Рішення

від 02.08.2024 по справі 456/4968/23

СТРИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 456/4968/23

Провадження № 2/456/214/2024

РІШЕННЯ

іменем України

02 серпня 2024 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Шрамка Р. Т. ,

з участю секретаря: Сімонової-Мацигін А.А..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрию справу №456/4968/23 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Стрийтеплиця» про стягнення середнього заробітку, -

встановив:

Стислий виклад позицій сторін та інших учасників справи.

Позивачка ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, звернулася до суду із позовом, у якому просить постановити рішення, яким стягнути на її користь з відповідача ТОВ «Стрийтеплиця» 69 208, 10 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без відрахування обов`язкових платежів та внесків з нарахованої заробітної плати. Позов обґрунтовано тим, що у відповідності до наказу ТОВ «Стрийтеплиця» від 15.09.2022 року №58-к її було звільнено з роботи за власним бажанням із 30.09.2022 року з виплатою грошової компенсації за невикористану щорічну основну у кількості 11 календарних днів за період з 01.12.2021 по 30.09.2022 року. Однак, позивачка зазначає, що при звільненні з підприємства з нею не було проведено остаточного розрахунку. Відтак, позивачка просить задоволити позов та стягнути на її користь суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без відрахування обов`язкових платежів та внесків з нарахованої заробітної плати.

Уповноважений представник відповіча, користуючись своїм правом, подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що не може погодитися із позовом та вважає його необґрунтованим та безпідставним і такий, який з такими вимогами про стягнення грошових коштів, не може бути задоволений. При цьому, представник відповідача зазначає, що факт своєчасної невиплати позивачці розрахункових коштів був зумовлений складним фінансовим становищем відповідача, факти невиплати заробітної плати мали місце відносно всіх працівників підприємства, а не лише позивачки. А відтак, звертає увагу суду на те, що у випадку наявності підстав розрахунок середнього заробітку повинен здійснюватися із врахуванням принципу справедливості та співмірності, що закріплено у правових позиціях викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 по справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11 та постанові Верховного Суду від 10.05.2019 у справі № 815/714/16. Відтак, сторона відповідача просить позовну заяву задоволити частково, зокрема стягнути з ТОВ «Стрийтеплиця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 10 000 грн..

Вчинені судом процесуальні дії у справі та постановлені ухвали.

Ухвалою судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 01.10.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Стрийтеплиця» про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення середнього заробітку залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30.10.2023 року, після усунення позивачкою недоліків позовної заяви, зокрема, після сплати нею судового збору, дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено до судового засідання за правилася спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін на 24.11.2023 року о 14:30 год..

Ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, від 24.11.2023 року, у судовому засіданні було оголошено перерву до 19.01.2024 року на 11:30 год..

Протокольною ухвалою від 19.01.2024 року, розгляд справи було відкладено до 26.02.2024 року о 14:30 год., для надання можливості стороні відповідача ознайомитися із заявою про уточнення позовних вимог.

У судовому засіданні, котре відбулося 26.02.2024 року було оголошено перерву до 08.04.2024 року о 12:00 год..

Ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, від 08.04.2024 року, у судовому засіданні було задоволено клопотання представника відповідача про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення розгляду справи. Відтак, розгляд справи було відкладено до 16.05.2024 року на 14:05 год..

Судове засідання, котре було призначено на 16.05.2024 року, відкладено, у зв`язку з клопотанням позивача ознайомитися з поданими відповідачем матеріалами. Наступне судове засідання призначено на 02.08.2024 року о 09:30 год..

Учасники справи належно та завчасно повідомлялись судом про місце, дату та час судового засідання по їх справі щодо її розгляду по суті, про що у справі наявні відповідні письмові підтвердження.

Інші процесуальні дії у цій справі судом не вчинялись, а ухвали не постановлялись.

Усі заяви та клопотання сторін у справі були вирішені судом у встановленому законодавством порядку.

Розгляд справи по суті відбувся 02.08.2024 року за без участі сторін.

Фактичні обставини справи із оцінкою відповідних доказів.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Стррийтеплиця», а саме працювала на даного підприємстві, займаючи посаду овочівника.

Відповідно до наказу директора ТОВ «Стрийтеплиця» № 58-к від 15.09.2022 року, ОСОБА_1 , звільнено з 30.09.2022 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України з виплатою грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку у кількості 11 календарних дні за період роботи з 01.12.2021 року по 30.09.2022 року.

Із розрахункових листків за період вересень 2022 року - квітень 2024 вбачається, що станом на початок вересня 2022 року заборгованість по заробітній платі становить 17 825,00 грн., та впродовж вересня 2022 року позивачці виплачувались суми заборгованості по заробітної плати у розмірі 4221,97 грн..

Зокрема, 16.09.2022 року в сумі 2699, 75 грн. згідно платіжної інструкції № 588 від 06.09.2022 року (відомість нарахування коштів № 39 (заробітна плата та аванси) на карткові рахунки співробітників); 20.09.2022 року в сумі 1500,00 грн. згідно платіжної інструкції № 618 від 20.09.2022 року (відомість нарахування коштів № 42 (заробітна плата та аванси) на карткові рахунки співробітників); 21.09.2022 року в сумі 1721, 97 грн. згідно відомості на виплату готівки №60 від 21.09.2022 року.

Надалі, після дати звільнення позивачки, відповідачем послідовно в межах фінансової спроможності здійснювалось погашення = заборгованості із виплати розрахункових коштів, а саме:

04.10.2022 року в сумі 2699, 75 грн. згідно платіжної інструкції № 647 від 03.10.2022 року (відомості нарахування коштів № 46 (заробітна плата та аванси) на карткові рахунки співробітників);

02.11.2022 року в сумі 1100,00 грн. згідно відомості на виплату готівки №74 від 02.11.2022 року;

03.11.2022 року в сумі 3451,84 грн. згідно платіжної інструкції № 678 від 28.10.2022 року (відомість нарахування коштів № 53 (заробітна плата та аванси) на карткові рахунки співробітників)

03.11.2022 року в сумі 5005,17 грн. згідно платіжної інструкції № 680 від 28.10.2022 року (відомість нарахування коштів № 54 (заробітна плата та аванси) на карткові рахунки співробітників);

04.11.2022 року в сумі 1208,15 грн. згідно платіжної інструкції № 697 від 04.11.2022 року (відомість нарахування коштів № 55 (заробітна плата та аванси) на карткові рахунки співробітників);

09.11.2022 року в сумі 1500,00 грн. згідно платіжної інструкції № 710 від 09.11.2022 року (відомість нарахування коштів № 56 (заробітна плата та аванси) на карткові рахунки співробітників);

26.04.2023 року в сумі 1.000,00 грн. згідно платіжної інструкції № 36 від 21.04.2023 року (відомість, нарахування коштів № 5. (заробітна плата та аванси) на карткові рахунки співробітників);

28.04.2023 року в сумі 1443, 32 грн. згідно платіжної інструкції № 48 від 28.04.2023 року (відомість парахування коштів № 11 (заробітна плата та аванси) на карткові рахунки співробітників);

09.05.2023 року в сумі 1000,00 грн. згідно платіжної інструкції № 98 від 09.05.2023 року (відомість нарахування коштів № 20 (заробітна плата та аванси) на карткові рахунки співробітників);

19.05.2023 року в сумі 1182, 39 гри, згідно платіжної інструкції № 118 від 19.05.2023 року (відомість нарахування коштів № 25 (заробітна плата та аванси) на карткові рахунки співробітників);

27.06.2023 року в сумі 3059, 90 гри, згідно платіжної інструкції № 185 від 27.06.2023 року (відомість нарахування коштів № 34 (заробітна плата та аванси) на карткові рахунки співробітників);

02.10.2023 року в сумі 2507, 40 грн. згідно платіжної інструкції № 390 від 02.10. 2023 року (відомість нарахування коштів № 73 (заробітна плата та аванси) на карткові рахунки співробітників);

03.10.2023 року в сумі 451, 51 гри, згідно платіжної інструкції № 394 від 02.10. 2023 року (відомість нарахування коштів № 74 (заробітна плата та ананси) на карткові рахунки співробітників);

13.11.2023 року в сумі 8473, 76 грн. згідно платіжної інструкції № 443 від 13.11. 2023 року (відомість нарахування коштів № 83 (заробітна плата та аванси) на карткові рахунки співробітників).

Відтак, фактично заборгованість по розрахункових коштах погашено відповідачем 13.11.2023 року, тому станом на даний час така заборгованість відсутня.

Норми та джерела права, а також роз`яснення, котрі застосовує суд при ухваленні даного рішення.

Згідно з пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене право на суд разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (рішення Європейського Суду з прав людини від 21.02.1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства»).

За загальним правилом, наведеним у ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

В силу положень ч. 1 ст.13ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Відповідно до ст.89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Дослідженими обставинами справи судом встановлено, що позивачка перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Стрийтеплиця».

Як вбачається з наказу директора ТОВ «Стрийтеплиця» № 58-к від 15.09.2022 року, ОСОБА_1 , звільнено з 30.09.2022 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України з виплатою грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку у кількості 11 календарних дні за період роботи з 01.12.2021 року по 30.09.2022 року.

До спірних правовідносин, які виникли між сторони, підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.

Частиною першою статті 47КЗпП України (на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116КЗпП України (на час виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

У Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі №910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону № 108/95-ВР, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду надала висновок про визначення тримісячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в постанові від 18 березня 2020 року в справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19), а також Верховний Суд України зробив такий висновок у постановах від 26 грудня 2011 року в справі № 6-77цс11, від 24 червня 2015 року в справі № 6-116цс15, від 06 квітня 2016 року в справі № 6-409цс16, від 11 жовтня 2017 року в справі № 311/136/16, від 08 листопада 2017 року в справі № 202/4914/16-ц.

Тобто, в даному конкретному випадку судом встановлено, що звільнення позивачки з роботи мало місце 28.10.2021. При цьому повний розрахунок з нею проведено тільки 11.05.2022, що підтверджується відповідними відомостями нарахування коштів та платіжними дорученнями, копії яких долучено до матеріалів справи.

Вказане є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати позивачці ОСОБА_1 її середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Що стосується суми середнього заробітку, який підлягає виплаті, то слід зазначити наступне.

Статтею 27 Закону №108/95-ВР передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Заробітна плата за останні два календарні місяці, що передували звільненню ОСОБА_1 з роботи, становила: липень 2022 року 7996,80 грн. та серпень 2022 року 7438,46 грн.

При проведенні обрахунку, середньоденний заробіток становить 248,95 грн. Кількість днів затримки розрахунку при звільненні з 01 жовтня 2022 року по 13 листопада 2023 року складає 278 днів. Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.10.2022 року по 13.11.2023 становить 69 208,10 грн.

Разом з тим, пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду від 24 грудня 1999 року №13«Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

При цьому, суд критично оцінює доводи представника відповідача про наявність поважних причин щодо несвоєчасної виплати розрахункових коштів позивачці при звільненні, а саме: складний фінансовий стан підприємства, неотримання доходу, збитковість, що, на думку представника відповідача, є підставою для відмови у задоволенні позову.

Так, Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відповідальність за несвоєчасну виплату заробітної плати і несвоєчасний розрахунок зі звільненим працівником настає у разі наявності вини роботодавця, при цьому сама по собі відсутність у нього грошових коштів не є поважною причиною.

Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 184/689/16-ц (провадження № 61-23 744св18), які суд у силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховує при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин.

При цьому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц висловила правову позицію, що встановлений ст.117КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст.3ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке.

Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст.9ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків у момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (ст. 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 ст.551ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч. 1 ст. 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Відтак Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованому в постанові від 27 квітня 2016 року в справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованому в постанові від 27 квітня 2016 року в справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України.

Тому суд, зважаючи на вищевикладені норми чинного законодавства, а також правові висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду, враховує фактичні обставини справи, зокрема те, що невиплата заробітної плати та розрахункових коштів мала місце у ТОВ «Стрийтеплиця» відносно всіх працівників підприємства у зв`язку зі складним фінансовим становищем, що доведено матеріалами справи, та не спростовано представником позивачки, виплата заборгованості проводилась відповідачем частково одразу ж після звільнення позивачки та остаточно була здійснена 13.11.2023 року, тобто період затримки виплати не є довготривалим. Окрім цього, судом враховується очевидна неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивачки та відповідача, а тому суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачки виплат у сумі 20 000 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

А відтак інші доводи сторін не аналізуються судом та не спростовуються, оскільки на висновки суду про наявність підстав для часткового задоволення позову не впливають.

Висновок суду.

На підставі вищенаведеного, суд приходить висновку про часткове задоволення позову, а саме що з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стрийтеплиця» на користь ОСОБА_1 слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені в сумі 20 000 (двадцять тисяч) гривень.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно, до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, розподіл судових витрат у справі, котрі полягають у сплаті позивачкою ОСОБА_1 судового збору за пред`явлення позовної заяви до суду у розмірі 1073 грн. 60 коп., що підтверджується квитанцією №ПН1572010 від 27.10.2023 року, у зв`язку із частковим задоволенням її позовних вимог, слід стягнути з відповідача.

Керуючись ст..7, 10, 12, 13, 18, 76-82, 133, 141, 244, 245, 259, 263-268 ЦПК України суд, -

вирішив:

Позовні вимоги задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стрийтеплиця» (код ЄДРПОУ 02777916, 82464, Львівська обл... Стрийський р-н, с.Станків, вул. Січових Стрільців, 79) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 20 000 (двадцять тисяч) грн. без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів та судові витрати в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 00 коп.

В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в цей же строк з дня його отримання.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Р. Т. Шрамко