Рішення

від 07.08.2024 по справі 140/6428/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2024 року 18:17 ЛуцькСправа № 140/6428/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Смокович В.І.,

за участю секретаря судового засідання Литвиненко І.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Наглій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі Відділ ДВС, відповідач) про скасування постанови від 31.05.2024 ВП №75192118 про відкриття виконавчого провадження, постанови від 31.05.2024 про стягнення виконавчого збору в сумі 145512,17 грн та постанови від 31.05.2024 ВП №75192118 про арешт коштів боржника.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.06.2024 на поштову адресу ОСОБА_1 надійшов лист із постановою від 31.05.2024 за виконавчим провадженням №40963375 про стягнення виконавчого збору в сумі 145512,17 грн на користь Відділу ДВС, підставою стягнення якого являється виконавчий лист №2-2675/11 виданий 25.09.2013 Шевченківським районним судом міста Києва.

В подальшому виявилось, що банківські рахунки позивача заблоковані та за допомогою Єдиного державного реєстру боржників стало відомо про відкрите виконавче провадження №75192118 про стягнення виконавчого збору за постановою державного виконавця від 31.05.2024.

За допомогою системи «Дія» виявлено про наявність інших постанов по виконавчому провадженню №40963375, а саме: про закінчення виконавчого провадження; про стягнення виконавчого збору; про визначення розміру додаткових витрат; про розмір мінімальних витрат та по виконавчому провадженню №75192118, а саме: про відкриття виконавчого провадження; про розмір мінімальних витрат та про арешт коштів, які датовані 31.05.2024.

Зазначає, що на підставі виконавчого листа №2-2675/11 від 25.09.2013 відповідачем 28.11.2013 було відкрито виконавче провадження №40963375 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ВАТ Комерційний банк «НАДРА» - 1 453 301,72 грн заборгованості за кредитним договором № 41-ЖК від 14.04.2008року, витрати по сплаті державного мита - 1700 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 120,00 грн, а всього - 1 455 121,72 грн.

Станом на березень 2023 року позивачем особисто, без участі відповідача, зобов`язання перед стягувачем виконане в повному обсязі, заборгованості немає і претензії майнового, матеріального та будь-якого іншого характеру відсутні.

Вказує, що за своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення, однак, в даному випадку, відповідачем не вчинено жодної виконавчої дії. яка б свідчила про фактичне виконання виконавчого листа №2-2675/11, оскільки з моменту відкриття виконавчого провадження та до самостійного виконання виконавчого листа суду 2-2675/11, жодних коштів з позивача не стягувалось (арк. спр. 1-6).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні із повідомленням сторін суддею одноособово, з урахуванням § 2 глави 11 розділу ІІ Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та призначено судове засідання у даній справі на 10:00 год 06.08.2024 (арк. спр. 39).

У відзиві на позовну заяву від 06.08.2024 відповідач позовних вимог не визнала та зазначила, що відповідачем 28.11.2013 винесено постанову про відкриття по виконавчих провадження, цього ж дня, на забезпечення виконання рішення Шевченківського районного суд міста Києва, державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника у №40963375.

Вказує, що у зв`язку із відсутністю у боржника рахунків зареєстрованих за боржником в якості фізичної особи-підприємця у банківських та інших фінансових установах, відповідачем 11.03.2020 та 13.12.2023 скеровувались постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника роботодавцю позивача, проте жодного відрахування із доходів боржника не відбулося.

Також зазначає, що відповідачем здійснювалась дії щодо опису та арешту майна боржника, а саме житлового будинку та земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Після надходження до відповідача заяви від боржника про визнання виконавчого документа, таким що не підлягає виконанню, до якої була долучена довідка ТОВ «ЕСКРОУ Капітал», 31.05.2024 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 40963375, у зв`язку їх відсутністю боргу, згідно довідки ТОВ "ЕСКРОУ Капітал", однак зауважує, що у державного виконавця наявний обов`язок, який стосується винесення постанови про стягнення виконавчого збору та виведення її в окреме виконавче провадження.

Враховуючи наведе, Відділ ДВС звертає увагу суду, що державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження, що ним і було зроблено.

Враховую наведене уважає, що адміністративний позов є необґрунтованим та просить у його задоволенні відмовити повність (арк. спр. 70-79).

Також, представником відповідача 06.08.2024 подано клопотання №184943 про долучення відзиву, яке обґрунтовано об`єктивною неможливістю його подачі у строки, встановлені ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 (арк. спр. 143-144).

У судовому засіданні 07.08.2024 з метою дотримання принципу змагальності сторін, диспозитивної та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, закріплених у статтях 2, 9, 44 КАС України, суд, протокольною ухвалою вирішив долучити вказаний відзив до матеріалів справи.

Позивачем у судовому засіданні 06.08.2024 подано клопотання про витребування виконавчого провадження №40963375 у відповідача для огляду та дослідження, а також подано клопотання про винесення окремої ухвали про направлення матеріалів до антикорупційних органів та прокуратури (арк. спр. 106-113).

На адресу суду 06.08.2024 надійшло клопотання від представника відповідача щодо долучення виконавчого провадження №40963375 разом із оригіналами матеріалів виконавчого провадження №40963375 на 450 аркушів (арк. спр. 151).

Щодо клопотання про винесення окремої ухвали, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 обґрунтовує вказане клопотання тим, що виконавче провадження №40963375 було відкрито на підставі виконавчого листа №2-2675/11 виданого 25.09.2013 Шевченківським районним судом міста Києва про стягнення на користь ВАТ КБ «Надра» 1 455 121, 72 грн.

Після закриття вказаного провадження державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №75192118, яке є похідним від попереднього, про стягнення із позивача виконавчого збору відповідно 10%, тобто 145 512,17 грн.

Зазначає, що у ході ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження №40963375, ОСОБА_1 було виявлено ряд ознак злочинів в діях головного державного виконавця ОСОБА_3 , яка зловживаючи своїм службовим становищем, разом із спільниками у складі організованої злочинної групи, 03.03.2023 відібрали єдиний будинок та єдине можливе місце проживання, де був прописаний позивач із 2014 року.

Відтак, уважає, що в діях ОСОБА_3 та спільників вбачаються ознаки злочинів КК України, а саме організованого злочинного угруповання, шахрайства, крадіжка з проникненням у житло та інших пов`язаних злочинів.

На адресу суду 06.08.2024 від представника відповідача надійшли заперечення щодо клопотання про винесення окремої ухвали, яка просила у його задоволенні відмовити, у зв`язку із тим, що ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.08.2022 у справі №161/19470/21 позовну заяву ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Грушицької Віталіни Віталівни, ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Ескроу капітал», треті особи ОСОБА_5 , Міністерство юстиції України, Офіс Президента України, Офіс Генерального прокурора, Міністерство внутрішніх справ України, Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Волинської області про встановлення механізму відновлення/поновлення порушеного права щодо справедливого врегулювання валютної іпотеки та притягнення порушників до відповідальності залишено без розгляду.

Згідно з частиною першою статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Відповідно до частини другої вказаної статті, у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Положенням частини четвертої цієї ж статті встановлено, що в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Суд зауважує, що окрема ухвала суду - це процесуальний засіб судового впливу на виявлені під час судового розгляду порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.

Тобто, окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому.

Окрема ухвала виноситься судом у зв`язку з виявленням під час судового розгляду порушення законності з боку, зокрема, суб`єкта владних повноважень, які не охоплюються предметом спору та не можуть бути усунені шляхом розв`язання спору по суті.

Підставою для окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення. Юридична кваліфікація правопорушення судом не здійснюється. Водночас, суд може в окремій ухвалі зазначити, елементи якого складу правопорушення слід перевірити. Суд зобов`язаний реагувати на випадки очевидних, умисних або системних порушень закону.

В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Позивач вказує, що ним, у ході ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження, було виявлено ряд ознак злочинів в діях головного державного виконавця ОСОБА_3 , яка зловживаючи своїм службовим становищем, разом із спільниками у складі організованої злочинної групи.

Однак суд, ознайомившись із наданими відповідачем оригіналами виконавчого провадження №40963375, зазначає, що твердження ОСОБА_1 містять лише припущення, не підтверджені жодними доказами та не надають суду підстав уважати, що державний виконавець ОСОБА_6 зловживала службовим становищем.

Також ОСОБА_1 не надав суду доказів звернення до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення вчиненого державним виконавцем Вікторією Біловою, а також не надав відповідних висновків правоохоронних органів за наслідком розгляду відповідного звернення.

Адміністративний суд наділений диспозитивним правом постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення зокрема до відповідальності.

Суд зазначає, що постановлення окремої ухвали є правом суду, а не його обов`язком.

Отже, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.11.2020 у справі №855/87/20.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для прийняття окремої ухвали про направлення матеріалів до антикорупційних органів та прокуратури.

В подальшому, позивачем 06.08.2024 через канцелярію суду подано клопотання про зняття арешту із зарплатного рахунку у акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України» та заборонити відповідачу накладати арешт в подальшому на зарплатний рахунок ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження №75192118 (арк. спр. 136).

Дане клопотання обґрунтовано тим, що позивач має на утриманні маму, ОСОБА_7 , із інвалідністю І групи (довічно) та малолітнього сина, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак на зарплатний рахунок відповідачем накладено арешт коштів та здійснено їх стягнення на суму 1601212,75 грн.

На підтвердження своїх аргументів позивачем надано довідку із номером рахунку, відомості із особистого кабінету, виписку із банку, довідку до акта огляду МСЕК серії ВЛН №0073771 від 28.12.2011 та свідоцтво про народження сина серії НОМЕР_1 виданого 04.09.2019 (арк. спр.137-142).

Судом встановлено, що в акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України» у позивача наявний зарплатний рахунок, на якому доступна сума складає мінус 1601 212,75 грн.

Відповідно до виписки по картковому рахунку, позивач в період з 31.01.2023 по 09.03.2023 на вказаний рахунок отримував безготівкові зарахування коштів у вигляді заробітної плати та нецільової матеріальної допомоги (арк. спр. 139), однак жодних відомостей щодо отримання будь-яких зарахувань у вигляді заробітної плати, починаючи з 10.03.2023 позивачем суду не надано. Вказане підтверджується і поясненнями позивача, наданими у судовому засіданні 06.08.2024 про те, що наразі ОСОБА_1 офіційно безробітний, а дохід отримує здійснюючи благодійну діяльність на громадських засадах.

Для встановлення наявності у ОСОБА_1 рахунків, на які накладено арешт коштів, а також чи серед таких наявний банківський рахунок, призначений для отримання заробітної плати, судом надіслано запит до акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» із прохання надання відповідної інформації (арк. спр. 133), однак у відповідь останній, листом від 07.08.2024 №46/12-06/89870/2024, повідомив, що будь-яка інформація, якою банк володіє на законних підставах, є банківською таємницею.

На переконання суду, із наданих доказів не вбачається, що на вказаний рахунок накладено арешт та списання коштів здійснюються в межах будь-якого виконавчого провадження.

Більше того, суд зауважує, що предметом даного спору виступають дії відповідача щодо правомірності винесення від 31.05.2024 у межах виконавчого провадження №75192118 постанови про відкриття виконавчого провадження, постанови про стягнення виконавчого збору, а також постанови про арешт коштів боржника. Жодних заяв про збільшення позовних вимог чи про їх зміну, позивачем не подано.

В контексті встановлених судом обставин та наданих позивачем письмових доказів суд констатує, що суд може зняти арешт з коштів, які є на банківському (зарплатному) рахунку за підстав їх наявності на такому зарплатному рахунку, а оскільки таких коштів немає на рахунку, вказаному самим позивачем то і підстав знімати арешт у суду немає.

Враховуючи недоведеність ОСОБА_1 , що на рахунок, призначений для отримання заробітної плати, накладено арешт коштів, у межах виконавчих проваджень №40963375 та №75192118, а також беручи до уваги предмет спору, суд уважає за доцільне відмовити у задоволенні такого клопотання.

Додатково суд зауважує, що вирішення питання про наявність підстав для зняття арешту із рахунків може бути окремим предметом позову, із яким позивач, після отримання відповідних доказів, наділений можливістю звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.

На адресу суду 07.08.2024 позивачем подані додаткові пояснення, у яких останній підтримав позицію, викладену у позовній заяві, поданих клопотаннях та наданих поясненнях, а також просить визнати обов`язковою участь у засіданнях суду головного державного виконавця Вікторію Білову.

З приводу зазначено суд зауважує, що у відповідності до статті 2 Закону України «Про державну службу» посадовими особами вважаються керівники і заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій.

У даній справі головний державний виконавець ОСОБА_9 , як і головний державний виконавець Вікторія Білова є представниками Відділу ДВС, тобто службовими особами. На переконання суду, ОСОБА_9 є належним представником Відділу ДВС, яка має повноваження щодо представництва її у суді.

На думку суду, позивачем не обґрунтовано необхідність присутності ОСОБА_3 у судовому засіданні та не наведено переліку запитань на які, на думку позивача, зможе дати відповідь лише головний державний виконавець Вікторія Білова.

Окремо суд зазначає, Що ВП 40963375 перебувало на виконанні у старшого державного виконавця Боярського Є.В., головного державного виконавця Денисюк В.С., державного виконавця Цимбалюк М.Ю., головного державного виконавця Білової В.А.

Інших заяв по суті справи, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України (далі КАС України) до суду не надходило.

В судовому засіданні 06.08.2024 та 07.08.2024 позивач позов підтримав та просить позовні вимоги задовольнити повністю з підстав, викладених у позовній заяві та додатково наданих усних пояснень.

Представник Відділу ДВС просить у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав наведених у відзиві на позовну заяву та наданих пояснень у судовому засіданні.

Щодо перерахунку коштів позивачем у сумі 322 грн. вказала, що в матеріалах виконавчого провадження №40963375 відсутній звіт про надходження коштів за місяць, тому їй до судового засідання 07.08.2024 було не відомо про цей факт оскільки позивач надав відповідну квитанцію суду тільки 07.08.2024. Не заперечувала про надходження даних коштів на депозитний рахунок відповідача.

Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності встановив такі обставини.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 07.02.2011 у справі №2-2675/11 вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» заборгованість в сумі 1 453 301,72 грн, витрати по сплаті державного мита у розмірі 1700,00 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120,00 грн.

На підставі виконавчого листа №2-2675/11 від 25.09.2013 виданого Шевченківським районним судом міста Києва Відділом ДВС 28.11.2023 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №40963375 про стягнення з позивача на користь Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» заборгованість в сумі 1 453 301,72 грн, витрати по сплаті державного мита у розмірі 1700,00 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120,00 грн. Даний факт сторонами не заперечується.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 30.11.2021 замінено стягувача у виконавчому провадженні №40963375, а саме Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕСКРОУ Капітал».

Листом від 23.02.2023 №16-02-24-1 Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕСКРОУ Капітал» повідомлено позивача, що заборгованість за кредитним договором №41-ЖК від 14.04.2008, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_1 відсутня в повному обсязі.

Будь-які претензії матеріального, майнового та будь-якого іншого характеру зі сторони Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕСКРОУ Капітал» до ОСОБА_1 стосовно виконання кредитного договору №41-ЖК від 14.04.2008 відсутні повністю (арк. спр. 23).

Довідкою про відсутність боргу від 03.03.2023, яка видана ОСОБА_1 підтверджується, що у позивача станом на 03.03.2023 заборгованість за кредитним договором №41-ЖК від 14.04.2008, з урахуванням рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07.02.2011 у справі №2-2675/11, перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕСКРОУ Капітал» відсутня (арк. спр. 22).

Відділом ДВС 31.05.2024 у виконавчому провадженні №40963375 винесено постанову про стягнення виконавчого збору на суму 145512,17 грн, відповідно до якої стягувачем виступає відповідач (арк. спр. 19-20).

Відповідачем 31.05.2024 винесено постанову про закриття виконавчого провадження №40963375, у якій встановлено, що згідно довідки про відсутність боргу ТОВ «ЕСКРОУ Капітал» від 03.03.2023 сума боргу, судові витрати та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи №2-2675/11 сплачені повністю. Витрати виконавчого провадження стягнути в повному обсязі, постанова про стягнення виконавчого збору виведена в окреме виконавче провадження та підлягає виконанню в порядку, передбачену Законом України «Про виконавче провадження». Сума не стягнутого виконавчого збору становить 145512,17 грн (арк. спр. 17-18).

Відтак відділом ДВС 31.05.2024 постановою відкрито виконавче провадження №75192118 на підставі постанови від 31.05.2024 №40963375 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави 145512,17 грн виконавчого збору (арк. спр. 11-12).

Постановою відповідача про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 31.05.2024 №75192118 встановлено, що керуючись статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження» та відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, визначено загальну суму мінімальних витрат у розмірі 203,04 грн (арк. спр. 13-14).

Також постановою про арешт коштів боржника від 31.05.2024 №75192118 встановлено, що у зв`язку із невиконанням постанови щодо стягнення виконавчого збору та в цілях повного та своєчасного виконання виконавчого документа виникає необхідність накладення арешту на всі відкриті рахунки боржника.

У зв`язку із чим постановлено накласти арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкрити рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику (арк. спр. 15-16).

Позивач, не погоджуючись із вказаними постановами щодо: відкриття виконавчого провадження, постановою про стягнення виконавчого збору та постановою про арешт коштів за виконавчим провадженням №75192118, звернувся з даним позовом до суду.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV; був чинний на дату відкриття виконавчого провадження (28.11.2013).

Відповідно до частини другої статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону № 606-XIV, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом..

Поряд з цим, 05.10.2016 набув чинності Закон України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII), пунктом 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, регламентується Законом України Про виконавче провадження від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VІІІ, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад, як верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; справедливості, неупередженості та об`єктивності (стаття 2 Закону № 1404-VІІІ).

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VІІІ, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до частини п`ятої-шостої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів.

Згідно пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VIII у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Тобто, частиною п`ятою статті 26 Закону № 1404-VIII прямо передбачено зазначення у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

У свою чергу, згідно із частиною першою та другою статті 27 Закону № 1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Відповідно до частини четвертої статті 27 Закону № 1404-VІІІ державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Системний аналіз вказаних норм в аспекті спірних правовідносин свідчить про те, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Останнє розпочинається з прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження, у якій, з-поміж іншого, державний виконавець зобов`язаний зазначити суму виконавчого збору, яка підлягає стягненню, з одночасним прийняттям постанови про стягнення виконавчого збору.

Відтак, суд зазначає, що на дату відкриття виконавчого провадження у державного виконавця не було законних підстав для того, щоб не вирішувати питання про стягнення виконавчого збору.

Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.11.2018 у справі №806/2188/16.

Разом з тим, виконавче провадження №40963375 відкрито 28.11.2013 (тобто за правилами Закону № 606-XIV, в редакції, яка діяла на той час).

Так, до 05.10.2016 правовідносини щодо здійснення виконавчих дій регулювались Законом України від 21.04.1999 №606-XIV «Про виконавче провадження», а з 05 жовтня 2016 року вступив у силу Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження».

За подібної ситуації Верховний Суд у постанові від 11.08.2021 у справі № 300/3260/20 звернув увагу, з-поміж іншого, на те, що відповідно до частини першої статті 28 Закону № 606-XIV розмір виконавчого збору (у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 Закону № 606-XIV для самостійного його виконання) становив 10 відсотків від суми, що підлягала стягненню (якщо йдеться про вимоги майнового характеру). Відповідно до зазначеної постанови, у цьому випадку (тобто коли виконавче провадження відкрито за правилами Закону № 606-XIV) розмір виконавчого збору, який підлягає стягненню з боржника, потрібно визначати за правилами статті 28 Закону № 606-XIV (чинного на той час).

Крім того, частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом діяла до 28.08.2018.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" № 2475-VIII від 03 липня 2018 року, який набрав чинності 28.08.2018, у частині другій статті 27 Закону № 1404-VIII слова "фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом" замінено словами "підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів".

Отже, після 28.08.2018 розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми яка підлягає стягненню.

Разом з тим, положення Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 28.08.2018) зменшували відповідальність боржника в порівнянні з нормами Закону №606-XIV, який був чинний на дату відкриття виконавчого провадження (28.11.2013) та Закону № 1404-VIII, що врегулювали питання виконавчого збору, які були чинними з 28.08.2018, оскільки редакція цієї статті передбачала стягнення виконавчого збору в розмірі 10 відсотків від суми, яка фактично стягнена.

Також, в якості підстави для визнання протиправними постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, позивач вказує, зокрема на добровільне виконання виконавчого листа №2-2675/11.

Натомість, суд зауважує, що добровільне виконання виконавчого листа №2-2675/11, не впливає на прийняття чи не прийняття державним виконавцем постанови про стягнення з боржника виконавчого збору.

За положеннями частини дев`ятої статті 27 Закону № 1404-VІІІ, виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом (частина третя статті 40 Закону №1404-VІІІ).

Судом враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07.03.2018 у справі №750/7624/17, від 28.04.2020 у справі №480/3452/19 про те, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження, у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження.

Також норми Закону №1404-VIII (у редакції Закону №2475-VIII) не встановлюють залежності між прийняттям постанови про стягнення виконавчого збору та обставинами вчинення державним виконавцем дій по здійсненню примусового стягнення з боржника в межах виконавчого провадження, оскільки законодавчо прямо визначається обов`язок державного виконавця прийняти постанову про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. Більше того, на це вказує і та обставина, що розмір виконавчого збору законодавчо поставлений у залежність від суми, що підлягає примусовому стягненню, а не від суми, яка є фактично стягнутою в межах виконавчого провадження.

Така позицію викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 20.03.2024 у справі №520/7410/23.

Згідно з частини п`ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Підсумовуючи вищевказане та враховуючи, що жодних інших обґрунтованих доводів, які б заслуговували на увагу та спростовували законність спірних постанов матеріали справи не містять, то суд вважає, що державний виконавець при винесенні спірних постанов діяв в межах і спосіб встановлений приписами Закону № 1404-VІІІ, Інструкції № 512/5.

Згідно із статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Приймаючи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про відсутність фактичних та правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

За таких обставин, судові витрати відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу не належать.

Керуючись статтями 243-245, 246, 271-272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про виконавче провадження», суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанов відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення.

Суддя В.І. Смокович

Повний текст складено та підписано 07 серпня 2024 року.