Ухвала

від 07.08.2024 по справі 320/26628/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

07 серпня 2024 року Київ № 320/26628/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Горобцова Я.В., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Верховного Суду, третя особа Верховний Суд України про встановлення факту трудових відносин, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Верховного Суду, в якому позивач просить суд:

- установити факт перебування ОСОБА_1 в трудових відносинах із Верховним Судом України з 25.08.1998, зокрема на посаді начальника управління забезпечення діяльності Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України (посада державної служби категорії «Б») 06.07.2015 по день ухвалення рішення суду;

- визнати протиправними дії та бездіяльність Верховного Суду щодо розгляду заяви ОСОБА_1 , поданої 23.01.2024 про переведення позивача на посаду державної служби в апараті Верховного Суду й протиправною відмову Верховного Суду в задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої 23.01.2024 про переведення позивача на роботу на посаду державної служби в апараті Верховного Суду, оформлену листом №581/0/2-24 від 02.02.2024;

- зобов`язати Верховний Суд перевести ОСОБА_1 , начальника управління забезпечення діяльності Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України (посада державної служби категорії «Б») на рівнозначну посаду державної служби в апараті Верховного Суду.

Суд, перевіривши позовну заяву та додані до неї матеріали на наявність та відсутність підстав, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, для її повернення або її розгляду, встановив наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи немає підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

В силу положень ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Пунктом 7 частини 1 статті 4 КАС України передбачено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Таким чином, під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулась особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Із змісту вимог позовної заяви вбачається, що позивач, установити факт перебування в трудових відносинах із Верховним Судом України з 25.08.1998, зокрема на посаді начальника управління забезпечення діяльності Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України (посада державної служби категорії «Б») 06.07.2015 по день ухвалення рішення суду та просить визнати протиправними дії та бездіяльність Верховного Суду щодо розгляду заяви ОСОБА_1 , поданої 23.01.2024 про переведення позивача на посаду державної служби в апараті Верховного Суду й протиправною відмову Верховного Суду в задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої 23.01.2024 про переведення позивача на роботу на посаду державної служби в апараті Верховного Суду, оформлену листом №581/0/2-24 від 02.02.2024.

У частині першій статті 1 Цивільного процесуального кодексу України зазначено, що Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Частиною першою статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, враховуючи вищезазначене, заявлені позивачем вимоги про встановлення факту, який має юридичне значення, не пов`язані із захистом її прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, та стосуються захисту приватних інтересів, а тому підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

Відтак, зважаючи на предмет позову цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Відносно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц, де вказано, що «оскільки вимоги пов`язані із доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за позивачем певного соціально-правового статусу, не пов`язаними з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами позивача з державою», то суд зазначає, що забезпечення єдиного підходу до формування сталості та єдності судової практики, в тому числі, визначення юрисдикційності того чи іншого спору, відповідно до статті 36 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» повинен забезпечити Верховний Суд.

При цьому, на важливість забезпечення єдності та сталості судової практики вказують наявність в процесуальних кодексах України положення про те, що підставою перегляду судових рішень Великою Палатою Верховного Суду є порушення предметної чи суб`єктної юрисдикції. Зокрема, частиною шостою статті 346 КАС України передбачено, що крім випадків, передбачених законом, справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної, а відповідно до вимог статті 403 ЦПК України - предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Таким чином, оскільки рішення Великої Палати Верховного Суду з приводу розмежування предметної юрисдикції з даного питання відсутнє, а адміністративний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати будь-які юридичні факти, тим більше за правилами окремого провадження, визначеними Цивільним процесуальним кодексом України, то такий адміністративний суд не є судом, що встановлений законом щодо розгляду такої категорії справ.

Отже, позовну вимогу про встановлення юридичного факту трудових відносин не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки вимоги позову йдуть в розріз із положеннями статті 19 КАС України, якою визначено вичерпний перелік справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) будь-які юридичні факти.

Суд наголошує на тому, що до юрисдикції адміністративних судів згідно з вимогами статті 19 КАС України не віднесено розгляд справ щодо встановлення юридичних фактів, оскільки справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення вирішуються згідно з розділом IV ЦПК України.

Справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав, не мають ознак спору взагалі, а тим більше ознак публічно-правового спору. Саме тому такі справи розглядаються в порядку непозовного цивільного судочинства, але аж ніяк не в порядку адміністративного судочинства.

Заявлені у справі позовні вимоги щодо встановлення факту, що має юридичне значення, не є публічно-правовими вимогами, а тому не можуть бути розглянуті адміністративним судом. Відповідно, розгляд адміністративним судом такої справи з позиції Європейського Суду з прав людини трактуватиметься як розгляд справи неуповноваженим судом.

У той же час позовні вимоги про визнати протиправними дії та бездіяльність Верховного Суду щодо розгляду заяви ОСОБА_1 , поданої 23.01.2024 про переведення позивача на посаду державної служби в апараті Верховного Суду й протиправною відмову Верховного Суду в задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої 23.01.2024 про переведення позивача на роботу на посаду державної служби в апараті Верховного Суду, оформлену листом №581/0/2-24 від 02.02.2024, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Частиною 1 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою.

При цьому за приписами ч. 6 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, у даній позовній заяві об`єднано позовні вимоги, які підсудні різним судам.

За правилами частини першої статті 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Водночас відповідно до частини 4 статті 172 КАС України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Отже, ч. 4 ст. 172 КАС України встановлено заборону на об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, що є загальним правилом, яке застосовується до інституту об`єднання в одне провадження кількох вимог.

Аналогічне правило закріплено і ч. 6 ст. 21 КАС України, згідно з якою не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Єдина можливість об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, передбачена ч. 5 ст. 21 КАС України, відповідно до якої вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

У даному випадку позивачем порушено встановлене ч. 6 ст. 21 та ч. 4 ст. 172 КАС України правило об`єднання в одне провадження кількох вимог, через одночасне об`єднання вимог, що належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, з вимогами, що мають розглядатися в порядку цивільного судочинства, що є неприпустимим, оскільки не належить до встановленого законом (ч. 5 ст. 21 КАС України) виключення, за яким кілька вимог можливо б було поєднати.

Пунктом 6 частини четвертої статті 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, у яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

За частиною шостою статті 172 КАС України суд вправі за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог у самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

Отже, визначальною умовою для роз`єднання позовних вимог є та обставина, що таке роз`єднання сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

Зазначений припис спрямований на те, щоб суб`єкт правовідносин міг з дотриманням принципів адміністративного судочинства і конкретних обставин скористатися правом на судовий захист.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що суд вправі з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог у самостійне провадження для забезпечення виконання завдань адміністративного судочинства, тобто, зокрема, для своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Проте таке роз`єднання можливе лише у тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду у тому суді, який роз`єднав позовні вимоги.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.09.2020 року по справі № 420/3956/20 та ухвалі Верховного Суду від 05 березня 2021 року по справі №9901/55/21 та відповідно до частини 5 ст. 242 КАС України, підлягає врахуванню судом.

Оскільки позивач об`єднав у позовній заяві вимоги, щодо яких законом визначена підсудність судам в порядку різного судочинства, і відсутні законні підстави для їхнього роз`єднання в окремі провадження, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень статті 172 КАС України та наявність правових підстав для повернення позовної заяви позивачу на підставі пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України.

Керуючись ст.ст. 169, 248, 256, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Верховного Суду, третя особа Верховний Суд України про встановлення факту трудових відносин, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - повернути заявнику.

Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати позивачу, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.

Роз`яснити позивачу, що згідно частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.

Суддя Я.В. Горобцова