Рішення

від 08.08.2024 по справі 520/15298/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

08.08.2024 р. справа №520/15298/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом

Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Державного підприємства "Харківський машинобудівний завод "ФЕД" в особі структурного підрозділу державного підприємства "Харківський машинобудівний завод "ФЕД" - Друкарня простягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

встановив:

Позивач, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі за текстом - владний суб`єкт, ХОВФСЗОІ), у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про стягнення з ТОВ "ХАРКІВСЬКИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД "ФЕД" (Код ЄДРПОУ 14310052) в особі філії ТОВ "ХАРКІВСЬКИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД "ФЕД"-ДРУКАРНЯ (код ЄДРПОУ ВП 23752352) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 1 під., 6 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14070760, отримувач: ГУК Харків обл/МТГ Харків/50070000, код: 37874947, р/р IBAN: UA658999980313171230000020649, Банк отримувача: Казначейство України) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю та пеню у розмірі 35.398,08 грн. (тридцять п`ять тисяч триста дев`яносто вісім грн., 08 коп.).

Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що суб`єкт господарювання у спірних правовідносинах допустив порушення положень Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", працевлаштування осіб з інвалідністю не забезпечив, суму адміністративно-господарських санкцій самостійно не сплатив, а відтак, спірна сума заборгованості підлягає стягненню в судовому порядку.

Відповідач з поданим позовом не погодився, в обґрунтування заперечень із посиланням на постанову Верховного Суду від 03 серпня 2023 року у справі № 120/4975/22 зазначив, що звітність за формою № 3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто, лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць. Наголошував, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а натомість передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Остання подана ДП «ХМЗ «ФЕД», правонаступником якого є ТОВ «ХМЗ «ФЕД» звітність за формою 3 ПН у 2022 році, дата подання - 25.11.2022. Стверджував, що зазначене свідчить про актуальність останньої поданої звітності за формою № 3- ПН і протягом 2023 року. Окрім того, зазначив, що Філія друкарня, у тому числі, зазнала військової агресії Російської Федерації, втратила можливість працювати (частково зруйноване майно, виробничі потужності, приміщення, у якому друкарня розташована, відсутність належним чином облаштованих робочих місць). Також ракетний удар, унаслідок якого вкотре пошкоджено майно друкарні, був 19.05.2024. Отже, підприємство в цілому та філія структурний підрозділ друкарня, його майно, виробничі та невиробничі приміщення зазнало значних руйнувань внаслідок ракетних та артилерійських обстрілів.

Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Відповідач є роботодавцем, у якого за основним місцем роботи працює від 8 до 25 осіб.

Протягом 2023р. відповідач звітності про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю не подавав.

По минуванню 2023р., а саме 28.02.2024, владний суб`єкт зa допомогою програмного комплексу «Реєстр роботодавців щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю» Централізованого банку даних з проблем інвалідності сформовано та підписано розрахунок адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача за рік становила 10 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, - 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону) - 1 особа.

Владний суб`єкт кваліфікував діяння відповідача як порушення закону і обчислив суму адміністративно-господарських санкцій за 1 штатну посади, котра мала бути зайнята особою з інвалідністю, у розмірі - 35.103,24 грн.

При цьому, судом з"ясовано, що під час обчислення заявленої до стягнення суми адміністративно-господарських санкцій суб`єкт владних повноважень враховував: по-перше, показник не кількості найманих працівників у межах загального штату юридичної особи - роботодавця, а показник кількості найманих працівників у межах штату структурного підрозділу юридичної особи - роботодавця, а по-друге, показник працевлаштованих найманих працівників - осіб з інвалідністю саме у межах у межах штату структурного підрозділу юридичної особи - роботодавця, а не у межах загальної кількості працевлаштованих найманих працівників - осіб з інвалідністю у межах загального штату юридичної особи - роботодавця.

Стверджуючи про вчинення відповідачем як роботодавцем правопорушення у вигляді невиконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування осію з інвалідністю, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Так, правовідносини з приводу притягнення до відповідальності осіб, винних у непрацевлаштуванні осіб з інвалідністю, унормовані, насамперед, Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а також Господарським кодексом України.

Згідно з ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.2 ст.218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення).

