Рішення

від 07.08.2024 по справі 140/5158/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2024 року ЛуцькСправа № 140/5158/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до товариства з обмеженою відповідальністю «Саппортлаб» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі Відділення Фонду, позивач) звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Саппортлаб» (далі - ТОВ «Саппортлаб», відповідач) про стягнення адміністративно-господарської санкції та пені в сумі 587438,07 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч вимогам частини першої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ (далі Закон №875-ХІІ) відповідачем у 2023 році не забезпечено норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості 5 осіб. Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю становить 580701,95 грн, яка відповідачем в добровільному порядку не була сплачена. За несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій відповідачу нарахована пеня в сумі 6736,12 грн, яку позивач просить стягнути з ТОВ «Саппортлаб» разом із сумою адміністративно-господарських санкцій в примусовому порядку.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 29.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.18).

У відзиві на позовну заяву (а.с.21-30) представник відповідача позовні вимоги позивача не визнав з тих підстав, що обов`язок пошуку роботи для осіб з інвалідністю і їх подальшого працевлаштування покладається передусім на державну службу зайнятості. Механізм реалізації працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку роботодавців, тобто створення робочих місць. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для таких осіб є поданий роботодавцем звіт форми №3-ПН.

ТОВ «Саппортлаб» у 2023 році мало ряд вакансій і подавало до центру зайнятості наступну звітність форми №3-ПН: 09.03.2023 щодо наявності трьох вакансій менеджера служби підтримки; 09.03.2023 щодо наявності трьох вакансій менеджера з організації консультативних послуг; 07.04.2023 щодо наявності трьох вакансій менеджера служби підтримки; 07.04.2023 щодо наявності трьох вакансій менеджера з організації консультативних послуг; 11.05.2023 щодо наявності трьох вакансій менеджера служби підтримки; 11.05.2023 щодо наявності трьох вакансій менеджера з організації консультативних послуг; 26.06.2023 щодо наявності чотирьох вакансій менеджера служби підтримки; 26.06.2023 щодо наявності чотирьох вакансій менеджера з організації консультативних послуг; 25.10.2023 щодо наявності чотирьох вакансій менеджера служби підтримки; 25.10.2023 щодо наявності чотирьох вакансій менеджера з організації консультативних послуг.

У кожному із згаданих вище звітів ТОВ «Саппортлаб» інформувало, що готове взяти на роботу особу з інвалідністю. Наявні вакансії не передбачали фізичних навантажень і потребували від працівника лише володіння комп`ютером та навиків спілкування (через телефонний або інтернет-зв`язок) із споживачами.

Відповідно, особи з інвалідністю цілком могли б виконувати такі задачі, однак ні центри зайнятості, ні позивач жодного разу у 2023 році не направляли до товариства потенційних працівників з числа осіб з інвалідністю.

Наведене також свідчить, що ТОВ «Саппортлаб» у 2023 році не відмовляло в працевлаштуванні особам з інвалідністю, відтак не порушувало вимог законодавства та потенційних прав чи інтересів осіб з інвалідністю.

З наведених підстав представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову.

10.06.2024 позивачем через систему «Електронний суд» надіслано відповідь на відзив, в якій підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві (а.с.73-76).

Інших заяв по суті справи не надходило.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з огляду на таке.

Суд встановив, що ТОВ «Саппортлаб» зареєстроване як юридична особа 15.05.2018, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Частинами першою, другою статті 18 Закону №875-ХІІ передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону №875-ХІІ (в редакції до 06.11.2022) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18.10.2022 №2682-IX (чинний з 06.11.2022) частину третю статті 18 Закону №875-ХІІ викладено в новій редакції: «Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина друга статті 20 Закону №875-ХІІ).

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 20 Закону №875-ХІІ адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленогочастиною першоюстатті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначеністаттею 250Господарського кодексу України. У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для суб`єктів господарювання, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

При вирішенні спору суд також бере до уваги те, що питання, пов`язані з обліком штатних працівників, регулюються Інструкцією зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 №286, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за № 1442/11722 (далі Інструкція №286), дія якої згідно із пунктом 1.1 поширюється на всі юридичні особи, їх філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, а також на фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю.

Відповідно до пункту 3.2 та підпунктів 3.2.1, 3.2.2, 3.2.5 Інструкції №286 середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору. Облікова кількість штатних працівників за кожен день має відповідати даним табельного обліку використання робочого часу працівників, на підставі якого визначається кількість працівників, які з`явились або не з`явились на роботу. Середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого - по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця. Кількість штатних працівників облікового складу за вихідний, святковий і неробочий день приймається на рівні облікової кількості працівників за попередній робочий день. У випадку двох або більше вихідних чи святкових і неробочих днів підряд кількість штатних працівників облікового складу за кожний з цих днів приймається на рівні кількості працівників облікового складу за робочий день, що їм передував. При обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу враховуються всі категорії працівників облікового складу, зазначені у пунктах 2.4, 2.5 цієї Інструкції, крім працівників, які перебувають у відпустках у зв`язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку (підпункти 2.5.8 - 2.5.9 Інструкції). Облік цих категорій працівників ведеться окремо. Середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.

Підпунктом 2.6.1 пункту 2.6 Інструкції №286 встановлено, що не включаються до облікової кількості штатних працівників працівники, прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств.

Таким чином, до облікової кількості штатних працівників включаються лише працівники, для яких таке місце роботи є основним.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до вимог Порядку надання Пенсійним фондом України Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 10.03.2023 №14-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2023 за №457/39513 (далі Порядок №14-2), Пенсійний фонд України скерував до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю витяг з централізованого банку даних з проблем інвалідності (ЦБІ), з якого слідує, що станом на 2023 рік середньооблікова кількість штатних працівників ТОВ «Саппортлаб» у звітному періоді становить 177 осіб (а.с.6).

При цьому згідно із частиною першою статті 19 Закону №875-ХІІ відповідач у 2023 році повинен був виконати норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 7 робочих місць, проте виконав норматив у кількості 2 робочих місця, а тому норматив у кількості 5 робочих місць виконаний не був.

На підставі витягу позивач розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, який становить 5 осіб, в розмірі 580701,96 грн та скерував зазначений розрахунок відповідачу (а.с.6-7).

Тому у цій справі необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

За змістом статті 18-1 Закону №875-ХІІ пошук підходящої роботи для осіб з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком таких осіб для працевлаштування.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 №5067-VІ роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 26.06.2018 (справа №806/1368/17) та в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховуються при вирішенні цієї справи.

Крім того, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.08.2021 у справі №260/557/19, відповідно до яких підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за №988/23520) затверджено форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (чинний до 07.07.2022).

Відповідно до пунктів 3, 5 зазначеного Порядку форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

07.07.2022 набрав чинності наказ Міністерства економіки України від 12.04.2022 №827-22 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.05.2022 за №565/37901) «Про затвердження форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання, який визначає механізм подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі форма №3-ПН).

Пунктом 1.5 розділу І цього Порядку передбачено, що форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Форма №3-ПН може подаватися роботодавцем в електронній формі (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника / фізичної особи - підприємця або уповноваженої ним (нею) особи).

Судом встановлено, що позивач дійсно подавав до Луцької філії Волинського обласного центру зайнятості звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» про наявність вакансій менеджера служби підтримки, менеджера з організації консультативних послуг, що підтверджується копіями звітностей, відомостями про вакансії (а.с.29-58), листом Луцької філії Волинського обласного центру зайнятості від 04.06.2024 №3549/17.8/24 (а.с.60).

Верховний Суд у постанові від 03.08.2023 у справі №120/4975/22 вказав про таке: якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. Проте, обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону №875-XII.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що оскільки відповідач виконав вимоги Закону №875-ХІІ щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, при цьому постійно протягом року вживав заходів для заповнення вакансій, в тому числі і особами з інвалідністю, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю чи відмовляв таким особам у прийнятті на роботу позивачем не надано, а причини не працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році не залежали від самого роботодавця, тому в діях відповідача відсутній склад правопорушення та до нього не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році згідно із частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналізуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

При вирішенні клопотання представника відповідача щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань позивача судових витрат за надання правової допомоги у розмірі 10000,00 грн суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

На підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну допомогу адвоката надано суду такі письмові докази: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльності №491, договір про надання послуг професійної правничої допомоги від 31.05.2024, укладений між ТОВ «Саппортлаб» (клієнт) та ОСОБА_1 (адвокат), акт прийому-передачі виконаних робіт і наданих послуг від 04.06.2024, детальний опис виконаних адвокатом робіт і наданих послуг від 04.06.2024 та платіжна інструкція від 03.06.2024 №2333 на суму 10000,00 грн, якою підтверджується факт сплати ТОВ «Саппортлаб» на користь адвоката ОСОБА_1 коштів з призначенням платежу: оплата згідно договору від 31.05.2024 про надання послуг професійної правничої допомоги по справі №140/45158/24 згідно рахунку від 31.05.2024 (а.с.59, 62-64).

Представник позивача у відповіді на відзив щодо заявлених витрат на оплату правничої допомоги зазначає, що адвокат Богачук Я.О. має відповідний рівень кваліфікації, значний досвід адвокатської діяльності, та враховуючи, що вказана справа не є складною, вважає, що гонорар у розмірі 10000,00 грн не є розумним. Достатньою сумою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, на думку представника відповідача, є 2000,00 грн.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує те, що вказана справа є незначної складності, а предметом дослідження у справі було встановлення забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю зОВ «Саппортлаб»; спірні правовідносини регулюються нормами Закону №875-ХІІ та великої кількості підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, не передбачають. Крім того, як вбачається з Діловодства спеціалізованого суду адвокат Богачук Я.О. неодноразово захищав інтереси даного товариства, що вказує на те, що підготовка відзиву не вимагає значних затрат часу.

Тому суд, виходячи із критеріїв, визначених частиною дев`ятою статті 139 КАС України, вважає, що з огляду на зміст наданих послуг, кількість затраченого адвокатом часу, наявні підстави обмежити розмір витрат на правничу допомогу та на користь відповідача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань позивача витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 4000,00 грн, а решту витрат повинен понести відповідач.

Отже, враховуючи вищенаведене, на користь відповідача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ВОВ Фонду соцзахисту інвалідів витрати на професійну правову допомогу в сумі 4000,00 грн.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (43008, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Писаревського, 3а, код ЄДРПОУ 13369882) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Саппортлаб» (43021, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, будинок 26, офіс 411, код ЄДРПОУ 42135142) судові витрати у сумі 4000,00 грн (чотири тисячі гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій