Постанова

від 08.08.2024 по справі 520/4536/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2024 р. Справа № 520/4536/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бегунца А.О.,

Суддів: Курило Л.В. , Мельнікової Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Національного університету цивільного захисту України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2024, головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 20.05.24 по справі № 520/4536/24

за позовом ОСОБА_1

до Національного університету цивільного захисту України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 року по дату його звільнення за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

- зобов`язати Національний університет цивільного захисту України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за період: з 01.01.2020 року по 22.06.2020 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 14.11.2019 №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

- зобов`язати Національний університет цивільного захисту України здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.01.2020 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно не нараховано та невиплачено грошове забезпечення за спірний період із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році, а також не нараховано та невиплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 адміністративний позов ОСОБА_1 до Національного університету цивільного захисту України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 року по дату його звільнення за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

Зобов`язано Національний університет цивільного захисту України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за період: з 01.01.2020 року по 22.06.2020 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 14.11.2019 №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 у справі №520/4536/24 в частині щодо якої відмовлено у задоволенні позову, ухваливши в цій частині постанову про задоволення позову.

В обґрунтування вимог скарги зазначає, що суд першої інстанції відмовляючи у зобов`язанні відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби посилався на їх передчасність.

Апелянт зазначив, що оскільки відповідачем не проведено з позивачем остаточного розрахунку при звільненні, за що передбачена відповідальність згідно ст.117 КЗпП, відновлення відповідного права у спосіб зобов`язання відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.01.2020 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення є гарантією того, що спір між сторонами буде остаточно вирішено без ініціювання повторних звернень до суду та, відповідно - допущення хаосу у правозастосуванні та сутяжництва, коли в одному судовому процесі встановлюється обставина порушення права фактично без відновлення такого порушеного права, а вже відновлення такого права відбувається в іншому судовому процесі.

При цьому, акцентує увагу, що у частині позову, в якій судом першої інстанції відмовлено як у такій, що спрямована на майбутнє, факт зазначеного є відсутнім через наявність ланцюга зв`язку - основна та похідна вимоги: затримка розрахунку при звільненні- відповідальність роботодавця за ст.117 КЗпП України, який є нерозривним, а в рамках вказаної похідної вимоги у заявленому позивачем способі притягнення відповідача до такої відповідальності, перед судом лише постає завдання з`ясувати наявність чи відсутність підстав для здійснення відповідачем відповідних дій виключно в рамках чинного законодавства, а не з формальних підстав, водночас, не втручаючись у сам механізм їх вчинення, покладаючи практичну реалізацію зазначеного на відповідача. А вже відповідач, виконуючи свої дискреційні повноваження, здійснює практичну реалізацію покладених на нього судом обов`язків.

Відповідач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Крім того, відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 та прийняти постанову про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В обґрунтування апеляційної скарги, відповідач зазначає, що питання нарахування особам рядового і начальницького складу грошового забезпечення регулюються ПКМУ від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", наказом МВС України від 20.07.2018 № 623 "Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту".

В період з 2020 - 2023 (по день звільнення позивача) грошове забезпечення нараховувалося фактично зі застосування прожиткового мінімуму встановленого законом на 01.01.2018 р. (1762 грн), підстав для застосування інших показників враховуючи відповідну практику Верховного суду України без змін Уряду у НУЦЗ України відсутні.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

З 01.01.2008 структура та розміри складових елементів грошового забезпечення працівників служби цивільного захисту установлені постановою КМУ від 07.11.2007 №1294. 30 серпня 2017 року з цього ж самого питання Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704. Згідно з п.10 постанови Кабінету Міністрів України №704 згадане нормативне рішення Уряду України набирало чинності з 01.01.2018. При цьому, п.4 постанови КМУ №704 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Звідси слідує, що Урядом України було запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 до п.10 Постанови Кабінету Міністрів України №704 внесені чергові зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено на 01.03.2018.

Водночас, унаслідок набрання чинності передбаченими п.6 постанови КМУ від 21.02.2018 №103 змінами, п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 почав визначати, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 01.03.2018 Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за званням - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.

Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги позивача та відповідача не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивача відповідно до копії витягу з наказу (по особовому складу) від 22.06.2020 №143 виключено з 22.06.2020 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Позивач через свого представника звернувся до Національного університету цивільного захисту України із адвокатським запитом.

Листом від 19.01.2024 №88 03-190/88 06 Національний університет цивільного захисту України повідомив позивача, що з 1 березня 2018 року особам рядового і начальницького складу, які проходили службу на посадах у підрозділах цивільного захисту, встановлено посадові оклади, оклади за спеціальним званням, надбавку за вислугу років, інші надбавки, доплати та щомісячну премію за тарифними розрядами та тарифними коефіцієнтами, відповідно до Постанови №704 та Наказу №179. Розміри посадових окладів, окладів за спеціальними званнями осіб рядового та начальницького складу розраховується виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт. Отже, грошове забезпечення нараховане згідно чинного законодавства та підстав для здійснення його перерахунку в Національному університеті цивільного захисту України немає.

Позивач вважаючи протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України, звернувся до суду.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з визнання протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України та зобов`язанння відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за період: з 01.01.2020 року по 22.06.2020 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 14.11.2019 №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.01.2020 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення, суд зазначив, що обчислення середнього заробітку позивача за час затримки по день фактичного розрахунку повинен здійснити відповідач, у тому числі і встановлення та обчислення періоду, за який повинно бути здійснене таке нарахування.

Так, станом на момент вирішення даної справи таке нарахування не здійснене та виплати не проведені. Вказане свідчить про відсутність спірних правовідносин між сторонами з вказаного приводу, а вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні є передчасною, оскільки право на виплату середнього заробітку виникає після проведення відповідного розрахунку за умови, що відповідачем самостійно не сплачено середній заробіток, у зв`язку з затримкою розрахунку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 40 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Зокрема, ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Згідно з ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

За правилом ч.4 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

З 01.01.2008 розміри грошового забезпечення військовослужбовців були установлені постановою КМУ від 07.11.2007 №1294.

30 серпня 2017 з питання визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців КМУ прийнято постанову №704.

Згідно з п.10 постанови КМУ 704 згадане нормативне рішення набирало чинності з 01.01.2018.

Пунктом 4 постанови КМУ установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Отже, Урядом України запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Постановою КМУ від 27.12.2017 №1052 до п.10 Постанови КМУ 704 внесені зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту перенесено з 01.01.2018 на 01.01.2019.

Таким чином, станом на 01.01.2018 постанова КМУ 704 не діяла, а питання розмірів грошового забезпечення військовослужбовців було регламентовано постановою КМУ від 07.11.2007 №1294.

Постановою КМУ від 21.02.2018 №103 до п.10 Постанови КМУ 704 внесені чергові зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту перенесено на 01.03.2018.

При цьому, п.4 Постанови КМУ 704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018 №103 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 01.03.2018 Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Пункт 4 Постанови КМУ 704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 діяв до моменту скасування п.6 постанови КМУ від 21.02.2018 №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020), тобто до 29.01.2020.

З 29.01.2020 відновлена юридична дія п.4 Постанови КМУ 704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Отже, з 29.01.2020 знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Проте, згідно з п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Відтак, під час розв`язання колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ та п.4 постанови КМУ №704 у редакції до внесення змін постановою КМУ від 21.02.2018 №103 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.

Водночас, з 29.01.2020 відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.

29 січня 2020 року настала подія підвищення розміру винагороди за службу діючого військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб`єкта владних повноважень органу фінансового забезпечення обов`язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

З 01.10.2020 набула чинності постанова КМУ від 28.10.2020 №1038, котра також внесла зміни до порядку обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.

Статтею 7 Закону України від 07.12.2017 №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" визначено, що станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" визначено, що станом на 01.01.2019 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1921,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" передбачено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2102,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2270,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-IX "Про Державний бюджет України на 2022 рік" встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2481,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 №2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" встановлено, що станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2684,00 грн.

Отже, у період з 01.01.2020 по 22.06.2020 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21, від 28.02.2023 року у справі №380/18850/21, від 06.04.2023 року у справі №380/10075/21.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 року по дату його звільнення за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії та зобов`язання Національного університету цивільного захисту України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за період: з 01.01.2020 року по 22.06.2020 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 14.11.2019 №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги відповідача про те, що після 01.01.2018 року не було прийнято Кабінетом Міністрів України жодної постанови про підвищення/зміну розмірів грошового забезпечення, відповідно судом першої інстанції не повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що у свою чергу призвело до неправильного вирішення справи по суті, колегія суддів зазначає, що такі доводи скарги є необґрунтованими та такими, що суперечать наведеним вище висновкам суду, оскільки, як вже зазначалося вище в січні 2020 року відбулось підвищення грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців (через збільшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний рік). Вказане підвищення відбулося на підставі п.4 Постанови № 704 (в первісній її редакції).

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині позовних вимог спростовуються матеріалами справи та нормативно-правовим обґрунтуванням.

Стосовно позовних вимог про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.01.2020 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування, тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України.

Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, тобто, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня. Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.

Суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, Верховного Суду від 13.02.2020 року у справі №813/356/16, від 06.08.2020 року у справі №813/851/16.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасною, оскільки відповідачем не здійснено повного розрахунку з позивачем, у зв`язку з чим відсутня можливість обрахувати суму середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача.

При цьому, відсутні підстави вважати, що права позивача при здійсненні виплати середнього заробітку у зазначеній частині будуть порушені.

Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача в цій частині позовних вимог не знайшли свого підтвердження та спростовуються вищевказаним.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення

Апеляційну скаргу Національного університету цивільного захисту України - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 по справі № 520/4536/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя А.О. Бегунц Судді Л.В. Курило Л.В. Мельнікова