Постанова

від 07.08.2024 по справі 381/4667/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 381/4667/17 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Вівдиченко Т.Р., Грибан І.О.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачці у призначенні щомісячної грошової допомоги на покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг з 14.06.2017;

- зобов`язати відповідача призначити позивачці щомісячну адресну допомогу як особі, що переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг з 14.07.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивачка стверджує про наявність у неї права на щомісячну адресну допомогу як внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. Стверджує, що не призначення відповідної виплати порушує її права та охоронювані законом інтереси.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною відмову Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради у призначенні ОСОБА_2 щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, викладену в листі від 08.08.2017 №1599.

Зобов`язано Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради призначити ОСОБА_2 щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з дати звернення її до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради з відповідною заявою, а саме: з 10.07.2017.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що враховуючи положення абзацу 10 пункту 3 постанови КМУ №505 від 01.10.2014 року «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» особам працездатного віку, яким виплату грошової допомоги було припинено відповідно до пункту 7 цього Порядку, грошова допомога не призначається.

Апелянт зазначає, що зобов`язання судом відповідача призначити позивачці щомісячну грошову адресну допомогу як особі, що переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг порушує дискреційні повноваження відповідача.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2024 року та від 17.06.2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 23.10.2014 №3232000057, термін дії якої продовжувався по 31.12.2015.

Відповідно до поданою позивачкою заяви від 29.10.2014, вона отримувала щомісячну адресну допомогу особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території країни та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, з 29.10.2014 по 21.10.2016.

Листом Управління від 08.08.2017 №1599 за наслідками розгляду звернення позивачки від 10.07.2017 №237 щодо виплати щомісячної адресної допомоги як внутрішньо переміщеній особі, на проживання, повідомлено, що у випадку припинення щомісячної адресної допомоги особам працездатного віку відповідно до пункту 7 Порядку №505, відсутні підстави для призначення її на наступний строк.

Розглянувши заяву позивачки на комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконавчого комітету Фастівської міської ради, 27.06.2017 ОСОБА_2 відмовлено у призначенні адресної допомоги у зв`язку з тим, що 16.08.2016 вона звільнилась, а працевлаштувалась 03.11.2016, однак відповідно до пункту 11 Порядку позивачка не повідомила Управління про зміну обставин, які впливають на призначення грошової допомоги, протягом трьох днів з дня настання такої обставини (звільнення з роботи).

Листом від 03.11.2017 №2619 за наслідками розгляду звернення позивачки від 24.10.2017 їй відмовлено з аналогічних підстав.

Позивачка, вважаючи протиправною відмову відповідача у наданні відповідної адресної допомоги, звернулася до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з моменту припинення виплати грошової допомоги (21.10.2016) по день звернення позивачки до відповідача із заявою про виплату їй вказаної допомоги (10.07.2017), як працевлаштованої особи, минув шестимісячний строк, тобто наступний строк в розумінні пункту 3 Порядку № 505, наслідком чого є відсутність у відповідача правових підстав для не призначення грошової допомоги як такої, що не призначається на наступний строк тільки тим особам, які продовжують перебувати у статусі непрацевлаштованої (безробітної) особи, а у разі якщо така особа працевлаштувалась і її статус не суперечить зазначеним вище пунктам Порядку, то вона знову набуває право на призначення щомісячної адресної допомоги.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» відповідно до преамбули якого цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Згідно статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до частини першої, другої статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є наявність реєстрації місця проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Механізм надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг визначено Порядком надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» (далі - Порядок №505).

Пунктом 2, 3 Порядку №505 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території України, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції та які взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.

Грошова допомога внутрішньо переміщеним особам призначається на сім`ю та виплачується одному з її членів за умови надання письмової згоди довільної форми про виплату грошової допомоги цій особі від інших членів сім`ї (далі - уповноважений представник сім`ї) у передбачених цієї постановою розмірах.

Особам працездатного віку, яким грошова допомога була припинена відповідно до пункту 7 цього Порядку, грошова допомога на наступний строк не призначається.

Пунктом 7 Порядку №505 встановлено, якщо у складі сім`ї, якій призначено грошову допомогу, є особи працездатного віку (крім громадян, які доглядають за дітьми до досягнення ними трирічного віку; громадян, які доглядають за дітьми, що потребують догляду протягом часу, визначеного у медичному висновку лікарсько-консультативної комісії, але не більш як до досягнення ними шестирічного віку; громадян, які мають трьох і більше дітей віком до 16 років і доглядають за ними; громадян, які доглядають за особами з інвалідністю I групи або та дітьми з інвалідністю віком до 18 років, або особами з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, або особами, які досягли 80-річного віку; а також фізичних осіб, які надають соціальні послуги, та студентів денної форми навчання), які не працевлаштувалися, в тому числі за сприянням державної служби зайнятості, або перебувають в трудових відносинах з роботодавцями на тимчасово окупованій території України, в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, але фактично не працюють, протягом двох місяців з дня призначення виплати грошової допомоги, її розмір для працездатних членів сім`ї на наступні два місяці зменшується на 50 відсотків, а на наступний період - припиняється.

Особи працездатного віку, яким призначено грошову допомогу, зобов`язані інформувати у триденний строк уповноважений орган про факт працевлаштування або перебування на обліку як безробітних.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що аналіз вказаної вище норми вказує на те, що п.3 Порядку №505 не передбачає абсолютну заборону на призначення щомісячної адресної допомоги тим особам, яким вона була припинена відповідно до п. 7 Порядку №505, а містить чітке і вичерпне правило щодо не призначення допомоги саме на наступний строк, під яким слід розуміти один шестимісячний строк (оскільки тільки на такий строк допомога і призначається), що йде за тим, у якому виплату допомоги було припинено особі на підставі п. 7 Порядку №505.

Тобто, грошова допомога у разі її припинення відповідно до п.7 Порядку №505 не призначається лише на наступний строк, тобто чергові шість місяців.

При цьому, колегія суддів зазначає, що приписами Порядку №505 не заборонено звертатись особі з заявою саме про призначення адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам, після того, як вона вже отримувала її та підстав для відмови у призначенні такої допомоги немає, оскільки чинним законодавством не встановлено чіткої заборони на призначення та виплату такої допомоги особі в подальшому.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 15.04.2019 по справі № 227/513/17, від 24.06.2020 по справі № 639/1949/17.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегією суддів встановлено, що довідкою ТОВ «Євро Аква» від 26.09.2017 №7 підтверджується, що ОСОБА_2 дійсно працює у ТОВ «Єкро Аква» з 03.11.2016 по теперішній час, що також вбачається із запису у трудовій книжці позивачки.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що оскільки з моменту припинення виплати грошової допомоги по день звернення позивача до відповідача із заявою про виплату їй вказаної допомоги, як працевлаштованій особі, минув шестимісячний строк, тобто наступний строк в розумінні пункту 3 Порядку №505, у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у призначенні грошової допомоги.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач діяв не на підставах, та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Щодо доводів апелянта про те, що зобов`язання відповідача призначити позивачу щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг порушує дискреційні повноваження відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що спірна грошова допомога, на яку позивачка має право, не була призначена їй протиправно, а тому суд дійшов правильного висновку про відсутність у відповідача як суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення щодо її призначення.

Доводи апелянта про те, що позивачка згідно витягів із державних реєстрів є співвласником трикімнатної квартири, а тому у неї відсутні права на отримання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до пункту 6 постанови КМУ №505 від 01.10.2014, колегія суддів не приймає до уваги, виходячи із наступного.

Так, із листа Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради від 08.08.2017 року №1599 за результатом розгляду заяви ОСОБА_2 встановлено, що позивачці відмовлено у призначенні адресної допомоги у зв`язку із тим, що остання не повідомила відповідача про зміну обставин, які впливають на призначення грошової допомоги.

Таким чином, колегія суддів не бере до уваги зазначені доводи апелянта, оскільки позивачці відмовлено із інших підстав, ніж ті, які зазначено апелянтом в апеляційній скарзі, а тому колегія суддів не надає оцінку зазначеним обставинам.

Оцінюючи наведені аргументи, суд апеляційної інстанції виходить із того, що інші доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм була надана належна правова оцінка.

Колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року у справі №381/4667/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина

Судді Т.Р.Вівдиченко

І.О.Грибан