Рішення

від 09.08.2024 по справі 640/15247/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2024 року № 640/15247/22

Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелиця А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Рентоофіс» до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Рентоофіс» з позовом до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100380/2022/000059/2 від 08.07.2022;

- визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100380/2022/000060/2 від 11.07.2022.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що при митному оформленні товарів за митною декларацією №UA100380/2022/307625 від 08.07.2022 та митною декларацією №/2022/307681 від 11.07.2022, які ввозилися на митну територію України, ним було визначено митну вартість за основним методом - за ціною договору (контракту).

Позивач зазначає, що на підтвердження заявленої митної вартості оцінюваного товару надав митному органу всі необхідні документи, які підтверджують митну вартість товару та містять об`єктивні відомості про складові митної вартості товару, подані документи не містять розбіжностей.

Позивач стверджує, що митний орган зазначених документів не врахував, у зв`язку з чим дійшов необґрунтованих висновків про наявність підстав для коригування митної вартості товару із застосуванням другорядного методу визначення митної вартості товарів - резервного методу.

На переконання позивача, відповідачем неправомірно прийнято оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів, якими скориговано заявлену позивачем митну вартість товару, незважаючи на подані позивачем необхідні документи, які давали змогу митному органу визначити митну вартість товару за ціною, заявленою декларантом.

Окружним адміністративним судом м. Києва 15.09.2022 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Позивач подав відповідь на відзив, зазначивши, що відзив не містить доводів на спростування висновків, викладених у позовній заяві.

На виконання положень п.2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІХ, адміністративну справу було передано до Київського окружного адміністративного суду за належністю.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2023 прийнято справу до свого провадження, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості за митними деклараціями № UA100380/2022/307625 від 08.07.2022 та №/2022/307681 від 11.07.2022 ним детально розглянуто подані до митного оформлення документи та встановлено, що надані документи містять розбіжності та не містять достовірних та об`єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості.

У зв`язку з цим відповідач вважає, що оскаржувані рішення прийняті митним органом з урахуванням вимог чинного законодавства України, в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій підтримав свою позицію, викладену у відповіді на відзив, поданої раніше.

Розглянувши подані документи й матеріали, всебічно й повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи й вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕНТООФІС» (код ЄДРПОУ 33540678, місцезнаходження: вул. Євгена Чикаленка, буд. 23-А, м. Київ, 01024) 28.04.2005 зареєстровано як юридична особа, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Судом встановлено, що 01.08.2021 між компанією NANTONG TOP ASIA COMPANY LIMITED (КНР) Продавцем та покупцем Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕНТООФІС» (Україна) було укладено зовнішньоекономічний контракт № 1-RNTA, за умовами якого продавець продає, а позивач купує спортивне обладнання, фітнес-аксесуари, спортивний одяг, взуття та аксесуари і оплачує за нього на умовах і відповідно до правил Інкотермс 2010.

На виконання вказаного контракту на митну територію України на адресу позивача надійшов вантаж, який склали інвентар та приладдя для занять фізкультурою, гімнастикою або атлетикою: грифи довгі (далі товар 1); інвентар та приладдя для занять фізкультурою, гімнастикою або атлетикою: диски для штанги та грифи гантельні(далі товар 2); апаратура масажна механічна: м`ячі масажні (далі товар 3).

20.12.2021 продавець на виконання умов контракту виставив позивачу до сплати інвойс № 21TA1066-1 вартість товару 1 складала 1 416 доларів США,товару 2 31 212,18 доларів США, товару 3 2 935,44 доларів США.

З метою митного оформлення товару 1 Київській митниці уповноваженим представником позивача було подано митну декларацію від 08.07.2022 № UA100380/2022/307625 (довідковий номер 1219), товарів 2 та 3 митну деклараціювід 11.07.2022 № UA100380/2022/307681(довідковий номер 720).

Відповідно до графи 12 вказаних вище митних декларацій була заявлена митна вартість товару, а саме, в митній декларації від 08.07.2022 № UA100380/2022/307625 (довідковий номер 1219) 71 375,62 грн, в митній декларації від 11.07.2022 № UA100380/2022/307681(довідковий номер 720) 1 598 552,47 грн.

На підтвердження митної вартості вказаного вище товару позивачем до митного оформлення разом із митними деклараціями подано наступні документи, а саме: рахунок-фактура (iнвойс) (Commercialinvoice) № 21TA1066-1 від 20.12.2021; коносамент (Billoflading) № ZSH2101215 від 25.12.2021; міжнародні товарно-транспортна накладні (CMR) № LGI04420 від 05.07.2022 та від 06.07.2022; довідка про транспортні витрати № 01-03/-55 від 03.06.2022; довідка про транспортні витрати № 01-03/-56 від 05.06.2022; довідка про транспортні витрати № 01-03/-65 від 09.06.2022; довідка про транспортні витрати б/н від 06.07.2022; рахунок на оплату транспортних послуг № 382 від 03.06.2022; рахунок на оплату транспортних послуг № 1947 від 09.06.2022; прайс лист виробника товару б/н від 20.12.2021; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів, що декларуються, № 1-RNTA від 01.08.2021; договір (контракт) про перевезення № 010721-86 від 01.07.2021.

Розглянувши подані позивачем до митних декларацій від 08.07.2022 № UA100380/2022/307625 та від 11.07.2022 № UA100380/2022/307681 документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів, митний орган направив електронні повідомлення від 08.07.2022 та від 11.07.2022 наступного змісту:

«Під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товару для можливості упевнитися в істинності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації та керуючись вимогами частини 2 статті 53 Митного кодексу України (далі МК України), прошу надати всі наявні документи, які стали підставою для визначення митної вартості товару. Додатково повідомляємо, що у відповідності до п. 6 ст. 53 МКУкраїни декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару».

08.07.2022 та 11.07.2022 позивачем направлено відповідачу листи, до яких додано документи, що були надані раніше для митного оформлення.

Відповідач за результатом розгляду поданих митних декларацій та доданих до них документів відмовив у митному оформленні товарів за заявленою митною вартістю та прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №UA100380/2022/000059/2 від 08.07.2022 та №UA100380/2022/000060/2 від 11.07.2022.

Відповідно до граф 28 та 30 оскаржуваних рішень заявлену декларантом митну вартість товару 1 у розмірі 2 439,78 доларів США збільшено до 2 884,06 доларів США (рішення від 08.07.2022 № UA100380/2022/000059/2), товару 2 у розмірі 51 355,56 доларів США до 77 598,66 доларів США (рішення від 11.07.2022 № UA100380/2022/000060/2) за курсом НБУ на день прийняття цих рішень.

У графі 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів відповідач зазначив, що за результатами опрацювання документів, поданих разом із митними деклараціями, встановлено, що документи надані не у повному обсязі і містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, та не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, зокрема:

1) у Контракті від 01.08.2021 № 1-RNTA не зазначено торгівелуну марку для врахування складової митної вартості на ліцензійні платежі;

2) Проформа-інвойс та пакувальний лист до митного оформлення не були подані;

3) відповідно до п. 5 Контракту товар постачається за 100% передоплатою вартості, зазначеної у проформі-інвойсі або рахунку-фактурі одразу після отримання документів, проте до митного оформлення не надано банківських платіжних документів стосовно оплати товару, які здійснені за цими умовами;

4) декларантом не надано документів, визначених законодавством України, згідно яких між замовником та виконавцем погоджено витрати, пов`язані з транспортуванням вантажу. Декларантом не підтверджено відомості щодо складових митної вартості товарів на транспортування;

5) митна декларація країни відправлення від 22.12.2021 №230220210021568708 надана без урахування статті 254 МК України та містить суттєві розбіжності в характеристиках товару, а саме: кількість та вартість товару не співпадає із заявленими відомостями в МД UA100380/2022/307625;

6) прайс лист від 20.12.2021 «NANTONG TOP ASIA COMPANY LIMITED» посилається на певне замовлення 76-6 NOOS, окрім цього не містить опису торгівельної марки товарів, яких стосується. Отже, у прайс-листі не враховано складова митної вартості на ліцензійні платежі;

7) у митного органу наявна інформація щодо вищої митної вартості подібного товару, що призвело до виникнення сумнівів у правильності визначення декларантом митної вартості товару, оскільки у митниці є підстави вважати, що заявлена декларантом митнавартість не ґрунтується на «дійсній вартості» імпортованих товарів, враховуючі положення статтіVII ГАТТ. Отже, надані до митного оформлення документи не містять достовірних та об`єктивних відомостей що підтверджують числові значення складових митної вартості, та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена. Тому, відповідно до статті58 МК України з поданих документів неможливо підтвердити заявлений метод визначення митної вартості товарів.

Джерелом інформації, яким користувався митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості згідно з оскаржуваним рішенням від 08.07.2022 № UA100380/2022/000059/2 щодо товару 1 була митна декларація від 21.06.2022 № 504080/2022/001608 (вартість товару згідно з джерелом інформації 3,77 USD/кг), згідно з оскаржуваним рішенням від 11.07.2022 № UA100380/2022/000060/2 щодо товару 2 митна декларація від 27.06.2022 № 100350/2022/606536 (вартість товару згідно з джерелом інформації 3,77 USD/кг).

Не погоджуючись із рішенням відповідача про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що пов`язані із справлянням митних платежів регулюються МК України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Митний кодекс України встановлює порядок визначення митної вартості імпортованих товарів та правила її декларування, а також регулює правовідносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

За приписами статті 248 МК України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Відповідно до статті 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати).

Перелік відомостей, що підлягають внесенню до митних декларацій, обмежується лише тими відомостями, які є необхідними для цілей справляння митних платежів, формування митної статистики, а також для забезпечення додержання вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться відомості, передбачені частиною восьмою вказаної статті, у тому числі відомості про найменування товару, код товару згідно з УКТ ЗЕД, фактурну вартість товарів, митну вартість товарів та метод її визначення.

Статтями 49 та 50 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГААТ).

Згідно з частиною другою статті VII ГААТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару і не повинна ґрунтуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.

Частинами четвертою та п`ятою статті 58 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціною, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, вважається загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, за переліком, що визначений частиною десятою статті 58 МК України, серед яких, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Згідно зі статтею 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів. При цьому, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Статтею 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У відповідності до пункту 1 частини п`ятої статті 54 МК України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості.

Цією ж статтею визначено, що у випадках, встановлених цим Кодексом, митний орган наділений правом письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідно до положень статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У силу положень частини п`ятої статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур» від 15.02.2011 №3018-VI, якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Разом із цим, якщо документи, зазначені у частиній другій статті 53 МК України, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК).

Відповідно до частини третьої статті 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою - третьою статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГААТ).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі:

1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України;

2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей;

3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера;

4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу;

5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн;

6) мінімальної митної вартості;

7) довільної чи фіктивної вартості.

Відповідно до частини першої статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Частиною другою статті 55 МК України передбачено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3)вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про:

а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;

б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

З аналізу частин першої та другої статті 53 МК України слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).

Згідно з пунктом 5 частини шостої статті 54 МК України, на підставі якого відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Тобто умовою, з якою закон пов`язує право митниці самостійно розраховувати митну вартість заявлених декларантом товарів, є наявність документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.

Відтак, рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Дослідивши оскаржувані рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100380/2022/000059/2 від 08.07.2022 та №UA100380/2022/000060/2 від 11.07.2022, судом встановлено, що вони не містять конкретної складової митної вартості товарів, яка не була підтверджена позивачем під час його митного декларування та митного оформлення за поданими митними деклараціями, що вказує на необ`єктивність висновків митного органу про неможливість підтвердження митної вартості відповідно до частини другої статті 58 МК України, згідно з якою метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Щодо доводів відповідача про відсутність в наданих декларантом документах відомостей про торгівельну марку для врахування складової митної вартості на ліцензійні платежі суд зазначає наступне.

Згідно частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини першої статті 1109 Цивільного кодексу України ліцензійний договір - це договір передачі права використання щодо об`єкта інтелектуальної власності.

Отже, контракт купівлі-продажу товарів може містити інформацію, на відсутність якої в оскаржуваному рішенні вказав відповідач, тоді, коли предмет купівлі-продажу містить об`єкт права інтелектуальної власності.

Згідно з пунктом 3 Порядку включення суми роялті та інших ліцензійних платежів до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, під час визначення їх митної вартості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 446, сума роялті та інших ліцензійних платежів під час визначення митної вартості оцінюваних товарів включається до ціни за таких умов: роялті та інші ліцензійні платежі стосуються оцінюваних товарів;покупець повинен сплачувати роялті та інші ліцензійні платежі прямо чи опосередковано, що є умовою продажу оцінюваних товарів незалежно від того чи закріплена така умова в договорі купівлі-продажу оцінюваних товарів; сума роялті та інших ліцензійних платежів не включена до ціни.

При цьому, відповідач не вказує, які саме документи мали містити інформацію про наявність/відсутність ліцензійних платежів та не посилається на наявність умов включення в цьому випадку сум ліцензійних платежів до ціни товарів під час визначення їх митної вартості, встановлених Порядком включення суми роялті та інших ліцензійних платежів до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, під час визначення їх митної вартості, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 446.

Щодо тверджень відповідача, що проформа-інвойс та пакувальний лист до митного оформлення не були подані суд зазначає наступне.

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 08.08.2023 у справі № 810/692/17, а саме: «відповідно до пункту 3 частини другої статті 53 МК України документом, який підтверджує митну вартість товарів, є рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу). Оскільки задекларований позивачем товар є об`єктом купівлі-продажу (про що безпосередньо свідчать надані до митного оформлення банківські платіжні документи), і позивач надав до митного оформлення комерційний рахунок фактуру, то у відповідача не було підстав для витребування та оцінки проформи інвойса».

Також, Верховний Суд у постанові від 13.10.2021 у справі № 804/15600/15 наголосив, що витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, і таке інше.

Окрім цього, Верховний Суд у цій справі звернув увагу, що витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитися в правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.

У постанові від 14.04.2021 у справі № 820/4849/16 Верховний Суд назвав вимоги до запиту додаткових документів, відповідно до яких митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

До подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 у справі №809/1838/15, вказавши, що приписи чинного законодавства зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

У справі №820/263/17 Верховний Суд наголосив, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою.

Отже, митні органи можуть здійснювати витребування лише конкретних документів (що дають можливість пересвідчитися в правильності чи помилковості задекларованої митної вартості) для підтвердження митної вартості товарів лише у разі наявності обґрунтованих сумнівів у правдивості поданих відомостей і при цьому визначати конкретний перелік обставин, що є причиною для сумнівів у таких справах.

Однак, витребовуючи додаткові документи, відповідач не пояснив, які складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та як додаткові документи мають підтвердити той чи інший показник.

Отже, відсутність в електронних повідомленнях декларанту належного обґрунтування відповідачем причин та суті запиту додаткових документів свідчить про порушення відповідачем вимог МК України, що регламентують процедуру контролю правильності визначення митної вартості.

З урахуванням наведеного вже правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 08.08.2023 у справі №810/692/17, суд зауважує, що у міжнародній комерційній практиці інвойс (рахунок-фактура) - документ, що надається продавцем покупцеві та містить перелік товарів, їх кількість і ціну, за якою вони поставлені покупцеві, формальні особливості товару (колір, вага ті інші), умови поставки і відомості про відправника та одержувача. Виписка інвойсу свідчить про те, що (крім випадків, коли постачання здійснюється по передоплаті) у покупця з`являється обов`язок оплати товару відповідно до зазначених умовами, а також про те, що товар відвантажено відповідно до умов поставки.

Фактично інвойс є розрахунково-платіжним документом, що передбачає тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за товари, що поставляються (або вже фактично поставлені) чи послуги, що надаються (або фактично надані).

З урахуванням викладеного та з огляду на надання відповідачу рахунку-фактуру (iнвойс) (Commercialinvoice) № 21TA1066-1 від 20.12.2021, коносаменту (Billoflading) №ZSH2101215 від 25.12.2021, міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) № LGI04420 від 05.07.2022 та від 06.07.2022, а також враховуючи, що задекларований позивачем товар є об`єктом купівлі-продажу, то у відповідача не було підстав для витребування та оцінки проформи інвойса.

Що стосується пакувального листа, то, пакувальний лист (англ. PackingList) - супровідний документ до вантажу, де дається перелік усіх видів, артикулів і сортів товарів, що перебувають у кожному товарному місці.

Затвердженої форми пакувального листа та вимог щодо його заповнення законодавством України та міжнародним законодавством не передбачено, з огляду на що жодна інформація, викладена в пакувальному листі не суперечить його суті та не може слугувати підставами для сумніву.

Крім цього, згідно вимог частини другої статті 53 МК України пакувальний лист не є первинним документом, що підтверджує митну вартість товарів та може бути прийнятий до уваги виключно як додаткова інформація.

Враховуючи, що пакувальний лист - це супровідний документ до вантажу, де дається перелік усіх видів, артикулів і сортів товарів, що перебувають у кожному товарному місці, то сама по сабі відсутність пакувального листа, який не містить вартості товару, як обов`язкового реквізиту, не може слугувати обставиною для сумніву вартості товару.

Щодо тверджень відповідача про відсутність в пакетах наданих документів банківського платіжного документу, що свідчив би про оплату товару зі 100% передплатою суд зазначає наступне.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду в постанові від 10.11.2020 у справі №280/1746/19, згідно з яким у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Умови, на яких повинна здійснитися оплата за товар, якщо вони безпосередньо не впливають на ціну товару, останньої не стосуються. У зв`язку з цим розбіжності щодо умов оплати товару у документах, доданих до митної декларації на підтвердження митної вартості, не є тими розбіжностями (суперечностями), які є підставою для витребування контролюючим органом додаткових документів, якщо інші документи в сукупності не викликають сумнів в достовірності задекларованої митної вартості.

Вказане свідчить про необґрунтовані сумніви відповідача щодо правильності визначення декларантом товару.

Суд відхиляє посилання відповідача в обґрунтування правомірності оскаржуваних рішень на те, що для підтвердження витрат на транспортування декларантом надано довідки про вартість транспортування від 03.06.2022 № 01-03/-55, від 05.06.2022 № 01-03/-56 ТОВ «інтернешнл Карго Сервіс Ейч.Ді» та довідку ТОВ «Хілдом Логістик» від 09.06.2022 Nє01-03/-65, в той час як графа 44 митної декларації містить інформацію щодо транспортно-експедиційного договору від 01.07.2021 № 010721-86 з ТОВ «Хілдом Логістик», а згідно CMR від 06.07.2022 № LGI04420 перевезення товарів здійснює ФОП « ОСОБА_1 ».

В цьому контексті суд враховує доводи позивача про те, що з огляду на маршрут переміщення товару, обумовлений війною в Україні, для забезпечення транспортування товару різними видами транспорту з КНР до Європейського Союзу, а потім в Україну позивач користується послугами не одного перевізника, що є його незаперечним правом.

Зазначене пояснює надання відповідачу рахунків-фактур щодо транспортно-експедиційних послуг та довідок про транспортні витрати, виданих ТОВ «ХІЛЛДОМ ЛОГІСТІКС» та ТОВ «Інтернешнл Карго Сервіс Ейч.Ді».

Щодо відсутності в пакеті документів договору про надання транспортно-експедиційних послуг, укладеного позивачем з ТОВ «Інтернешнл Карго Сервіс Ейч.Ді», то посилання на цей договір від 01.03.2022 № 010322-05 містить рахунок на оплату транспортних послуг від 03.06.2022 № 382.

В той же час відповідач у повідомленнях про витребовування додаткових документів не обґрунтовував як за наявності відповідних рахунків-фактур та довідок про транспортні витрати договори про надання транспортно-експедиційних послуг можуть вплинути на результат визначення митної вартості товарів та здійснення контролю його правильності, копій відповідних договорів не витребовував.

Також суд критично сприймає вказану відповідачем підставу коригування митної вартості товару як невиконання позивачем при поданні митної декларації країни відправлення вимог статті 254 МК України та наявність в ній інформації щодо вартості товару, відмінної від заявленої до митного оформлення.

В силу положень частин другої та третьої статті 53 МК України декларація країни відправлення є додатковим документом, на підставі якого митний орган за наявності розбіжностей в основних документах перевіряє митну вартість товарів.

Позивачем були подані всі необхідні документи для визначення митної вартості товарів відповідно до частини другої статті 53 МК України. Дані документи містять всі необхідні відомості для підтвердження складових частин митної вартості товарів, а в повідомленні митниці про витребування додаткових документів відсутня вимога про надання перекладу декларації країни відправлення товарів українською мовою.

Тобто подання декларації країни відправлення для позивача не є обов`язковою вимогою. Така декларація була подана позивачем довідково разом основними документами за власним бажанням.

Як вже зазначено судом, підставою для витребування додаткових документів є наявність в поданих документах розбіжностей, які впливають на правильність визначення митної вартості, наявність в них ознак підробки або відсутність в документах всіх даних, що підтверджують числові значення складових митної вартості. Такі положення містить частина третя статті 53 МК України.

Разом з тим, невиконання умов статті 254 МК України не є розбіжністю або іншою підставою для витребування додаткових документів в розумінні частини третьої статті 53 МК України.

Крім того, наявність розбіжностей або ознак підробки тощо може бути підставою для витребування додаткових документів лише якщо такі розбіжності чи ознаки містяться в основних документах (ч. 2 ст. 53 МК України), які підтверджують митну вартість.

Виходячи з наведеного, суд не приймає зауваження відповідача до декларації країни відправлення, як належну підставу для коригування митної вартості.

Суд критичною оцінює твердження відповідача, що у прайс-листі не враховано складова митної вартості на ліцензійні платежі, оскільки наданий відповідачу документ містить усю інформацію про товар, необхідну покупцю.

Суд також керується правовими висновками Верховного Суду, що містяться в постанові від 23.10.2020 у справі № 810/690/17, де вказано, що прайс-лист, по-перше, не є основним документом відповідно до частини другої статті 53 МК України, який підтверджує митну вартість товарів, а по-друге, прайс-лист це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців, по-третє, жодним нормативним актом, в тому числі і міжнародним, не встановлено вимоги до форми та змісту прайс-листів, тобто прайс-лист є документом довільної форми, а тому митний орган не може посилатись на неповноту чи обмеженість відомостей у прайс-листі, як на підставу для коригування митної вартості товару.

Стосовно посилання відповідача на положення статті VII ГАТТ та про «дійсну вартість», то вказані посилання є загально нормативними, ніким не оспорюються, проте, самі по собі вони не свідчать про наявність у митного органу підстав, передбачених частиною третьою статті 53 МК України для витребування документів.

Суд звертає увагу, що сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованою особою та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що заявлялись до митного оформлення цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів.

Наявність в інформаційних базах даних митниці інформації про те, що у попередні періоди аналогічні чи подібні товари були оформлені у митному відношенні із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення декларантом, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлена, зокрема, в постанові від 31 березня 2020 року у справі №826/12344/15.

Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, та що в документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар.

Зі змісту спірних рішень відповідача слідує, що митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за основним методом визначення митної вартості.

Водночас, матеріалами справи підтверджується, що визначена позивачем у відповідних митних деклараціях митна вартість товару базується на об`єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.

Суд також дослідив правомірність застосування відповідачем резервного методу визначення митної вартості товарів при прийнятті оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару та зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

У разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012).

Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номерів та дат митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 19.06.2018 у справі №826/6346/16 (№К/9901/36092/18), від 31.01.2018 у справі №813/7272/13-а (К/9901/3036/18), від 02.03.2018 у справі №804/2997/17 (К/9901/4472/17).

Судом встановлено, що Київська митниця в графі 33 оскаржуваних рішень про коригування митної вартості товарів лише зазначила номери та дати митної декларації, використані нею як джерело інформації при здійсненні коригування митної вартості товару.

Відповідач не навів інформації з митних декларацій, які зазначено ним як підставу для коригування митної вартості, в обсязі, що дозволила б встановити, яким чином митна вартість належних Позивачу товарів визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, не навів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості, що є порушенням частини другої статті 55 МК України щодо обґрунтованості прийнятого рішення.

Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.

З оскаржуваних рішень вбачається, що відповідач не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товарів за ціною договору.

Отже, у відповідача під час прийняття вказаних рішень не було підстав для незастосування основного методу визначення митної вартості товару за ціною договору.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за другорядним (резервним) методом та прийняв оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів.

За таких обставин, рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100380/2022/000059/2 від 08.07.2022 та №UA100380/2022/000060/2 від 11.07.2022 є протиправними, а тому підлягають скасуванню.

Статтею 9 КАС України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Усупереч наведеним вимогам відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суд зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 3747,53 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 08.09.2022 №111.

Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 3747,53, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Київської митниці.

Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу в межах заявлених вимог, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Пунктом 4 частини першої статті першої Закону України 05.07.2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (із змінами і доповненнями) (далі також - Закону №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону №5076 визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076).

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Водночас, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження розміру вказаних судових витрат позивач надав до суду договір про надання правничої професійної (правової) допомоги вiд 17.07.2022 №07/22/33540678, укладений з адвокатським бюро «Олег Зудінов та партнери», рахунок від 05.09.2022 №05-09 та платіжну інструкцію від 08.09.2022 № 110 про сплату 15000,00 грн.

За умовами зазначеного договору адвокатське бюро «Олег Зудінов та партнери» взяло на себе зобов`язання надавати позивачу професійну правничу (правову) допомогу, що полягає у складанні процесуальних документів та представництві з питань, що пов`язані з оскарженням в судовому порядку рішень митних органів про коригування митної вартості товарів У відповідності із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», сторони погодили, що за надання правової допомоги, клієнт сплачує бюро гонорар у фіксованих розмірах: в суді першої інстанції Клієнт сплачує Бюро гонорар у фіксованому розмірі, що дорівнює 15 000 грн. 00 коп.; в суді апеляційної інстанції Клієнт сплачує Бюро гонорар у фіксованому розмірі, що дорівнює 10 000 грн. 00 коп. в суді касаційної інстанції Клієнт сплачує Бюро гонорар у фіксованому розмірі, що дорівнює 5 000 грн. 00 коп. Розмір гонорару є незмінним. Також сторони домовились, що з урахуванням способу обчислення гонорару акти прийому-передачі правової допомоги (виконаних робіт) ними не складаються, а належним підтвердженням надання передбаченої цим договором допомоги є матеріали відповідної судової справи.

Щодо співмірності розміру судових витрат, пов`язаних із наданням адвокатом послуги у зв`язку з розглядом даної справи, суд зазначає наступне.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як зазначалось вище, чинне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, зокрема: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт згідно з рахуноком від 05.09.2022 №05-09, суд вважає, що такі види послуг Адвоката, як: складання процесуальних документів та представництво в Окружному адміністративному суді міста Києва з питання оскарження рішень Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100380/2022/000059/2 від 08.07.2022 та №UA100380/2022/000060/2 від 11.07.2022 - не є окремими процесуальними діями, а є діями, що направлені на досягнення одного результату, яким в даному випадку є складання та подання до суду документів по справі (позовної заяви).

Зокрема, Верховний Суд у пунктах 48-49 додаткової постанови від 08.04.2021 у справі №922/2321/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 96172760) виклав правовий висновок, за яким зазначені окремо у Акті надання правової допомоги послуги адвоката зі здійснення аналізу нормативного матеріалу, консультації, пошук і вивчення судової практики в аналогічних справах, публікацій науковців, коментарів спеціалістів охоплюються послугою зі здійснення підготовки відзивів на касаційні скарги; правова позиція боржника викладена у відзивах на касаційні скарги вже була сформована до касаційного розгляду справи, а доказів додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано та з матеріалів справи не вбачається.

Суд вважає, що цей правовий висновок у повній мірі застосовний до цієї справи, з огляду на що вищевказані послуги, надані адвокатом, не відповідають критерію «неминучості», охоплені за свою суттю іншою послугою, а тому не підлягають розподілу.

Суд також зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.

Суд звертає увагу, що предмет спору у даній справі не є складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, оскільки ця категорія справ не є складною та по ній є стала судова практика, а тому написання позовної заяви, яка здебільшого складається з норм права, не потребувало додаткових зусиль, як наслідок - сума витрат на її написання є завищеною.

З аналізу матеріалів справи та норм права, суд вважає обґрунтованим та пропорційним до предмета спору розміром витрат на правничу допомогу за подання позовної заяви є сума 5000,00 гривень.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що понесені судові витрати за правову допомогу підлягають задоволенню в розмірі 5000,00 грн, за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентоофіс» до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100380/2022/000059/2 від 08.07.2022.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100380/2022/000060/2 від 11.07.2022

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентоофіс» (, 01024, м. Київ, вул. Чикаленка Євгена, буд.23-А код ЄДРПОУ: 33540678)судовий збір в розмірі 3747,53 грн (три тисячі сімсот сорок сім гривень п`ятдесят три копійки), за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (адреса: 03124, місто Київ, вулиця Вацлава Гавела, будинок 8-А, код ЄДРПОУ ВП 43997555).

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентоофіс» (, 01024, м. Київ, вул. Чикаленка Євгена, буд.23-А код ЄДРПОУ: 33540678)за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Київської митниці ( адреса: 03124, місто Київ, вулиця Вацлава Гавела, будинок 8-А, код ЄДРПОУ ВП 43997555) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Перепелиця А.М.