Постанова

від 05.08.2024 по справі 520/8921/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 520/8921/17

провадження № 61-155св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - автогаражний кооператив «Шкільний»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року в складі колегії суддів: Кострицького В. В., Лозко Ю. П., Коновалової В. А.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до автогаражного кооперативу «Шкільний» (далі АГК «Шкільний»), про визнання недійсною постанови загальних зборів уповноважених та активу, усунення перешкод в користуванні гаражем.

Позов мотивований тим, що ринкова вартість гаражу, вилученого у члена гаражного кооперативу, як компенсація його вартості повинна була бути виплачена внаслідок виключення позивача з членів гаражного кооперативу.

Позивач вказував, що ніяких повідомлень про проведення загальних зборів 25 грудня 2016 року стосовно вирішення питань про його виключення із членів кооперативу, позивач не отримував, відповідач не сповістив про проведення загальних зборів, на яких ухвалено про виключення позивача із членів кооперативу. У голови правління кооперативу були координати позивача. Це є порушенням вимог статті 15 Закону України «Про кооперацію».

До грудня 2016 року у відповідача не було претензій стосовно «несплати» внесків. У Голови правління були ключі від гаражу, та була домовленість стосовно надання гаражу в оренду з метою погашення оплат по внескам. Тому тривалий час ніяких претензій відповідач до позивача не пред?являв. Такі «претензії» та мета виключити позивача із членів кооперативу появились після зговору Голови правління та третьої особи ОСОБА_2 стосовно неправомірного заняття побудованого позивачем кам?яного гаражу. Це підтверджується в 10 разів заниженою оціночною вартістю гаража позивача, яка була проплачена третьою особою ОСОБА_2 та замовлена Головою правління кооперативу, а також незаконним заняттям гаражу ОСОБА_2 , ще 07 березня 2017 року з згоди Голови правління в порушення умов, вказаних у пункті 24 Постанови Загальних зборів уповноважених та активу АГК «Шкільний» від 25 грудня 2016 року, тобто до замовлення звіту про оцінку та встановлення його оціночної вартості, без сплати вступного внеску та інших платежів (звіт про оцінку майна був замовлений лише 15 березня 2017 року, виготовлений 20 березня 2017 року, вступний внесок оплачений 27 березня 2017 року, оціночна вартість гаража НОМЕР_1 згідно звіту про оцінку від 20 березня 2017 року оплачена ОСОБА_2 тільки 05 червня 2017 року. Тільки після виконання цих умов питання про прийняття ОСОБА_2 до членів кооперативу могло розглядатися на Загальних зборах кооперативу (які не проводилися). Вказаний незаконний захват гаражу Третьою особою ОСОБА_2 був за зговором з Головою правління кооперативу ОСОБА_3 . Виключення позивача із членів кооперативу є неправомірним та таким, що не відповідає вимогам закону. Відповідно до статті 13 Закону України «Про кооперацію» виключення з членів кооперативу може бути оскаржене до суду.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про кооперацію» у разі виходу або виключення з кооперативу фізична чи юридична особа має право на одержання своєї загальної частки натурою, грішми або (за бажанням) цінними паперами відповідно до їх вартості на момент виходу, а земельної ділянки - у натурі. Строк та інші умови одержання членом кооперативу своєї загальної частки встановлюються статутом кооперативу, при цьому строк одержання зазначеної частки не може перевищувати двох років, а відлік його розпочинається з 1 січня року, що настає з моменту виходу або виключення з кооперативу. Аналогічна норма передбачена у пункті 10.3 статті 10 Статуту автогаражного кооперативу «Шкільний». Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи N? 02/19: «Ринкова вартість гаражу N? НОМЕР_1, що знаходиться в автогаражному кооперативі «Шкільний» по АДРЕСА_1 , складає 4 420 доларів США або 121 360 грн. При цьому слід зазначити, що перехід гаражів від одного користувача до іншого здійснюється шляхом переуступки членства в кооперативі». Отже, відповідач, на підставі статті Закону «Про кооперацію», пункту 10.3 Статуту автогаражного кооперативу повинен виплатити 121 360 грн.

ОСОБА_1 , з урахуванням зміни позовних вимог, просив стягнути з АГК «Шкільний»:

грошову компенсацію ринкової вартості побудованого гаражу № НОМЕР_1 , що знаходиться в авто гаражному кооперативі «Шкільний» за адресою: АДРЕСА_1 , вилученого у позивача рішенням загальних зборів АГК «Шкільний» від 25 грудня 2016 року, у розмірі 121 360 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси в складі судді: Луняченко В. О. від 04 жовтня 2022 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1

Стягнуто з АГК «Шкільний» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 121 360 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

у цьому випадку предметом розгляду є виключення позивача з членів кооперативу із порушенням права на одержання своєї частки внеску у вигляді грошової компенсації. За змістом рішення загальних зборів від 25 грудня 2016 року вбачається що для прийняття до кооперативу визначена обов`язкова умова внесення внеску у вигляді сплати вартості гаражу, який передається у користування члену кооперативу.

встановленим під час розгляду справи є факт того, що розмір внеску члену кооперативу у АГК «Шкільний» є ринкова вартість гаражу, і саме зазначена вартість, як внесок кожного члену кооперативу (а у випадку позивача побудований їм власними силами та за власний рахунок гараж) і повинна бути виплачена члену кооперативу у випадку його виключення з членів кооперативу;

додатковою вимогою для передачі гаражу іншому члену загальними зборами було визначено оплата наявної заборгованості за членськими внесками, суд не врахував розмір цієї заборгованості при розрахунку виплати внеску, так як лише ОСОБА_2 , який сплатив кооперативу дану заборгованість (що не заперечується і представником кооперативу), має право вимагати її компенсацію у порядку регресу;

розмір ринкової вартості гаражу кожна сторона обґрунтовує наступними доказами: позивач - висновком експертизи, а відповідач - звітом незалежної оцінки. При цьому судом не може бути прийнятий як допустимий доказ наданий звіт, так як цей висновок не відповідає вимогам експертного дослідження, встановленим положеннями статті 102 ЦПК України. Дослідження експертизи стосуються вартості на момент дослідження, однак враховуючи відсутність будь-яких доказів, які б спростовували вказане дослідження, судом приймається саме даний висновок як єдиний доказ, яким відповідно до вимог цивільного процесу визначена ринкова вартість спірного гаражу. Позовні вимоги є доведеними належними та допустимими доказами, не спростовані іншою стороною, а тому визнаються такими, що підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_4 , який діє в інтересах АГК «Шкільний» задоволено частково;

рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2022 року скасовано;

провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до АГК «Шкільний», третя особа: ОСОБА_2 , про стягнення грошової компенсації ринкової вартості побудованого гаражу закрито;

роз`яснено ОСОБА_1 , що ця справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), згідно з пунктами 1, 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах: між юридичною особою та ії учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув; між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов?язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів;

на час звернення з позовом до суду у ГПК України чітко передбачені категорії корпоративних спорів, які мають розглядатися за правилами господарського судочинства. До таких віднесено і справи за спорами колишніх учасників щодо діяльності юридичної особи. Із урахуванням наведених норм матеріального і процесуального права, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими. Схожі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі N509/577/18 (провадження N14-170цс19), від 18 грудня 2019 року у справі N 640/1029/18 (провадження No14-443цс19);

члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов?язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. Отже, Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах;

у цьому випадку спір виник між колишнім членом АГК «Шкільний» ОСОБА_1 та АГК «Шкільний» з приводу діяльності кооперативу, а саме - щодо виключення його з членів кооперативу та стягнення коштів у зв`язку із таким виключенням, у зв`язку з чим, цей спір є корпоративним спором, а тому підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Суд першої інстанції, не в повній мірі дослідивши питання юрисдикційності спору, помилково розглянув справу в порядку цивільного судочинства, чим порушив норми процесуального права. Тому Київський районний суд міста Одеси не є «судом, встановленим законом» для розгляду зазначеного спору, адже спір підвідомчий судам не цивільної, а господарської юрисдикції;

порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 ЦПК, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. З урахуванням вищевикладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження по справі відповідно до частини першої статті 255 ЦПК України;

виходячи з наведеного судова колегія задовольнила апеляційну скаргу ОСОБА_4 в частині доводів про закриття провадження у справі. Оскільки постановою апеляційного суду закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, то апеляційний суд роз`яснює позивачу право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду, який закрив провадження у справі, тобто до Одеського апеляційного суду, з заявою про направлення справи до Господарського суду Одеської області.

Аргументи учасників справи

27 грудня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року (повне судове рішення складено 15 лютого 2023 року), в якій просив:

скасувати оскаржену постанову апеляційного суду;

справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

постановою Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 752/12003/13 зроблено висновок та застосовано саме норми цивільно та цивільно-процесуального (не господарського) права у подібних правовідносинах. Вказана постанова не була врахована судом апеляційної інстанції у оскаржуваному судовому рішенні. Суд апеляційної інстанції у оскаржуваній постанові застосував саме норму статті 12 Господарського-процесуального Кодексу та помилково відніс цю справу до господарської юрисдикції вказавши, що ця справа підсудна господарському суду. У Постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 752/12003/13 подібна справа розглянута за правилами цивільного судочинства;

апеляційний суд помилково застосував норму статті 12 ГПК України, натомість повинен був застосувати пункт 1 частини 1 статті 15 ЦПК України (в редакції, станом на день подання позову), якою визначено, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;

позов позивачем до відповідача подано як фізичною особою, а не як колишній член кооперативу з приводу кооперативних прав кооперативу. Спір виник з приводу гаражу, який позивач вважає своїм майном, а відповідач не визнає та/або оспорює таке право позивача. Спір виник з приводу майна, а не кооперативних прав, отже такий спір повинен і був розглядатися за правилами цивільного судочинства;

суд повинен застосовувати норму закону на час виникнення спірних правовідносин. Позов подано до суду 1 серпня 2017 року, тобто під час дії норм ЦПК України 2004 року до набрання чинності нової редакції Цивільного процесуального кодекс України, встановленої Законом України від 03 жовтня 2017 року.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

22 липня 2024 року справу передано судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2024 року: узадоволенні клопотання АГК «Шкільний» про продовження строку на подачу відзиву відмовлено; відзив на касаційну скаргу АГК «Шкільний» залишено без розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 12 квітня 2024 року вказано, що касаційна скарга подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України. Наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 752/12003/13.

Фактичні обставини

Апеляційний суд встановив, що з 1989 року по 25 грудня 2016 року ОСОБА_1 був членом автогаражного кооперативу «Шкільний» та користувачем гаражу № НОМЕР_1 , що знаходиться в автогаражному кооперативі «Шкільний» за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно статуту автогаражного кооперативу « Шкільний»:

членами кооперативу можуть бути громадяни України, які внесли вступний внесок та пай, додержуються вимог статуту в користуються правом ухвального голосу (пункт 4.1);

вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви та внесення вступного внеску у порядку та розмірах, визначених загальними зборами членів кооперативу (пункт 4.2);

членство у кооперативі може бути припинено, зокрема, при несплаті внесків на протязі 3 років (пункт 4.5);

до компетенції загальних зборів кооперативу входить. зокрема, розгляд питань пов`язаних визначенням розмірів вступного і членського внесків, затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства. Загальні збори правомочні вирішувати питання, якщо на них присутні більше половини його членів, або дві третини уповноважених. Рішення загальних зборів кооперативу приймаються відкритим голосуванням, простою більшістю голосів членів (уповноважених осіб ) кооперативу , присутніх на загальних зборах (пункти 8.2, 8.6, 8.8 Статуту);

у разі виходу або виключення з кооперативу фізична чи юридична особа має право на одержання своєї загальної частки натурою, грішми або (за бажанням) цінними паперами відповідно до їх вартості на момент виходу, а земельної ділянки - у натурі. Строк та інші умови одержання членом кооперативу своєї загальної частки встановлюються статутом кооперативу, при цьому строк одержання зазначеної частки не може перевищувати двох років, а відлік його розпочинається з 1 січня року, що настає з моменту виходу або виключення з кооперативу (пункт 10.3 Статуту).

Згідно витягу з рішення зборів уповноважених кооперативу «Шкільний» від 25 грудня 2016 року за несплату членських внесків протягом 13,5 років власника гаражу № НОМЕР_1 ОСОБА_1 виключено з членів кооперативу, та запропоновано бажаючим отримати гараж, погасити заборгованість, сплатити оцінку та вартість даного гаражу, після чого власник буде прийнято до членів кооперативу.

На зборах були присутні 60 вповноважених із загальної кількості 71, та на зборах під пунктом 24 прийнято рішення про виключення ОСОБА_1 з членів кооперативу за несплату внесків протягом 13,5 років, та пропозиції бажаючим отримати гараж - сплатити борги, оцінку та оціночну вартість гаражу, здійснити ремонт гаражу після чого таку особу приймуть до членів кооперативу. За рішення під пунктом 24 проголосувало 100 %.

Позиція Верховного Суду

Касаційний суд відхиляє аргументи касаційної скарги з таких мотивів.

Господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов`язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів (пункт 4 частини першої статті 12 ГПК України, в редакції чинні на момент звернення з позовом в цій справі).

У разі виходу або виключення з кооперативу фізична чи юридична особа має право на одержання своєї загальної частки натурою, грішми або (за бажанням) цінними паперами відповідно до їх вартості на момент виходу, а земельної ділянки - у натурі. Строк та інші умови одержання членом кооперативу своєї загальної частки встановлюються статутом кооперативу, при цьому строк одержання зазначеної частки не може перевищувати двох років, а відлік його розпочинається з 1 січня року, що настає з моменту виходу або виключення з кооперативу ( стаття 21 Закону України «Про кооперацію»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 759/11487/16-ц (провадження № 14-642цс18) зазначено, що:

«Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правового висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 752/2669/17 (провадження № 6-1002цс16), щодо непоширення юрисдикції судів на спори про оскарження рішень та дій кооперативу, які віднесені до його внутрішньої компетенції і не підпадають під юрисдикцію суду.

У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року встановлено, що на відносини щодо оскарження дій чи бездіяльності зборів уповноважених гаражно-будівельного кооперативу компетенція суду згідно з вимогами статті 16 ЦК України не поширюється, оскільки такі питання стосуються внутрішньостатутної діяльності цієї організації.

Така позиція суду встановлює, що внутрішньостатутна діяльність юридичної особи не охоплюється поняттям «правові відносини», а отже, спір щодо такої діяльності не є юридичним. Поняття «внутрішньостатутна діяльність» не використовується законодавством про кооперацію, при цьому йдеться про статутну мету або статутну діяльність. Така діяльність може стосуватися суб`єктивних прав та обов`язків особи (сплата членських внесків, управління юридичною особою тощо), і загалом такі відносини є корпоративними. Більш того, у правовій доктрині залежно від мети створення юридичної особи вже виділяють корпоративні спори, що виникають між учасниками юридичної особи та юридичною особою, створеною без мети отримання прибутку (саморегулівні організації, споживчі, обслуговуючі кооперативи, кредитні союзи).

Юрисдикція суду поширюється на вказані відносини, оскільки вони мають ознаки юридичного спору щодо суб`єктивних прав та обов`язків органів управління юридичної особи, адже такі питання не стосуються внутрішньостатутної діяльності. Це підтверджується і практикою розгляду справ такої категорії, яка є різнонаправленою. Так, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, який підтримується Великою Палатою Верховного Суду й повторюється у значній кількості тотожних справ, Велика Палата Верховного Суду вважала, що особи, які є членами кооперативу, правомочні брати участь у його управлінні, а також мають інші правомочності, передбачені законом та статутними документами, що випливають з їх участі у кооперативі. Оскільки кооператив є господарською організацією, а спір виник у межах господарських правовідносин з управління діяльністю кооперативу, а саме у зв`язку з порушенням прав члена кооперативу щодо можливості брати участь в управлінні, розгляд цього спору має здійснюватися судом господарської юрисдикції (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 738/1772/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 759/11487/16-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18-ц, від 17 грудня 2019 року у справі № 904/4887/18 та інших).

Аналогічну правову позицію висловили і касаційні суди, а саме: Касаційний господарський та Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 916/1253/19, від 03 березня 2020 року у справі № 922/756/19, від 05 березня 2020 року у справі № 918/703/18, від 04 серпня 2020 року у справі № 902/495/19, від 24 червня 2020 року у справі № 361/1059/17 та інших.

Разом із тим Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду таку категорію справ розглянув по суті спору, фактично визнавши, що ця категорія справ може бути розглянута у порядку цивільної юрисдикції, про що свідчать постанови від 19 лютого 2018 року у справі № 755/3964/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 295/3749/17 та від 29 серпня 2019 року у справі № 756/15021/14-ц. Тобто існує необхідність повернутися до питання визначення предметної юрисдикції у спорах між членами кооперативу та кооперативом з приводу визнання недійсним рішення загальних зборів».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 759/11487/16-ц (провадження № 14-642цс18) вказано, що:

«Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність закриття провадження у справі з підстав непоширення компетенції суду до розгляду спірних правовідносин відповідно до вимог статті 16 ЦК України, оскільки такий спір підлягає розгляду в судах з урахуванням правил предметної юрисдикції та підсудності.

Оскільки спір стосується реалізації прав членів кооперативу на управління кооперативом, тобто корпоративних за змістом правовідносин, а відповідно до пункту 4 статті 12 ГПК України (у редакції на час звернення позивачів до суду) господарським судам підвідомчі справи, що виникають із корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів, то він підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Якщо спір стосується реалізації прав членів кооперативу на управління кооперативом, тобто корпоративних за змістом правовідносин, то він підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок щодо необхідності закриття провадження у справі, однак неправильно зазначив підставу такого закриття».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 695/2665/16-ц (провадження № 14-105цс20) вказано, що:

«частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивачів до суду з позовом та розгляду справи судом першої інстанції, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічна норма закріплена й у частині першій статті 19 ЦПК України у чинній редакції.

З 28 березня 2014 року - часу внесення змін до пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України у редакції підпункту 1 пункту 3 Закону України від 10 жовтня 2013 року № 642-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (далі - Закон № 642-VII), який набрав чинності 28 березня 2014 року, процесуальний закон відніс до юрисдикції господарського суду розгляд справ, які виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою, яка не є господарським товариством (фермерське господарство, кооператив, приватне, колективне підприємство тощо), та її учасниками (засновниками, членами), у тому числі учасником, який вибув, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи.

Стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом та розгляду справи судом першої інстанції, як і стаття 20 цього Кодексу у чинній редакції, визначають коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Відповідно господарським судам підвідомчі справи, що виникають із корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів».

Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17 (провадження № 51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21), від 17 січня 2024 року в справі № 932/9029/23 (провадження № 61-16072 св 23), від 19 лютого 2024 року в справі № 32/3602/22 (провадження № 61-7598св23)).

У справі, що переглядається апеляційний суд встановив, що: ОСОБА_1 , як колишній член кооперативу, звернувся до суду із позовом до автогаражного кооперативу «Шкільний», спочатку про визнання постанови загальних зборів уповноважених та активу Автогаражного кооперативу «Шкільний» від 25 грудня 2016 року недійсною та усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні майном; згодом, позивачем була подана заява про зміну позовних вимог від 20 листопада 2021 року, якою він змінив позовні вимоги на стягнення вартості побудованого гаража № НОМЕР_1 , що знаходиться в автогаражному кооперативі «Шкільний» по АДРЕСА_1 , у сумі 121 360 грн; у цьому випадку спір виник між колишнім членом автогаражного кооперативу «Шкільний» ОСОБА_1 та автогаражним кооперативом «Шкільний» з приводу діяльності кооперативу, а саме - щодо виключення його з членів кооперативу та стягнення коштів у зв?язку із таким виключенням. За таких обставин, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про те, що ця справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства та закрив провадження в справі.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков