ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2023 року Справа № 160/4648/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юхно І. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
10.03.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати мені додаткової винагороди в розмірі 126 451,61 грн (сто двадцять шість тисяч чотириста п`ятдесят одна гривня 61 копійка) за безпосередню участь в бойових діях за період з 31 травня по 24 липня 2022 року;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплати мені ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 126 451,61 грн (сто двадцять шість тисяч чотириста п`ятдесят одна гривня 61 копійка) за безпосередню участь в бойових діях за період з 31 травня по 24 липня 2022 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у період з 31 травня по 24 липня 2022 року відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачеві додаткову винагороду відповідно до Постанови КМУ від 28.02.2022 №168 в розмірі 126 451,61 грн, що стало підставою для звернення до суду з означеним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали на подання відзиву на позов та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача; витребувано у відповідача додаткові докази по справі та встановлено строк для їх подання.
Копію ухвали про відкриття провадження разом з копією адміністративного позову, враховуючи припинення фінансування суду за кошторисними призначеннями для придбання поштових марок через військове вторгнення російської федерації на територію України та введенням на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/202 воєнного стану, 23.03.2023 направлено сторонам засобами телекомунікаційного зв`язку на адреси електронної пошти, що підтверджується матеріалами справи. Тобто, строк на подання відзиву на позов 07.04.2023.
27.03.2023 від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у їх задоволенні з огляду на те, що ОСОБА_1 дійсно проходить військову службу по мобілізації в управлінні НОМЕР_3 окремої бригади (військовій частині НОМЕР_4 ) Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України. Дійсно, 31 травня 2022 року відповідно до бойового розпорядження командира НОМЕР_3 окремої бригади Позивач вибув до м. Курахове Донецької області для участі у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії. Під час виконання поставлених завдань особовий склад входив у підпорядкування оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та згідно наказу командира оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по стройовій частині) від 31.05.2022 № 117 військовослужбовці НОМЕР_3 окремої бригади прибули до складу сил та засобів в угрупуванні оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », які залучалися та брали безпосередню участь в угрупуванні об`єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації. З 11 червня 2022 року було оперативно-тактичне угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » було розформовано, а 35 тактична група НОМЕР_3 окремої бригади перейшла у підпорядкування оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». 23 липня 2022 року відповідно до наказу командира оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (по стройовій частині) № 35 військовослужбовці НОМЕР_3 окремої бригади вибули із складу сил та засобів оперативно-тактичного угрупування «Донецьк», які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації. Відповідно до бойового розпорядження Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту № 84 від 25 липня 2022 року військовослужбовці НОМЕР_3 окремої бригади продовжили виконувати завдання у підпорядкуванні Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, а відповідно до наказу командира НОМЕР_3 окремої бригади (по стройовій частині) від 02.08.2022 № 189 були повернуті з м. Курахове Донецької області. За період з 25.07.2022 по 31.07.2022 та з 01.08.2022 по 02.08.2022 (разом 9 днів) додаткова винагорода виплачена відповідно до наказу командира НОМЕР_3 окремої бригади (з адміністративно-господарської діяльності у розмірі 50 322, 58 грн. (9 * 2 258, 06 = 20 322, 58 + 30 000 = 50 322, 58 грн). Під час нарахування та виплати додаткової винагороди за період з 25.07.2022 по 31.07.2022 та з 01.08.2022 по 02.08.2022 командуванням було враховано вимоги абзац 3 пункту 3 окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29, так як особовий склад в цей період не входив до жодного угрупування, а підпорядковувався безпосередньо командиру, у зв`язку з чим відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
В ході судового розгляду справи сторони правом на подання відповіді на відзив та заперечень відповідно не скористались.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних сил України, призваним 10.03.2022 на військову службу за загальною мобілізацією на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022, що підтверджується долученою до матеріалів справи військового квитка серії НОМЕР_5 .
На підставі наказу (по стройовій частині) командира НОМЕР_3 окремої бригади Державної спеціальної служби транспорту від 11.03.2022 №21 рядового запасу ОСОБА_1 вирішено вважати призначеним старшим слюсарем-монтажником відділення розбирально-складальних робіт ремонтного взводу автомобільної техніки взводу обслуговування та ремонту ремонтної роти управління НОМЕР_3 окремої бригади, ВОС-738861Т/267; з 11 березня 2022 року зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення і вирішено вважати таким, що 11 березня 2022 року справи та посаду прийняв та приступив до виконання обов`язків.
За змістом вказаного витягу з наказу позивачу встановлено: оклад за посадою 2640,00 гривень на місяць, шпк «старший солдат», тарифний розряд 3; щомісячно премію за особистий внесок в загальні результати в розмірі 254 % місячного грошового забезпечення; надбавку за вислугу років в розмірі 25 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням; надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% посадового окладу (грошового забезпечення) з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років. Календарна вислуга років складає: 01 рік 00 місяців 26 днів.
Відповідно до наказу командира НОМЕР_3 окремої бригади від 31.05.2022 №121 (по стройовій частині) вирішено вважати такими, що вибули у відрядження для виконання бойового завдання: до м. Курахове Донецької обл. з 31.05.2022р., для забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, зокрема, старшого солдату ОСОБА_1 , старшого слюсар-монтажника відділення розбирально-складальних робіт ремонтного взводу автомобільної техніки ремонтної роти. Підстава: Бойове розпорядження командира НОМЕР_3 окремої бригади №57 від 31.05.2022р., посвідчення про відрядження №168 від 30.05.2022р.
Наказом командира оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по стройовій частині) від 31.05.2022 №117 вирішено вважати такими, що прибули до складу сил та засобів оперативно-тактичного угруповання «Схід», які залучаються та беруть безпосередню участь в угрупованні об`єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, з метою виконання службових (бойових) завдань, нижчепойменованих військовослужбовців управління НОМЕР_3 окремої бригади, 31 травня 2022 року, в тому числі старшого солдата ОСОБА_1 , старшого слюсаря-монтажника, відділення розбирально-складальних робіт, взводу обслуговування та ремонту, ремонтної роти НОМЕР_3 окремої бригади.
Згідно з наказом командира НОМЕР_3 окремої бригади від 02.08.2022 №189 (по стройовій частині) вирішено вважати такими, що прибули і приступили до виконання службових обов`язків: з м. Курахове Донецької обл. "02" серпня 2022 року, зокрема, старший солдат ОСОБА_1 , старший слюсар-монтажник відділення розбирально-складальних робіт ремонтного взводу автомобільної техніки ремонтної роти. Підстава: Бойове розпорядження командира НОМЕР_3 окремої бригади від "01" серпня 2022 року № 95, посвідчення про відрядження № 168 від 30.05.2022.
У матеріалах також наявна копія рапорту від 12.09.2022 командиру 35 тактичної групи підполковника ОСОБА_2 , на адресу командиру НОМЕР_3 окремої бригади, згідно з якою військовослужбовці у складі 35 тактичної групи брали безпосередню участь у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії в період з 31.05.2022 р. по 02.08.2022р. в м.Курахово Донецької області, зокрема, старший солдат ОСОБА_1 .
Наявна у матеріалах справи довідка військової частини НОМЕР_1 від 14.02.2023 №13/97 свідчить про те, що за період травень 2022 року серпень 2022 року позивачу нараховувалась додаткова винагорода згідно з постановою КМУ №168 від 28.02.2022 у розмірі 30 000,00 грн щомісячно.
Не погоджуючись з ненарахуванням та невиплатою збільшеної додаткової винагороди, яка встановлена Постановою КМУ від 28.02.2022 № 168 з 31.05.2022 по 24.07.2022, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Суд наголошує, що правовідносини з питання отримання збільшеної додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 за період з 25.07.2024 по 02.08.2024 не спірними між сторонами та не підлягають дослідженню судом у заявленому до розгляду спорі.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон України №2232-ХІІ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі ст. 40 Закону № 2232-ХІІ гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до Законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У частині другій статті 9 Закону №2011-XII установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 9 цього Закону грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений у Порядку №260 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), за змістом пункту 2 розділу І якого грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років); щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги).
У пункті 8 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_3 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022 та№ 757/2022 від 07.11.2022, строк дії воєнного часу продовжувався.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова № 168, пунктом 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка», виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Отже, з 24.02.2022 у військовослужбовців Збройних Сил України які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі 100000, 00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Підставою для нарахування та виплати такої винагороди є відповідний наказ командира.
Порядок та умови виплати додаткової винагороди, встановленої Постановою КМУ №168 визначені Окремим дорученням Міністра оборони України №912/з/29 від 23.06.2022, яке є чинним та не визнано протиправним і не скасовано у встановленому законодавством порядку, а відповідно, підлягає обов`язковому виконанню посадовими особами, зокрема, командирами (начальниками) військових частин.
Пунктом 3 наведеного Окремого доручення встановлено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойоведонесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку командира військової частини (установи), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
Відповідно до пункту 4 цього ж Окремого доручення, керівникам органів військового управління, штабів угрупувань військ (сил), штабів тактичних групи, командирам військових частин (установ, навчальних закладів), що входять до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, до яких відряджені військовослужбовці, щомісячно до 5 числа повідомляти органи військового управління, військові частини (установи, навчальні заходи) за місцем штатної служби цих військовослужбовців про дні безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць за формою, наведеною в додатку № 1 до цього доручення.
Згідно із п. 5 Окремого доручення, виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень або 30 000 гривень здійснювати на підставі наказів:
командирів (начальників) військових частин особовому складу військової частини;
керівника вищого органу військового управління командирам (начальникам) військових частин.
Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (п.6 Окремого доручення).
Отже, зі змісту аналізу наведених положень вбачається, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони здійснюється на підставі бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командира підрозділу.
Що ж стосується відряджених військовослужбовців, то для підтвердження безпосередньої участі у бойових діях вимоги пункту Окремого доручення встановлюють вимогу надавати довідку командира військової частини (установи), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
Одночасно з цим, означеним Окремим дорученням на командирів військових частин (установ), до яких відряджені військовослужбовці інших органів військового управління та військових частин (установ), покладено обов`язок, щомісячно до 5 числа повідомляти військові частини (установи) за місцем штатної служби військовослужбовців про підтвердження днів безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць за формою, наведеною в додатку №1.
Водночас, виплата додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн здійснюється за виключним переліком, наведеним у п. 5 Окремого доручення, а саме: командирів (начальників) військових частин особовому складу військової частини, а керівника вищого органу військового управління командирам (начальникам) військових частин.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що позивач як військовослужбовець НОМЕР_3 окремої бригади Державної спеціальної служби транспорту, у період з 31.05.2022 року по 24.07.2022 року був відряджений та входив до складу сил та засобів оперативно-тактичного угрупування «Схід».
Відповідач, обґрунтовуючи правомірність дій щодо її невиплати у період з 31.05.2022 по 24.07.2022 спірної додаткової винагороди зазначив, що відповідні довідки за встановленою формою на військовослужбовців, у тому числі, позивача, до військової частини НОМЕР_1 не надходили.
Однак, суд з такими доводами відповідача погодитись не може, оскільки аналіз наведених норм свідчить про те, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходів здійснюється на підставі бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командира підрозділу, які наявні у матеріалах справи та фактично ці обставини не заперечуються відповідачем.
Крім того, суд звертає увагу, що досліджуючи зміст довідки за формою, наведеною в додатку №1 суд виходить із того, що вона видається на підставі тих самих документів, перелік яких наведений вище, а також із того, що така довідка не міститься у переліку документів, визначених п. 5 Окремого доручення.
Суд також наголошує, що невиконання військовими угрупуваннями обов`язку повідомлення відповідача - військові частини (установи) за місцем штатної служби позивача про підтвердження днів безпосередньої участі ним у бойових діях або заходах, за умови документального підтвердження цих дій, а також складання відповідного рапорту командира підрозділу (у спірному випадку 35 тактичної групи), не повинно супроводжуватися покладанням на позивача тягару на вчинення дій, на яких наполягає відповідач, а тим паче, не повинно бути підставою для позбавлення його права на отримання спірної винагороди.
Оскільки відповідачем під час судового розгляду справи не доведено нарахування та виплати в повному обсязі додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 у період з 31.05.2022 по 24.07.2022, а тому порушені позивачем права підлягають відновленню судом.
При цьому, суд враховує, що відповідно до частини 1статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Фактично, необхідною передумовою застосування частини 2 статті 9 КАС Україниє саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 р. у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 р. у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Крім того, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно Рішення ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідалозакону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Водночас, суд звертає увагу, що бездіяльність це пасивна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним тих дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього обов`язків (завдань) згідно із чинним законодавством.
Отже, з метою повного та всебічного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне частково задовольнити заявлені позивачем позовні вимоги, а саме:
-визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 збільшеної до 100 000,00 грн додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 31.05.2022 року по 24.07.2022 року;
-зобов`язати Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 збільшену до 100 000,00 грн додаткову винагороду згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 31.05.2022 року по 24.07.2022 року.
При цьому, суд наголошує, що розрахунок конкретної суми належної до нарахування та виплати позивачу входить до дискреційних повноважень відповідача у справі, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Оскільки в силу п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, а підтвердження наявності інших судових витрат матеріали справи не містять, то судові витрати не підлягають розподілу.
Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 збільшеної до 100 000,00 грн додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 31.05.2022 року по 24.07.2022 року.
Зобов`язати Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 збільшену до 100 000,00 грн додаткову винагороду згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 31.05.2022 року по 24.07.2022 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя І.В. Юхно
Суд | Дніпропетровський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 15.05.2023 |
Оприлюднено | 12.08.2024 |
Номер документу | 120892052 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо проходження служби, з них |
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Юхно Ірина Валеріївна
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Юхно Ірина Валеріївна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні