Рішення

від 09.08.2024 по справі 215/2445/24

ТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 215/2445/24

2/215/1466/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2024 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Камбул М.О.,

за участю: секретаря судового засідання - Савельєвої Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в м. Кривому Розі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЛАЙТ ФІНАНС», третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Гречин Наталя Володимирівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача.

16 квітня 2024 року представник позивача ОСОБА_2, який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ФК «ЛАЙТ ФІНАНС», третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в якому просить визнати виконавчий напис від 17.11.2020, зареєстрований в реєстрі за №92666, який вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С., щодо стягнення з позивача на користь відповідача заборгованості в розмірі 13773,75 грн., таким, що не підлягає виконанню, та стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Вказує, що спірний виконавчий напис вчинено з порушеннями вимог законодавства, а тому він є таким, що не підлягає виконанню, оскільки вчинений з порушенням безспірності заборгованості. Крім того, приватний нотаріус у виконавчому написі посилався на п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованість проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою КМУ №1172 від 29.06.1999, але на момент вчинення вказаного виконавчого напису, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.2.2017 у справі №826/20084/14 було визнаною не чинною та незаконною постанову КМУ № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині доповнення Переліку №1172 зазначеним пунктом 2.

Таким чином, представник позивача вважає, що в даному випадку наявні достатні правові підстави вважати виконавчий напис, щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 14973,75 грн., вчиненим з порушенням вимог чинного законодавства та таким, що не підлягає виконанню.

Заяви, клопотання учасників справи.

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, надали суду заяву, в якій позовні вимоги підтримують в повному обсязі, та просять суд розглядати справу за їх відсутності, проти винесення заочного рішення не заперечують.

Представник відповідача ТОВ «ФК «ЛАЙТ ФІНАНС» в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи чи про розгляд справи у його відсутність до суду не надходило, відзив на позов до суду не надав.

Третя особа, приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду повідомлена належним чином.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та призначено розгляд справи по суті на 10-00 год. 22.05.2024, за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, витребувано у приватного нотаріуса документи на підставі яких вчинявся виконавчий напис.

На підставі ст.ст. 280, 281 ЦПК України, 08.08.2024 Тернівським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області постановлено ухвалу про заочний розгляд даної цивільної справи, оскільки існує сукупність умов, передбачених нормами ч.1 ст. 280 ЦПК України.

Інші процесуальні дії (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) не застосовувались.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 14.08.2019 між ТОВ «ФК «ЛАЙТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено Договір надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №9218 від 14.08.2019, відповідно до умов якого Товариство надало їй кредит в розмірі 1500 грн. строком на 30 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами (а.с. 9).

17.11.2020 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. був вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №92666, про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: невідомо, місце роботи: невідомо, РНОКПП НОМЕР_1 , що проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , за Кредитним договором № 9218 від 15.08.2019, укладеним з ТОВ «ФК «ЛАЙТ ФІНАНС», невиплачені в строк грошові кошти. Стягнення заборгованості проводиться за період з 14.09.2019 по 10.11.2020 у сумі заборгованості 13773,75 грн., що складається з: 1500 грн. прострочена заборгованість за сумою кредиту, 11523,75 грн. прострочена заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом, 750 грн. строкова заборгованість за штрафми і пенями, 1200 грн. за вчинення виконавчого напису, що становить загальну суму 14973,75 грн. Датою набрання виконавчим написом законної сили є дата його вчинення 17.11.2020. Строк пред`явлення виконавчого напису до виконання 3 роки (а.с. 12).

04.03.2021 постановою приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. відкрито виконавче провадження НОМЕР_2, про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ТОВ «ФК «ЛАЙТ ФІНАНС» заборгованість в розмірі 14973,75 грн. (а.с. 8).

Судом не було відхилено жодного доказу наданого позивачем.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Положеннями ч.2 ст.247 ЦПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, визнавши їх достатніми для вирішення справи, суд вважає необхідним позов задовольнити.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.ст. 12, 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною першою статті 39 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Відповідно до ст.87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів.

Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Підпунктами 1.1.,1.2 п.1 гл.16 розділу ІІ вказаного Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України встановлено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку для вчинення виконавчого напису, стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку).

Пунктом 3 глави 16 розділу ІІ вищезазначеного Порядку передбачено умови вчинення виконавчого напису. Так, згідно з п.п.3.1, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 (пункт 3.2 глави 16 розділу II Порядку № 296/5).

Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюється з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу, що передбачено у п. 3.4 глави 16 розділу II Порядку № 296/5.

Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу II Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, пунктом 2.3 глави 16 розділу II Порядку № 296/5 передбачено, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору, здійснюється нотаріусом після спливу 30 днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Виходячи з правового аналізу вказаних норм, суд вважає, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на вказане та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Такий висновок викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №137/1666/16-ц, та у Постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 405/1015/17.

При цьому, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Вказаний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс17, та у Постанові Верховного Суду у справі № 207/1587/16 від 19 вересня 2018 року (провадження № 14-12559св18).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14, яка була залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 та Постановою Великої палати Верховного Суду від 20.06.2018 відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року, було визнано незаконною та не чинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у тому числі: «Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».

Зазначена Постанова апеляційного суду у відповідності до п.4 ст.254 КАС України (в редакції, що діяла на момент винесення постанови) набула законної сили з моменту проголошення - з 22 лютого 2017 року, а отже з цієї ж дати законодавство не передбачало можливості вчинення виконавчого напису щодо заборгованості, яка випливає із кредитних відносин.

Так, підставою для вчинення виконавчого напису є, зокрема, Постанова КМУ № 1172 від 29.06.1999, в яку Постановою КМУ № 662 від 26.11.2014 були внесені зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, зокрема, доповнено перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин. п. 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14 було визнано незаконною та не чинною Постанову КМУ №662 від 26 листопада 2014 року в цій частині. Вказану Постанову залишено без змін згідно з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року.

Отже, оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 17.11.2020, тобто після набрання законної сили Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, тому були відсутні правові підстави для його вчинення, а отже такий виконавчий напис не підлягає виконанню.

Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Таким чином, перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року, в редакції станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напису приватного нотаріуса, стосувався лише нотаріально посвідчених договорів.

Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, неможливо встановити, чи дійсно на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі. Також приймаючи до уваги, що не встановлено судом факт отримання позивачем повідомлення-вимоги про наявність такої заборгованості, яка була надана нотаріусу для вчинення нотаріального напису.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Оскільки виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 92666, про стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості в розмірі 14973,75 грн., був вчинений з порушенням встановлених вимог законодавства, вимога Товариства до Боржника ОСОБА_1 не була безспірною, не надано доказів щодо наведеного розрахунку та не сплати позивачем вказаної заборгованості до Товариства, тому суд вважає необхідним визнати виконавчий напис від 17.11.2020, зареєстрований в реєстрі за №92666, вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С., про стягнення з позивача на користь ТОВ «ФК «ЛАЙТ ФІНАНС» заборгованості у розмірі 14973,75 грн. таким, що не підлягає виконанню.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне.

В обґрунтування заявленої суми на надання правничої допомоги представником позивача адвокатом ОСОБА_2 надано: договір про надання правничої допомоги від 12.12.2023, додаткову угоду до договору від 16.04.2024, акт прийому-здачі наданих послуг від 16.04.2024 (а.с. 18, 19, 20).

Відповідно до п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами 1-3 статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Приписами ст. 137 ЦПК України встановлено, що до складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як роз`яснено в п. 47 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року №10, право на правову допомогу гарантовано ст. 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16.11.2000 № 13-рп/2000; Рішення від 30.09.2009 № 23-рп/2009; Рішення від 11.07.2013 № 6-рп/2013).

Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб`єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015, п. п. 34-36 Рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10.12.2009, п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справах у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що передбачено ч.2 ст. 141 ЦПК України.

Таким чином, аналізуючи викладені норми права та враховуючи обставини справи, обґрунтованості та реальності понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, розумності їхнього розміру, складністю справи та виконаними адвокатом ОСОБА_2 послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання робіт з надання правової допомоги, обсягом наданих адвокатом послуг, значенням справи для сторін, результатами розгляду справи, вважає необхідним відшкодувати за рахунок відповідача витрати за правничу допомогу понесені позивачем в розмірі 5500 грн., відповідно до вимог п. 2 ч.2 ст. 141 ЦПК України.

Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору на підставі положення ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України, ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

Отже, з урахуванням положення, п.п.2 п.1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на 1 січня календарного року.

З огляду, на те, що позов підлягає задоволенню, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 1211,20 грн.

На підставі Закону України «Нотаріат», Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 15, 1166 ЦК України, керуючись ст.ст.12, 19, 43, 49, 81, 133, 137, 141, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЛАЙТ ФІНАНС», третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Гречин Наталя Володимирівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.

Визнати виконавчий напис від 17 листопада 2020 року, зареєстрований в реєстрі за №92666, вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЛАЙТ ФІНАНС» заборгованості у розмірі 14973,75 грн., таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЛАЙТ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5500 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЛАЙТ ФІНАНС» на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його складання.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення та підписання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем заочне рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Відповідачем заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст заочного рішення складено та підписано 08 серпня 2024 року.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЛАЙТ ФІНАНС» (місцезнаходження за адресою: 03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 129, код ЄДРПОУ 39872035.

Третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Гречин Наталя Володимирівна, місцезнаходження за адресою: 36036, м. Полтава, вул. Сапіго, 6.

Суддя: