Рішення

від 07.08.2024 по справі 736/898/24

КОРЮКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 736/898/24

Номер провадження 2/736/261/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2024 року м. Корюківка

Корюківський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючої судді - Пархомчук Т.В.,

за участі секретаря Петренко О.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні без фіксації судового процесу, в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України в м. Корюківка в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ВУД ІНДУСТРІ» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 07.05.2024 звернулась до Корюківського районного суду з позовом до ТОВ «ВУД ІНДУСТРІ» і просила: стягнути з відповідача на її користь заборгованість із заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 120000 грн.; допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 03 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ВУД ІНДУСТРІ» укладено трудовий договір та прийнята на посаду секретаря. Згідно наказу № 224-к від 11.10.2016 ОСОБА_1 переведена з посади секретаря на посаду менеджера з постачання. Відповідно до наказа від 13.09.2022 позивач мала приступити до виконання своїх трудових обов`язків після закінчення терміну перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку. Прибувши за місцем роботи представник відповідача повідомив, що товариство ліквідовано. Позивачу було передано трудову книжку без внесення записів про припинення з нею трудових відносин. Заробітну плату з 13.09.2022 вона не отримувала жодного разу. Тому позивач вважає, її права порушено і просить задовольнити її позовні вимоги.

Ухвалою суду від 13.05.2024 у справі відкрито спрощене позовне провадження. Сторонам надано строк для подачі до суду заяв по суті справи.

У встановлений судом строк відзив від відповідача ТОВ «ВУД ІНДУСТРІ» на позов до суду не надійшов.

Позивач та її представник у судове засідання не з`явились, надали до суду заяву про розгляд справи без її участі.

Представник відповідача, ТОВ «ВУД ІНДУСТРІ», в судове засідання повторно не з`явився, про причини неявки не повідомив, про час слухання справи повідомлений належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі «Судова влада України».

Згідно із ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Розглянувши додані до позовної заяви документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 03.12.2015 прийнята на роботу у Товариство з обмеженою відповідальністю «ВУД ІНДУСТРІ» за трудовим договором згідно п. 2 ст. 23 КЗпП України секретарем.

Відповідно до наказу № 224-к від 11.10.2016 ОСОБА_1 переведена з посади секретаря на посаду менеджера з постачання, що підтверджується копією трудової книжки позивача.

Відповідно до наказу керівника відповідача від 13.09.2022 позивач мала приступити до виконання своїх трудових обов`язків після закінчення терміну перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку.

Позивач прибула за місцем роботи, однак представник відповідача повідомив про ліквідацію товариства, оскільки така юридична особа припинила свою діяльність. ОСОБА_1 було передано трудову книжку, проте будь - яких записів про припинення трудових відносин з нею з боку відповідача не було внесено, що фактично підтверджує подальше продовження трудових відносин з позивачем.

Відповідно до даних ЄДР товариство з обмеженою відповідальністю «ВУД ІНДУСТРІ» (код за ЄДРПОУ 34338802) не перебуває у процесі припинення.

Фактично своїми діями щодо заборони виходу позивача на роботу та позбавлення можливості приступити до виконання свої трудових обов`язків перед роботодавцем відповідач зумовив вимушений прогул позивача.

За період, починаючи з 13.09.2022 ОСОБА_1 не отримувала заробітну плату жодного разу. Згідно розрахунку позивача її середня заробітна плата за місяць складає 6000 (шість тисяч) гривень.

Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату, а саме визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Згідно із ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами (ст. 22 Закону України «Про оплату праці»).

Відповідно до вимог ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Позивач стверджує, що з 13.09.2022 їй не виплачувалась заробітна плата, відповідач доказів зворотного не надав. Таким чином, оскільки трудовий договір між позивачем та відповідачем не розірвано у відповідача перед ОСОБА_1 виникла заборгованість по заробітній платі за період з 13.09.2022 по 02.05.2024, а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «ВУД ІНДУСТРІ» на її користь не виплаченої заробітної плати, з 13.09.2022 по 02.05.2024 .

Відповідно до ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1,12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, Провадження № 14-47цс21 зазначає таке.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд України в постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 362/7105/15-ц (провадження № 6-1395цс16), проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, зробив висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат. Верховний Суд України вказав, що позовна вимога про стягнення компенсації за вимушений прогул відноситься до вимог щодо порушення законодавства про оплату праці та відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду.

Отже, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати. За змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою в розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, а отже, строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Тобто, Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення у середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Вказане також узгоджується з пунктом 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713) яким передбачено, що для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно до підпункту 2.2.12 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 114/8713 до фонду додаткової заробітної плати включається оплата за невідпрацьований час, зокрема, оплата простоїв не з вини працівника.

У розділі 3 Інструкції № 114/8713 закріплено вичерпний перелік виплат, що не належать до фонду оплати праці. Згідно з пунктом 3.9 розділу 3 вказаної Інструкції до фонду оплати праці не належать суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

В Інструкції № 114/8713 середній заробіток за час вимушеного прогулу не віднесено до вичерпного переліку виплат, що не належать до фонду оплати праці.

На думку Великої Палати Верховного Суду, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи.

Таким чином на користь позивача із роботодавця має бути стягнуто 120 000 гри. заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 13.09.2022 по 02.05.2024.

В судовому засіданні встановлено, що трудові відносини між позивачем та відповідачем було припинено, однак трудовий договір між сторонами не розірвано. Будь-яких заперечень чи спростувань позиції позивача відповідачем не надано та не здобуто в судовому засіданні, отже суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Таким чином, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 141, 223 263-265, 268, 280-285 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ТОВ «ВУД ІНДУСТРІ» на користь ОСОБА_1 не виплачену заборгованість із заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 13 вересня 2022 року по 02 травня 2024 року в сумі 120000 (сто двадцять тисяч) грн.. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Відповідач: ТОВ «ВУД ІНДУСТРІ» (15300, Чернігівська область, м. Корюківка, вул. Індустріальна, 25, ЄДРПОУ 34338802).

Суддя Т. В. Пархомчук