Постанова

від 06.08.2024 по справі 240/24377/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/24377/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Романченко Євген Юрійович

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

06 серпня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

Позивач звернувся із позовом до Житомирського окружного адміністративного суду в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати в повному обсязі додаткової винагороди з розрахунку 100000 грн на місяць пропорційно часу участі у заходах, визначених постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану" від 28.02.2022 №168, за період з 01.01.2023 по 09.03.2023;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату додаткової винагороди, визначеною постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану" від 28.02.2022 №168, за період з 01.01.2023 по 09.03.2023 з розрахунку 100000 грн на місяць пропорційно безпосередній участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, та з урахуванням попередньо виплачених сум додаткової винагороди за цей період.

ІІ. ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 26.04.2024 стягнуто з ОСОБА_2 - командира військової частини НОМЕР_1 (реквізити військової частини НОМЕР_1 : АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) у дохід Державного бюджету України через Державну судову адміністрацію України (ЄДРПОУ 26255795, адреса: м. Київ, вул. Липська, 18/5) штраф у розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на день постановлення ухвали становить 3028, 00 грн.

Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем повторно не виконано вимог ухвал про витребування доказів без поважних підстав (ухвала суду від 24.08.2023 та ухвала суду від 10.01.2024), не надано суду доказів, тобто вчинення дій, спрямованих на невиконання ухвал суду про витребування доказів.

ІІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказану ухвалу та постановити окрему ухвалу у зв`язку із системним постановленням Житомирським окружним адміністративним судом ухвал щодо накладення штрафу в порядку процесуального примусу до осіб, які не були залучені до участі у справі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що особливості відповідача, як юридичної особи публічного права, як-от: участь у широкомасштабних бойових діях; відсутність спеціального апарату (посадових осіб), здатних вчасно та повно виконати вимоги ухвали суду про витребування доказів або принаймні повідомити суд про неможливість своєчасного виконання таких вимог; пріоритетність для військових посадових осіб виконання бойових (спеціальних) завдань перед виконання вимог ухвал суду про витребування доказів, з урахуванням ймовірності настання незворотних наслідків.

Судом не було враховано того, що представник апелянта, який відповідно до функціональних обов`язків, має право забезпечувати самопредставництво військової частини у судах, в умовах воєнного стану насамперед має виконувати обов`язки юридичного радника відповідного командира та інші функції із забезпечення успішного ведення бойових дій підрозділами.

Натомість ухвалою місцевого адміністративного суду від 26.02.2024 штраф було накладено не на відповідача військову частину НОМЕР_1 (як юридичну особу публічного права), а на фізичну особу командира військової частини полковника ОСОБА_2 . Фізична особа, щодо якої суд застосував захід процесуального примусу у вигляді штрафу, до участі у справі ніколи не залучалася, не повідомлялася судом про її існування, її процесуальні права та обов`язки ніколи їй не роз`яснювалися.

Більше того, станом на 24.02.2024 полковник ОСОБА_2 вже не був командиром військової частини НОМЕР_1 (керівником юридичної особи публічного права), натомість на виконання вимог наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 30.01.2024 №230 до виконання обов`язків командира військової частини НОМЕР_1 приступив полковник ОСОБА_3 , що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.02.2024 №53.

ІV. ВІДЗИВ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

V. РУХ СПРАВИ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалою суду від 11.06.2024 відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Згідно ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

VІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 24.08.2023 вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) та зобов`язано військову частину НОМЕР_1 надати до суду у термін, протягом п`ятнадцяти днів, з дня отримання даної ухвали докази:

- належним чином завірені копії довідки про безпосередню участь ОСОБА_1 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України;

- інформацію щодо причин не прийняття наказів про виплату ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди у розмірі 100000,00 грн. пропорційно часу участі у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), у період здійснення зазначених заходів період із 01.01.2023 по 09.03.2023.

Протягом встановленого строку, вимоги ухвали від 24.08.2023, військовою частиною НОМЕР_1 виконанні не були.

У зв`язку із чим, ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 10.01.2024 вирішено повторно витребувати у військової частини НОМЕР_1 :

- належним чином завірені копії довідки про безпосередню участь ОСОБА_1 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України;

- інформацію щодо причин не прийняття наказів про виплату ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди у розмірі 100000,00 грн. пропорційно часу участі у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), у період здійснення зазначених заходів період із 01.01.2023 по 09.03.2023.

Попереджено військову частину НОМЕР_1 , що невиконання ухвали суду про витребування доказів може мати наслідком застосування заходів встановлених статтями 77, 80 Кодексу адміністративного судочинства України або заходів процесуального примусу, передбачених статтями 145, 149 Кодексу адміністративного судочинства України.

Паперову копію ухвали суду від 10.01.2024 відповідач отримав 24.01.2024, що підтверджується даними відстеження поштового відправлення на офіційному сайті АТ "Укрпошта" (трекінг 0600243762291), а в електронному кабінеті підсистеми Електронний суд - 12.01.2024.

Станом на 26.02.2024 вимоги ухвали суду про надання доказів військовою частиною НОМЕР_1 не виконано.

VІІ. ПОЗИЦІЯ СЬОМОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.

Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з ч. 4 ст. 45 КАС України суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Статтею 144 КАС України встановлено, що заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Заходи процесуального примусу застосовуються судом, як правило, негайно після вчинення порушення.

Про застосування заходів процесуального примусу суд постановляє ухвалу.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 149 КАС України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин суб`єктом владних повноважень.

Частиною 2 ст. 149 КАС України передбачено, що суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках:

1) повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов`язків;

2) неодноразового зловживання процесуальними правами;

3) повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення;

4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів.

Матеріалами справи підтверджується повторне невиконання вимог ухвал про витребування доказів без поважних підстав (ухвала суду від 24.08.2023 та ухвала суду від 10.01.2024), ненадання суду доказів, тобто вчинення дій, спрямованих на невиконання ухвал суду про витребування доказів.

При цьому в апеляційній скарзі скаржник вказує на те, що судом першої інстанції не взято до уваги сам факт широкомасштабної війни в Україні, а натомість застосовано суто бюрократичний, відверто формальний підхід. Зазначено, що відомості Єдиного державного реєстру судових рішень не містять відомостей про застосування такого підходу (процесуального примусу у вигляді штрафу) до інших суб`єктів владних повноважень, які зазвичай є найбільш розповсюдженими відповідачами у справах адміністративної юрисдикції: Державна податкова служба України, Пенсійний фонд України тощо. Проте саме до військової частини в умовах війни місцевий адміністративний суд вирішив вдатися до таких заходів.

Стосовно таких висновків колегія суддів зазначає, що предметом спору у даній справі є розмір додаткової винагороди позивача, яка виплачується за участь у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

В даному випадку суд враховує, що в період повномасштабного вторгнення та введення воєнного стану на всій території України грошове забезпечення військовослужбовців (в даному випадку додаткова винагорода), які захищають незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України є однією із гарантій матеріального забезпечення військовослужбовця, передбаченого Конституцією України та чинним законодавством.

Невиконання наданих державою гарантій щодо матеріального забезпечення військовослужбовців, які виконують службові обов`язки ризикуючи власним життям і здоров`ям підриває довіру громадян до окремих гілок влади та до держави в цілому.

Конституцією України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (ст. 17).

При цьому також встановлено, що Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Колегія суддів вважає недопустимим використання відповідачем формулювання «застосовано суто бюрократичний, відверто формальний підхід», коли вирішується питання щодо матеріального забезпечення військовослужбовця під час повномасштабного вторгнення.

Людина є найвищою соціальною цінністю. Виконуючи бойові завдання та ризикуючи життям людина має бути впевнена у соціальній захищеності з боку держави та, в тому числі, матеріальному забезпеченні, яке їй гарантоване державою.

Відтак, у даному випадку під час розгляду справи, суд першочергово враховує не особливості відповідача під час воєнного стану, а права людини, яка захищає цілісність і незалежність держави Україна в умовах повномасштабного вторгнення.

При цьому оформлення відповідних довідок та прийняття наказів про виплату додаткової грошової винагороди є прямим обов`язком відповідача.

Невиконання вимог ухвали суду та ненадання вказаних документів ставить під сумнів належність виконання відповідачем своїх обов`язків, що може підривати довіру суспільства до наданих державою гарантій.

Відсутність спеціального апарату (посадових осіб), здатних вчасно та повно виконати вимоги ухвали суду про витребування доказів або принаймні повідомити суд про неможливість своєчасного виконання таких вимог свідчить про неналежну організацію роботи відповідача.

Щодо тверджень скаржника про те, що ухвалою суду від 26.02.2024 штраф було накладено не на відповідача військову частину НОМЕР_1 (як юридичну особу публічного права), а на фізичну особу командира військової частини полковника ОСОБА_2 суд вказує наступне.

Згідно п. 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.

Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.

Обов`язки командира визначені положенням п. 59 вказаного Статуту.

Крім того п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відтак саме до командира військової частини, як єдиного та безпосереднього керівника військової частини застосовується штраф в спірних правовідносинах.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що станом на 24.02.2024 полковник ОСОБА_2 вже не був командиром військової частини НОМЕР_1 , оскільки саме він був командиром на час прийняття ухвал про витребування доказів (ухвала суду від 24.08.2023 та ухвала суду від 10.01.2024) та під його керівництвом відповідачем не виконувались вказані ухвали суду.

Таким чином судом першої інстанції правомірно застосовано заходи процесуального примусу на керівника військової частини НОМЕР_1 , а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

VІІІ. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв`язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає згідно ст. 328 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.