Рішення

від 08.08.2024 по справі 910/2441/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.08.2024Справа № 910/2441/24Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Джет Шерінг"

до приватного акціонерного товариства "Київський електротехнічний завод "Транссигнал"

про визнання відсутнім права на стягнення плати за договором та припинення дії договору оренди №239 від 20.05.2021

Представники сторін: не викликались.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Джет Шерінг" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства "Київський електротехнічний завод "Транссигнал" про визнання відсутнім права на стягнення плати за договором та припинення дії договору оренди №239 від 20.05.2021, а саме:

- визнати договір оренди нерухомого майна №239 від 20.05.2021 таким, дія якого припинено з 01.07.2023,

- визнати за ПрАТ "КЕЗ "Трансигнал" відсутність права на нарахування та стягнення з ТОВ "Джет Шерінг" орендної плати за договором оренди нежитлового приміщення №239 від 20.05.2021, починаючи з 01.07.2023.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.03.2024 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.

19.03.2024 до канцелярії суду позивач подав (через систему "Електронний суд") клопотання з доданими документами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

З повідомлення про доставку електронного листа вбачається, що документ в електронному вигляді "ст. 176 Ухвала про відкриття провадження у справі (без виклику сторін)" від 25.03.24 по справі № 910/2441/24 (суддя Мудрий С.М.) було надіслано одержувачу Приватне акціонерне товариство "Київський електротехнічний завод "Транссигнал" в його електронний кабінет: 25.03.24 18:55.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення в поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення в поштовому повідомленні відмітки про відмову на отримання копії судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення в поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суд іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 годин, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відтак, в силу положення ч. 6 ст. 242 Господарського суду міста Києва, днем вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі є 26.03.2024.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 910/2441/24 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідач не скористався наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

20.05.2021 року між приватним акціонерним товариством "Київський електротехнічний завод "Транссигнал" (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Джет Шерінг"(орендар) укладено договір оренди нерухомого майна №239 (далі-договір).

Відповідно до п.1.1 договору на умовах та в порядку, визначеним цим договором, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - частину нежитлового приміщення будівлі цеху литва літ. П (інвентарний №1005) загальною площею 414,7 кв.м., яке розташоване за адресою: 01135, м. Київ, вул. Жилянська, 97, (далі - майно), що перебуває на балансі ПрАТ «КЕЗ «Транссигнал» відповідно до акту приймання - передачі майна, що складає невід`ємну частину цього договору.

Майно належить орендодавцеві на праві власності на підставі наказу Міністерства транспорту України № 241 від 23.04.2001 року.

Згідно з ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 765 ЦК України передбачено, що наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Згідно з п.2.1 договору передача орендареві майна в строкове платне користування здійснюється на підставі акту приймання-передачі майна від орендодавця до орендаря, складеного з формою, що є невід`ємною частиною цього договору (додаток 1). Майно вважається переданим орендодавцем орендарю з дати підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі майна та скріплення печатками (у разі наявності) в строки встановлені цим договором.

20.05.2021 року сторони підписали акт приймання-передавання орендованого майна, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв відповідно до умов договору №239 від 20.05.2021 року частину нежитлового приміщення будівлі цеху литва літ. П (інвентарний №1005), згідно з планом та поверхами. Загальною площею 414,7 кв.м.

Відповідно до п.11.1 договору, цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів відбитками печаток сторін (за наявності) і діє до 18 травня 2024 року включно та в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов не менше ніж за 1 місяць до закінчення строку дії договору, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, про що сторони складають додаткову угоду до договору (п. 11.10. договору).

Додоткова угода про продовження сторонами дії договору в матеріалах справи відсутня.

Договір припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який було укладено договір (11.7)

Згідно п.11.3. Договору, умови даного договору мають однакову зобов`язальну силу для сторін і можуть бути змінені за взаємною згодою сторін з обов`язковим складанням письмового документу за підписами обох сторін, якщо інше прямо не передбачено в договорі.

28.07.2022 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору оренди нерухомого майна №239 від 28.07.2022 (далі-додаткова угода), відповідно до умов якої: сторони погодили наступний порядок оплати орендарем орендної плати: орендна плата за місяці: березень 2022 р. 1 (одна) гривня, квітень 2022 р. 1 (одна) гривня і травень 2022 р. 1 (одна) гривня. За червень 2022 р. оплата 50% від місячної орендної плати, встановленої договором оренди. Починаючи з 01.07.2022 р. орендна плата 100% від встановленого у п.3.1 договору у розмірі орендної плати.

Відповідно до пп. 6.1.2. договору орендар має право відмовитися від подальшого користування орендованим майном і достроково припинити дію цього договору в разі, якщо він незгодний зі зміною орендної плати, за умови направлення орендодавцю письмового повідомлення про дострокове припинення договору не пізніше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до дати введення нового розміру орендної плати, що кореспондується із пп.11.5.3 договору.

Договір може бути достроково припинений орендодавцем або орендарем в односторонньому порядку з будь-яких підстав за умови направлення іншій стороні письмового повідомлення про дострокове припинення договору не менш ніж за 90 календарних днів до дати припинення (11.5.2 договору).

Пунктом 11.8 договору передбачено, що договір вважається розірваним з дати отримання у встановленому цим договором порядку повідомлення орендаря/орендодавця про намір розірвати договір, але не раніше дати повернення орендодавцю майна за актом приймання-передачі майна від орендаря до орендодавця.

У разі припинення або розірвання договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві або підприємству/товариству, указаному орендодавцем, орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.

Відповідно до п.2.4. договору, орендар не пізніше останнього дня строку дії цього договору зобов`язаний повернути, а орендодавець прийняти майно за актом приймання-передачі майна від орендаря до орендодавця, що складається та підписується сторонами. Майно повинно бути повернуто з усіма поліпшеннями, які неможливо відокремити від майна без нанесення шкоди цьому майну, в стані не гіршому, ніж на момент прийняття майна в оренду за актом приймання - передачі майна від орендодавця до орендаря, з урахуванням нормального зносу.

Сторони погодили, згідно п.2.5 договору, що майно вважається повернутим орендодавцю з дати підписання уповноваженими представниками сторін Акту приймання-передачі майна від орендаря до орендодавця та скріплення печатками (у разі наявності).

Щодо позовної вимоги про визнання договору оренди таким, дію якого припинено з 01.07.2023 року, суд зазначає.

Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Зазначеними правовими нормами не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання договору.

Звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав орендодавця на одержання орендної плати. Водночас відповідно до абзацу 2 частини другої статті 20 Господарського кодексу України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача. Подібний висновок висвітлений в постанові Верховного Суду від 06.04.2023 у справі 914/675/22 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18).

Отже суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання договору припиненим з підстави обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав.

Щодо вимоги позивача про визнання за відповідачем відсутності права на нарахування та стягнення з позивача орендної плати за договором оренди нежитлового приміщення починаючи з 01.07.2023, суд вважає такий спосіб захисту належним та таким, що передбачено приписами ст. 20 ГК України.

Щодо твердження позивача про настання обставин непереборної сили, суд зазначає.

Згідно зі статтею 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (статті 617 ЦК України).

Ця норма встановлює дві основні підстави звільнення особи, яка порушила зобов`язання, від відповідальності. Такими обставинами є випадок та непереборна сила. Доведення наявності випадку або непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Згідно з ст. 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Відповідно до п.10.1 договору, жодна із сторін не несе відповідальність за повне або часткове невиконання будь-яких умов договору у разі настання наступних обставин: надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами, дії або бездіяльності державних органів та їх представників, обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: військові дії, оголошена та неоголошена війна, воєнний стан.

Сторони у 5-ти денний строк повинні сповістити одна одну про початок вказаних обставин, що в подальшому має бути підтверджено документом, виданим компетентним органом. Строк дії обставин непереборної сили підтверджується документом, виданим Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом. Неповідомлення, а також не своєчасне повідомлення про обставини непереборної сили, позбавляє сторону права посилатись на них (п. 10.2. договору).

Судом враховано, що листом вих. №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

У той же час, Верховний Суд у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру і при їх визначенні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення дії непереборної сили покладається на сторону, яка порушила зобов`язання.

З врахуванням наведеного вище в контексті належного підтвердження форс-мажору та ризиків підприємницької діяльності суд відхиляє доводи позивача про неможливість використання орендованого майна згідно укладеного договору оренди та вважає їх необґрунтованими та необ`єктивними.

Також, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин у строк визначений п.10.2 договору.

Водночас, товариством з обмеженою відповідальністю "Джет Шерінг" не надано належних доказів того, що позивач протягом воєнного стану припиняв свою діяльність та/чи не користувався орендованим приміщенням.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначає, що ним неодноразово направлялися листи з проханням розірвати договір оренди з 01.07.2023 у зв`язку із підвищення орендної плати та введення в Україні воєнного стану з 24.02.2022, а саме лист від 23.03.2023, від 30.06.2023, від 22.01.2024 та акт приймання-передавання орендованого майна від 01.07.2023, які відповідачем проігноровано, а відповідний акт-приймання-передавання відповідачем не підписаний.

На підтвердження направлення відповідачу листів про дострокове розірвання договору та акту приймання-передавання позивач надав суду накладну №0103284465443 з описом вкладення датованих 22.01.2024, що не відповідають вимогам пп. 6.1.2, 11.5.2, 11.5.3 та п. 11.8 договору.

Будь-які інші документи, які б підтверджували направлення позивачем відповідачу зазначених повідомлень про дострокове припинення договору в строки передбачені пп. 6.1.2, 11.5.2, 11.5.3 договору, матеріали справи не містять.

Відповідно, листи від 23.03.2023, від 30.06.2023 та від 22.01.2024 про дострокове розірвання договору з 01.07.2023, у зв`язку із підвищення орендної плати та введення в Україні воєнного стану, позивач мав надіслати, згідно умов пп. 11.5.2 договору, не менше ніж за 90 календарних днів до дати припинення, а згідно умов пп. 6.1.2, 11.5.3 договору не менше ніж за 30 календарних днів до дати введення нового розміру орендної плати.

Статтею 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Згідно з частинами 1, 2 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Отже, зазначеною нормою встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однією зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позивачем не реалізовано право на дострокове розірвання договору оскільки останнім не дотримано установленого п.11.8 договору порядку повідомлення орендодавця про намір розірвати договір в терміни установлених підпунктами 6.1.2, 11.5.2 та 11.5.3 договору.

Суд встановив, що приватним акціонерним товариством "Київський електротехнічний завод "Транссигнал", з метою організації приймання-передачі нерухомого майна приватного акціонерного товариства "Київський електротехнічний завод "Транссигнал" від товариства з обмеженою відповідальністю "Джет Шерінг", відповідно до договору оренди нерухомого майна від 20.05.2021 №239, видано наказ №61 від 03.07.2023 про створення комісії з приймання орендованого нерухомого майна (далі - наказ), згідно якого створена спільна комісія з двох представників від орендаря та трьох представників від орендодавця.

Відповідно до п.2 наказу комісії доручено: до 04.07.2023 здійснити обстеження нерухомого майна, переданого в оренду за договором оренди нерухомого майна від 20.05.2021 №239; до 05.07.2023 скласти акт обстеження нерухомого майна, виклавши в ньому всі від`ємні та невід`ємні поліпшення орендованого нерухомого майна та зазначивши в ньому наявність або відсутність погіршень стану нерухомого майна відповідно до п.2.4. договору оренди нерухомого майна від 20.05.2021 №239; на підставі акту обстеження підготувати пропозиції щодо необхідності відновлення або відшкодування вартості відновлення нерухомого майна.

Відповідно до наказу складено акт обстеження нерухомого майна від 04.07.2023 із здійсненням фото фіксації покращень та технічного стану приміщення, згідно якого зроблено висновок про задовільний технічний і санітарний стан об`єкта обстеження, проте такий акт не містить підписів представників орендаря.

Суд не погоджується з твердження позивача про те, що акт обстеження нерухомого майна від 04.07.2023 свідчить про передачу майна від орендаря орендодавцеві, оскільки зазначений акт не містить інформацію про факт прийому-передачі (повернення) майна від орендаря до орендодавця згідно договору, підписів представників позивача та не є належним доказом передачі об`єкта оренди в розумінні ч.2 ст.795 ЦК України.

Згідно ч.2 ст.795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Отже законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини). Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря. Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.

Подібні правові позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 127/14633/16-ц та постанові Верховного Суду від 19.05.2023 року у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 914/408/21.

Разом з тим позивач зазначає, що ним звільнено орендоване приміщення та переміщено свою господарську діяльність в нове орендоване приміщення згідно укладеного договору оренди №12-06/23 від 12.06.2023 між приватним акціонерним товариством "Завод Супутник" (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Джет Шерінг" (орендар).

Суд встановив, що договір оренди №12-06/23 від 12.06.2023 укладено в період діючого договору оренди нерухомого майна №239 від 20.05.2021.

Відповідно до п. 4.1 договору оренди №12-06/23 від 12.06.2023 орендар сплачує орендодавцю орендну плату в розмірі, передбаченому у додатку 1 до цього договору ("Розрахунок платежів оренди та комунальних послуг" (п.4.1. договору №12-06/23 від 12.06.2023). Проте відповідний додаток 1 суду не надано.

12.06.2023 сторони уклали акт приймання-передачі об`єкта оренди до договору №12-06/23 від 12.06.2023 згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає нежитлове приміщення за адресою: 04080, м. Київ, вул. Межигірська, буд. 82-А в Корпусі №5 Літера "А" 1 поверх (виробниче-складське приміщення).

Проте, зазначене вище не є належним підтвердженням звільнення та передачі позивачем об`єкту оренди за договором №239 від 20.05.2021.

Отже, з врахуванням позовної вимоги про визнання за приватним акціонерним товариством "Київський електротехнічний завод "Транссигнал" відсутності права на нарахування та стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Джет Шерінг" орендної плати за договором оренди нежитлового приміщення №293 від 20.05.2021, починаючи з 01.07.2023, суд вважає, що позивачем не надано суду належних доказів, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про те, що договір оренди №293 від 20.05.2021 припинив свою дію з 01.07.2023, а об`єкт оренди було повернено орендарем згідно акту приймання-передавання, тому дійшов висновку про відмову у позові.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Судовий збір згідно ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 129, ч.9 ст.165, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Сергій МУДРИЙ