Відтак, приписами ч.2 ст.218 Господарського кодексу України визначені підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

За приписами п.4 ч.3 ст.50 Закону України від 05.07.2012р. №5067-VI «Про зайнятість населення» (далі за текстом - Закон України №5067-VI) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На подальший розвиток норм п.4 ч.3 ст.50 Закону України №5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013р. №316 було затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яким роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

При цьому, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, слід вважати, що такий роботодавець виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 11.09.2020 у справі №440/2010/19 та від 03.08.2023 у справі №120/4975/22.

Наказ Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013р. №316 утратив чинність у зв`язку із прийняттям Міністерством економіки України наказу від 12.04.2022р. №827-22 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.05.2022р. за №565/37901), яким затверджено форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі за текстом Порядок №827-22).

Пунктом 1.5 Порядку №872-22 визначено, що форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Згідно з п.1.7 Порядку №872-22 актуальність зазначеної(их) у поданій формі № 3-ПН вакансії(й) уточнюється фахівцем центру зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним чи фіксованим зв`язком, надсилання/отримання повідомлення електронною поштою. Також таке уточнення здійснюється перед направленням зареєстрованого безробітного або особи, яка шукає роботу, до роботодавця.

Отже, нормами Порядку №872-22 також не запроваджено періодичності подачі звітності за формою №3-ПН.

Як то указано у ч.1 ст.19 Закону України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно зі ст.20 Закону України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте інвалідом.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

На подальший розвиток положень ст.ст.19 і 20 Закону України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» постановою КМУ від 31.01.2007р. №70 у редакції постанови КМУ від 10.04.2019р. №310 були затверджені: Порядок сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю; Порядок використання суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що надійшли до державного бюджету; Порядок контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема шляхом його зарахування.

Отже, до кола обов`язків роботодавців з приводу забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю в силу приписів ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст.19 Закону України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» прямо віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (в силу ст.21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).

Окрім того, системний аналіз згаданих вище норм права зумовлює висновок про те, що роботодавці (тобто підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю), також зобов`язані: - виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; - надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію; - звітувати про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», затвердженими постановою КМУ від 31.01.2007р. №70 підзаконними нормативно-правовими актами та Порядком №872-22; - у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції.

В свою чергу, суд зазначає, що механізм проведення Держпраці, її територіальними органами планових та позапланових перевірок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, щодо дотримання ними вимог статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" регламентовано Порядком проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженим постановою КМУ від 31.01.2007 № 70 (далі за текстом - Порядок №70).

Відповідно до п. 16 Порядку №70 у разі коли за результатами перевірки встановлено факт невиконання суб`єктом господарювання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання до відділень Фонду звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю, вживаються заходи щодо притягнення винних посадових осіб до адміністративної відповідальності.

Пунктом 17 вказаного Порядку №70 визначено, що у разі виявлення порушень вимог законодавства посадова особа, яка проводила перевірку, не пізніше 15 календарних днів після закінчення перевірки надсилає копію акта перевірки відділенню Фонду.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2023 р. №553 Порядок від 31 січня 2007 року №70, яким було врегульовано питання подачі роботодавцями звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю, втратив чинність.

Таким чином, було припинено обов`язок подання роботодавцями до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіту про працевлаштування осіб з інвалідністю (форма № 10-ПОІ). Натомість, було запроваджено механізм, за яким відповідну інформацію щодо створення суб"єктами господарювання робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримує від Пенсійного фонду України.

При цьому, суд зважає, що як за змістом як ст.19 Закону України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», так і ст.20 Закону України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» обов`язок із працевлаштування інвалідів був покладений законодавцем саме на роботодавців із статусом суб"єкта господарювання-юридичної особи, а тому обрахунки середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу за рік та працевлаштованих осіб з інвалідністю належить проводити саме у межах загального штату учасника суспільних відносин - суб"єкта господарювання, а не у межах окремих структурних підрозділів названого суб"єкта права.

