Постанова

від 08.08.2024 по справі 354/66/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 354/66/20

Провадження № 22-ц/4808/680/24

Головуючий у 1 інстанції Ваврійчук Т. Л.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Девляшевського В.А., Луганської В.М.,

секретар Кузнєцов В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Мушинського Віктора Тадеушовича на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2024 року у справі за позовом заступника керівника Надвірнянської окружної прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Карпатського національного природного парку до Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування рішення Микуличинської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,3500 га в с. Микуличин та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Карпатського національного природного парку,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Надвірнянської місцевої прокуратури (перейменовано на Надвірнянську окружну прокуратуру Івано-Франківської області) в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та захисту довкілля України, Карпатського національного природного парку(далі-Карпатський НПП) у січні 2020 року звернувся до суду із позовом до Микуличинської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Микуличинської сільської ради №205-32/2010 від 29.07.2010 року в частині затвердження технічної документації та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,3500 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства за адресою с. Микуличин, участок Підстрім Яремчанської міської ради, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю серії ЯЛ №279670 від 11.03.2011 року на земельну ділянку площею 0,3500 га, кадастровий номер 2611091501:12:001:0121 та витребування у ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки в користь держави в особі постійного землекористувача Карпатського НПП. Одночасно просив встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого прийняте судове рішення є підставою внесення Реєстраційною службою Яремчанського міського управління юстиції в Івано-Франківській області записів щодо скасування реєстрації права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що рішенням Микуличинської сільської ради №205-32/2010 від 29.07.2010 року затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,3500 га, яка розташована у с. Микуличин уч. Підстрім з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. На підставі вказаного рішення 10.03.2011 року ОСОБА_1 був виданий державний акт на право власності на землю серії ЯЛ №279670 на земельну ділянку площею 0,3500 га із кадастровим номером 2611091501:12:001:0121. У ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016090000000176 від 13.09.2016 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.358, ч.2 ст.358 КК України з висновку експерта №238/18-28 від 29.10.2018 року встановлено, що передана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка повністю накладається на земельну ділянку, яка відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії І-ІФ №002772 від 29.12.2001 року перебуває у постійному користуванні Карпатського НПП, а саме Підліснівського ПОНДВ, квартал 12, виділ 17, що також підтверджується даними геодезичного журналу окружної межі Карпатського НПП, планшетом №2 проекту організації території об`єкта природно-заповідного фонду та журналі таксаційного опису Підліснівського ПОНДВ Карпатського НПП. Також досудовим розслідуванням встановлено, що помічник геодезиста ПП «Геодезцентр» ОСОБА_2 в ході виготовлення документації із землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,3500 га в с. Микуличин уч. Підліснів, підробив шляхом внесення неправдивих відомостей проект землеустрою, який в подальшому був використаний відповідачем при набутті права приватної власності на спірну земельну ділянку. Карпатський НППстворений на підставі постанови Ради Міністрів УРСР №376 від 03.06.1980 року, пунктом 2 якої було затверджено межі парку згідно додатку до постанови. Надалі, відповідно до прийомо-здаточних актів від 19.10.1981 року землі від колишніх землекористувачів передані Карпатському НПП. У подальшому рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської обласної ради №254 від 17.09.1985 року впорядковано межі парку із урахуванням матеріалів лісовпорядкування 1981 року. Оскільки межі Карпатського НПП встановлені ще у 1980-1985 роках, у 2001 році парком виготовлено Технічний звіт по інвентаризації земельної ділянки з метою виготовлення державного акту на право постійного користування Карпатському НПП на території Яремчанської міської ради, який в подальшому затверджено рішенням Яремчанської міської ради Івано-Франківської області №189-3/2001 від 27.12.2001 року. Зазначена інвентаризація земель проведена на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування Карпатського НПП. На підставі вказаного рішення Карпатському НПП 29.12.2001 року був виданий державний акт серії І-ІФ №002772 на право постійного користування земельною ділянкою площею 5332,19 га в межах згідно з планом на території Микуличинської сільської ради для природно-заповідного використання землі. Зазначений акт зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №000006. Передача земельної ділянки площею 0,3500 га у власність ОСОБА_1 проведена без її попереднього вилучення у постійного землекористувача та зі зміною цільового призначення, що є грубим порушенням вимог ст.ст.84, 141, 149, 150 ЗК України, окрім цього земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП відносяться до земель державної форми власності, а тому Микуличинська сільська рада не була наділена відповідними повноваженнями щодо розпорядження зазначеною категорією земель. Передана у приватну власність ОСОБА_1 земельна ділянка покрита лісом, не огороджена та не забудована, а тому Карпатський НПП дізнався про її незаконну передачу у приватну власність ОСОБА_1 лише після проведення земельно-технічних експертиз у кримінальному провадженні №42016090000000176, що в розумінні ч.1 ст.261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності. Із урахуванням наведеного рішення Микуличинської сільської ради №205-32/2010 від 29.07.2010 року в частині затвердження технічної документації та надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,3500 га є незаконним та підлягає скасуванню. Зважаючи на викладене, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №279670 від 10.03.2011 року виданий ОСОБА_1 з порушенням вимог ст.ст.83,84,141,149,150 ЗК України та підлягає визнанню недійсним, а спірна земельна ділянка відповідно до вимог ст.388 ЦК України підлягає витребуванню у відповідача із чужого незаконного володіння у користь постійного землекористувача - Карпатського НПП, оскільки вибула з володіння останнього поза його волею. В обгрунтування повноважень прокурора на представництво інтересів держави у даній справі зазначено, що незважаючи на те, що в ході розслідування у кримінальному провадженні №42016090000000176 від 13.09.2016 року Карпатському НПП стало відомо про факт незаконного вилучення Микуличинською сільською радою спірної земельної ділянки, жодних дій, спрямованих на повернення вказаної ділянки у державну власність постійним землекористувачем не було вжито, що стало підставою для звернення прокурора до суду із вказаним позовом. Перед зверненням до суду прокурором у відповідності до вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлено про виявлені порушення закону Міністерство енергетики та захисту довкілля України, яке є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у сфері формування та реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища та Карпатський НПП.

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2024 року позов заступника керівника Надвірнянської окружної прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Карпатського НПП до Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування рішення Микуличинської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,3500 га в с. Микуличин та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Карпатського національного природного парку задоволено частково.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №279670 від 20.03.2011 року, виданий ОСОБА_1 на підставі рішення Микуличинської сільської ради від 27.07.2010 року №205-32/2010 на земельну ділянку площею 0,3500 га, кадастровий номер 2611091501:12:001:0121, яка знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, Яремчанська міська рада, с. Микуличин уч. Підстрім; зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,3500 га із кадастровим номером 2611091501:12:001:0121, що розташована за адресою АДРЕСА_1 у власність держави в особі постійного землекористувача-Карпатського національного природного парку; стягнуто з ОСОБА_1 у користь держави судовий збір у розмірі 2102,00 грн.

Не погоджуючисьз рішеннямпершої інстанції,представник відповідача ОСОБА_1 подавапеляційну скаргу,в якійвважає,що судомпершої інстанціїбуло порушенонорми матеріальногота процесуальногоправа,що призвелодо прийняттянеправильного рішення.В обгрунтуванняскарги представник зазначає,що матеріаламисправи достатньодоведено,що ОСОБА_1 став власником земельної ділянки у передбачений законом спосіб, тому вимоги до нього є безпідставними.

Представник відповідача в апеляційній скарзі звертає увагу, що прокурор звернувся до суду з віндикаційним позовом, який судом першої інстанції неправильно вирішений як негаторний. Виходячи зі змсту позовних вимог, суд мав розглядати заявлені вимоги як віндикаційний позов, на який розповсюджуються наслідки спливу строку позовної давності. Відповідач заявляв суду про пропуск прокурором строку позовної давсності, який почався з моменту отримання ОСОБА_1 державного акту на спірну земельну ділянку 01.11.2010 року. Всупереч нормам ЦК України і встановленим обставинам справи, суд не застосував відповідні норми матеріального права, не відмовив в позові з таких підстав.

Просив рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представник Карпатського національного природного парку подав відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , в якому зазначає, що з доводами апеляційної скарги не погоджується, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, а рішення суду законним та обґрунтованим.

Вказує, що спірна земельна ділянка в силу положень земельного законодавства перебуває виключно у державній власності, так як на ній знаходиться об`єкт природо-заповідного фонду загальнодержавного значення Карпатський національний природний парк. Спірна земельна ділянка у комунальну власність у порядку визначеному ст.117 ЗК не передавалась та і в силу ст.117 не могла бути передана, а тому в Микуличинської сільської ради були відсутні повноваження розпоряджатися нею. Таким чином у апелянта фактично були відсутні правові підстави для набуття спірної земельної ділянки, а рішення Микуличинської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області №205-32/2010 від 29.07.2010 року не могло бути підставою набуття ОСОБА_1 права приватної власності, оскільки зазначене рішення не відповідає вимогам земельного законодавства.

Директор парку дійсно підписав Акт встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування земельної ділянки ОСОБА_1 , однак він був введений в обману внаслідок неправомірних дій геодезиста, які полягали у зазначенні завідомо неправдивих даних про те, що дана земельна ділянка відноситься до земель житлової та громадської забудови Микуличинської сільської ради. Директор Парку, не будучи спеціалістом у сфері землеустрою, не знав та не міг знати на момент погодження меж земельної ділянки ОСОБА_1 , що вона накладається на землі Парку.

Посилається на практику Верховного Суду про запровадження юридичної конструкції, за якою землі, перехід права володіння якими до фізичних та юридичних осіб неможливий, зважаючи на пряму вказівку законодавця, вважаються такими, що залишилися у володінні законного власника (держави або територіальної громади), і в такому разі їх державна реєстрація, використання і розпорядження іншою особою розцінюються як триваюче порушення прав власника, не пов`язане із позбавленням володіння. Повернення державі земельної ділянки природо-заповідного фонду призначення необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки, а тому не було допущено порушення строків позовної давності.

Просить залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керівник Надвірнянської окружної прокуратури також подав відзив на апеляційну скаргу. Вважає, що вона є безпідставною та не підлягає до задоволення, а рішення Яремчанського міського суду від 20 лютого 2024 року є законним, ухваленим при повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин справи. Не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо недотримання строку позовної давності та зазначає, що такий необхідно було б обчислювати з моменту проведення земельно-технічної експертизи відповідно до якої встановлено факт належності спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду.

Але судом першої інстанції правильно встановлено, що у даній справі мета позову спрямована на усунення перешкод у користуванні, розпорядженні та відновленні державою, як власником, володіння спірною земельною ділянкою природно-заповідного фонду. З урахуванням мети позову, який заявив прокурор заявлену у даній справі позовну вимогу про витребування у ОСОБА_1 земельної ділянки із кадастровим номером 2611091501:12:001:0121 площею 0,3500 га в користь держави в особі постійного землекористувача Карпатського НПП, треба розуміти як вимогу про зобов?язання відповідача повернути вказану земельну ділянку, яка відноситься до земель природно-заповідного фонду у користь держави в особі постійного землекористувача, який не втратив право володіння нею, за правилами негаторного позову. У постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19, вказано, що повернення державі земельної ділянки природо-заповідного фонду необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки Таким чином, строки позовної давності у даному випадку не пропущено.

Просить у задоволенні апеляційної скарги представника ОСОБА_1 відмовити.

Представник Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, відповідач ОСОБА_1 , представник Яремчанської міської ради Івано-Франківської області до суду не явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Мушинський В.Т. подану апеляційну скаргу в суді підтримав.

Представник позивача Надвірнянської окружної прокуратури Чернописька Г.О. та представник Карпатський НПП ОСОБА_3 вимоги апеляційної скарги заперечували.

Статтею 372 ЦПК Українипередбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Судом встановлено, що рішенням Микуличинської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області №195-30/2010 від 10.02.2010 року ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту відведення на земельну ділянку площею 0,3500 га для ведення особистого селянського господарства на уч. Підстрім(п.9.15 рішення).

Пунктом 5.17 рішення Микуличинської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області №205-32/2010 від 29.07.2010 року затверджено проект відведення ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,3500 га для ведення особистого селянського господарства на уч. Підстрім та передано її у приватну власність.

У подальшому, на підставі заяви ОСОБА_1 та договору №198/10 про виконання проектно-вишукувальних робіт від 01.11.2010 року ПП «Геодезцентр» виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в с. Микуличин уч. Підстрім в якому містяться: висновки про погодження комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою у місті Яремче №05/356 від 08.12.2010 року та Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Івано-Франківській області №05-39/4698 від 02.12.2010 року; акт обстеження земельної ділянки, передбаченої для відводу від 28.12.2010 року за підписами членів комісії у складі начальника відділу Держкомзему у місті Яремче Івано-Франківської області, головного архітектора міста Яремче, головного державного санітарного лікаря міста, головного спеціаліста державного управління екології та природних ресурсів Івано-Франківської області, директора Карпатського НПП, представника культурної спадщина, сільського голови та секретаря комісії; акт встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування від 01.11.2010 року, за підписами інженера-геодезиста ПП «Геодезцентр», інженера-землевпорядника с. Микуличин, землекористувача ОСОБА_1 та від суміжників директора Карпатського НПП. У вказаному акті зазначено, що межі земельної ділянки в натурі проходять по дерев`яній огорожі та умовно по землі. Суміжними землекористувачами при встановленні зовнішніх меж землекористування ніяких претензій не заявлено. Межі та площа земельної ділянки відповідними службами погоджені, межові знаки, якими закріплена земельна ділянка в кількості 5 штук показані представникам в натурі. Оригінал вказаного проекту землеустрою досліджено у ході судового розгляду.

10.11.2011 року ОСОБА_1 виданий державний акт на право власності на землю серії ЯЛ №279670 на земельну ділянку площею 0,3500 га, яка знаходиться за адресою уч. Підстрім у с. Микуличин, цільове призначення-для ведення особистого селянського господарства. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2611091501:12:001:0121. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №261109151000084. Відповідно до Плану меж земельної ділянки вказана ділянка по лінії межі від Б до В межує із землями Карпатського НПП.

Карпатський НППбув створений на підставі постанови Ради Міністрів УРСР №376 від 03.06.1980 року, пунктом 2 якої було затверджено межі парку згідно з додатком до постанови.

Рішенням Яремчанської міської ради Івано-Франківської області №189-3/2001 від 27.12.2001 року «Про затвердження матеріалів інвентаризації Карпатського НПП» затверджено матеріали інвентаризації земельних ділянок Карпатського НПП загальною площею 31381,11 га, у тому числі у с. Микуличин -5372,19 га.

На підставі вказаного рішення Карпатському НПП 29.12.2001 року був виданий державний акт серії І-ІФ №002772 на право постійного користування земельною ділянкою площею 5332,19 га в межах згідно з планом на території Микуличинської сільської ради для природно-заповідного використання землі. Зазначений акт зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №000006.

У 2002 році ДП «Карпатигеодезкартографія» на основі даних проведеної інвентаризації земель складений Геодезичний журнал окружної межі Карпатського НПП.

Зазначена інвентаризація земель проведена на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування Карпатського НПП розроблених у 1981 році, а межі парку (кути поворотів) внесені в Геодезичний журнал окружної межі Карпатського НПП.

Висновком експерта Івано-Франківського відділення Київського НДІСЕ Клебана Н.М. №238/18-28 від 29.10.2018 року за результатами проведеної в рамках кримінального провадження №42016090000000176 від 13.09.2016 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.358, ч.2 ст.358 КК України судової земельно-технічної експертизи встановлено, що земельна ділянка площею 0,3500 га з кадастровим номером 2611091501:12:001:0121, що знаходиться у с. Микуличин уч. Підстрім та є власністю ОСОБА_1 згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку повністю накладається на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні Карпатського НПП, а саме на землі Підліснівського ПНДВ квартал №14, виділ №17. Площа накладення рівна 0,3500 га.

Ухвалою слідчого судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 14.12.2018 року накладено арешт у кримінальному провадженні № №42016090000000176 від 13.09.2016 року на земельну ділянку площею 0,3500 га із кадастровим номером 2611091501:12:001:0121, цільове призначення якої ведення особистого селянського господарства, що знаходиться у с. Микуличин уч. Підстрім Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_1 та заборонено власнику особисто або через третіх осіб вчиняти будь-які дії(відчужувати, розпоряджатися та користуватися) вказаною земельною ділянкою.

Відповідно до висновку судового експерта Івано-Франківського відділення Київського НДІСЕ Клебана Н.М. за результатами проведення земельно-оціночної експертизи №399/461/18-28 від 20.12.2018 року у кримінальному провадженні №42016090000000176 від 13.09.2016 року ймовірна ринкова вартість земельної ділянки площею 0,3500 га з кадастровим номером 2611091501:12:001:0121 переданої у приватну власність ОСОБА_1 згідно державного акту серії ЯЛ №279670 станом на 10.03.2011 року становить 695625,00 грн. При обстеженні встановлено, що вказана земельна ділянка в натурі(на місцевості) не обгороджена, межові знаки відсутні, вільна від будівель і вся її територія заросла деревами. Під`їзд до земельної ділянки проходить через грунтову дорогу.

Окрім цього, факт віднесення земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_1 до земель природно-заповідного фонду та її накладення на земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП та знаходяться на території Піліснівського ПОНДВ, підтверджується долученими до матеріалів справи витягом з Геодезичного журналу окружної межі Карпатського НПП, витягом з Геодезичного журналу зйомки окружної межі планшетних рамок, в якому міститься планшет №2 Підліснівського лісництва із каталогом координат земельних ділянок Карпатського НПП, що знаходяться у с. Микуличин та копією планшету №2 Підліснівського лісництва із зазначенням кварталів та виділів, на якому позначено розташування вказаної земельної ділянки у кварталі №14, виділ №17, а також матеріалами лісовпорядкування-витягом із Журналу таксаційного опису кварталу № НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який відноситься до зони регульованої рекреації.

Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 26.09.2019 року у справі №354/1230/19 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.358, ч.2 ст.358 КК України(в редакції від 05.04.2001 року) на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а порушене за даним фактом кримінальне провадження №42016090000000176 від 13.09.2016 року закрито на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України. Вказана ухвала не оскаржувалась та набрала законної сили 04.04.2019 року.

Як вбачається із вказаної ухвали суду, у ході досудового розслідування об`єднаного кримінального провадження №42016090000000176 встановлено, що рішенням 30 сесії Микуличинської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області №195-30/2010 від 10.02.2010 ОСОБА_1 дано дозвіл на виготовлення Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3500 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: с.Микуличин участок Підстрім Яремчанської міської ради. Після цього ОСОБА_1 звернувся до ПП «Геодезцентр» для виконання його спеціалістами робіт по складанню Проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки, про що уклали договір №198/10 від 01.11.2010.

Виконання комплексу землевпорядних і топографо-геодезичних робіт по виготовленню на ім`я ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3500 га, що в с.Микуличин участок Підстрім Яремчанської міської ради було доручено помічнику геодезиста ОСОБА_2 . З метою швидкого виконання замовлення - складання для ОСОБА_1 проекту землеустрою на вказану вище земельну ділянку і отримання оплати за його виконання, ОСОБА_2 в період часу з 10.02.2010 по 29.07.2010 склав на ім`я ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3500 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що в с.Микуличин участок Підстрім Яремчанської міської ради, до якого долучив також результати проведених ним землевпорядних і топографо-геодезичних робіт, зазначивши завідомо неправдиві дані про те, що дана земельна ділянка відноситься до земель житлової та громадської забудови Микуличинської сільської ради. Хоча насправді вказана ділянка перебуває у користуванні Карпатського національного природного парку (квартал №14 виділ №17 Підліснівського ПНДВ).

На підставі складеного ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,3500 га, затвердженого рішенням 32 сесії Микуличинської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області №205/32/2010 від 29.07.2010, ОСОБА_1 видано Державний акт серії ЯЛ №279670 на право власності на земельну ділянку площею 0,3500 га з кадастровим номером 2611091501:12:001:0121, що знаходиться в с. Микуличин участок Підстрім Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. В суді обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у вчинених злочинах, при обставинах, викладених у обвинувальному акті, визнавав повністю, вказана ухвала суду не оскаржувалась та набрала законної сили 04.10.2019 року.

Листом від 15.01.2020 року за вих. №09.34-64-138вих-20 Надвірнянська місцева прокуратура Івано-Франківської області повідомила Міністерство енергетики та захисту довкілля України та Карпатський НПП про виявлені в ході досудового розслідування кримінального провадження №42016090000000176 від 13.09.2016 року порушення інтересів держави при передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,3500 га кадастровий номер 2611091501:12:001:0121, що згідно висновку експерта №238/18-28 від 29.10.2018 року повністю накладається на земельну ділянку, яка згідно державного акту на право постійного користування землею серії І-ІФ №002772 від 29.12.2001 року перебуває у користуванні Карпатського НПП, а саме Підліснівського ПНДВ, квартал №14, виділ №17. Наведене підтверджується також даними геодезичного журналу окружної межі Карпатського НПП, планшету №2 проекту організації території об`єкта природно-заповідного фонду та журналом таксаційного опису Підліснівського ПОНДВ Карпатського НПП. Одночасно прокурор вказав про намір звернутися до суду із позовом в інтересах держави, зважаючи на відсутність належного реагування з боку уповноважених державних органів та вжиття заходів, спрямованих на повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду у власність держави.

Згідно з інформаційною довідкою із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 350671463 від 17.10.2023 року у Державному реєстрі речових прав наявні відомості про державну реєстрацію обтяження земельної ділянки із кадастровим номером 2611091501:12:001:0121, площею 0,3500 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться у с. Микуличин уч. Підстрім, які внесені згідно постанови головного державного виконавця Яремчанського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Гуменюка В.В. про арешт майна ОСОБА_1 , номер запису про обтяження:29786524, дата державної реєстрації обтяження:08.01.2019 року.

Відомості про державну реєстрацію права власності відповідача на вказане нерухоме майно відсутні.

ТзОВ «Геоземкадсервіс» листом за №1/1 від 09.11.2022 року у відповідь на адвокатський запит представника ОСОБА_1 повідомило про те, що згідно даних Держгеокадастру земельна ділянка з кадастровим номером 2611091501:12:001:0121 площею 0,3500 га знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та межує з північної сторони-проїзд, зі східної сторони-землі запасу Микуличинської сільської ради, з південно-східної-Карпатський НПП. Надати відповідь про те чи знаходиться вказана земельна ділянка в межах Карпатського НПП немає можливості так як дані Держгеокадастру закриті під час дії воєнного стану.

Таким чином, прокурор, звертаючись із позовом, вказав, що спірна земельна ділянка розташована у межах земель природно-заповідного фонду, які перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП, відноситься до земель державної форми власності та вибула з володіння постійного землекористувача без її вилучення у встановленому законом порядку.

Вирішуючи спір, суд керувався наступними нормами права.

Статтею 13 Конституції Українивизначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до п.7 ст.92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.

Згідно зі ст.41 Конституції України та ст. 319 ЦК України право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За змістомст.ст.317-318 ЦК Українивласнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Стаття 321 ЦК України встановлює принципи непорушності права власності. Відповідно до цієї норми право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зіст.324 ЦК України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановленихКонституцією України. Кожен громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Відповідно дост.2Земельного кодексуУкраїни (надалі-ЗК України)до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Згідно ст.12 ЗК Українидо повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цьогоКодексу.

У відповідності до ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (стаття 18 ЗК України).

Згідно ч.1 ст.19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частиною другою ст.20 ЗК України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель(ст.21 ЗК України).

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Положеннями ч.ч.1,2 ст.116 ЗК Українивстановлено, що громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За змістом ст.ст.43, 44 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Відповідно до ст.45 ЗК України землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Відповідно до ч.2 ст.83 ЗК України(тут і надалі- у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Відповідно до ч.1ст.84 ЗК Україниу державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Згідно п.«в» ч.3 ст.84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать: землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч.1 ст.92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою включає в себе право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно з ч.5 ст.116 ЗК Україниземельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

06.09.2012 року Верховною Радою України прийнятоЗакон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» № 5245-VІ(далі Закон №5245-VІ), який набрав чинності 01.01.2013 року.

Відповідно до п.4 Прикінцевих і перехідних положень Закону №5245-VІ у державній власності залишаються землі, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»№2456-XIIвід16.06.1992року(надалі-Закон №2456-XII) національні природні парки належать до природно-заповідного фонду України.

Частиною першоюст.4 Закону №2456-XII передбачено, що території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Згідно із ч.ч.3,4 ст.7 Закону №2456-XII на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Межі території та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж території та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно зіст.9 Закону №2456-XII території природно-заповідного фонду можуть використовуватися у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Частинами 1-3ст.20 Закону №2456-XII передбачено, що національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

Згідно з частинами 1, 2ст.21 Закону №2456-XIIна території національних природних парківзурахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об`єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням в тому числі зона регульованої рекреації - в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам`ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок; тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство, мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об`єктів заповідної зони. На території зони регульованої рекреації забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку.

Відповідно доч.1ст.53Закону№2456-XII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.

Відповідно до ст.54 Закону №2456-XII (у редакції,чинній начас виникненняспірних правовідносин), зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного експертного висновку.

Положеннямист.141 ЗК України визначено,щопідставамиприпинення правакористування земельноюділянкою є:добровільна відмовавід правакористуванняземельноюділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.1,2,10ст.149ЗКУкраїни земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ст.150 ЗК Україниземлі природно-заповідного фонду належать до особливо-цінних земель. Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у державній, комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду із комунальної власності, зокрема для будівництва житла є можливим тільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України.

Обставини справи свідчать про те, що Карпатський НПП на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 29.12.2001 року є постійним користувачем земельних ділянок на території Микуличинської сільської ради загальною площею 5372,19 га, які відповідно до вищенаведених нормЗакону є землями природно-заповідного фонду та відносяться до категорії особливо цінних земель, що належать до державної форми власності.

Статус Карпатського НПП як об`єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення підтверджується відповідною постановою РадиМіністрівУРСР№376від03.06.1980року про його створення, Указом Президента України від 23.02.2010 року №215 «Про розширення території Карпатського національного природного парку» та Положенням про Карпатський національний природний парк, затвердженим наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України №99 від 31.08.2020 року.

Відповідно до п.п.1.1, 1.2, 1.4, 2.1 Положення «Про Карпатський національний природний парк», затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України №99 від 31.08.2020 року Карпатський НПП є територією природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, бюджетною, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання, є юридичною особою, має самостійний баланс і утримується за рахунок коштів державного бюджету. Парк віднесено до сфери управління Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів в Україні.

Висновком проведеної у кримінальному провадженні №42016090000000176 від 13.09.2016 року судової земельно-технічної експертизи №238/18-28 від 29.10.2018 року встановлено, що передана ОСОБА_1 у приватну власність на підставі рішення Микуличинської сільської ради 205-32/2010 від 29.07.2010 року земельна ділянка площею 0,3500 га для ведення особистого селянського господарства у с.Микуличин, уч. Підстрім, якій присвоєно кадастровий номер 2611091501:12:001:0121 у частині площі рівній розміру зазначеної ділянки накладається на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії І-ІФ №002772 від 29.12.2001 року та знаходиться на території Підліснівського ПОНДВ, квартал №14, виділ №17. Зазначений висновок експерта містить інформацію щодо предмета доказування у даній справі, не викликає сумнівів у суду у своїй достовірності та є належним та допустимим доказом.

Судом першої інстанціїї перевірені також дані Журналу окружної межі Карпатського НПП та планшетом №2 Підліснівського ПОНДВ, квартал №14 виділ №17, що підтверджують такі обставини.

Жодних рішень про зміну меж, площ, категорій земель чи скасування статусу Карпатського НПП відповідно до діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства не приймалося.

Спірна земельна ділянка, передана у приватну власність ОСОБА_1 , у порядку встановленомуст.ст.149-150 ЗК Українив постійного землекористувача за погодженням із центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища не вилучалася, а тому Микуличинська сільська рада на момент ухвалення оскаржуваного рішення №205-32/2010 від 29.07.2010 року не була уповноважена розпоряджатися зазначеною ділянкою на користь відповідача, а підставою для вказаного рішення став виготовлений ПП «Геодезцентр» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 , до якого були внесені завідомо неправдиві відомості, про те, що дана земельна ділянка відноситься до земель житлової та громадської забудови Микуличинської сільської ради. Відтак зазначене рішення ухвалене на підставі завідомо підробленого офіційного документа.

Суд першої інстанціїї врахував, що передача органом місцевого самоврядування спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із визначенням її категорії за основним цільовим призначенням як земель сільськогосподарського призначення, призвела до протиправної зміни цільового призначення земельної ділянки та фактичної зміни меж Карпатського НПП в частині її зменшення.

Відповідач в суді першої інстанції не спростував факту розташування спірної земельної ділянки у межах Карпатського НПП, а з висновку судової земельно-оціночної експертизи від 20.12.2018 року слідує, що на момент проведення експертного дослідження зазначена ділянка на місцевості не огороджена, вільна від будівель і вся її територія заросла деревами, а межові знаки відсутні.

Відповідно, висновок суду про факт належності спірної земельної ділянки із кадастровим номером 2611091501:12:001:0121 розміром 0,3500 га до земель природно-заповідного фонду, які входять до складу території Карпатського НПП (Підліснівське лісництво), який в свою чергу є об`єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, та перебувають у постійному користуванні парку відповідно до Державного акту на право постійного користування на право постійного користування землею серії І-ІФ №002772, є правильним.

Частиною другою ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Частиною 1ст.393 ЦК Українивизначено, що правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідаєзаконуі порушує права власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Суд врахував також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, яка неодноразово зазначала про те, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі №911/3681/17, від 15.10.2019 року у справі №911/3749/17, від 22.01.2020 року у справі №910/1809/18, від 01.02.2020 року у справі №922/614/19).

Статтею 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Враховуючи, що на момент передачі земельної ділянки площею 0,3500 га у с.Микуличин ур.Підліснів у приватну власність ОСОБА_1 . ця ділянка відносилась до земель природно-заповідного фонду, переданих у постійне користування Карпатському НПП, питання щодо вилучення зазначеної земельної ділянки в установленому законом порядку не вирішувалось, а її передача у приватну власність відбулась внаслідок вчинення кримінального правопорушення, всупереч встановленій законом процедурі, за рішенням органу місцевого самоврядування, який не був наділений відповідними повноваженням щодо розпорядження нею без попереднього погодження із Верховною Радою України, що одночасно потягнуло за собою протиправну зміну її цільового призначення, то право держави на цю ділянку не припинилося.

Таким чином, суд прийшов до висновку про те, що відсутність спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки рішення повноважного органу виконавчої влади означає, що держава як власник, не виявляла волю на вилучення та передачу у приватну власність цієї земельної ділянки та свідчить про те, що ОСОБА_1 в установленому законом порядку не набув право власності на спірну земельну ділянку.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач є правоміриним добросовісним власником земельної ділянки, оскільки Микуличинська сільська рада як власник земель в межах населенного пункту вправі була розпоряджатись землями на власний розсуд в межах повноважень та в спосіб, передбачений законом, не спростовують висновків суду. Апелянт посилається на те, що згідно з п.2 ст.83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають всі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Як передбачено частиною першою статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частиною 3 ст. 149 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Аналогічні повноваження передбачені в п. 1 ст. 33 Лісового кодексу України - сільські, селищні, міські ради у сфері лісових відносин на відповідній території передають у власність, надають у постійне користування земельні лісові ділянки, що перебувають у комунальній власності, в межах сіл, селищ, міст і припиняють права користування ними. І в ході судового розгляду не надано суду будь-яких доказів на спростування факту розташування спірної земельної ділянки у межах Карпатського НПП. Однак у матеріалах справи є проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в с.Микуличин уч. Підстрім Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, в якому є наступні документи, які свідчать, що спірна земельна ділянка межує з землями КНПП, а саме: рішення Микуличинської сільської ради № 205-32/2010 від 29.07.2010 року; акт встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування земельної ділянки ОСОБА_1 від 01.11.2010 р.; акт обстеження земельної ділянки передбаченої до відводу від 01.12.2010 р.; висновок Державного управління охорони навколишнього середовища в Івано-Франкіській області від 02.12.2010 р. № 05-39/4698; висновок комісії про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 від 08.12.2010 р. № 05-39/4698; Державний акт на право власності на земельну ділянку Серія ЯЛ № 279670.

Перевіривши вказані доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду. Так, у справі є висновок судовоїземельно-технічноїекспертизи №238/18-28від 29.10.2018року,проведений укримінальній справі,яким встановлено,що передана ОСОБА_1 у приватнувласність напідставі рішенняМикуличинської сільськоїради 205-32/2010від 29.07.2010року земельнаділянка площею0,3500га дляведення особистогоселянського господарствау с.Микуличин,уч.Підстрім,якій присвоєнокадастровий номер2611091501:12:001:0121у частиніплощі рівнійрозміру зазначеноїділянки накладаєтьсяна земельніділянки,які перебуваютьу постійномукористуванні КарпатськогоНПП,які належатьостанньому напідставі Державного актуна правопостійного користуванняземлею серіїІ-ІФ№002772від 29.12.2001року тазнаходиться натериторії ПідліснівськогоПОНДВ,квартал №14,виділ №17.Судом першоїінстанції вказанийдоказ оціненийу відповідностідо положеньстатті 89ЦПК України,і доводиапеляційної скаргизводяться вцій частинідо вимогпро переоцінкудоказів -без обрунтуванняпричин переваги доказів,наданих відповідачем,над іншими,зібраними усправі,в томучислі вищевказаноюекспертизою. Відповідно,колегія суддів,погоджуючись ізвисновками судув результатівстановлених судомобставин,не можеприйняти твердженняапелянта,що ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку.

Разом з тим, заявляючи про правомірність володіння земельною ділянкою, відповідач одночасно вказує на необхідність застосувати до вимог прокурора наслідки спливу строку позовної давності.

Вирішуючи справу, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд першої інстанції враховував правові висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду Українивід 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті387,388,1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина другастатті 52 ЗК України).

Так,відповіднодоч.1ст.391ЦКУкраїни власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами 1,2 ст.152 ЗК Українивизначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник або землекористувач земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

У постанові від 20.06.2023 року у справі №554/10517/16-ц Велика Палата Верховного Судудійшла висновку, що «зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушеннямЗК Українита Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку (такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 51-52)).

У цих випадках слід усувати перешкоди у користуванні відповідною земельною ділянкою (стаття391 ЦКУкраїни) шляхом її повернення власникові, а не витребовувати із незаконного володіння останнього набувача (статті 387, 388 ЦК України). За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов».

Також в постанові від 20.06.2023 року у справі №633/408/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо, суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина першастатті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятоїстатті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 року у справі №766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 року у справі №462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04.07.2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

Судом цілком правильно зазначено, що в даній справі мета позову спрямована на усунення перешкод у користуванні та розпорядженні, а також відновлення державою, як власником, володіння спірною земельною ділянкою природно-заповідного фонду.

Державна реєстрація права власності відповідачем на спірну земельну ділянку не проведена.

Проаналізувавши позовні вимоги і встановлені обставини, виходячи з мети позову, суд правильно розцінив позовну вимогу про витребування у ОСОБА_1 земельної ділянки із кадастровим номером 2611091501:12:001:0121 площею 0,3500 га в користь держави в особі постійного землекористувача Карпатського НПП як вимогу про повернення земельної ділянки, яка відноситься до земель природно-заповідного фонду, у користь держави в особі постійного землекористувача, що не втратив право володіння нею, як негаторний позов.

Такий висновок суду відповідає правовим позиціям, викладеним в постанові Верховного Суду від 20.06.2023 року у справі №633/408/18 ( провадження №14-86цс22). Твердження апеляційної скарги про те, що позов прокурором заявлений як віндикаційний, і тому мав бути судом розглянутий за правилами віндикаційного позову, які передбачають застосування позовної давності, базуються виключно на власному тлумаченні змісту позовної заяви і норм матеріального права без урахування усталеної судової практики.

Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Проте позовна давність не поширюється на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (ст.391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про триваюче правопорушення. Отже, власник може пред`явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.

Таким чином, негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення.

Відповідач в апеляційній скарзі вказує, що станом на дату підписання акту встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування від 01.11.2010 р., згідно якого проведено встановлення в натурі межі земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,3500 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який підписаний директором Карпатського НПП ОСОБА_4 , межі парку уже були встановлені. Тому директору Карпатського НПП було відомо або він міг довідатися, що надана ОСОБА_1 земельна ділянка знаходиться на території парку. Отже, відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, на думку представника відповідача саме з 01.11.2010 р. року розпочався перебіг позовної давності звернення до суду за захистом свого порушеного права, а закінчився - 31.10.2013 року. Тому позов подано поза межами строків перебігу позовної давності, так як він є віндикаційним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 року у справі №554/10517/16-ц конкретизувала висновок, наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі № 911/2325/18 та вказала, що зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, не пов`язане із позбавленням власника цих ділянок володіння ними. Вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані. Вимогу про усунення перешкод державі чи відповідній територіальній громаді у користуванні чи розпорядженні такими земельними ділянкамиможна заявити впродовж усього часу, поки триває відповідне порушення.

Тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що у даній справі відсутні підстави для застосування строку позовної давності за заявою відповідача, оскільки такий прокурором не пропущено.

Інші висновки суду, зокрема, стосовно підставності звернення прокурора з даним позовом, причини відмови в частині позовних вимог прокурора, щодо пропорційності втручання у право особи на мирне володіння майном та співвідношення такого втручання із суспільними інтересами, колегією суддів не аналізуються, оскільки не є предметом апеляційної скарги.

За результатом розгляду справи суд першої інстанціїї визначив, що ефективним та належним способом захисту порушеного права у даному випадку буде визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю серії ЯЛ №279670 від 11.03.2011 року, яким посвідчено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,3500 га, кадастровий номер 2611091501:12:001:0121, що є правильним з урахуванням того, що відповідач є єдиним і останнім набувачем спірної ділянки, та зобов`язання відповідача повернути вказану земельну ділянку у користь держави в особі постійного землекористувача Карпатського НПП.

Колегія суддів погоджується з таким висновком.

В частині відмови в задоволенні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Микуличинської сільської ради №205-32/2010 від 29.07.2010 року в частині затвердження технічної документації та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,3500 га з цільовим призначенням-для ведення особистого селянського господарства за адресою с. Микуличин, участок Підстрім Яремчанської міської ради рішення ніким не оскаржується.

Доводи апеляційної скарги стосовно неправильної оцінки судом письмових доказів фактично зводяться до критики рішення з вимогами переоцінки таких доказів, в той час, як суд при вирішенні позовних вимог виходив з положень статей 81,89 ЦПК України. Апелянтом не наведено мотивованих причин для скасування рішення, оскільки доводи апеляційної скарги по суті аналогічні обставинам, викладеним в письмовій заяві відповідача (т.2 а.с.72) та змісту заперечень, наданих суду першої інстанції, які були предметом аналізу суду першої інстанції, і яким суд надав аргументовану оцінку. Позиція відповідача стосовно порушення судом норм матеріального права у зв`язку із незастосуванням наслідків пропуску строку позовної давності відхилена колегією суддів з мотивів, викладених вище.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржене рішення вимогам законності та обґрунтованості відповідає.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскарженого рішення. При вирішенні даної справи судом повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то судові витрати відносяться на рахунок скаржника.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Мушинського Віктора Тадеушовича залишити без задоволення.

Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 09 серпня 2024 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.А. Девляшевсьий

В.М.Луганська