Постанова

від 30.07.2024 по справі 922/1394/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/1394/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Харківської області від 06.12.2023 (суддя Пономаренко Т. О.),

додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 20.12.2023 (суддя Пономаренко Т. О.),

постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 (головуючий суддя Радіонова О. О., судді Істоміна О. А., Медуниця О. Є.)

і додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 (головуючий суддя Радіонова О. О., судді Істоміна О. А., Медуниця О. Є.)

у справі № 922/1394/21

за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі 1) Харківської міської ради і 2) Північно-Східного офісу Держаудитслужби

до 1) Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради і 2) Товариства з додатковою відповідальністю "Спецбуд-3"

про визнання недійсними договорів,

(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача-1 - Василенко І. Ю., відповідача-1 - Буряковська О. Ю., відповідача-2 - Паркулаб А. В., прокурор - Яремчук А. В.)

СУТЬ СПОРУ

1. Прокурор звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсними укладені відповідачами договори про закупівлю робіт, оскільки такі укладені без дотримання процедури проведення закупівель, передбаченої Законом України "Про публічні закупівлі".

2. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки встановили, що відповідачем-1 не було здійснено поділ предмета закупівлі, тому вартість закупівлі є нижчою, ніж передбачено Законом України "Про публічні закупівлі", щоб застосовувати цей закон до спірних правовідносин.

3. Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм Закону України "Про публічні закупівлі".

4. Під час касаційного розгляду справи перед Верховним Судом постало питання чи підлягав застосуванню Закон України "Про публічні закупівлі" до замовників, якщо сума предмета закупівлі була меншою 1,5 мільйона гривень?

5. За результатом розгляду поданої прокурором касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення оскаржуваних судових рішень без змін, про що детально зазначено у цій постанові.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

6. Керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради (далі - позивач-1) та Північно-Східного офісу Держаудитслужби (далі - позивач-2) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради (далі - відповідач-1) та Товариства з додатковою відповідальністю "Спецбуд-3" (далі - відповідач-2) (далі разом - відповідачі), в якому просив:

- визнати недійсним договір будівельного підряду від 13.03.2020 № 193 про закупівлю робіт "Капітальний ремонт дороги від житлового будинку № 160-Г до житлового будинку № 162-Ж по вул. Академіка Павлова (внутрішньоквартальні дороги та тротуари)", код за ДК 021:2015-45233000-9 - Будівництво, влаштування фундаменту та покриття шосе, доріг, укладений між відповідачами;

- визнати недійсним договір будівельного підряду від 19.03.2020 № 245 про закупівлю робіт "Капітальний ремонт дороги від житлового будинку № 160-Г до житлового будинку № 162-Ж по вул. Академіка Павлова (внутрішньоквартальні дороги та тротуари)", код за ДК 021:2015-45233000-9 - Будівництво, влаштування фундаменту та покриття шосе, доріг, укладений між відповідачами.

7. В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що відповідачем-1 всупереч вимогам Закону України "Про публічні закупівлі", Порядку визначення предмета закупівлі, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 17.03.2016 за № 454, а також Закону України "Про захист економічної конкуренції" здійснено поділ предмету закупівлі робіт "Капітальний ремонт дороги від житлового будинку № 160-Г до житлового будинку № 162-Ж по вул. Академіка Павлова (внутрішньоквартальні дороги та тротуари)" на дві закупівлі: UА-2020-03-13-002668-b та UА-2020-03-19-000595-b, а також укладено договори від 13.03.2020 № 193 та від 19.03.2020 № 245 з відповідачем-2, який є суб`єктом господарювання (учасник), що протягом останніх трьох років притягувався до відповідальності за порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів тендерів.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

8. Господарський суд Харківської області рішенням від 06.12.2023 у справі № 922/1394/21 відмовив у задоволенні позову.

9. Місцевий господарський суд своє рішення мотивував тим, що наявними матеріалами справи не підтверджуються доводи прокурора про те, що вартість предмета закупівлі є вищою за 1,5 мільйона гривень, а також те, що відповідачами було умисно здійснено поділ предмета закупівлі. Відтак, суд дійшов висновку, що оскільки прокурором не доведено, що вартість предмета закупівлі є вищою 1,5 мільйона гривень, твердження останнього щодо необхідності проведення процедури закупівлі відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі" та поширення на неї вимог статті 10 цього Закону щодо необхідності опублікування на веб порталі уповноваженого органу додаткової угоди про розірвання договору про закупівлю є безпідставними та необґрунтованими. За таких обставин, вимоги статті 17 Закону України "Про публічні закупівлі" суд першої інстанції до спірних правовідносин також не застосував.

10. Також за висновками суду закупівлі UА-2020-03-13-002668-b та UА-2020-03-19-000595-b є ідентичними та містять однаковий перелік робіт з однаковою вартістю, проте прокурор не зазначив, яким чином в такому разі відбувся поділ предмету закупівлі (у чому полягає поділ, які роботи на цьому об`єкті поділені на два договори для зменшення ціни договору).

11. Додатковим рішенням від 20.12.2023 у справі № 922/1394/21 місцевий господарський суд клопотання відповідача-2 про стягнення судових витрат задовольнив та стягнув з Харківської обласної прокуратури на користь відповідача-2 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000 грн.

12. Східний апеляційний господарський суд постановою від 13.03.2024 у справі № 922/1394/21 рішення Господарського суду Харківської області від 06.12.2023 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 20.12.2023 залишив без змін.

13. Східний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 13.03.2024 у справі № 922/1394/21 клопотання відповідача-2 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задовольнив та стягнув з Харківської обласної прокуратури на користь відповідача-2 витрати на професійну правничу допомогу адвоката за розгляд справи в апеляційному господарському суді в розмірі 10 000 грн.

Касаційна скарга

14. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

15. Скаржник в якості підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на пункти 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідачем-1 здійснено поділ предмета закупівлі з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів та застосування Закону України "Про публічні закупівлі". Відтак, прокурор вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права (частину сьому статті 2, статтю 3 Закону України "Про публічні закупівлі"), оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, стосовно неправомірного поділу предмету закупівлі.

16. Крім того, прокурор визначає підставою касаційного оскарження пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України у зв`язку неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права (статей 3, 17, 29, 31 Закону України "Про публічні закупівлі", пункту 4 частини другої статті 6, пункту 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції") з огляду на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання визнання недійсним договору закупівлі через невідхилення замовником тендерної пропозиції учасників торгів з підстав вчинення ними узгоджених антиконкурентних дій, що стосуються спотворення результатів торгів (тендерів).

17. Також прокурор зауважує, що в цій справі наявні підстави для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 стосовно належності та ефективності такого способу захисту як визнання недійсним договору, який прямо передбачено законом.

Позиція інших учасників справи

18. Відповідач-2, у строк, встановлений Судом, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

19. В обґрунтування поданого відзиву відповідач-2 зазначає, що прокурор вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, а також не навів змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

20. Також відповідач-2 зауважує, що прокурором не доведено жодними доказами (зокрема, висновками експерта або спеціаліста), що дійсна вартість робіт є іншою, аніж вказана в укладених відповідачами документах. Як і не доведено, що був здійснений штучний поділ предмету закупівлі. Твердження касаційної скарги про іншу вартість робіт і про штучний поділ спрямовані на переоцінку встановлених судами попередніх інстанцій обставин і є необґрунтованими.

21. Відповідач-2 вважає, що висновки Верховного Суду щодо питання застосування частини сьомої статті 2 та статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі" в цій справі не вимагаються, оскільки відповідні норми закону викладені достатньою мірою якісно і чітко. Твердження прокурора про їх порушення є недоведеним і суперечить встановленим судами попередніх інстанцій обставинам.

22. Висновки Верховного Суду щодо питання застосування статей 3, 17, 29, 31 Закону України "Про публічні закупівлі", пункту 4 частини другої статті 6, пункту 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" також не вимагаються, оскільки відповідні статті в силу приписів частини першої статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі" не підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

23. Також відповідач-2 вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано поклав судові витрати на Харківську обласну прокуратуру, зважаючи на те, що спір виник виключно з ініціативи і за підтримки прокуратури, а не інших учасників справи.

24. Позивач-1, у строк, встановлений Судом, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги, та водночас зазначаючи про обґрунтованість судових рішень у справі, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

25. Відповідач-1, в межах строку, встановленого Судом, подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить скаргу прокурора залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Аргументи відзиву переважно дублюють мотиви, якими керувалися суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи судові рішення в цій справі.

26. Позивач-2 правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

27. Протоколом від 10.03.2020 № 10/рп-ТК-20 засідання тендерного комітету відповідача-1 було затверджено зміни до річного плану закупівель на 2020 рік та зміни до додатку до річного плану закупівель на 2020 рік.

28. Очікувана вартість предмета закупівлі "Капітальний ремонт дороги від житлового будинку № 160-Г до житлового будинку № 162-Ж по вул. Академіка Павлова (внутрішньоквартальні дороги та тротуари)", код за ДК 021:2015 - 45233000-9 - Будівництво, влаштовування фундаменту та покриття шосе, доріг складає 1 063 616 грн.

29. За результатами процедури закупівлі робіт UА-2020-03-13-002668-b між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено договір будівельного підряду № 193 від 13.03.2020.

30. Пунктом 1.1. зазначеного договору передбачено, що підрядник приймає на власний ризик зобов`язання виконати і здати у встановлений строк роботи з капітального ремонту дороги від житлового будинку № 160-Г до житлового будинку № 162-Ж по вул. Академіка Павлова (внутрішньоквартальні дороги та тротуари), (код за ДК 021:2015 - 45233000-9 - Будівництво, влаштовування фундаменту та покриття шосе, доріг) відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується прийняти ці роботи та оплатити їх.

31. Відповідно до пунктів 3.1., 5.2., 5.3. договору загальна вартість робіт за договором складає 949 275,60 грн. Початок робіт - березень 2020. Завершення робіт - грудень 2021.

32. 16.03.2020 між відповідачами було укладено додаткову угоду № 1 про розірвання договору № 193 від 13.03.2020 за згодою сторін.

33. Відповідачем-2 будь-які роботи на виконання умов договору від 13.03.2020 № 193 не виконувались, а відповідачем-1 ці роботи не приймались та не оплачувались. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

34. У зв`язку з розірванням договору № 193 від 13.03.3030 замовником було внесено зміни до додатку річного плану на 2020 рік.

35. Протоколом від 16.03.2020 № 12/рп-ТК-20 засідання тендерного комітету відповідача-1 затверджено зміни до річного плану закупівель на 2020 рік та зміни до додатку до річного плану закупівель на 2020 рік.

36. Очікувана вартість предмета закупівлі "Капітальний ремонт дороги від житлового будинку № 160-Г до житлового будинку № 162-Ж по вул. Академіка Павлова (внутрішньоквартальні дороги та тротуари)", код за ДК 021:2015 - 45233000-9 - Будівництво, влаштовування фундаменту та покриття шосе, доріг складає 1 063 616 грн.

37. За результатами процедури закупівлі робіт UА-2020-03-19-000595-b між відповідачами було укладено договір будівельного підряду від 19.03.2020 № 245.

38. Пунктом 1.1. зазначеного договору передбачено, що підрядник приймає на власний ризик зобов`язання виконати і здати у встановлений строк роботи з капітального ремонту дороги від житлового будинку № 160-Г до житлового будинку № 162-Ж по вул. Академіка Павлова (внутрішньоквартальні дороги та тротуари), (код за ДК 021:2015 - 45233000-9 - Будівництво, влаштовування фундаменту та покриття шосе, доріг) відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується прийняти ці роботи та оплатити їх.

39. Відповідно до пункту 3.1. договору загальна вартість робіт за договором складає 949 275,60 грн.

40. Згідно з пунктами 4.1., 4.2. договору розрахунки проводяться шляхом оплати замовником на підставі актів виконаних робіт (КБ-2в, КБ-3), підписаних уповноваженими представниками сторін. Розрахунки здійснюються у формі післяоплати протягом 90 днів з моменту підписання документів, зазначених у пункті 4.1. договору у разі, якщо відповідні бюджетні кошти надійшли на рахунок замовника.

41. Пунктом 4.11. договору передбачено, що обсяг фінансування у 2020 складає 9 998,40 грн, в т.ч. ПДВ 1 666,40 грн. згідно з "Програмою розвитку і реформування житлово-комунального господарства м. Харкова на 2011-2020 роки", затвердженою рішенням 49 сесії позивача-1 п`ятого скликання від 27.10.2010 № 328/10 (зі змінами).

42. Відповідно до пунктів 5.2. та 5.3. договору початок робіт - березень 2020, завершення робіт - грудень 2021.

43. 09.04.2020 між відповідачами укладено додаткову угоду № 1 до договору будівельного підряду від 19.03.2020 № 245, згідно з якою загальна вартість робіт за договором зменшується на 87 176,40 грн та складає 862 099,20 грн., у т.ч. ПДВ 143 683,20 грн.

44. З довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат вбачається, що відповідач-2 на виконання вимог договору від 19.03.2020 № 245 виконав роботи з капітального ремонту дороги від житлового будинку № 160-Г до житлового будинку № 162-Ж по вул. Академіка Павлова (внутрішньоквартальні дороги та тротуари) на суму 862 099,20 грн, у т.ч. ПДВ 143 683,2 грн.

45. Відповідачем-1 на виконання умов договору від 19.03.2020 № 245 відповідно до актів виконаних робіт, наданих відповідачем-2, зазначені роботи прийнято та оплачено у сумі 862 099,2 грн, у т.ч. ПДВ 143 683,20 грн.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

46. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

47. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

48. Судові рішення у цій справі оскаржуються прокурором з підстав, зокрема, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

49. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

50. Скаржник у касаційній скарзі посилається на необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, в якій Суд зазначив, що позовна вимога про визнання виконаного / частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

51. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

52. Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

53. Верховний Суд звертає увагу, що підставою касаційного оскарження судових рішень є обґрунтована необхідність відступлення від висновку саме щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Верховного Суду, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

54. З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

55. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

56. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

57. Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейським судом з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

58. Задля гарантування юридичної визначеності Верховний Суд має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, він може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц і № 818/1688/16, від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 21.08.2019 у справі № 2-836/11, від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц, від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, від 30.06.2020 у справах № 264/5957/17 і № 727/2878/19, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 09.09.2020 у справі № 260/91/19, від 29.09.2020 у справі № 712/5476/19, від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18; від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16, від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, від 08.06.2022 у справі № 362/643/21).

59. Таким чином, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

60. Проте скаржник у касаційній скарзі у контексті положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України не навів вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновку Верховного Суду у вказаній ним постанові, а саме не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту). Аргументи скаржника у відповідній частині фактично ґрунтуються на власних запереченнях висновків Верховного Суду, викладених у зазначеній скаржником постанові; у свою чергу вони не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правової позиції, вміщеної в такій постанові. До того ж, доводи скаржника зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлення інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про задоволення позову.

61. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

62. Щодо доводів касаційної скарги прокурора із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

63. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

64. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність / відсутність подібності правовідносин та наявність / відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

65. Верховний Суд враховує, що у касаційній скарзі в обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права (частину сьому статті 2, статтю 3 Закону України "Про публічні закупівлі"), оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, стосовно неправомірного поділу предмету закупівлі з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів.

66. Крім того, за доводами скаржника судами попередніх інстанцій неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права (статей 3, 17, 29, 31 Закону України "Про публічні закупівлі", пункт 4 частини другої статті 6, пункт 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції") у зв`язку із відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання визнання недійсним договору закупівлі через невідхилення замовником тендерної пропозиції учасників торгів з підстав вчинення узгоджених антиконкурентних дій, що стосуються спотворення результатів торгів (тендерів).

67. Відтак, колегія суддів враховує, що з огляду на відсутність висновку щодо застосування зазначених скаржником норм у контексті спірних правовідносин, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права як необхідної умови для надання висновку.

68. Так, прокурор зазначає, що відповідачем-1 всупереч зазначеним вище нормам Закону України "Про публічні закупівлі", Порядку визначення предмета закупівлі, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 17.03.2016 за № 454, а також Закону України "Про захист економічної конкуренції" здійснено поділ предмету закупівлі робіт "Капітальний ремонт дороги від житлового будинку № 160-Г до житлового будинку № 162-Ж по вул. Академіка Павлова (внутрішньоквартальні дороги та тротуари)" на дві закупівлі UA-2020-03-13-002668-b та UA-2020-03-19-000595-b, а також укладено договори від 13.03.2020 № 193 та від 19.03.2020 № 245 з відповідачем-2, який є суб`єктом господарювання, що протягом останніх трьох років притягувався до відповідальності за порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пункту 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів тендерів.

69. Відтак, прокурор вважає, що сукупна очікувана вартість закупівель UA-2020-03-13-002668-b та UA-2020-03-19-000595-b складає 2 127 232 грн, сукупна вартість цих закупівель відповідно до укладених договорів № 193 від 13.03.2020 та № 245 від 19.03.2020 складає 1 886 551,20 грн. В обох випадка сума закупівель перевищує 1,5 мільйона гривень та відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі" мала б бути проведена відповідно до вимог зазначеного Закону.

70. При цьому суди попередніх інстанцій встановили, що відповідачем-1 проведено процедуру закупівлі UА-2020-03-13-002668-b із закупівлі робіт "Капітальний ремонт дороги від житлового будинку № 160-Г до житлового будинку № 162-Ж по вул. Академіка Павлова (внутрішньоквартальні дороги та тротуари)", код за ДК 021:2015 - 45233000-9 - Будівництво, влаштовування фундаменту та покриття шосе, доріг. Очікувана вартість предмета закупівлі 1 063 616 грн

71. За результатами процедури закупівлі робіт UА-2020-03-13-002668-b між відповідачами було укладено договір будівельного підряду від 13.03.2020 № 193.

72. Відповідно до пункту 3.1. зазначеного договору загальна вартість робіт за договором складає 949 275,60 грн.

73. Відтак, очікувана вартість закупівель UA-2020-03-13-002668-b складає 1 063 616 грн, а вартість закупівель за договором № 193 від 13.03.2020 складає 949 275,60 грн.

74. Заразом, як свідчать матеріали справи, 16.03.2020 між відповідачами було укладено додаткову угоду № 1 про розірвання договору від 13.03.2020 № 193 за згодою сторін.

75. В подальшому, після розірвання договору від 13.03.2020 № 193, відповідачем-1 було проведено процедуру закупівлі UА-2020-03-19-000595-b із закупівлі робіт "Капітальний ремонт дороги від житлового будинку № 160-Г до житлового будинку № 162-Ж по вул. Академіка Павлова (внутрішньоквартальні дороги та тротуари)", код за ДК 021:2015 - 45233000-9 - Будівництво, влаштовування фундаменту та покриття шосе, доріг. Очікувана вартість предмета закупівлі складає 1 063 616 грн.

76. За результатами процедури закупівлі робіт UА-2020-03-19-000595-b між відповідачами було укладено договір будівельного підряду від 19.03.2020 № 245.

77. Відповідно до пункту 3.1. договору загальна вартість робіт за договором складає 949 275,60 грн.

78. Відтак, очікувана вартість закупівель UА-2020-03-19-000595-b складає 1 063 616 грн, а вартість закупівель за договором від 19.03.2020 № 245 складає 949 275,60 грн.

79. Заразом додатковою угодою від 09.04.2020 № 1 до договору будівельного підряду від 19.03.2020 № 245 сторони зменшили загальну вартість робіт за договором на 87 176,40 грн. Відтак, вартість робіт за договором від 19.03.2020 № 245 склала 862 099,20 грн, у т.ч. ПДВ 143 683,20 грн.

80. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, що діяла на час проведення спірних процедур закупівель) цей закон застосовується до замовників, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1,5 мільйона гривень.

81. З урахуванням зазначеної норми та встановлених судами обставин, суди дійшли висновку, що вартість робіт за договором № 245 від 19.03.2020, укладеним за результатами закупівлі робіт UА-2020-03-19-000595-b, є меншою за вартість, що встановлена в частині першій статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі", відтак цей Закон не застосовуються до відповідача-1 як замовника за оскаржуваними договорами.

82. Частиною сьомою статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі", на порушенні якої наголошує скаржник, передбачено, що забороняється придбання товарів, робіт і послуг до / без проведення процедур, визначених цим Законом, та укладання договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до / без проведення процедур, визначених цим Законом. Замовник не має права ділити предмет закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів або застосування цього Закону.

83. Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач-2 будь-які роботи на виконання умов договору від 13.03.2020 № 193 не виконував, а відповідач-1 ці роботи не приймав та не оплачував, доказів протилежного матеріали справи не містять. Натомість виконання робіт з капітального ремонту дороги від житлового будинку № 160-Г до житлового будинку № 162-Ж по вул. Академіка Павлова (внутрішньоквартальні дороги та тротуари) на суму 862 099,20 грн підтверджується довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, актами виконаних робіт.

84. Суди дійшли висновку, що дійсна вартість робіт капітального ремонту дороги від житлового будинку № 160-Г до житлового будинку № 162-Ж по вул. Академіка Павлова (внутрішньоквартальні дороги та тротуари) склала 862 099,20 грн. Доказів збільшення бюджетних асигнувань на виконання робіт з капітального ремонту дороги від житлового будинку № 160-Г до житлового будинку № 162-Ж по вул. Академіка Павлова (внутрішньоквартальні дороги та тротуари) чи здійснення оплати відповідачем-1 за ці роботи у більшому розмірі матеріали справи не містять.

85. Відтак суди попередніх інстанцій обґрунтовано виснували, що матеріали справи не підтверджують доводи прокурора про те, що вартість предмета закупівлі є вищою за 1,5 мільйона гривень, а також те, що відповідачами було умисно здійснено поділ предмета закупівлі на суму, що перевищує 1,5 мільйона гривень.

86. Крім того, за доводами прокурора, рішенням від 19.09.2019 № 50-р/тк Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України відповідача-2 визнано таким, хто вчинив порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю. Відтак, прокурор вважає, що відповідач-1 повинен був відхилити тендерну пропозицію відповідача-2, оскільки останній протягом останніх трьох років притягувався до відповідальності за вказане порушення.

87. Колегія суддів відхиляє зазначені доводи прокурора, оскільки погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що на договір від 19.03.2020 № 245 не поширювались і вимоги пункту 4 частини першої статті 17 Закону України "Про публічні закупівлі" щодо обов`язку замовника відмовити учаснику в участі у процедурі закупівлі та відхилити тендерну пропозицію в разі, якщо суб`єкт господарювання (учасник) протягом останніх трьох років притягувався до відповідальності за порушення у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів (тендерів), оскільки, як було зазначено вище, цей Закон не застосовувався до замовників, якщо вартість предмета закупівлі робіт була менше 1,5 мільйона гривень.

88. Верховний Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано, зокрема, приписи частин першої, сьомої статті 2, пункту 4 частини першої статті 17 Закону України "Про публічні закупівлі" при відмові у задоволенні позовних вимог скаржника про визнання недійсними договорів закупівлі робіт у зв`язку із порушенням процедури закупівлі.

89. Крім того, суди попередніх інстанцій не застосовували статі 3, 17, 29, 31 Закону України "Про публічні закупівлі", пункт 4 частини другої статті 6, пункт 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", оскільки відповідні норми матеріального права в силу приписів частини першої статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі" не підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

90. Посилання скаржника на правові висновки Верховного Суд, викладені, зокрема, у постановах від 13.02.2024 у справі № 910/3646/22, від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18, від 13.02.2018 у справі № 910/1421/16, від 15.02.2018 у справі № 911/1023/17, від 17.04.2018 у справі № 910/1424/16, від 31.05.2018 у справі № 911/639/17, від 09.07.2019 у справі № 911/1113/18, від 10.06.2021 у справі № 910/114/19, від 15.12.2021 у справі № 910/6271/17, від 13.01.2022 у справі № 908/3736/15, від 15.12.2021 у справі № 922/2645/20, від 25.08.2022 у справі № 904/6691/20, 26.10.2022 у справі № 904/5558/20, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 14.02.2019 у справі № 910/2197/18, від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 10.06.2021 у справі № 910/10055/20 не заслуговують на увагу, оскільки не містять належного обґрунтування щодо необхідності застосування цих висновків в контексті спірних правовідносин, більше того сам скаржник у касаційній скарзі зазначає, що правовідносини у зазначених ним справах та у справі, що розглядається, не є подібними, позаяк ці постанови прийняті за іншого суб`єктного складу учасників судового процесу, інших підстав позову, інших фактичних обставин та зібраних у справі доказів, а в окремих справах також і предмету позову, іншого матеріально-правового регулювання відповідних правовідносин, суди у цих справах виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.

91. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).

92. За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

93. Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги про наявність передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстав для подання касаційної скарги переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводяться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України.

94. Враховуючи викладене вище, підстава касаційного оскарження - пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала свого підтвердження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог.

95. Щодо доводів скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, а саме статей 13, 79, 86, частини п`ятої статті 236 ГПК України, Верховний Суд зазначає, що згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

96. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

97. При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

98. Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

99. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

100. Колегія суддів звертає увагу, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

101. Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

102. Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

103. Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

104. Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

105. Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

106. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

107. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п`ята статті 236 ГПК України).

108. Верховний Суд також зазначає, що у пунктах 1-3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

109. Верховний Суд підкреслює, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

110. Як убачається зі змісту рішення суду першої інстанції, твердження скаржника стосовно доведеності наявності порушених прав та / або охоронюваних законом інтересів, а також доводи відповідачів про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, були оцінені судом з урахуванням дослідження тих доказів, які були надані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень. Місцевий та апеляційний господарські суди оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Суди попередніх інстанцій дали оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає частині другій статті 86 ГПК України.

111. Посилання скаржника на викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/1803617, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 висновки також фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі, що в силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

112. Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх судових інстанцій норм матеріального права та / чи порушення норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухвалених судових рішень, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

113. Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині, прийнятій за результатами перегляду такого рішення, і додаткової постанови апеляційного суду, колегія суддів зазначає таке.

114. Частинами першою, другою статті 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

115. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

116. Відповідно до частини третьої статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

117. Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядку.

118. За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

119. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

120. Таким чином, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно враховувати, зокрема, встановлений в самому договорі розмір та / або порядок обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами стаття 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

121. Суд першої інстанції виснував, що надані відповідачем-2 документи на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн.

122. Заразом за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

123. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

124. Водночас, за нормами частини шостої статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

125. У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

126. Отже, процесуальне законодавства надає можливість іншій стороні подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги у разі незгоди із розрахунком витрат, наведеним у відповідній заяві.

127. При цьому, місцевий господарський суд встановив, що матеріали справи не містять клопотання скаржника про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат відсутні.

128. Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, викладеним у додатковому рішенні, яке було залишено без змін постановою апеляційного суду, про задоволення заяви відповідача-2 про стягнення зі скаржника витрат на професійну правничу допомогу, що були понесені ним в суді першої інстанції.

129. Також суд апеляційної інстанції додатковою постановою задовольнив клопотання відповідача-2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 10 000 грн, та визнав, що заявлена сума цих витрат є такою, що підтверджена наданими доказами, загальна сума витрат на адвокатські послуги не виходить за розумні межі визначення гонорару, є співмірною зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим на їх виконання та обсягом наданих адвокатом послуг, який погоджено умовами договору про надання правової допомоги.

130. При цьому суд апеляційної інстанції, враховуючи свої дискреційні посноваження, відхилив доводи, викладені прокурором у запереченнях проти клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі.

131. Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок апеляційного суду про задоволення вимог відповідача-2 про стягнення зі скаржника витрат на професійну правничу допомогу, понесених ним у суді апеляційної інстанції.

132. Крім того, колегія суддів вважає безпідставним посилання скаржника на правові висновки, викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 09.12.2021 у справі № 922/3812/19 щодо відшкодування вартості адвокатських послуг заявлених стороною, оскільки, судові рішення у вказаних справах, прийняті за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів), які подані сторонами та оцінені судами під час розгляду заяви про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, тобто ці справи і справа, що переглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками, а наявні відмінності полягають переважно у сфері оцінки конкретних обставин та наявних у справах доказів.

133. Суд вважає за необхідне зазначити, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження та оцінки доказів за правилами статей 86, 210 ГПК України.

134. Відтак, з огляду на конкретні, встановлені судами обставини справи, яка розглядається, відсутні підстави для висновку про застосування судом в оскаржуваних судових рішеннях норм права, без урахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду.

135. За таких обставин доводи скаржника у цій частині не знайшли підтвердження, тому вони відхиляються колегією суддів як такі, що спрямовані на переоцінку доказів, наявних у справі, з метою встановлення інших фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

136. При цьому, колегія суддів також відхиляє доводи скаржника про те, що саме позивач-1 та позивач-2 набули статусу позивачів у цій справі, тому обов`язок з відшкодування судових витрат має бути покладений саме на них, з огляду на таке.

137. Згідно з частиною п`ятою статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. Дещо інший механізм визначено цією ж статтею стосовно звернення з позовом прокурора. Так, у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

138. Заразом загальна норма частини першої статті 55 ГПК України передбачає, що органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті (стосовно права укладати мирові угоди).

139. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 923/199/21 дійшла висновку, що за змістом наведених положень процесуального закону прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених відповідним процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом, він має ті ж права та обов`язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду.

140. Відтак, звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат.

141. Отже, Верховний Суд вважає, що оскільки доводи скаржника щодо порушення норм процесуального права не підтвердилися, відсутні підстави для скасування додаткового рішення та прийнятої за наслідком перегляду додаткового рішення у цій справі постанови суду апеляційної інстанції, і додаткової постанови апеляційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

142. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

143. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник, в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень у справі.

144. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

145. Водночас, додаткове рішення та прийнята за наслідком перегляду додаткового рішення у цій справі постанова суду апеляційної інстанції, і додаткова постанова апеляційного суду повністю відповідають правовим нормам, а тому не можуть бути змінені чи скасовані.

Розподіл судових витрат

146. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 06.12.2023, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 20.12.2023, постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі № 922/1394/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил