Постанова

від 06.08.2024 по справі 463/597/16-ц

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/597/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Леньо С. І.

Провадження № 22-ц/811/276/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Зеліско-Чемерис К.Р.

з участю представника позивача ОСОБА_1 , представника правонаступника позивача ЛМР Ковели М.В.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Львові цивільнусправу заапеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2016 року в складі судді Леньо С.І. в справі за позовом ОСОБА_3 до Винниківської міської ради, правонаступником якої є Львівська міська рада, з участю третьої особи ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення,-

встановив:

У лютому 2016 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Винниківської міської ради, з участю третьої особи ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення, просив визнати незаконним та скасувати рішення Винниківської міської ради від 25.06.2015 № 1926 «Про затвердження гр. ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 ».

Вимоги обґрунтовував тим, що 04.06.2014 направив на адресу відповідача заяву про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 із земель комунальної власності, в межах норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. У своїй заяві зазначив, що такій земельній ділянці не присвоєно кадастрового номера та просив врахувати складність її рельєфу і те, що вона межує із земельною ділянкою, яка перебуває в його приватній власності.

У подальшому дізнався, що така заява в порушення вимог чинного законодавства, не виносилась на розгляд сесії міської ради, натомість, рішенням відповідача від 25.06.2015 затверджено проект землеустрою та передано у власність вказану земельну ділянку площею 0,0521 га третій особі для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 . Вважає рішення незаконним. У мотивувальній частині рішення вказано, що земельна ділянка надається для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_3 , хоча відстань від АДРЕСА_3 становить близько 2,5 км, внаслідок чого не могла надаватись як така, що призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_3 . Також, у мотивувальній частині оскаржуваного рішення міститься посилання на рішення Винниківської МР від 30.04.2014 про надання дозволу третій особі на розроблення проекту землеустрою, хоча на офіційному веб-сайті ВМР немає інформації про те, що 30.04.2014 відбувалась сесія міської ради.

Оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2016 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Винниківської міської ради від 25 червня 2015 року № 1926 «Про затвердження гр. ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 ».

Рішення суду оскаржив ОСОБА_4 , третя особа у справі, вважає, що суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Зазначає, що 20-ю сесією Винниківської міської ради прийнято рішення № 1832 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 », відповідно до якого йому надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0521 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 .

Відповідно до заяви ОСОБА_2 від 06.05.2015, ФОП ОСОБА_5 отримав технічне завдання на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обспуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Покликаючись на рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 та судову практику касаційного суду зазначає, що розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 668/2908/16-ц).

Реальні законні сподівання на оформлення права власності на земельну ділянку виникають не після отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, чи погодження проєкту у порядку ст. 186' Земельного кодексу України, а саме з моменту звернення до відповідного органу виконавчої влади, чи органу місцевого самоврядування із проханням затвердити погоджений проєкт землеустрою та передання земельної ділянки у власність, оскільки до цього моменту особа повинна усвідомлювати, що земельна ділянка може бути надана у власність іншій особі.

У постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 700/316/20-ц констатовано, що надання дозволів на виготовлення проєкту землеустрою на одну і ту ж ділянку декільком особам цілком правомірне, а у разі спору захищатиметься право тієї особи, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка. Якщо ж ділянка вже була сформована раніше, то захисту підлягатиме право особи, яка раніше звернулась до органу розпорядження землею із проханням затвердити належним чином розроблену та погоджену документацію із землеустрою.

Зазначає, що оскаржуваним рішення йому надано у власність земельну ділянку за рахунок земель, що не надані у власність або користування, віднісши її до земель житлової та громадської забудови.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про землеустрій» проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у раз зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних.

Відтак, якщо земельна ділянка сформована, то розробка проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження позбавлені будь-якого сенсу (п. 63 Постанови Великої Палати Верховного Суду № 688/2908/16-ц).

Таким чином, 25.06.2015 Винниківська міська рада, розглянувши заяву ОСОБА_2 , проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 прийняла рішення про затвердження гр. ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність земельну ділянку (кадастровий номер: 4610160300:04:002:0081) площею 0.0521 га для будівництва та обслуговування земель, що не надані у власність або користування віднісши ії до земель житлової та громадської забудови.

Звертає увагу на те, що Винниківська міська рада, як юридична особа припинилася шляхом приєднання до Львівської міської ради, виконавчий комітет Львівської міської ради є правонаступником всього майна, прав та обов`язків виконавчого комітету Винниківської міської ради.

Зазначає, що про оскаржуване заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22.07.2016 у справі №463/597/16-ц, дізнався 25.07.2023 ознайомлюючись з матеріалами справи, оскільки був відсутній у судових засіданнях.

Просить скасувати заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2016 року.

09.02.2024 на адресу апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_3 на апеляційну скаргу, у якому покликаючись на спірні правовідносини та судову практику, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення без змін.

Ухвалою судового засідання від 28 травня 2024 року залучено Львівську міську раду як правонаступника відповідача Винниківської міської ради міста Львова.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 та представник ЛМР ОСОБА_6 апеляційну скаргу заперечили, просили оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Третя особа ОСОБА_2 , будучи повідомленим належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибув, 24.05.2024 подав заяву про розгляд справи в судовому засіданні 28.05.2024 у його відсутність, про причини неявки в судове засідання 06.08.2024 не повідомив, із заявами та клопотаннями не звертався.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що скаргу необхідно задовольнити частково виходячи із такого.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що постановою Личаківського районного суду м. Львова від 02.03.2016, яка набрала законної сили, встановлено протиправну бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяви позивача від 04.06.2014 на пленарному засіданні сесії Винниківської міської ради, та одночасно, зобов`язано винести на розгляд чергової сесії Винниківської міської ради питання щодо заяви позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га, цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 із земель комунальної власності в межах норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам.

Зокрема, відповідач після отримання заяви позивача від 04.06.2014, не лише протиправно залишив таку заяву без вирішення протягом місячного строку, встановленого ч. 7 ст. 118 ЗК України, а 30.04.2015 прийняв рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для спірної земельної ділянки третій особі ОСОБА_2 та 25.06.2015 прийняв оскаржуване рішення № 1926 «Про затвердження гр. ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 ».

Врахувавши рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004, суд дійшов висновку, що відповідач діяв односторонньо та передчасно, протиправно залишивши без вирішення заяву позивача від 04.06.2014, задовольнивши після цього аналогічну, подану пізніше заяву третьої особи, про що в кінцевому варіанті прийняв оскаржуване рішення від 25.06.2015 про затвердження проекту землеустрою та відведення земельної ділянки у власність, чим порушив охоронюваний законом інтерес позивача щодо набуття у власність в порядку приватизації спірної земельної ділянки, тому рішення відповідача від 25.06.2015 підлягає скасуванню, а позов задоволенню в повному обсязі.

Розглядаючи даний спір та перевіряючи законність оскаржуваного рішення згідно вимог ЦПК України, судова колегія виходить з такого.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Частиною 4 ст. 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону (ст. 41).

Згідно із ст.79ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ст.79-1ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Частиною 1 ст. 78 Земельного кодексуУкраїни право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України).

Судом встановлено такі юридичноно значимі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно із оскаржуваним рішенням Винниківської міської ради від 25.06.2015 № 1926 «Про затвердження гр. ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 », ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність земельну ділянку кадастровий номер 4610160300:03:002:0081 площею 0,0521 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 за рахунок земель, що не надані у власність або користування віднісши її до земель житлової та громадської забудови (т. 1 а.с. 8).

З метою об`єктивного розгляду справи суд першої інстанції витребовував у Винниківської міської ради документи, що стосуються рішення Винниківської міської ради від 25.06.2015 №1926 (т. 1 а.с. 31).

30.05.2016 на адресу районного суду надійшли копія запитуваного рішення та копія проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку гр. ОСОБА_2 АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 32).

З наданих копій матеріалів вбачається, що 30.04.2015 ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0521 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 , а 06.05.2015 складено Акт встановлення і показ меж земельної ділянки у АДРЕСА_1 та Акт прийому-передачі межових знаків на зберігання (т. 1 а.с. 40).

Звертаючись до суду із позовними вимогами позивач ОСОБА_3 зазначає, що 04.06.2014 направив на адресу відповідача заяву про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 із земель комунальної власності в межах норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, зазначав, що такій земельній ділянці не присвоєно кадастрового номера та просив врахувати складність її рельєфу і те, що вона межує з земельною ділянкою, яка перебуває в його приватній власності, однак його заява в порушення вимог чинного законодавства не виносилась на розгляд сесії міської ради, при цьому, спірним рішенням відповідача від 25.06.2015 затверджено проект землеустрою та передано у власність вказану земельну ділянку площею 0,0521 га третій особі для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 .

У матеріалах справи наявна заява ОСОБА_3 від 04.06.2014, адресована відповідачу поштовим зв`язком, про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 , яка межує з придбаною ним земельною ділянкою № 4610160300:03:002:0084. До заяви ОСОБА_3 долучив план схему розташування земельних ділянок (т. 1 а.с. 5-7).

З врахуванням зазначеного, колегія суддів виходить із того, що між сторонами у справі виник спір щодо права власності на землю.

В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що певні правовідносини між сторонами вже врегульовані судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Зокрема, постановою Личаківського районного суду м. Львова від 02.03.2016, адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено.

Зобов`язано Винниківську міську раду винести на розгляд наступної чергової сесії питання щодо заяви ОСОБА_3 від 04.10.2014 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га, цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 4610160300:04:002:0081) із земель комунальної власності в межах норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам.

Таким чином, судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено протиправну бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяви позивача від 04.06.2014 на пленарному засіданні сесії Винниківської міської ради, та одночасно, зобов`язано винести на розгляд чергової сесії Винниківської міської ради питання щодо заяви позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га, цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 із земель комунальної власності в межах норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам (т. 1 а.с. 49, 50-53).

Також у межах цієї справи встановлено, що Листом ВК ВМР від 06.08.2014 №1.5/12Ж-547 позивача повідомлено, що відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, тому заява позивача не може бути розглянута по суті.

19.10.2015 позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про надання копії протоколу засідання сесії Винниківської міської ради та рішення, яке було прийняте за результатами розгляду його заяви від 04.06.2014, однак лише з відповіді дізнався, що його заява взагалі не виносилась на розгляд сесії ради.

Розглядаючи відповідний адміністративний спір, суд не взяв до уваги посилання представника відповідача на ту обставину, що вказана у заяві позивача від 04.06.2014 земельна ділянка передана у власність ОСОБА_2 , оскільки такі обставини не спростовують допущену відповідачем бездіяльність, що виразилась у порушенні порядку розгляду звернення позивача щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.

За змістом частини другої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиціальність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиціальні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиціального значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиціальне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

При цьому на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21)).

Таким чином, питання правомірності розгляду заяви позивача ОСОБА_3 від 04.06.2014, наявність такої в принципі встановлено у судовому порядку, відтак такі обставини не підлягають додатковому чи повторному дослідженню.

Частиною 1 ст. 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно із ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частиною 9 статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до положень ч. 4-6 ст. 186-1 ЗК України розробникпроекту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (ст.79-1 ЗК Укораїни).

Згідно із правовою позицією Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №1640/2594/18, системний аналіз норм статей 22, 116, 118 Земельного кодексу України дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання зацікавленою особою клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 Земельного кодексу України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання зацікавленою особою погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

Так, спеціальним законом, який визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування є ЗУ «Про землеустрій».

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

У дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проекту землеустрою тощо (ст. 50 Закону України "»Про землеустрій».

Отже, отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або у користування є лише першою стадією у процедурі вирішення питання про передачу земельної ділянки зацікавленій особі.

Надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку. Такий висновок щодо застосування норм права наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №380/624/16-ц.

Таким чином, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу у подальшому точно визначити об`єкт відведення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 рокуу справі №688/2908/16-ц зазначено, що розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України). Не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Крім того, такий підхід стимулює використання інсайдерської інформації, що є одним із проявів корупції, а тому є неприпустимим. Тим більше не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших звернулася з відповідною заявою, але якій тим не менше надано перевагу.

Так, може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою та затверджує цей проєкт щодо іншої особи.

На стадії апеляційного розгляду ОСОБА_2 подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, де долучив відповідь Департаменту міської агломерації Львівської міської ради від 18.03.2024 слідуючи якій, ОСОБА_3 01.09.2016 звертався із заявою до Винниківської міської ради про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою у власність земельної ділянки кадастровий номер 4610160300:04:002:0081 площею 0,0521 га із земель комунальної власності. Долучено копію такої заяви.

Результат розгляду відповідної заяви ОСОБА_7 апеляційному суду не відомий, відповідні докази у матеріалах справи відсутні.

При цьому, у своєму запиті ОСОБА_2 просить повідомити, чи просив ОСОБА_3 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки відповідною площею за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 80).

В свою чергу, як зазначалося вище, у заяві від червня 2014 року ОСОБА_3 власне повідомляв про те, що земельна ділянка, яку він хоче отримати у власність межує із його земельною ділянкою кадастровий номер 4610160300:03:002:0084, яка знаходиться на АДРЕСА_2 та не повідомляв кадастрового номеру 4610160300:04:002:0081 спірної земельної ділянки, оскільки така була вільною.

Із відкритих даних земельного кадастру України вбачається, що земельні ділянки кадастровий номер 4610160300:03:002:0084, яка знаходиться на АДРЕСА_2 та належить позивачу ОСОБА_3 та кадастровий номер 4610160300:04:002:0081 є дійсно суміжними (межують), тобто мають спільну межу, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями документів, власне із проекту землеустрою ОСОБА_2 , а саме планом відведення земельної ділянки (т. 1 а.с. 70).

При цьому, вулиці Симоненка та Кияка у м. Винники не є паралельними, зокрема, у місці де вул. Кияка розпочинається, вул. Симоненка фактично закінчується, обидві впираються у АДРЕСА_4 .

Таким чином, на час подання заяви у 2014 році про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою на земельну ділянку позивач ОСОБА_3 не міг знати її майбутню приналежність (юридичну адресу).

При цьому, позивач просив про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою власне на спірну земельну ділянку, яка у подальшому була виділена ОСОБА_2 та отримала кадастровий номер 4610160300:04:002:0081, про щопозивач вказаву заявівід 01.09.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Враховуючи наявність судового рішення, яке набрало законної сили та яким зобов`язано Винниківську міську раду розглянути заяву ОСОБА_3 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га, цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 4610160300:04:002:0081), при цьому, така не розглянута, натомість земельну ділянку кадастровий номер 4610160300:04:002:0081 надано ОСОБА_2 , колегія суддів погоджується з тим, що оспорюване рішення Винниківської міської ради від 25 червня 2015 року № 1926 «Про затвердження гр. ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 », прийняте з порушенням вимог закону, порушує права та інтереси позивача ОСОБА_3 , тому суд першої інстанції підставно задовольнив позовну вимогу про визнання незаконним та скасування такого рішення.

Таким чином, колегія суддів розділяє висновок місцевого суду про наявність підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги у цій частині інше не свідчать та підстав для протилежного висновку не містять.

При цьому, як зазначалося вище, ОСОБА_3 звернувшись до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Винниківської міської ради від 25 червня 2015 року № 1926 «Про затвердження гр. ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 », підставно визначив відповідачем лише Винниківську міську раду, правонаступником якої є Львівська міська рада.

За клопотанням представника ОСОБА_2 суд залучив останнього до участі у справі як третю особу (т. 1 а.с. 15-16).

В свою чергу, відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України, у якій визначено, щопредметом доказуванняє обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом позову є визнання незаконним рішення орагну місцевого самоврядування, а відповідна рада залучена до участі у справі як відповідач, оскільки ОСОБА_2 не приймав оспорюване рішення, але таке стосується його прав та обов`язків, останній правомірно був залучений до участі у справі як третя особа та міг активно реалізовувати свої процесуальні права.

Таким чином, залучення ОСОБА_2 до участі у справі як третю особу не свідчить про порушення прав останнього чи допущені у цій частині процесуальні порушення судом першої інстанції.

Про аналогічне йдеться у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №444/3482/18.

В свою чергу, судом встановлено, що з часу залучення ОСОБА_2 до участі у справі, останній неодноразово викликався судом у судові засідання, однак відповідна поштова кореспонденція поверталася на адресу суду без вручення адресату з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (т. 1 а. с. 19, 24, 26-27, 29).

Таким чином, ОСОБА_2 є особою, не повідомленою у встановленому порядку про розгляд справи.

Пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Разом з цим, за приписами пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

У справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи (ч. 1 ст. 42 ЦПК України).

Таким чином, оскільки судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, зокрема, належним чином не було повідомлено про час і місце слухання справи третю особу ОСОБА_2 , що встановлено касаційним судом в постанові від 10 січня 2024 року, оскаржуване рішення необхідно скасувати, при цьому, виключно порушення норм процесуального права не свідчить про необхідність ухвалення іншого рішення по суті спору, тому апеляційний суд ухвалює у справі нове рішення про задоволення позову з підстав, наведених у мотивувальній частині цієї постанови, що свідчить про часткову підставність доводів апеляційної скарги у цій частині.

Разом з цим, часткове задоволення апеляційної скарги не є підставою для перерозподілу судових витрат у справі.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2016 року скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_3 до Винниківської міської ради, правонаступником якої є Львівська міська рада, з участю третьої особи ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Винниківської міської ради від 25 червня 2015 року № 1926 «Про затвердження гр. ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 ».

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 07 серпня 2024 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк