступними показниками: кошторисна вартість 125,23 тис. руб, кількість машиномісць 447.

На підставі інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.12.2016 № 75207906, сформованої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячуком О. А. (далі - приватний нотаріус), встановлено, що 14.09.2016 приватним нотаріусом зареєстровано право власності за ТОВ «Автолюбитель-Плюс» (код ЄДРПОУ 20795326) на будівлі та споруди (раніше вул. Торф`яна, 12): прохідну під літ. «А-2» загальною площею 27,8 кв. м, будівлю вулканізації під літ. «Б» загальною площею 24,6 кв. м, ворота під літ. «І», огорожу « 2», хвіртку « 3», замощення під літ. «І». Підставою виникнення права власності вказано акт приймання-передачі основних засобів від 28.11.1994 № 6, реєстраційне посвідчення від 05.04.1995 № 526, передаточний (передавальний) акт від 25.02.2000, договір від 15.11.1994, довідка Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 05.12.2016 № 1/17919.

08.12.2016 між ТОВ «Автолюбитель-плюс» в особі директора Федоровського М. В. (Продавець) та ТОВ «Концертно-спортивний комплекс «Львів», від імені якого на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом 07.12.2016 за № 11932 діяла Козловська І. М. (Покупець), укладено договір купівлі-продажу будівель та споруд, посвідчений приватним нотаріусом і зареєстрований в реєстрі за № 11983.

У пунктах 1, 3 договору від 08.12.2016 зазначено, що ТОВ «Автолюбитель-плюс» продає, а ТОВ «Концертно-спортивний комплекс «Львів» купує будівлі та споруди за адресою: вул. Липи Юрія (раніше вул. Торф`яна), 12, м. Львів, до яких належать: прохідна під літ. «А-2» загальною площею 27,8 кв. м; будівля вулканізації під літ. «Б» загальною площею 24,6 кв. м, ворота під літ. «І», огорожа « 2», хвіртка « 3», замощення під літ. «І». Будівлі та споруди, що продаються, належать Продавцеві на підставі договору від 15.11.1994, акта приймання-передачі основних засобів від 28.11.1994 № 6, затвердженого Підприємством гаражного і технічного обслуговування автомобілів Спілки автомобілістів Львівської області, зареєстрованих Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації 05.04.1995 та записаного в реєстрову книгу № 1 за реєстровим № 526, про що 05.04.1995 видане реєстраційне посвідчення № 526; двох передаточних (передавальних) актів від 25.02.2000, затверджених власником ПП «ГВМ»; акта приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 07.03.2000, затвердженого директором ПП «ГВМ». Право власності на будівлі та споруди підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманою 08.12.2016 приватним нотаріусом. За даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на вищевказані будівлі та споруди зареєстроване 14.09.2016 приватним нотаріусом, номер запису про право власності 16466152, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1030861246101.

Відповідно до змісту пунктів 4, 5 договору від 08.12.2016 продаж вчинено за 36 386,00 грн, які Покупець сплатив, а Продавець отримав в повному обсязі до підписання цього договору і зазначена вартість є балансовою вартістю відповідних будівель та споруд.

У подальшому після укладення договору від 08.12.2016 відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань були змінені назва ТОВ «Автолюбитель-плюс» на ТОВ «Елайтінг Плюс», адреса зазначеного товариства з м. Львів, вул. Торф`яна, 12 на м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 36/21, а також відбулася зміна керівника товариства.

На підставі договору від 08.12.2016 ТОВ «Концертно-спортивний комплекс «Львів» (код ЄДРПОУ 33533079) зареєстровано право власності на будівлі та споруди (раніше вул. Торф`яна, 12) за адресою: вул. Юрія Липи, 12, м. Львів, складовим частинами якого є: прохідна під літ. «А-2» загальною площею 27,8 кв. м, будівля вулканізації під літ. «Б» загальною площею 24,6 кв. м, ворота під літ. «І», огорожа « 2», хвіртка « 3», замощення під літ. «І» (РН ОНМ 1030861246101).

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 у справі № 914/2807/13 залишено без змін рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2013, яким зобов`язано ТОВ «Автолюбитель-плюс» усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 1,7775 га на вул. Торфяній, 12 в м. Львові шляхом її звільнення.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 у справі № 914/634/22 також залишено без змін рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2022, яким розірвано договір про спільну діяльність від 12.05.2009, укладений між ТОВ «Концертно-спортивний комплекс «Львів» та Львівським комунальним підприємством «Спортресурс», припинено право постійного користування Львівським комунальним підприємством «Спортресурс» земельною ділянкою з кадастровим номером 4610137500:05:003:0112 площею 2,2371 га, яке виникло на підставі Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, серія ЯЯ № 177046, зобов`язано ТОВ «Концертно-спортивний комплекс «Львів» повернути Львівській міській раді спірну земельну ділянку, передану згідно з актом приймання-передачі від 29.05.2009 на виконання договору про спільну діяльність.

3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.09.2023 у справі № 914/158/22 у первісному позові відмовлено, а позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, задоволено; визнано недійсним договір від 15.11.1994; скасовано реєстрацію права власності за ПП «ГВМ», правонаступник якого - ТОВ «Автолюбитель-плюс», на будівлю прохідної під літ. «А-2» площею 27,8 кв. м, розташовану за адресою: вул. Юрія Липи, 12 (раніше вул. Торф`яна, 12), м. Львів, та перенесену до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за ТОВ «Автолюбитель-плюс» на будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Львів, вул. Юрія Липи, 12 (раніше вул. Торф`яна, 12), до складу яких входять: будівля прохідної під літ. «А-2» площею 27,8 кв. м, будівля вулканізації під літ. «Б» загальною площею 24,6 кв. м, ворота під літ. «І», огорожа « 2», хвіртка « 3», замощення під літ. «І»; визнано недійсним договір 08.12.2016; скасовано державну реєстрацію права власності за ТОВ «Концертно-спортивний комплекс «Львів» на будівлі і споруди, розташовані за адресою: м. Львів, вул. Юрія Липи, 12 (раніше вул. Торф`яна, 12), до складу яких входять: будівля прохідної під літ. «А-2» площею 27,8 кв. м, будівля вулканізації під літ. «Б» загальною площею 24,6 кв. м, ворота під літ. «І», огорожа « 2», хвіртка « 3», замощення під літ. «І»; визнано за ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» право власності на автостоянку на вул. Юрія Липи, 12 (раніше вул. Торф`яна, 12) у м. Львові, до складу якої входять: будівля прохідної під літ. «А-2» площею 27,8 кв. м, будівля вулканізації під літ. «Б» загальною площею 24,6 кв. м, ворота під літ. «І», огорожа « 2», хвіртка « 3», замощення під літ. «І»; стягнуто з ПГіТО «Автотехпослуги» на користь ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» 5165,00 грн судового збору; стягнуто з ТОВ «Елайтінг Плюс» на користь ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» 5368,00 грн судового збору; стягнуто з ТОВ «Концертно-спортивний комплекс «Львів» на користь ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» 2684,00 грн судового збору.

3.2. Задовольняючи позов ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів», місцевий господарський суд виходив з того, що на час укладення договору від 15.11.1994 ПГіТО «Автотехпослуги» як продавцю не належало на праві власності майно, що було предметом цього договору, а саме автостоянка № на вул. Торф`яній, 12 у м. Львові, право власності на зазначену автостоянку не було оформлене чи зареєстроване за жодною іншою особою. Спірна автостоянка перебувала на балансі Спілки автомобілістів Львівської області, а в подальшому на балансі Підприємства гаражного і технічного обслуговування автомобілів.

Встановивши, що Підприємство гаражного і технічного обслуговування автомобілів Спілки автомобілістів Львівської області не було власником автостоянки № 2 на вул. Торф`яній у м. Львові, а тому не мало права відповідно до вимог статті 225 Цивільного кодексу УРСР продавати зазначену автостоянку на підставі договору від 15.11.1994, суд зазначив, що таке порушення вимог статті 225 цього Кодексу вказує на невідповідність договору від 15.11.1994 вимогам чинного на час його укладення закону, що згідно з положеннями статті 48 Цивільного кодексу УРСР було підставою для визнання договору від 15.11.1994 недійсним.

Щодо вимоги про скасування реєстрації прав суд виснував, що у розумінні положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» такі способи судового захисту порушених прав, як скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав є належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи.

Визнання судом недійсним договору від 15.11.1994 зі скасуванням державної реєстрації права власності, вчиненого на підставі такого договору, призводить до визначених статтями 48, 59 Цивільного кодексу УРСР, статтею 216 ЦК України таких правових наслідків, як не створення передбачених договором юридичних наслідків і повернення сторін в попередній стан, яким в даному випадку є ненабуття ПП «ГВМ», правонаступником якого є ТОВ «Автолюбитель-плюс», права власності на будівлі і споруди спірної автостоянки, розташованої на вул. Юрія Липи, 12 (раніше вул. Торф`яна, 12) у м. Львові. Відтак, місцевий господарський суд погодився з доводами третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору про те, що ТОВ «Автолюбитель-плюс» (правонаступник ПП «ГВМ»), не набувши права власності на будівлі і споруди спірної автостоянки, не мало права укладати з ТОВ «Концертно-спортивний комплекс «Львів» наступний договір від 08.12.2016, за яким відбулося відчуження шляхом продажу будівель і споруд спірної автостоянки на користь ТОВ «Концертно-спортивний комплекс «Львів».

Водночас місцевий господарський суд установив, що ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» створювалася за територіальним принципом і Львівська обласна організація Всеукраїнська спілка автомобілістів була місцевим осередком Всеукраїнської спілки автомобілістів, які мали статус юридичної особи, а все майно, в тому числі те, що перебувало на балансі місцевих осередків чи створених госпрозрахункових підприємств, було колективною власністю Спілки, місцеві осередки та створені Спілкою госпрозрахункові підприємства мали тільки право оперативного управління чи господарського відання таким майном. Зазначивши, що будівництво Українським республіканським добровільним товариством автомотолюбителів спірної автостоянки на вул. Юрія Липи, 12 (раніше вул. Торф`яна, 12) у м. Львові ще у 80-х роках 20 століття, перебування такої автостоянки на балансі місцевого осередка зазначеного товариства і створеного ним госпрозрахункового підприємства, використання такої автостоянки для виконання статутних завдань Спілки, а також положень зазначених вище статутів про належність до колективної власності Всеукраїнської спілки автомобілістів майна, набутого для виконання статутних завдань, в тому числі того, яке перебуває на балансі місцевих осередків чи створених госпрозрахункових підприємств, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання за ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» права власності на спірну автостоянку підлягають задоволенню з огляду на відсутність в даному випадку іншого, крім судового, способу і шляху відновлення невизнаного та оспорюваного ПГіТО «Автотехпослуги» і ТОВ «Елайтінг Плюс» права власності ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» на спірну автостоянку.

3.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 (Зварич О. В. - головуючий, судді: Бонк Т. Б., Гриців В. М.) рішення Господарського суду Львівської області від 27.09.2023 у справі № 914/158/22 скасоване в частині задоволення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору; прийнято в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів»; рішення Господарського суду Львівської області від 27.09.2023 у справі № 914/158/22 у частині відмови в задоволенні первісного позову залишено без змін.

3.4. У вказаній постанові суд апеляційної інстанції, проаналізував положення статей 46, 49 ГПК України та врахував правові висновки, викладені в пунктах 5.16- 5.18, 5.24, 5.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 916/542/18. При цьому апеляційний господарський звернув увагу на те, що, прийнявши до спільного розгляду з первісним позовом заяву третьої особи із самостійними вимогами про зміну предмета позову, місцевий господарський суд помилково залишив поза увагою те, що первісний позов у справі № 914/158/22 стосується лише визнання недійсним договору від 15.11.1994, а відтак ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» помилково у своєму позові (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) зазначила відповідачем-3 у справі № 914/158/22 - ТОВ «Концертно-спортивний комплекс «Львів» та додатково заявила нові позовні вимоги про: визнання недійним договору від 08.12.2016; скасування державної реєстрації прав власності на спірне нерухоме майно за відповідачами та про визнання за нею права власності на відповідне нерухоме майно. Проте вищевказані (нові) позовні вимоги спрямовані до інших осіб і в цій справі не можуть визнаватись вимогою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Водночас, переглянувши рішення Господарського суду Львівської області від 27.09.2023 у справі №914/158/22 в частині всіх заявлених позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у задоволенні позову ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» необхідно відмовити у зв`язку з обранням позивачем неналежного та неефективного способу захисту прав, що є самостійною підставою для відмови у позові.

4. Короткий зміст касаційних скарг і заперечень на них

4.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 у справі № 914/158/22, ПГіТО «Автотехпослуги» звернулося із касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення Господарського суду Львівської області від 27.09.2023 - залишити в силі.

4.2. Касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

4.3. На обґрунтування зазначеної підстави касаційного оскарження скаржник наголошує, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушені норми матеріального та процесуального права, а саме положення статті 49 ГПК України, частини 4 статті 236 ГПК України та статті 388 ЦК України, яку суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин, і щодо застосування таких норм матеріального і процесуального права відсутні висновки Верховного Суду в подібних правовідносинах.

У контексті наведених доводів скаржник зауважує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові неправильно застосував статтю 49 ГПК України через її неправильне тлумачення, оскільки поданий в даній справі позов ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» містив позовну вимогу про визнання недійсним договору від 15.11.1994, що безпосередньо стосувалася предмета спору за первісним позовом ПГіТО «Автотехпослуги», а після прийняття судом першої інстанції такого позову до спільного розгляду з первісним позовом, ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» на підставі частини третьої 3 статті 49 ГПК України набула усі права та обов`язки позивача, в тому числі передбачене частиною третьою статті 46 ГПК України право на зміну предмета позову.

Скаржник також вказує, що в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції, застосувавши частину четверту статті 236 ГПК України, помилково взяв до уваги висновки щодо застосування положень статті 388 ЦК України, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), Верховного Суду від 14.02.2024 у справі № 910/8069/22, які зроблені у справах з неподібними правовідносинами.

Скаржник звертає увагу на те, що на час укладення договору від 15.11.1994 право власності на спірну автостоянку № 2 зі всіма спорудами та обладнанням не належало Підприємству гаражного і технічного обслуговування автомобілів Спілки автомобілістів Львівської області (продавець за договором від 15.11.1994) і не було оформлене та зареєстроване за жодною особою.

Таким чином, в даних спірних правовідносинах спірне майно (будівлі та споруди автостоянки за адресою: м. Львів, вул. Торф`яна, 12), відчужені за договором від 15.11.1994 не належало на праві власності ні Продавцю - Підприємству гаражного і технічного обслуговування автомобілів Спілки автомобілістів Львівської області ні третій особі, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів», а своє порушено право та інтерес ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» обґрунтовувала тим, що будівлі і споруди спірної автостоянки № 2 збудовані наприкінці 80-х років 20 століття Українським республіканським добровільним товариством автомотолюбителів (правонаступником якого є ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів») за власні кошти на виконання своїх статутних завдань і саме ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» належали майнові права (право набути у власність) на такі спірні будівлі та споруди автостоянки, а не її обласним, міським організаціям чи створеним ними підприємствам.

У зв`язку з вищенаведеним ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів», не будучи власником із належно оформленим і зареєстрованим правом власності на спірні будівлі і споруди автостоянки на вул. Торф`яній, 12 в м. Львові не могла на підставі частини першої статті 388 ЦК України пред`явити позовні вимоги про витребування спірного майна від останнього набувача - ТОВ «Концертно-спортивний комплекс «Львів», оскільки, як вже зазначалось вище, право на витребування майна від добросовісного набувача згідно із частиною першою статті 388 ЦК України має лише власник.

Натомість у справах, на висновки в яких посилався суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови (№ 914/2350/18, № 910/8069/22 № 914/2350/18 (914/608/20), № 910/8069/22), з відповідними позовами звертались особи, які були власниками майна на час його незаконного відчуження, що в такому випадку допускає на підставі частини першої статті 388 ЦК України застосування такого способу захисту порушеного права власника, як витребування майна.

Таким чином, суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови неправильно застосував частину першу статті 388 ЦК України і внаслідок цього дійшов неправильного висновку про те, що обраний третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, спосіб захисту права в даній справі не є належним та ефективним, а також, застосовуючи частину першу статті 388 ЦК України, неправильно врахував висновки щодо її застосування, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), постанові Верховного Суду від 14.02.2024 у справі № 910/8069/22, оскільки правовідносини в даній справі № 914/158/22 і правовідносини в справах № 914/2350/18 (914/608/20), № 910/8069/22 не є подібними за критерієм суб`єктного складу (позивач).

Обраний в даній справі ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» спосіб захисту прав та інтересів: визнання недійсними договорів від 15.11.1994 та від 08.12.2016, скасування державної реєстрації прав власності на спірне нерухоме майно та визнання за третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, права власності на відповідне нерухоме майно, відповідає способам захисту, передбаченим статтею 48 Цивільного кодексу УРСР (діючої на час існування спірних правовідносин), частиною третьою статті 215, статтею 392 ЦК України, оскільки через визнання недійсними оспорюваних договорів правовий стан спірного майна повернеться до стану, існуючого до укладення оспорюваних договорів, коли право власності на спірне майно не було оформлене і зареєстроване ні за ким, що забезпечує можливість визнання в судовому порядку права власності на спірне майно за ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» як за особою, що будувала таке спірне майно за рахунок власних коштів і право власності якої було невизнане укладенням оспорюваних договорів.

Скаржник, акцентуючи увагу на висновках, викладених об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, зазначає, що вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

4.4. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 у справі № 914/158/22, ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» також звернулася із касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення Господарського суду Львівської області від 27.09.2023 - залишити в силі.

4.5. Касаційне провадження за касаційною скаргою ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» також відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

4.6. Підстава касаційного оскарження та доводи касаційної скарги ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» є аналогічними з доводами, викладеними у касаційній скарзі ПГіТО «Автотехпослуги» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 у справі № 914/152/22.

4.7. Львівська обласна прокуратура у відзивах звертає увагу на те, що касаційні скарги ПГіТО «Автотехпослуги» та ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 у цій справі є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

4.8. ТОВ «Концертно-спортивний комплекс «Львів» у відзивах просить відмовити у задоволенні касаційних скарг ПГіТО «Автотехпослуги» та ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів», постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 залишити без змін.

5. Розгляд касаційних скарг і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувану постанову в межах доводів та вимог касаційних скарг, а саме лише в частині позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

5.2. Щодо доводів скаржників про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме положень статті 49 ГПК України, то Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої, другої, третьої, п`ятої статті 49 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу суд постановляє ухвалу. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, користуються усіма правами і беруть на себе усі обов`язки позивача. До позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення статті 180 цього Кодексу.

Необхідною умовою набуття статусу третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, є дотримання таких критеріїв: 1) матеріально-правовий (наявність єдиного предмета спору); 2) суб`єктний (позовні вимоги можуть бути пред`явлені як одній стороні, так і декільком сторонам); 3) часовий (вступ у справу відбувається до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження). Дотримання цих критеріїв необхідно оцінювати та з`ясовувати під час прийняття рішення щодо вступу в справу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги (схожий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2019 у справі № 910/12463/18, від 27.09.2019 у справі № 904/323/19, від 11.11.2020 у справі № 912/2751/16).

В пунктах 5.16- 5.18, 5.24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 916/542/18, на яку обґрунтовано послався суд апеляційної інстанцій в оскаржуваній постанові, викладено такі правові висновки: «… таким чином, у процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа з метою захисту свого права може заявити самостійні вимоги саме щодо предмета спору, якщо вважає, що саме їй належить право на предмет спору чи його частину. При цьому як предмет спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Отже, на відміну від зустрічного позову, який повинен бути лише взаємопов`язаним з первісним, позовна заява третьої особи відповідно до положень частини першої статті 49 ГПК України обов`язково має містити самостійні вимоги саме щодо предмета спору у справі.

Позовні вимоги третьої особи, яка подала позов відповідно до приписів статті 49 ГПК України, можуть бути допущені судом до розгляду у процесі, що вже розпочався, у тому випадку, коли така самостійна вимога заявлена саме щодо предмета спору, що вже виник між сторонами. Вимога, спрямована на те, що знаходиться поза цим предметом, чи спрямована до третіх осіб, не може бути розглянута судом як вимога третьої особи в розумінні наведеної вище статті. Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові.

Передбачене статтею 49 ГПК України право особи вступити у справу шляхом подання позову до однієї або декількох сторін не є абсолютним. Таке право можна реалізувати лише за умови дотримання вимог процесуального законодавства».

У свою чергу, в пунктах 5.18, 5.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17 викладено такі правові висновки: «… на відміну від зустрічного позову, який повинен бути лише взаємопов`язаним з первісним, позовна заява третьої особи відповідно до положень частини першої статті 49 ГПК України має містити самостійні вимоги саме щодо предмета спору у справі.

Позовна заява третьої особи відповідно до положень частини першої статті 49 ГПК України має містити самостійні вимоги саме на предмет спору у справі. При цьому під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем. Відтак, вимога третьої особи, спрямована на будь-що поза предметом спору між позивачем та відповідачем, не може бути визнана вимогою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові».

Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2024 у справі № 910/10699/21 та від 02.04.2018 у справі № 905/121/15 викладено висновки про те, що: 1) самостійність вимог полягає в тому, що саме третя особа перебуває у правовідносинах із відповідачем, і що саме її право порушене. Тобто третя особа із самостійними вимогами заперечує/частково заперечує вимогу(ги) позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь; 2) самостійність вимог третьої особи полягає в тому, що третя особа вважає ніби в матеріальних правовідносинах із відповідачем перебуває саме вона і саме її право порушено відповідачем. Така особа заперечує вимогу позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь. Третя особа із самостійними вимогами процесуально протиставляє себе не лише відповідачу, а й позивачу, а її вимоги до відповідача є конкуруючими із вимогами позивача.

З викладеного слідує, що передбачена статтею 49 ГПК України можливість особи вступити у справу шляхом подання позову з метою захисту її порушеного права обмежена, зокрема, предметом спору (об`єктом, з приводу якого виник спір) та суб`єктним складом осіб за первісним позовом. При цьому набуті відповідно до положень частини третьої цієї статті права третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, мають використовуватися цією стороною з урахуванням наведених вище обмежень, адже у разі подальшого з`явлення додаткових (нових) позовних вимог, у тому числі із залученням нових учасників процесу (наприклад, додаткового відповідача) втрачається сенс вступу такої особи у вже існуючу справу з метою вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь. Як неодноразово виснував Верховний Суд, вимога третьої особи, спрямована на будь-що поза предметом спору між позивачем та відповідачем, не може бути визнана вимогою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові.

Відтак, покликання апеляційного господарського суду на те, що нові позовні вимоги, викладені ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» у заяві про зміну предмета позову, а саме вимоги про: визнання недійсним договору від 08.12.2016; про скасування державної реєстрації прав власності на спірне нерухоме майно за відповідачами та про визнання за нею права власності на відповідне нерухоме майно, спрямовані, у тому числі, до інших осіб в цій справі - ТОВ «Концертно-спортивний комплекс «Львів» не можуть визнаватись вимогою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, є цілком обґрунтованими.

З урахуванням наведеного доводи скаржників щодо порушення положень статті 49 ГПК України не знайшли підтвердження, відповідно не можуть бути підставою для скасування або зміни оскаржуваної постанови.

5.3. У касаційних скаргах скаржники як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, також послалися на те, що під час ухвалення оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, а саме положення частини четвертої статті 236 ГПК України та статті 388 ЦК України шляхом помилкового врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, ухвалених у неподібних правовідносинах, а також шляхом застосування статті 388 ЦК України, яка, на думку скаржників, не підлягала застосуванню до спірних правовідносин. При цьому скаржники наголошують на тому, що третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, обрано належний та ефективний спосіб захисту, зокрема про визнання права власності на спірну автостоянку № 2.

Верховний Суд зауважує, що статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до положень статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 , від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист якого подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту його порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність і (або) необґрунтованість заявлених вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/19681/16, від 27.02.2019 у справі № 810/5172/15, від 15.05.2019 у справі № 501/2855/17, від 18.09.2019 у справі № 826/16178/18, від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц, від 04.12.2019 у справах № 200/2916/19-а та № 200/5463/19-а, від 19.02.2020 у справі № 1340/3580/18, від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20, від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20).

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2024 у справі № 904/4993/20, прийнятій після подання касаційної скарги у цій справі, зауважив, що відповідно до норм статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту. Обрання ж ним неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 904/4015/23 (оприлюдненій 24.06.2024, після подання касаційної скарги у цій справі), звернуто увагу на те, що неправильно обраний спосіб захисту порушеного права виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті (пункт 29 постанови Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 911/269/19), оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення у разі звернення позивача до суду з позовом про захист права із застосуванням належного та ефективного способу захисту.

У контексті наведених доводів варто звернути увагу на те, що позовні вимоги третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору із посиланнями, зокрема на положення статті 225 Цивільного кодексу УРСР обґрунтовані тим, що ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» як правонаступник Українського республіканського добровільного товариства автомотолюбителів є власником спорудженого цим товариством майна, у тому числі автостоянки № 2, розташованої на вул. Торф`яній, 12 у м. Львові, зі всіма спорудами та обладнанням. Тому ПГіТО «Автотехпослуги», не будучи власником спірної автостоянки, не мало права продавати таку автостоянку за договором від 15.11.1994, через це такий договір не відповідає вимогам закону, а саме положенням статті 225 Цивільного кодексу УРСР, чинній на час укладення цього договору. Отже, ПГіТО «Автотехпослуги» порушило права та законні інтереси Українського республіканського добровільного товариства автомотолюбителів, у зв`язку з чим договір від 15.11.1994 є недійсним.

Посилаючись на положення статті 392 ЦК України, ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» вказувала на невизнання ПГіТО «Автотехпослуги» права власності ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» на спірне нерухоме майно автостоянки № 2, розташованої на вул. Торф`яній, 12 в м. Львові, яке було споруджено в середині 80-х років 20 століття саме ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» (його попередником) власними засобами, а також не оформленням в той час своїх прав на таке майно і подальшою зміною законодавства та процедури оформлення права власності на нерухоме майно, що унеможливлює в позасудовому порядку оформлення і реєстрацію права власності ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» на спірне майно, яке є нерухомістю та підлягає обов`язковій державній реєстрації.

У задоволенні вказаних позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, відмовлено саме у зв`язку з обранням позивачем неналежного та неефективного способу захисту прав, що є самостійною підставою для відмови у позові.

У контексті наведеного варто звернути увагу на те, розглядаючи спір у цій справі, апеляційний господарський суд встановив, що третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» не є стороною оспорюваних нею договорів, укладених між відповідачами (за позовом третьої особи).

Способи захисту цивільних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб наведено в статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Визнання правочину недійсним та визнання права як універсальних способів захисту абсолютних та виключних прав та охоронюваних законом інтересів передбачені статтею 16 ЦК України.

Водночас можливість захисту права власності шляхом застосування такого способу, як визнання цього права унормовано в статті 392 ЦК України, згідно з якою власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Аналіз змісту статті 392 ЦК України дає підстави стверджувати, що позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності за статтею 392 ЦК України у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, оскільки підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України є саме оспорення або невизнання.

Разом з цим Велика Палата Верховного Суду послідовно висновувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту права власника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

У постанові від 18.01.2022 у справі № 488/2807/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює, у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу також на те, що:

метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 37));

однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, зокрема, судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням.

У постанові від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовну презумпцію права власності такої особи.

У постанові Верховного Суду від 14.02.2024 у справі № 910/8069/22 зазначено, що «…жодна вимога, пред`явлена позивачем з наміром набути володіння спірним нерухомим майном (про визнання протиправними та скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію, про скасування записів у Державному реєстрі прав, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, про визнання права власності, зокрема «шляхом відновлення (внесення) відповідних відомостей до Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно»), не відповідає належному способу захисту у цій справі, яким є віндикаційний позов, що також є самостійною підставою відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76))».

У справі, що розглядається, апеляційний господарський з огляду на встановлені фактичні обставини у справі, а також з огляду на підстави позову та докази, якими обґрунтовані позовні вимоги, правильно врахував вказані висновки Великої Палати Верховного Суду щодо належного способу захисту у спірних правовідносинах, яким є пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача спірного майна.

Відтак, висновок апеляційного господарського суду щодо відмовив у задоволені позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, з мотивів обранням ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» неналежного та неефективного способу захисту прав є правомірним.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 904/4015/23 (оприлюдненій 24.06.2024, після подання касаційних скарг), звернуто увагу на те, що неправильно обраний спосіб захисту порушеного права виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті (пункт 29 постанови Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 911/269/19), оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення у разі звернення позивача до суду з позовом про захист права із застосуванням належного та ефективного способу захисту.

Таким чином, у випадку, якщо судом встановлено, що позивач звернувся із неналежним способом захисту, необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог саме з цих підстав. Дослідження позовних вимог, їх оцінка щодо суті спору має здійснюватися у випадку звернення із належними та ефективними позовними вимогами.

5.4. Доводи скаржників щодо врахування судом апеляційної інстанції нерелевантної практики Великої Палати Верховного Суду відхиляються з огляду на те, що, по-перше, у будь-якому разі ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача. По-друге, такі доводи із покликаннями на праві висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 26.05.2021 у справі № 910/8358/19, від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19, від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі № 925/3/7 та від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16 (щодо визначення подібності правовідносин) підставою касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, спрямовані на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Взявши до уваги викладене, касаційні скарги слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційних скарг без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Підприємства гаражного і технічного обслуговування «Автотехпослуги» Львівської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів та Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 у справі № 914/158/22 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