Постанова

від 08.08.2024 по справі 300/7702/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/7702/23 пров. № А/857/10604/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіСудової-Хомюк Н.М.,

суддівОнишкевича Т.В., Сеника Р.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року у справі № 300/7702/23 за адміністративним позовом Івано-Франківського обласного центру зайнятості до Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій,

суддя (судді) в суді першої інстанції Григорук О.Б.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

Івано-Франківський обласний центр зайнятості (далі також позивач) звернувся в Івано-Франківський окружний адміністративний суд з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області (далі також відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі також третя особа), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області в частині повернення Івано-Франківському обласному центру зайнятості наказу Господарського суду Івано-Франківської області у справі № 909/160/22;

- зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області прийняти до виконання наказ Господарського суду Івано-Франківської області по справі № 909/160/22 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь Івано-Франківського обласного центру зайнятості коштів на загальну суму 21058,94 грн та 2481,00 грн судового збору.

Позов обґрунтовує тим, що 27.09.2022 позивач звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області із заявою про примусове виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області у справі у справі №909/160/22 від 11.05.2022 про стягнення з ГУ ПФУ в Івано-Франківській області на користь Івано-Франківського обласного центру зайнятості на суму 21058,94 грн. та 2481,00 грн. судового збору. Листом від 02.10.2023 №04-06-06/2968 відповідач повернув вищезазначені накази без виконання, оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не обслуговується у Головному управлінні казначейства. На думку позивача, такі дії відповідача протиправними, оскільки боржником у наказі Господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/160/22 від 11.05.2022 є державний орган, а саме Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, на який поширюються вимоги статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», а відтак даний виконавчий документ підлягає виконанню органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. З наведених підстав представник позивача, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області щодо повернення Івано-Франківському обласному центру зайнятості наказу Господарського суду Івано-Франківської області у справі № 909/160/22.

Зобов`язано Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області прийняти до виконання наказ Господарського суду Івано-Франківської області у справах № 909/160/22 про примусове виконання рішень.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області на користь Івано-Франківського обласного центру зайнятості сплачений судовий збір в розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга. Доводи апеляційної скарги апелянт обґрунтовує невірним застосуванням судом першої інстанції норми матеріального права, що привело до порушення в свою чергу норми процесуального права. Зазначає, що виконання поданого виконавчого документа у відповідності до норм Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників є неможливим та таким, що суперечить останнім.

Вважає, що при поверненні без виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області по справі № 909/160/22 Головне управління Казначейства чітко дотрималося норм Основного Закону.

Просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що згідно з частиною 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральними органами виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Вказує, що згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Отже, визначальним є статус боржника. У разі, якщо боржником є державний орган (державне підприємство), то порядок стягнення коштів з державного органу (державного або місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) регулюється положеннями статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» з урахуванням положень ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження». Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволенняз огляду на наступні підстави.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, рішенням Господарського суду Івано-Франківської області у справі № 909/160/22 від 19.04.2022 стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь Івано-Франківського обласного центру зайнятості кошти в сумі 21058,94 грн. та 2481,00 грн. судового збору.

На виконання вказаного рішення Господарським судом Івано-Франківської області видано Івано-Франківському обласному центру зайнятості наказ від 11.05.2022 № 909/160/22 про примусове виконання рішення, який дійсний для пред`явлення до виконання до 12.05.2025 (а.с. 10).

Вищевказаний наказ Господарського суду Івано-Франківської області направлено до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, шляхом подачі письмової заяви (а.с. 11).

Згідно повідомлення головного державного виконавця наказ Господарського суду Івано-Франківської області у справі № 909/160/22 повернуто позивачу без прийняття до виконання, на підставі частини 2 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» оскільки рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ виконуються виключно органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, оскільки державні виконавці позбавлені можливості проводити будь-яке списання коштів за виконавчими документами, згідно з якими боржниками є державні органи, а тому стягувачу необхідно пред`явити наказ Господарського суду Івано-Франківської області на виконання до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, зокрема до органів Казначейства (а.с. 12).

Позивачем направлено до Головного управління державної казначейської служби України в Івано-Франківській області заяву від 27.09.2023 № 2349-10/30-23 про звернення до виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області у справі № 909/160/22 (а.с. 13).

Головним управлінням державної казначейської служби України в Івано-Франківській області згідно листа від 02.10.2023 № 04-06-06/29689 повернуто наказ Господарського суду Івано-Франківської області по справі №909/160/22 без виконання. Підставою для повернення зазначено те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не обслуговується у Головному управлінні казначейства (а.с.14).

Вважаючи протиправними зазначені дії відповідача щодо повернення наказу без виконання, позивач звернувся із вказаним позовом до суду з метою захисту порушеного права.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Положення про Державне казначейство України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1232, Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Основними завданнями Казначейства є, зокрема, управління наявними фінансовими ресурсами, що ним обліковуються. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування. Казначейство для виконання покладених на нього завдань може за погодженням з Міністром фінансів утворювати територіальні органи у межах граничної чисельності працівників Казначейства.

Згідно з ст. 327 Господарського процесуального кодексу виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цьогоЗакону, а також рішеннями, які відповідно до цьогоЗаконупідлягають примусовому виконанню.

Статтею 3 Закону № 1404-VIII судові накази віднесено до виконавчих документів.

Частиною 2 ст. 6 Закону №1404-VIII встановлено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» та особливості їх виконання встановлено Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 4901-VI).

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Відповідно до ст. 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.

Дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності (ч. 2 ст. 2 Закону № 4901-VI).

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за організаційно правовою формою Івано-Франківський обласний центр зайнятості є державною організацією, тоді як відповідно до наведеної норми особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду не включають державні організації до кола стягувачів, за яким держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із доводами скаржника щодо непоширення дії Закону № 4901-VI на спірні правовідносини.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25.11.2019 у справі № 200/4120/19-а.

Разом з цим, в будь-якому випадку у спірних правовідносинах Орган казначейства є встановленою Законом № 1404-VIIІ та Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим Постановою Кабінетом Міністрів України від 03.08.2011 № 845, особою, що, зокрема, здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.

Згідно з приписами п. 12 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджетними установами є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Частиною 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України також унормовано, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Підпункт 1 п. 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України передбачає, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету: рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що державні виконавці не мають законних підстав проводити будь-яке списання коштів за виконавчими документами в справах, де боржниками є державні органи. Дані повноваження належать виключно органам Казначейства.

Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №845) визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Відповідно до п. 2 Порядку № 845 безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Пунктом 3 Порядку № 845 визначено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Відповідно до пункту 4 Порядку № 845 органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів.

Згідно з пунктом 32 Порядку № 845 безспірне списання коштів з рахунків боржника або бюджетної установи, що здійснює централізоване обслуговування боржника, здійснюється органом Казначейства з моменту відкриття відповідних асигнувань (надходження коштів на рахунок) на підставі розрахункового документа, оформленого відповідно до вимог законодавства.

Згідно із приписами підпункту 3 п. 9 Порядку № 845, орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Як встановлено судом першої інстанції, що наказ Господарського суду Івано-Франківської області у справі № 909/160/22 повернуто позивачу без прийняття до виконання, на підставі частини 2 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» оскільки рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ виконуються виключно органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, оскільки державні виконавці позбавлені можливості проводити будь-яке списання коштів за виконавчими документами, згідно з якими боржниками є державні органи, а тому стягувачу необхідно пред`явити наказ Господарського суду Івано-Франківської області на виконання до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, зокрема до органів Казначейства.

Однак суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідач безпідставно застосував підпункт 3 п.9 Порядку № 845, повертаючи наказ Господарського суду Івано-Франківської області від 11.05.2022 по справі № 909/160/22 без виконання, оскільки підпункт 3 п. 9 вказаного Порядку не надає органу Казначейства можливості повернути виконавчий документ стягувачу з підстав відсутності відкритих рахунків в органі Казначейства у випадку виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно і Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області є територіальним органом Пенсійного фонду України. Тобто, боржник є державним органом.

Відтак, оскільки підстави для повернення виконавчого документа стягувачеві, передбачені пунктом 9 Порядку № 845, відсутні, то у відповідача наявний безальтернативний обов`язок вказане рішення господарського суду виконати.

Так, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №910/13057/16: «…Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не передбачено такого винятку щодо поширення його дії на виконання судового рішення про стягнення грошових коштів, боржником за яким є державний орган, як відсутність відкритих в органі казначейства відповідних рахунків боржника. Не передбачено такого винятку й іншим чинним законодавством України.

У контексті зазначеного Суд бере до уваги, що відповідно до підпункту 2 пункту 4, підпунктів 2 і 7 пункту 5 Порядку органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку, і під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право звертатися у передбачених законом випадках до органу, який видав виконавчий документ, щодо роз`яснення рішення про стягнення коштів, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання такого рішення, а також відстрочку та/або розстрочку його виконання, вживати інших заходів до виконання виконавчих документів.

Тобто навіть відсутність нормативної регламентації порядку виконання судового рішення за фактичних обставин, що склалися між учасниками спору, зумовлює необхідність встановлення та вжиття заходів, необхідних для виконання судового рішення саме компетентним органом, адже ефективна і законодавчо, і практично організація системи виконання рішень є позитивним обов`язком держави.»

Отже, відповідач повинен вживати всіх заходів по виконанню вищевказаного рішення суду, встановлених Порядком № 845, тоді як у матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на вчинення скаржником комплексу дій, передбачених Порядком № 845, спрямованих на виконання зазначеного рішення суду.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що повертаючи позивачу наказ Господарського суду Волинської області про примусове виконання рішення без виконання відповідач дія всупереч законодавчо наданих повноважень, необґрунтовано, а тому наявні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Так, у рішенні від 10 лютого 2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року у справі № 300/7702/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Т. В. Онишкевич Р. П. Сеник