Ухвала

від 06.08.2024 по справі 761/27667/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/27667/24

Провадження № 2-о/761/483/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2024 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Фролова І.В., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Загальноосвітній навчальний заклад «Фокус освіти» про встановлення факту утримання трьох неповнолітніх дітей, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва заявою, в якій просить встановити факт, що має юридичне значення утримання ним як батьком трьох моїх неповнолітніх дітей, а саме: громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; громадянки України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Встановлення факту утримання дітей має для заявника юридичне значення, оскільки породжує для нього виникнення відповідних прав на отримання соціальних та інших пільг, які передбачені Податковим кодексом України.

Зокрема, відповідно до ст. 169 (підпункт 169.1.2) Податкового кодексу України платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 100 відсоткам суми пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 цього пункту, - для платника податку, який утримує двох чи більше дітей віком до 18 років, - у розрахунку на кожну таку дитину.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц, від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19, від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20.

У справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 33-35 постанови від 30 січня 2020 року зазначила, що вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній.

Визначаючи, чи пов`язується з встановлення факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов`язків, суд застосовує положення статті 1 ЦК України. За змістом частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.

Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.

Спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю фізичних осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.

Вимоги заявника пов`язані з доведенням наявності підстав для встановлення певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з цивільними права та обов`язками, їх виникненням, існуванням, реалізацією та припиненням.

За своїм предметом та правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявника щодо прав на отримання соціальних та інших пільг, виплат, допомоги, які передбачені Податковим кодексом України, Законами України «Про охорону дитинства», «;Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тощо, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.

У спірних правовідносинах суд повинен враховувати правову мету звернення заявника до суду, яка полягає у підтвердженні його певного соціального статусу.

Такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення.

Врахувавши визначені законом завдання цивільного судочинства, недопустимим є ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, з урахуванням наведеного, заявлені вимоги не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.

На підставі викладеного, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 186, ст. ст. 260, 353 ЦПК України, суддя, -

У Х В А Л И В:

У відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Загальноосвітній навчальний заклад «Фокус освіти» про встановлення факту утримання трьох неповнолітніх дітей - відмовити.

Повернути ОСОБА_1 (адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір згідно з квитанцією №63H5-287X-P24H-7K66 від 29.07.2024 у сумі 605,60 грн.

Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: