Рішення

від 01.08.2024 по справі 160/12760/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2024 рокуСправа №160/12760/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до товариства з обмеженою відповідальністю «Лис-Індастріз» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

17 травня 2024 року представник Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю через систему "Електронний суд" звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Лис-Індастріз», в якій просить:

стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лис-Індастріз» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у розмірі 44026,33 грн.

Обґрунтовуючи позов, представник позивача зазначила, що відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали в товаристві з обмеженою відповідальністю «Лис-Індастріз», за 2023 рік склала 13 осіб.

Середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу в товаристві з обмеженою відповідальністю «Лис-Індастріз» повинна складати 1 особу.

Середньооблікова чисельність штатних працівників з інвалідністю за 2023 рік склала 0 осіб, що є менше встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році.

За таких обставин, за 1 робоче місце, яке визначено для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особами з інвалідністю у 2023 році, товариство з обмеженою відповідальністю «Лис-Індастріз» до 15 квітня 2024 року повинно було самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 44026,33 грн.

Оскільки товариством з обмеженою відповідальністю «Лис-Індастріз» у добровільному порядку не сплачено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у розмірі 44026,33 грн., представник позивача звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 травня 2024 року для розгляду адміністративної справи №160/12760/24 визначено суддю Олійника В.М.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

27 травня 2024 року на адресу товариства з обмеженою відповідальністю «Лис-Індастріз» (вул. Терьошкіна, буд. 9, місто Дніпро, 51400) надіслано ухвалу про відкриття провадження.

29 травня 2024 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника товариства з обмеженою відповідальністю «Лис-Індастріз» надійшов відзив на позовну заяву вх.№20657/24, в якому представник відповідача з позовними вимогами не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини 2 статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лис-Індастріз» зазначає, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Упродовж 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю «Лис-Індастріз» подавало звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», що підтверджується копіями звітності, а саме:

Звітність від 02.01.23 року за вих. №01;

Звітність від 01.02.23 року за вих. №02;

Звітність від 01.03.23 року за вих. №03;

Звітність від 03.04.23 року за вих. №04;

Звітність від 01.05.23 року за вих. №05;

Звітність від 01.06.23 року за вих. №06;

Звітність від 03.07.23 року за вих. №07;

Звітність від 01.08.23 року за вих. №11;

Звітність від 01.09.23 року за вих. №13;

Звітність від 02.10.23 року за вих. №17;

Звітність від 01.11.23 року за вих. №19;

Звітність від 01.12.23 року за вих. №24;

Зі змісту яких видно, що товариством з обмеженою відповідальністю «Лис-Індастріз» були створені робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю за професією (посадою) - «менеджер відділу розвитку».

Окрім того, товариством з обмеженою відповідальністю «Лис-Індастріз» також вживались заходів щодо пошуку осіб для працевлаштування осіб з інвалідністю через різні Інтернет ресурси пов`язані з підбором персоналу, що підтверджується збереженими копіями виставлених вакансій на сайтах Rabota.uа та Work.uа у 2023 році та відповідними копіями скріншотів з даних Інтернет ресурсів за вакансіями: програміст 1С, технічний директор, фінансовий директор, юрист, керівник юридичного відділу; а також за останніми збереженими в Інтернеті актуальними посиланнями на вакансії розміщеними на Інтернет ресурсах.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкта господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

З урахуванням викладеного, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лис-Індастріз» - відповідач, код ЄДРПОУ 43743616, місцезнаходження: вул. Терьошкіна, буд. 9, місто Дніпро, 51400.

Судом встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Лис-Індастріз» перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали в товаристві з обмеженою відповідальністю «Лис-Індастріз», за 2023 рік склала 13 осіб.

Середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу в товаристві з обмеженою відповідальністю «Лис-Індастріз» повинна складати 1 особу.

Середньооблікова чисельність штатних працівників з інвалідністю за 2023 рік склала 0 осіб, що є менше встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році.

За таких обставин, за 1 робоче місце, яке визначено для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особами з інвалідністю у 2023 році, товариство з обмеженою відповідальністю «Лис-Індастріз» до 15 квітня 2024 року, на думку представника позивача, повинно було самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 44026,33 грн.

Оскільки товариством з обмеженою відповідальністю «Лис-Індастріз» у добровільному порядку не сплачено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у розмірі 44026,33 грн., представник позивача звернулася до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Відповідно до частини 2 статті 17 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо, з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

За приписами частини 1 статті 18 Закону №875-ХІІ, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною 3 статті 18 цього Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу вказаних норм вбачається, що обов`язок з працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Частинами 1, 2 статті 19 Закону №875-ХІІ передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до положень частин 1, 4 статті 20 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 цього Закону.

При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що Дніпропетровське обласне відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю встановило, що середньооблікова чисельність працівників відповідача склала 13 особи, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, повинна складати 1 особу.

Відповідно до пункту 3.2 та підпунктів 3.2.1, 3.2.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 №286, середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору.

При обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу враховуються всі категорії працівників облікового складу, зазначені у пунктах 2.4, 2.5 цієї Інструкції, крім працівників, які перебувають у відпустках у зв`язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку (підпункти 2.5.8 - 2.5.9 Інструкції).

Облік цих категорій працівників ведеться окремо.

Судом встановлено, що упродовж 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю «Лис-Індастріз» подавало звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», що підтверджується копіями звітності, а саме:

Звітність від 02.01.23 року за вих. №01;

Звітність від 01.02.23 року за вих. №02;

Звітність від 01.03.23 року за вих. №03;

Звітність від 03.04.23 року за вих. №04;

Звітність від 01.05.23 року за вих. №05;

Звітність від 01.06.23 року за вих. №06;

Звітність від 03.07.23 року за вих. №07;

Звітність від 01.08.23 року за вих. №11;

Звітність від 01.09.23 року за вих. №13;

Звітність від 02.10.23 року за вих. №17;

Звітність від 01.11.23 року за вих. №19;

Звітність від 01.12.23 року за вих. №24;

Зі змісту яких видно, що товариством з обмеженою відповідальністю «Лис-Індастріз» були створені робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю за професією (посадою) - «менеджер відділу розвитку».

Окрім того, товариством з обмеженою відповідальністю «Лис-Індастріз» також вживались заходів щодо пошуку осіб для працевлаштування осіб з інвалідністю через різні Інтернет ресурси, пов`язані з підбором персоналу, що підтверджується збереженими копіями виставлених вакансій на сайтах Rabota.uа та Work.uа у 2023 році та відповідними копіями скріншотів з даних Інтернет ресурсів за вакансіями: програміст 1С, технічний директор, фінансовий директор, юрист, керівник юридичного відділу; а також за останніми збереженими в Інтернеті актуальними посиланнями на вакансії розміщеними на Інтернет ресурсах.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що товариство з обмеженою відповідальністю «Лис-Індастріз» сприяло працевлаштуванню осіб з інвалідністю та виконувало всі вимоги законодавства щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування в повному обсязі.

Відповідач вживав всі необхідні заходи по створенню робочих місць та працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Поряд з цим, фактів відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за 2023 рік, не встановлено. Докази зворотного у суду відсутні.

Позивачем подання відповідної звітності та заявок не заперечується.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити з загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

При цьому, суд зазначає, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а факт не працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, у зв`язку з їх відсутністю, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій, за відсутності вини юридичної особи.

Отже, елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Застосування принципу вини як умови відповідальності пов`язане з необхідністю доведення порушення зобов`язання.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що роботодавець вжив необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, зокрема, відповідачем було вжито всіх необхідних заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю: підприємство зареєстровано у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, звітувало про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, направляло до центру зайнятості відповідну звітність з інформацією щодо кількість працевлаштованих осіб з інвалідністю, а отже, зазначені адміністративно-господарські санкції до відповідача застосовані бути не можуть.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі №812/1140/18, відповідно до якої обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування, за умови, що відповідач ужив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу.

Відповідно до вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає, що товариством з обмеженою відповідальністю «Лис-Індастріз» було виконано всі необхідні заходи по створенню робочих місць для інвалідів та їх працевлаштуванню та дотримано вимоги, встановлені статтею 19 Закону №875-ХІІ, а тому, підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій відсутні.

Відповідно до положень частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

З урахуванням відмови в задоволенні адміністративного позову, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до товариства з обмеженою відповідальністю «Лис-Індастріз» про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.М. Олійник