У постанові від 21.11.2022 по справі № 400/3957/21 Верховний Суд зазначив, що саме Держпраці та її територіальні органи уповноважені на проведення перевірок виконання суб`єктами господарювання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, за інформацією, що надається територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від Пенсійного фонду України. За наслідками такої перевірки, у разі підтвердження невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у суб`єкта господарювання виникає обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Після затвердження постановою Кабінету Міністрів України №466 від 05.06.2019 Порядку перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю та внесення змін до статті 19 Закону №875-ХІІ Фонд захисту прав інвалідів не має права проводити перевірки роботодавців щодо: реєстрації у Фонді; подання звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів; виконання нормативу робочих місць, оскільки таких змін у законодавстві проводити такі перевірки уповноважені саме органи Держпраці.

У вказаній постанові Верховного Суду від 21.11.2022 по справі № 400/3957/21 колегія суддів зазначила, що сукупність допущених позивачем під час реалізації своїх функцій, як суб`єктом владних повноважень, порушень не забезпечили послідовність дій, спрямованих на забезпечення принципу законності, при цьому недотримання відповідачем виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не доведено позивачем належними доказами. Обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів передчасно, не маючи встановлених актом перевірки органами Держпраці доказів про недотримання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів, посилаючись лише на інформаційно-аналітичні бази даних, звернулося з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Разом із тим, Законом України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» роботодавці не обтяжені обов`язком самостійного пошуку працівників - осіб з інвалідністю.

Натомість, Законом України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи.

Звідси слідує, що обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» нормативу, субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Доказами створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є: наказ роботодавця про стосовно створення відповідного робочого місця та звіт форми №3-ПН.

Згідно з ч.3 ст.18 Закону України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Отже, запроваджена ч.1 ст.20 Закону України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю має наставати або (1) у разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.18 Закону України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме це діяння у формі бездіяльність призводить до позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю), або (2) у разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст.19 Закону України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (а саме: безпідставна відмова у працевлаштуванні особи з інвалідністю, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості).

Додатковими доказами належного виконання роботодавцем обов`язків за Законом України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» можуть бути: розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.

Таке тлумачення змісту наведених норм права є цілком релевантним правовим позиціям постанов Верховного Суду від 20.05.2019р. у справі №820/1889/17, від 13.07.2020р. у справі №804/4097/18 від 30.04.2020р. у справі №580/3311/19, від 03.08.2023р. у справі №120/4975/22.

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що: 1) запроваджена ст.20 Закону України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» адміністративно-господарська відповідальність за правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю і тому підставою для застосування такої відповідальності згідно з ч.1 ст.218 Господарського кодексу України є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання, а підставою для звільнення від такої відповідальності згідно з ч.2 ст.218 Господарського кодексу України є вжиття усіх залежних від суб`єкта права роботодавця заходів для недопущення господарського правопорушення; 2) за призначенням та правовою суттю звіт за формою №3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Таке правозастосування відповідає правовим висновкам постанови Верховного Суду від 22.08.2023р. у справі №120/2403/20-а.

З огляду на вищезазначене, суд наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що до або після формування розрахунку Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю надало до територіального органу Держпраці вказану інформацію про порушення відповідачем законодавства щодо дотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також доказів того, що територіальним органом Держпраці була проведена перевірка, за результатами якої встановлено факт невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік.

Також суд зазначає, що нарахування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Водночас, такі обставини можуть бути встановлені лише за наслідками проведення органами Держпраці планових або позапланових перевірок.

Окрім того, у поданому до суду відзиві на позов представником відповідача вказано, що відповідно до наказу по підприємству від 23.03.2022р. № 24/3-о, на час дії воєнного стану на підприємстві з 24.02.2022 введено режим обмеженого функціонування, зупинено роботу всіх підрозділів підприємства, окрім підрозділів, які відповідають за охорону території та майна підприємства, забезпечують роботу основних інженерних комунікаційних систем. З 24.03.2022 призупинено дію трудових договорів працівників підприємства на період дії правового режиму воєнного стану в Україні.

Дія наказу № 24/3 о від 23.03.2022 поширюється, у тому числі, на структурний підрозділ Державного підприємства «Харківський машинобудівний завод «ФЕД» - друкарню.

Так, згідно п. 3.3 Положення про структурний підрозділ державного підприємства «Харківський машинобудівний завод «ФЕД» - друкарня, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин у 2023 році, - «Друкарня здійснює свою діяльність у відповідності до Закону України «Про підприємства в Україні», чинного законодавства України, НАКАЗІВ ПО ДП «ХМЗ «ФЕД», а також цього Положення».

Згідно п. 1.4 Положення Філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський машинобудівний завод «ФЕД» - друкарня, у своїй діяльності філія ТОВ «ХМЗ «ФЕД» - друкарня керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими нормативно правовими актами, рішеннями уповноваженого суб`єкта управління, ТОВ «ХМЗ «ФЕД», а також цим Положенням.

За викладеними у додаткових поясненнях твердженнями, оскільки ТОВ «ХМЗ «ФЕД» має у своєму складі філію друкарню, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу в цілому по підприємству становила у 2023 році 781 особа (без урахування друкарні), з урахуванням друкарні 789 осіб, отже середньооблікова чисельність штатних працівників складу друкарні 8 осіб, що підтверджується, зокрема, службовою запискою № 204/329 від 08.04.2024р.

Відповідачем у відзиві зазначено, що Філія друкарня, у тому числі у зв`язку з військовою агресією РФ втратила можливість працювати (частково зруйноване майно, виробничі потужності, приміщення, у якому друкарня розташована, відсутність належним чином облаштованих робочих місць). Руйнування приміщення та виробничих потужностей друкарні підтверджується наданими до матеріалів справи Актом обстеження пошкодженого майна № 11 , у якому зазначено корпус 30, де розміщена друкарня, щодо руйнувань унаслідок ракетних ударів 01.03.2022, 17.04.2022; Актом обстеження пошкодженого майна № 43, у якому зазначено корпус 30, де розміщена друкарня, щодо руйнувань унаслідок ракетного удару 07.02.2023; Актом обстеження пошкодженого майна № 61, у якому зазначено корпус 30, де розміщена друкарня, щодо руйнувань унаслідок ракетного удару 08.01.2024. Також ракетний удар, унаслідок якого вкотре пошкоджено майно друкарні, був 19.05.2024, акт обстеження пошкодженого майна в процесі оформлення.

Окрім того, відповідачем до матеріалів справи надано акти обстеження пошкодженого майна у кількості 68 штук про зафіксовані руйнування майна, виробничих та невиробничих приміщень на підприємстві в цілому та філії структурному підрозділу друкарня зокрема.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (пункт 3), який у подальшому неодноразово продовжувався та діє на момент розгляду цієї справи.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року №309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» частина Харківської області з 24.02.2022 року та до теперішнього часу окупована Російською Федерацією, а на підконтрольній Україні території Харківської області станом на теперішній час йдуть активні бойові дії та проходить лінія бойового зіткнення з військами агресора; Харківська міська територіальна громада входить до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії.

З наведеного вбачається, що у 2023 році місця провадження діяльності відповідача зазнали значних руйнувань.

Суд звертає увагу на те, що Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія рф проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили). Вказаний лист Торгово-промислової палати України адресований всім, кого це стосується, тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Суд також зазначає, що ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності. Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 року у справі № 904/3886/21.

З наведеного можна дійти висновку, що тимчасова окупація частини території України ворогом та спричинені таким діянням наслідки у розумінні ч.3 ст.78 КАС України можуть бути визнані судом загальновідомими і такими, котрі за правовою природою та суттю належать до кола обставин непереборної сили.

Суд зазначає, що суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

З матеріалів справи вбачається існування у спірних правовідносинах об`єктивних та незалежних від волі роботодавця обставин непереборної сили, котрі зумовили вимушене припинення господарської діяльності та призвели до відсутності змоги виконати обов"язок з нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році, а відтак у поведінці роботодавця слід констатувати відсутність як події, так і складу протиправного діяння - недотримання приписів ст.ст.18-20 Закону України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності та взаємозв"язку за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України суд доходить до переконання про те, що у ході розгляду справи суб"єктом владних повноважень не доведено в діяннях відповідача ані події, ані складу порушення у сфері господарювання в контексті дотримання положень Закону України від 21.03.1991р. №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а тому заявлена суб`єктом владних повноважень вимога суперечить правам (інтересів) відповідача у сфері публічно-правових відносин.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для залишення без задоволення позову суб"єкта владних повноважень.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії); вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми зясування обєктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; інших джерел здобуття обєктивних даних про обставини спірних правовідносин не знайшов.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко