Постанова

від 24.07.2024 по справі 922/184/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2024 року м. Харків Справа № 922/184/24

Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І. , суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання: Беккер Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Констракшнгруп" (вх. №1350 Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2024 у справі №922/184/24 (повний текст складено 05.04.2024, м.Харків, суддя Чистякова І.О.)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ МЕТАЛ ГРУП" (вул. Шолом-Алейхема, 5, м. Дніпро, 49000, ідентифікаційний код 36441934),

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Констракшнгруп" (вул. Чернишевська, 38-Б, м. Харків, 61002, ідентифікаційний код 34758124),

про: стягнення 666242,12 грн,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АВ МЕТАЛ ГРУП" (позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Констракшнгруп" (відповідач) про стягнення основного боргу за договором поставки №АВ217 від 02.04.2018 у розмірі 496969,20 грн, 3% річних у розмірі 28 305,59 грн та інфляційних втрат у розмірі 140 967,33 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.04.2024 у справі №922/184/24 позов задоволено частково в сумі 566242,12 грн, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Констракшнгруп" (вул. Чернишевська, 38-Б, м. Харків, 61002, ідентифікаційний код 34758124) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ МЕТАЛ ГРУП" (вул. Шолом-Алейхема, 5, м. Дніпро, 49000, ідентифікаційний код 36441934) основний борг за договором поставки №АВ217 від 02.04.2018 у розмірі 396969,20 грн, 3% річних у розмірі 28305,59 грн, інфляційні втрати у розмірі 140967,33 грн та судовий збір у розмірі 8493,63 грн, в іншій частині позову закрито провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Вказане рішення місцевого господарського суду з посиланням на приписи статей 11, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 626, 627, 628, 629, 655, 662, 692, 694, 712 ЦК України мотивоване тим, що відповідачем не спростовано позовні вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 496969,20 грн за договором поставки від 02.04.2018 №АВ217. Водночас, враховуючи що відповідачем сплачено 100000,00 грн після звернення позивача до суду з цим позовом, про що свідчать платіжні доручення №64 від 04.03.2024, №96 від 13.03.2024, суд дійшов висновку про закриття провадження в цій частині позовних вимог на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, а тому частково задовольнив позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 396969,20 грн. Водночас, перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 18.02.2022 по 11.01.2024, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 28305,59 грн та інфляційних втрат у розмірі 140967,33 грн є обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Констракшнгруп" з відповідним рішенням суду не погодилось, звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Одночасно заявник апеляційної скарги звертається з клопотанням про поновлення строку на подання апеляційної скарги, посилаючись на подання апеляційної скарги протягом 20 днів з моменту з моменту ознайомлення з повних текстом судового рішення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, зокрема, на те, що він зареєстрований та здійснює свою діяльність в зоні бойових дій на території міста Харкова, поточна діяльність апелянта ускладнена обмеженим електропостачанням та постійною загрозою ракетних обстрілів, яка змушує зупиняти роботу, що є підтвердженими форс-мажорними обставинами, проте апелянт належним чином намагається виконувати свої обов`язки за договором, частково сплатив суму боргу перед позивачем у можливий термін. Відтак, вважає, що застосування до нього штрафних санкцій за несвоєчасне виконання обов`язків під час діє воєнного стану є безпідставним та незаконним.

Також, скаржник звертає увагу на те, що за умовами пункту 9.1, 9.2, 9.3, 9.4 договору поставки №АВ217 від 02.04.2018 сторони дійшли згоди щодо незастосування штрафних санкцій за несвоєчасне виконання обов`язків стороною під час діє воєнного стану.

Таким чином, не врахування судом першої інстанції форс-мажорних обставин, в яких опинився відповідач, на думку заявника апеляційної скарги призвели до неправомірного задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій у вигляді 3 % річних у розмірі 28305,59 грн та інфляційних втрат у розмірі 140967,33 грн, що є підставами для скасування зазначеного рішення суду.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 у справі №922/184/24, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 20.06.2024, поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Констракшнгруп" строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2024 у справі №922/184/24; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Констракшнгруп" на рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2024 у справі №922/184/24; призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Констракшнгруп" на рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2024 у справі №922/184/24 на 24 липня 2024 р. о 12:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №131; запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю "АВ МЕТАЛ ГРУП" подати відзив на апеляційну скаргу в порядку статті 263 Господарського процесуального кодексу України; витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/184/24; зупинен дію рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2024 у справі №922/184/24.

17.06.2024 до суду апеляційної інстанції від представника Товариство з обмеженою відповідальністю "АВ МЕТАЛ ГРУП" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 8148), в якому заявник просить залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Констракшнгруп" без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2024 у справі №922/184/24 без змін.

У судове засідання, яке відбулось 24.07.2024, представники сторін не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила такі обставини спору.

Як убачається з матеріалів справи, 02 квітня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АВ МЕТАЛ ГРУП" (далі постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОНСТРАКШНГРУП" (далі покупець, відповідач) укладений договір поставки №АВ 217 (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов`язується у термін, встановлений даним договором, передати у власність покупця металопропродукцію/металопрокат і електроди (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.

Згідно з пунктом 1.2 договору ціна за одиницю товару, загальна кількість, асортимент, сортамент товару визначається у рахунках на оплату (далі - рахунки) постачальника або специфікаціях, що є невід`ємними частинами даного договору, при цьому кількість товару є орієнтовною, остаточна кількість товару зазначається у видаткових накладних

Відповідно до пункту 2.3 договору строк поставки товару - протягом (5) робочих днів з моменту надання постачальником (шляхом надсилання на електронну пошту покупця) рахунку на оплату, якщо інше не зазначено у специфікаціях.

Згідно з пунктом 3.5. договору поставлений товар покупець зобов`язаний оплатити протягом (5) банківських днів із дати поставки, якщо інше не обумовлене у специфікаціях.

Згідно з пунктом 12.1 договору цей договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2018, а в частині виконання грошових зобов`язань - до повного розрахунку між сторонами.

Відповідно до пункту 12.2 договору у випадку, якщо не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії цього договору жодна із сторін не заявить про його припинення, то цей договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік.

Матеріали справи не містять заяв сторін про припинення договору, отже договір є чинним.

За твердженням позивача, на виконання договору позивач передав відповідачу у власність товар на загальну суму 496.969,20 грн, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № 5057184 від 10.02.2022 на суму 496969,20 грн та довірчим листом №1801/1 від 18.01.2022, проте в порушення умов пункту 3.5 договору відповідач отриманий товар у строк до - 17.02.2022 включно не оплатив, що стало підставою для подання 16.01.2024 до суду цього позову про стягнення 496969,20 грн, 3% річних у розмірі 28 305,59 грн та інфляційних втрат у розмірі 140967,33 грн.

У свою чергу, у поданих додаткових поясненнях по справі (вих. б/н від 19.03.2024, вх.№7926 від 25.03.2024) позивач просив задовольнити позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за договором поставки №АВ217 від 02.04.2018 у розмірі 396969,20 грн, 3% річних у розмірі 28305,59 грн та інфляційних втрат у розмірі 140967,33 грн, всього: 566242,12 грн, та закрити провадження у справі в частині стягнення з відповідача 100000,00 грн основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку зі сплатою відповідачем отриманого товару, що підтверджується платіжними дорученнями №64 від 04.03.2024, №96 від 13.03.2024.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає про таке.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено обов`язковість виконання договору сторонами.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються, насамперед, положеннями § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частин 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовують загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця поставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі - продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, положення частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару.

Отже, обставинами вище встановлено, що позивачем було виконано взяті на себе зобов`язання за договором поставки від 02.04.2018 №АВ 217 в частині здійснення поставки товару на підставі видаткової накладної від 10.02.2022 № 5057184 на суму 496969,20 грн, натомість відповідачем обов`язок з оплати отриманого товару у повному обсязі не було виконано, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість на суму 496969,20 грн після 17.02.2022.

Враховуючи, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем здійснено сплату заборгованості за поставлений товар на суму 100000,00 грн, на підставі чого місцевим господарським судом закрито провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 100000,00 грн (з урахуванням поданих позивачем додаткових пояснень) відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні, а відповідачем всупереч ст.ст. 73, 74 ГПК України не надано доказів, які б могли спростувати наявність у нього заборгованості перед позивачем з оплати за поставлений товар на підставі видаткової накладної від 10.02.2022 № 5057184, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар в розмірі 396969,20 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Рішення місцевого господарського суду в частині стягнення суми основного боргу та закриття провадження не оскаржується сторонами.

Доводи апеляційної скарги зводяться до непогодження з висновком місцевого господарського суду в частині стягнення відсотків річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

При цьому положення вказаної норми стосовно 3 % річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються у разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 18.02.2022 по 11.01.2024, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених до стягнення позивачем сум в частині стягнення 3% річних у розмірі 28305,59 грн та інфляційних втрат у розмірі 140967,33 грн, у зв`язку з чим задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Відповідач заперечень щодо здійснених позивачем нарахувань та наведених ним сум, а також контррозрахунок нарахованої заборгованості та штрафних санкцій, як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції не надав.

Водночас заявник апеляційної скарги стверджує про наявність підстав для звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання.

Щодо посилання апелянта на неправомірне нарахування штрафних санкцій та застосування правових наслідків за фактом порушення грошових зобов`язань у період існування форс-мажорних обставин - військової агресії Російської Федерації проти України з 24 лютого 2022 року, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до частини першої, другої статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Положеннями статті 617 Цивільного кодексу України, що кореспондується зі статтею 218 Господарського кодексу України, передбачено можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо сторона договору доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (форс-мажору).

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відтак, за загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина перша статті 617 ЦК).

У частині першій статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

За змістом частини другої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Відповідно до приписів частини1 статті 617 ЦК України, частини 2 статті 218 ГК України та статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

В свою чергу надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" зазначив, що:

- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;

- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Наявність форс-мажорних обставин у цій справі відповідачем обумовлено повномасштабною військовою агресією російської федерації проти України, що стало підставою для введення в Україні воєнного стану, а також місцезнаходженням відповідача у місті Харків.

На підтвердження цих обставин посилається на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП) оприлюднила лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

У постанові від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22 Верховний Суд виклав наступні висновки:

- лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин;

- форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання;

- наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22 викладено висновок про те, що лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.

У постанові від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 Верховний Суд зазначив, що :

- ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили);

- вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні;

- лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

У постанові від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 Верховний Суд виснував, що:

- лист ТПП України від 28.02.2022, на який посилався скаржник у судах попередніх інстанцій, та яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже лист ТПП України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні";

- наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку;

- сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-можором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання;

- той факт, що ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань.

Отже лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абзац 3 частини третьої статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").

Водночас сертифікат ТПП не є єдиним або обов`язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом або договором.

Так, у постанові від 13.09.2023 у справі №910/7679/22 Верховний Суд зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 є документом загального інформаційного характеру, цей лист не може вважатися сертифікатом ТПП, виданим відповідно до положень стаття 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", і не є доказом настання форс-мажору (обставин непереборної сили) для певного суб`єкта господарювання у конкретному зобов`язанні. Водночас Верховний Суд звертає увагу, що навіть за відсутності сертифіката ТПП, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливості доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що вищенаведені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", зокрема щодо підтвердження наявності форс-мажорних обставин, мають загальний характер та підлягають застосуванню у тому числі й щодо спірних правовідносин.

Так, згідно з пунктом 9.1 договору у випадку настання певних обставин, що перешкоджають будь-якій із сторін виконати взяте на себе зобов`язання за даним договором, сторона для якої склалась неможливість належного виконання зобов`язань, звільнюється від відповідальності за невиконання за умови, що:

- обставини, шо виникли, не могли бути прийняті нею в розрахунок при укладенні даного договору;

- дану перешкоду вона не могла уникнути або перебороти при виконанні зобов`язань;

- вищевказана перешкода або її наслідки є наслідком причин, шо знаходяться поза контролем даної сторони.

Відповідно до пункту 9.2 договору обставинами, шо відповідають вимогам, вказаним у пункті 9.1 даного договору, є пожежі, повені, війни, введення воєнного чи надзвичайного стану, страйки, блокади, землетруси, ембарго, дії державних органів.

За умовами пункту 9.3 договору сторона для якої виявиться неможливим виконання своїх зобов`язань за даним договором внаслідок обставин вказаних у п.п. 9.1, 9.2 договору, повинна повідомити іншу сторону в письмовій формі про виникнення та припинення дії вищевказаних обставин не пізніше 10 (десяти) днів з моменту їх початку або припинення. Повідомлення повинно містити відомості про дату виникнення (припинення), характер обставин та їх можливих наслідках. У випадку невиконання вимог даного пункту, а також пункту 9.4 даного договору, сторони не вправі посилатись на форс-мажорні обставини, як на підставу для звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків за даним договором.

У відповідності до пункту 9.4 договору достатнім підтвердженням виникнення і дії вищевказаних обставин є сертифікат або інший документ, виданий відповідним компетентним органом.

За умовами пунктів 9.5, 9.6 договору при виникненні вищевказаних обставин строк виконання договірних зобов`язань відсувається відповідно до часу, протягом якого будуть діяти ці обставини та їх наслідки, але не більше 60 календарних днів. Якщо вищевказані обставини та їх наслідки триватимуть більше 60 календарних днів, сторони на підставі взаємних переговорів можуть прийняти рішення про розірвання даного договору.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 за №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який триває до теперішнього часу.

Водночас, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, враховуючи умови пункту 3.5 договору, яким визначено строк оплати товару протягом п`яти банківських днів з дати поставки, та зважаючи на фактичну поставку товару 10.02.2022 за видатковою накладною № 5057184, кінцевий термін оплати поставленого товару за вказаною накладною є 17.02.2022 (включно), тобто до введення воєнного стану.

Відповідно відповідачем не доведено, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим саме внаслідок дії непереборної сили (введення воєнного стану), і як наслідок наявні підстави для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Також, судова колегія зазначає, що в даному випадку частина друга статті 625 ЦК України визначена правовою підставою при поданні позову у цій справі та вимоги щодо стягнення процентів річних та інфляційних на підставі якої є предметом апеляційного оскарження.

При цьому сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2018 у справі №922/4544/16, від 26.04.2018 у справі №910/11857/17, від 16.10.2018 у справі №910/19094/17, від 06.11.2018 у справі №910/9947/15, від 29.01.2019 у справі №910/11249/17, від 19.02.2019 у справі №910/7086/17, від 10.09.2019 у справі №920/792/18.

Отже, нарахування, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання. Подібний за змістом правовий висновок викладений в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №920/505/22.

Водночас, Верховний Суд звертає увагу, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору.

Нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю, встановленою статтею 611 ЦК України та статтею 217 ГК України. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені статтею 617 ЦК України та статтею 218 ГК України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов`язання, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України.

Аналогічна позиція при вирішенні питання чи звільняють форс-мажорні обставини сторону від сплати нарахувань за ч.2 ст. 625 ЦК (річні та інфляційні) висловлена Верховним Судом, зокрема, у справі №910/8741/22 від 13.09.2023, № 913/308/23 від 16.05.2024.

Тому стаття 617 ЦК України сама по собі не може бути застосована як підстава, що виключає виконання договірного зобов`язання.

Щодо використання договірної конструкції форс-мажору у спірних правовідносинах з метою відкладення строку виконання зобов`язання, то з огляду на вказане вище апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність у відповідача права посилатися на наявність інституту форс-мажору для зміни строку виконання зобов`язань у спірних правовідносинах, який настав до виникнення обставин щодо ведення воєнного стану, та інакше ніж в спосіб передбачений самим договором та з урахуванням його умов.

З цього приводу, колегія суддів наголошує, що матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин в порядку визначеному договором, який передбачає письмове повідомлення іншій стороні про початок форс-мажорних обставин не пізніше 10 днів з моменту їх виникнення.

Водночас, саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно кошти, товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

До того ж, сертифікат Торгово-промислової палати України, який би підтвердив, що обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання, наданий не був.

Також, відповідач не надав доказів того, що воєнний стан, введений на території України, позбавив його можливості вести господарську діяльність у повному обсязі як на час виникнення заборгованості (у відповідності до положень пункту 3.5 договору до 17.02.2022), так й на час подання даного позову, та унеможливив виконання зобов`язань в частині сплати заборгованості за поставлений товар за даних умов здійснення господарської діяльності.

Отже, відповідачем не доведено існування обставин (не самих по собі, а для даного конкретного випадку), що перешкодили б йому виконати обов`язок щодо здійснення оплати за договором, та не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між обставинами непереборної сили, на які послався відповідач, та неможливістю належного виконання ним свого зобов`язання за договором.

До того ж, посилання апелянта на неврахування судом першої інстанції вказаних обставин є безпідставним, оскільки відповідно до частини першої статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Проте відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не посилався на вказані обставини, а відтак такі твердження не могли бути оцінені судом.

Таким чином, заперечення відповідача не спростовують обґрунтованості позовних вимог, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про їх задоволення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду ухвалено з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування або зміни рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, тому колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Констракшнгруп" та залишення без змін рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2024 у справі №922/184/24.

У силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Констракшнгруп" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2024 у справі №922/184/24 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 05.08.2024.

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук

Суддя В.С. Хачатрян