Рішення

від 06.08.2024 по справі 357/15390/23

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/15390/23

Провадження № 2/357/999/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання - Кононюка П.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Білоцерківська» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрейд-2000», про скасування державної реєстрації припинення оренди земельної ділянки, визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі та визнання відсутнім права оренди земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

28.11.2023 представник позивача звернувся до суду з даним позовом, шляхом направлення засобами поштового зв`язку, який зареєстрований судом 05.11.2023, обґрунтовуючи тим, що 15.10.2015 між ОСОБА_1 та ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» укладено договір оренди землі № 339, за яким останньому передано в оренду земельну ділянку площею 1,4569 га з кадастровим номером: 3220489500:01:023:0025, розташовану в межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, строком на 7 років. 14.12.2015 державний реєстратор Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Рибалко В.М. прийняла рішення про державну реєстрацію прав за індексним номером: 27062383, яким було зареєстровано право оренди на вказану земельну ділянку за позивачем. Протягом усього часу дії договору оренди землі орендар користувався земельною ділянкою у своїй господарській діяльності та належним чином сплачував орендну плату, і орендодавець не звертався з претензіями або позовами щодо його неналежного виконання. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі мав би закінчитися 15.10.2022, однак його було автоматично поновлено на один рік до 15.10.2023 в силу дії на той момент норми пп. 1 п. 27 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України в редакції Закону України від 24.03.2022 № 2145-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану». 10.09.2022 ТОВ Агрофірма «Білоцерківська», користуючись наявним у нього переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, відповідно до норм ч. 1-5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» та п. 5 договору оренди землі, направило ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, лист-повідомлення (клопотання) про поновлення договору оренди землі за вих. № 01-3-129 від 07.09.2022, де пропонувало поновити його ще на 7 років. Разом з листом було направлено проект відповідної додаткової угоди до договору оренди землі. Однак, орендодавець не відповіла на нього у місячний строк. Позивач зазначає, що процедура поновлення договору оренди землі, передбачена у ч. 1-5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», не була завершена внаслідок невиконання ОСОБА_1 обов`язку щодо укладення у місячний строк додаткової угоди до нього або надання заперечень щодо поновлення договору. Натомість, ОСОБА_1 12.01.2023 звернулась до державного реєстратора Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області Майорко Т.О. із заявою про державну реєстрацію припинення права оренди позивача на земельну ділянку у зв`язку з припиненням дії договору оренди землі, на підставі якої 12.01.2023 державний реєстратор Майорко Т.О. здійснила державну реєстрацію припинення права оренди ТОВ Агрофірма «Білоцерківська». Цього ж дня між ОСОБА_1 та ТОВ «Агротрейд-2000» укладено договір оренди земельної ділянки № 94, згідно умов якого спірну земельну ділянку передано в оренду останньому строком на 7 років. Подано державному реєстратору документи для державної реєстрації права оренди земельної ділянки за ТОВ «Агротрейд-2000», яку проведено 16.01.2023. Позивач зазначає, що ОСОБА_1 до закінчення строку дії договору оренди землі №339 передала земельну ділянку в оренду іншому орендарю, чим порушила право оренди позивача як її законного орендаря і його переважне право на поновлення договору оренди землі на новий строк. Також, позивач зазначає, що державна реєстрація припинення права оренди позивача на земельну ділянку була проведена у зв`язку з нібито закінченням строку дії договору, однак станом на дату її проведення договір оренди землі продовжував діяти відповідно до пп. 1 п. 27 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України у редакції Закону України від 24.03.2022 №2145-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану». Вказана норма набрала чинності 07.04.2022 і діяла у такій редакції до 19.11.2022, коли набрав чинності Закон України № 2698-ІХ від 19.10.2022. Позивач зазначає, що оскільки строк дії договору оренди землі закінчувався у період до набрання чинності Законом України № 2698-ІХ від 19.10.2022, то його дію було автоматично поновлено на один рік в силу дії норми пп.. 1 п. 27 Розділу X «Перехідні положення» Земельного Кодексу України, а саме до 15.10.2023 та відповідно на момент проведення державної реєстрації припинення права оренди ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» на земельну ділянку, Договір оренди землі не припинив свою дію. Однак, у порушення норм ч. 3 ст. 10, п. 4 ч. 1, ч. 4 ст. 18 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не врахувавши норми ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду землі», пп. 1 п. 27 Розділу X «Перехідні положення» Земельного Кодексу України, державний реєстратор Майорко Т.О. не перевірила належним чином наявність підстав для припинення права оренди позивача і всупереч п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не прийняла рішення про відмову у державній реєстрації, а натомість незаконно провела державну реєстрацію припинення цього права, що є підставою для скасування судом такої реєстрації. Тому, позивач просив скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію припинення права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Білоцерківська» на земельну ділянку з кадастровим номером: 3220489500:01:023:0025, дата, час державної реєстрації: 10.01.2023 19:19:55; визнати укладеною Додаткову угоду до Договору оренди землі № 339 від 15.10.2015, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Білоцерківська» у викладеній позивачем редакції; визнати відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрейд-2000», права оренди земельної ділянки з кадастровим номером: 3220489500:01:023:0025; стягнути у рівних частинах з відповідачів на користь позивача понесені судові витрати.

07.12.2023 судом постановлено ухвалу, про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на земельну ділянку, площею 1,4569 га, з кадастровим номером 3220489500:01:023:0025 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 169615432204), яка належить ОСОБА_1 та заборони Міністерству юстиції України та його територіальним органам, усім суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям), усім державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, державним виконавцям, приватним виконавцям, вчиняти будь-які реєстраційні дії, приймати будь-які рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 3220489500:01:023:0025 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 169615432204).

07.12.2023 після отримання відповіді на запит з Єдиного державного демографічного реєстру, судом відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

14.12.2023 представник відповідачки ОСОБА_1 , адвокат Марценюк Леся Анатоліївна, подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що пунктом 37 Договору оренди землі №339 від 15.10.2015 передбачено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди. Тобто, сторони в договорі визначили строк набрання ним чинності, а саме пов`язали його з двома фактами: 1) підписання; 2) державна реєстрація права оренди. Речове право на спірну земельну ділянку за позивачем згідно договору оренди землі № 339 від 15.10.2015, було зареєстровано 12.12.2015 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішенням державного реєстратора реєстраційної служби Таращанського районного управління юстиції Київської області Гречінською Н.П., строком дії 7 років та виключно після здійснення реєстрації речового права 12.12.2015 Договір оренди землі №339 від 15.10.2015 набув чинності, виключно з дати державної реєстрації відліковується строк оренди, а саме 7 років. Строк дії Договір оренди землі №339 від 15.10.2015 закінчився 12.12.2022, відповідно з 12.12.2022 речове право позивача припинено. Додатковим підтвердженням того, що договір оренди землі № 339 від 15.10.2015 почав діяти виключно після реєстрації речового права, є акт приймання-передачі земельної ділянки від 17.12.2015. Позивач та ОСОБА_1 визначили у договорі оренди землі умови набрання ним чинності і самі такі умови є обов`язковими для сторін такого договору. Таким чином, датою набрання чинності, а також початок перебігу строку дії Договору оренди землі позивача є 12.12.2015 (тобто дата виконання обох умов набрання чинності такого договору), а відповідно сім років строку дії такого договору закінчилися 12.12.2022. Позивач безпідставно посилається у своєму позові на Постанову Верховного Суду від 18.04.2023 року у справі № 357/8277/19, оскільки обставини у такій справі відмінні від спірних правовідносин, більше того, у постанові від 18.04.2023 чітко вказано, що якщо сторони погодили умови набрання чинності договору інші ніж з моменту підписання, то такі умови мають виконуватися сторонами, а строк дії договору - це строк коли сторони мають права та обов`язки за договором, тобто, у первинному договорі оренди позивача сторони погодили дві умови набрання чинності договору і пов`язали цей момент з реєстрацією речового права. Також, автоматичне поновлення договорів оренди землі на період дії воєнного стану діяло до 19.11.2022 року, тобто, таке положення закону поширює свою дію виключно на ті договори оренди землі, дія яких закінчувалась до 19.11.2022, в той же час Договір оренди землі №339 закінчився - 12.12.2022, тобто, після припинення автоматичної пролонгації. Законом України від 09 жовтня 2022 року № 2698-IX, який набрав чинності 19 листопада 2022 року, абзац перший підпункту 1 пункту 27 після слів «воєнного стану» доповнено словами «до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель» (тобто цим Законом). Аналіз наведених положень ЗК України дає підстави для висновку, що у період із 07.04.2022 до 19.11.2022 договори оренди земельної ділянки були поновлені на один рік без волевиявлення сторін договору, строк яких сплинув у цей проміжок часу. Також, відповідачки посилається на постанову Верховного Суду від 29.03.2023 у справі № 563/376/22 у якій Верховний Суд чітко визначив строк дії договору, початковою датою якого є саме реєстрація речового права, а не дата підписання договору, а тому строк дії договору оренди землі позивача почався 12.12.2015 і закінчився 12.12.2022, а тому, посилання позивача на те, що Договір оренди землі, укладений між ним та ОСОБА_1 нібито продовжено на 1 рік не відповідає дійсності та суперечить чинному законодавству. Крім того, 19.04.2022 у відповідності до вимог чинного законодавства та умов укладеного договору оренди землі, ОСОБА_1 надіслала позивачу лист-повідомлення, в якому вказала, що строк дії договору закінчується 12.12.2022, разом з тим вона не бажає продовжувати дію такого договору та просила повернути належну їй земельну ділянку після 12.12.2022. Наявність незгоди орендодавця щодо поновлення договору оренди земельної ділянки згідно з положеннями ч. 5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» виключає можливість визнання поновленим попереднього договору у вибраний позивачем спосіб. Тому сторона відповідача-1 вважає, що належним чином у визначений договором та законодавством строк, виконала свій обов`язок щодо повідомлення орендаря про небажання поновлювати дію договору, а тому посилання позивача про відсутність такого повідомлення не відповідають дійсності та обставинам справи. Також зазначено, що позивач неналежно виконував свої обов`язки за договором оренди землі. Відповідно до п. 7 Договору оренди землі обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації вартості землі, без урахування індексів інфляції. Однак, позивач не здійснював такі розрахунки. Виплата орендної плати не в повному обсязі являється неналежним виконанням обов`язків орендаря за договором. Таким чином, позивач неналежно виконував обов`язки за договором оренди землі, а тому посилатися на ст. 33 ЗУ «Про оренду землі» як на підставу поновлення такого договору не має підстав. Крім того, відсутні підстави для визнання укладеною Додаткову угоду до Договору оренди землі № 339 від 15.10.2015, у зв`язку з належним повідомленням відповідачки про своє небажання укладати договір оренди на новий строк, поновлення Договору оренди землі № 339 від 15.10.2015, у позивача відсутні законодавчі підстави для поновлення такого правочину. Більше того, Лист-повідомлення (клопотання) про поновлення договору оренди землі та додаткова угода позивача не відповідають вимогам законодавства, є не вчиненими зі сторони позивача, а зміст позовних вимог не відповідає такому листу-повідомленню та надісланій додатковій угоді. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди, однак, така додаткова угода не містить волевиявлення орендаря, оскільки вона не підписана, не скріплена печаткою юридичної особи. Тобто, підтвердженням волевиявлення орендаря на укладання правочину, змін до укладеного правочину являється наявність підпису та печатки позивача на такому правочині, у той же час додана нібито додаткова угода не містить такого волевиявлення. Тобто, така додаткова угода є неукладеною, тобто такою, що не відбулася, такий правочин не вчинено зі сторони орендаря, а відповідно такі дії Позивача не породжують жодних наслідків, жодного захисту для не вчиненого правочину не передбачено чинним законодавством. Відповідно до ч. 3 ст. 33 ЗУ «Про оренди землі» (в редакції чинній на дату укладання договору оренди Позивача) до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. Однак, така вимога також не виконана позивачем, оскільки додана додаткова угода до договору оренди землі не є додатковою угодою, оскільки не містить реквізитів договору, який змінює, не вказано ні дати ні номеру договору, не містить умови, які підлягають зміні щодо укладено правочину, за формою така нібито додаткова угода є самостійним договором оренди, який нібито має бути укладено 07.09.2022. Тобто, усі істотні умови такого договору змінені і не відповідають умовам первинного договору, умови такого правочину містять не умови поновлення договору на новий строк, а встановлюють взагалі відмінні істотні умови первинного договору, в тому числі і щодо строку дії договору. У даній справі відсутня пропозиція позивача щодо поновлення договору оренди землі та наявний новий договір оренди з відмінними істотними умовами відносно первинного договору, відсутнє волевиявлення орендаря на укладання договору оренди землі на новий строк, а тим більше відсутнє волевиявлення Відповідача 1 на укладання незрозумілого нового правочину, відсутнє волевиявлення на зміну істотних умов договору, таким чином, у позивача відсутнє право на визнання укладеною додаткової угоди до Договору оренди землі № 339 від 15.10.2015. Також, зазначила, що позивач не вказав жодної правової підстави для визнання відсутнім права оренди ТОВ «Агротрейд-2000», хоча відповідне речове право виникло у ТОВ «Агротрейд-2000» на підставі юридичного факту, який спрямовано на набуття відповідних прав, таке право визнане державою. ОСОБА_1 належним чином повідомила позивача про своє небажання укладати договір оренди на новий строк, жодні зміни щодо істотних умов договору оренди не були узгоджені сторонами договору, а тому після закінчення строку дії первинного договору оренди позивача, ОСОБА_1 правомірно передала в оренду належну земельну ділянку на підставі договору, який є чинним дійсним, речове право за яким зареєстроване, а тому відсутні підстави для визнання такого права відсутнім

20.12.2023 представника позивача, адвокат Тетеря Світлана Ігорівна, подала до суду відповідь на відзив ОСОБА_1 , з аналогічними обґрунтуваннями до тих, які зазначені в позові. Крім того, зазначила, що у ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення, якою вважається дата, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору оренди землі та підписали його у письмовій формі, тобто строк дії договору оренди землі №339 має обчислюватись від дати його укладення - 15.10.2015, а не з моменту державної реєстрації права оренди, тому вказаний договір вважається автоматично поновлений на один рік без волевиявлення сторін відповідного договору і без внесення відповідних відомостей про поновлення до ДРРПНМ, в силу дії норми п.п. 1 п. 27 Розділу X «Перехідні положення» Земельного Кодексу України, а саме до 15.10.2023. Відповідно, на момент проведення державної реєстрації припинення права оренди ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська» на земельну ділянку договір оренди землі №339 від 15.10.2015 не припинив свою дію. Надісланий ОСОБА_1 лист-повідомлення від 12.04.2022 не може бути належним повідомленням про наявність заперечень щодо поновлення Договору оренди землі у розумінні ч. 5 ст.33 Закону України «Про оренду землі» та відповідач ОСОБА_1 у разі наявності заперечень щодо поновлення Договору оренди землі мала б направити позивачу у відповідь на його лист-повідомлення, відповідний лист з наведенням та обґрунтуванням своїх заперечень, однак її представником не надано разом з відзивом на позовну заяву доказів направлення орендарю таких заперечень, тобто такі заперечення не направлялися. Натомість до відзиву було долучено копію листа-повідомлення ОСОБА_1 від 12.04.2022 на адресу ТОВ Агрофірма «Білоцерківська», в якому вона повідомила про те, що не бажає укладати з ним новий договір оренди землі або продовжувати дію Договору оренди землі, а має намір обробляти Земельну ділянку самостійно і використовувати її для власних потреб. Цей лист, на думку представника відповідача-1, свідчить про те, що орендодавець належним чином у визначений договором та законодавством строк виконала свій обов`язок щодо повідомлення орендаря про небажання поновлювати Договір оренди землі, проте вказане не узгоджується ані з нормами ст. 33 Закону України «Про оренду землі», ані з умовами Договору оренди землі. Вказаний лист було направлено ОСОБА_1 , поштою на адресу ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» 19.04.2022, тобто задовго до направлення останнім листа-повідомлення про поновлення Договору оренди землі, а не у місячний строк після його надходження, як визначають норми ч. 5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі». Так само, відповідачкою не було дотримано і строку попередження, визначеного у п. 5 Договору оренди землі, адже відповідний лист було направлено за 18, а не 6 місяців до закінчення строку дії цього договору, як того вимагають його положення. Лист-повідомлення ОСОБА_1 від 12.04.2022 не може братися до уваги судом з огляду на її суперечливу поведінку, адже, орендодавець не відповіла на надісланий 10.09.2022 лист-повідомлення орендаря щодо поновлення Договору оренди землі, а до спливу строку його дії уклала інший договір оренди землі з іншим орендарем, не приступивши до самостійного використання земельної ділянки та її обробітку всупереч своїм попереднім заявам у листі від 12.04.2022.Тому, переважне право позивача на укладення Договору оренди землі на новий строк не припинилося в силу надіслання ОСОБА_1 листа-повідомлення від 12.04.2022 року про намір самостійно використовувати земельну ділянку, адже намір орендодавця не підтвердився, а її поведінка свідчить про протилежне - укладення договору оренди землі з іншим орендарем, відтак, у позивача існує переважне право на укладення Договору оренди землі на новий строк з-поміж інших претендентів, і це право було порушене відповідачами внаслідок укладення іншого договору оренди землі до закінчення строку дії укладеного ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» Договору оренди землі. Щодо безпідставності доводів представника Відповідача-1 щодо неналежного оформлення позивачем повідомлення з пропозицією укласти додаткову угоду до Договору оренди землі про його поновлення та доданого до нього проекту відповідної угоди, представник позивача зазначає, що ані нормами Закону України «Про оренду землі», ані будь-якими іншими нормативно-правовими актами не закріплено обов`язковість наявності підпису орендаря у проекті додаткової угоди, яка направляється орендодавцю для цілей поновлення договору оренди землі у порядку ст. 33 Закону України «Про оренду землі». Крім того, у проекті додаткової угоди наявні реквізити Договору оренди землі у її преамбулі, що спростовує протилежні доводи представника відповідача-1 та в проекті додаткової угоди ОСОБА_1 було запропоновано внести зміни до Договору оренди землі шляхом його викладення у новій редакції, а не внесення змін в його окремі положення, що є допустимою формою внесення змін до будь-якого договору та у проекті додаткової угоди до Договору оренди землі щодо його поновлення, викладеному у прохальній частині позовної заяви, не була вказана дата її укладення, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі задоволення судом його позовної вимоги про визнання укладеною цієї угоди датою її укладення буде дата набрання законної сили відповідним судовим рішенням. Також, позивач належним чином виконував Договір оренди землі, що дає йому право на його укладення на новий строк. Так, починаючи з 2016 року, що був наступним за роком, в якому було укладено Договір оренди землі, ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» щорічно проводило виплату ОСОБА_1 орендної плати з урахуванням коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель.

21.12.2023 представник відповідачки ОСОБА_1 , адвокат Марценюк Леся Анатоліївна, подала до суду заперечення на відповідь на відзив, з аналогічними обґрунтуваннями як у відзиві на позовну заяву та ще раз звернула увагу суду, що визначальним для вирішення спору у даній справі є визначення строку дії договору оренди землі №399 від 15.10.2015, оскільки аналіз наведених у відзиві положень ЗК України дає підстави для висновку, що у період із 07.04.2022 до 19.11.2022 договори оренди земельної ділянки були поновлені на один рік без волевиявлення сторін договору, строк яких сплинув у цей проміжок часу. Оскільки датою набрання чинності договору оренди землі позивача є 12.12.2015, то відповідно сім років строку дії такого договору закінчилися 12.12.2022. Крім того, зазначила, що ОСОБА_1 не мав жодних правовідносин з позивачем та не отримувала жодних грошових коштів від позивача, тому просить врахувати, що позивач вводить в оману суд, так як відповідачка не могла отримувати жодної орендної плати за 2023 рік. Крім того, на лист позивача, ОСОБА_1 надала відповідь, де вказала, що між нею та позивачем не було жодних орендних правовідносин у 2023 році.

21.12.2023 представник відповідача ТОВ «Агротрейд-2000», адвокат Косяк Вячеслав Миколайович, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що 15.10.2015 між позивачем та ОСОБА_1 було укладено Договір оренди землі №339, Право оренди земельної ділянки за позивачем було зареєстровано 12.12.2015, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 227062383 від 14.12.2015 10:20:24. Сторони договору оренди №339від 15.10.2015 узгодили у пункті 5 вказаного договору строк його дії - 7 років, у пункті 16 передбачили, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 5 денний строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі. у пункті 27 передбачили, що орендар зобов`язаний приступити до використання земельної ділянки в строки, визначені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку та у пункті 37 визначили, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди. Отже, момент укладення Договору оренди №339, а відтак і початок перебігу строку його дії сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації права оренди. Інших строків чи термінів початку перебігу чи закінчення дії договору його текст не містить. Акт приймання-передачі земельної ділянки від 17.12.2015 підтверджує факт передачі земельної ділянки в оренду Позивачу у відповідності до п. 16 Договору 1 та підтверджує також факт, що саме 12.12.2015 договір оренди №339 набрав чинності і у сторін договору витікають права і обов`язки за цим договором саме з 12.12.2015, у зв`язку з тим, що право оренди за позивачем було зареєстровано 12.12.2015.Отже, дата 12.12.2015 - державна реєстрації права оренди земельної ділянки за позивачем є датою початку перебігу строку дії договору оренди, а відповідно до п. 5 договору датою закінчення дії його строку є 12.12.2022. Також, представник відповідача заперечує твердження позивача щодо автоматичної пролонгації договору оренди №339, оскільки він діяв з 12.12.2015 до 12.12.2022, договір №339 не підлягав поновленню на 1 рік без волевиявлення сторін відповідно до пунктів 27 і 28 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, які діяли у період із 07.04.2022 до 19.11.2022, що є підставою для відмови в задоволені позовної вимоги про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації припинення права оренди ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» на земельну ділянку з кадастровим номером 3220489500:01:023:0025. Також, зазначає, що ОСОБА_1 у відповідності до п. 5 Договору 1 направила на адресу позивача лист в якому повідомила про небажання укладати новий договір оренди землі з ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» або продовжувати дію Договору оренди №339, просила утриматись від вчинення дій які б перешкоджали їй відразу після закінчення строку дії договору використовувати належну їй, як власнику, земельну ділянку. Такий лист є достатнім підтвердженням відмови орендодавця від подальшої пролонгації Договору 1 на новий строк чи укладати новий договір. Відповідно до Закону України «Про оренду землі» укладання договору оренди не може бути примусом і передбачає право, а не обов`язок на переукладання договору оренди, ураховуючи при цьому положення ст. 6, 627 ЦК України щодо свободи договору, укладання його при наявності вільного волевиявлення особи, непорушність права власності та здійснення при цьому права власником відповідно до закону на власний розсуд, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, необхідності згоди обох сторін при укладенні чи зміні договору. Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №355930346 від 27.11.2023 право оренди за позивачем було припинено 10.01.2023 на підставі листа-повідомлення, серія та номер: б/н, виданий 12.04.2022, видавник: гр. ОСОБА_1 ; опис вкладення, серія та номер: 0910711421625, виданий 20.04.2022, видавник: Укрпошта; рекомендоване повідомлення, серія та номер: 0910711421595, виданий 20.04.2022, видавник: Укрпошта, відомості з ДЗК, серія та номер:59650056, виданий 10.01.2023, видавник Державний земельний кадастр (стор. 4 Інформаційної довідки). Після припинення Договору оренди землі №339 ОСОБА_1 звернулася із заявою до державного реєстратора, в якій просила зняти з реєстрації Договір оренди землі від 15.10.2015 укладений між нею та Позивачем, у зв`язку із закінченням строку дії договору, а державний реєстратор на підставі заяви та доданих до неї документів прийняв рішення, яким припинив право оренди позивача. Державним реєстратором було припинено право оренди позивача на земельну ділянку, яка на праві власності належить ОСОБА_1 і саме після припинення права оренди щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:01:023:0025,власником якої вона є, не існувало жодних речових прав на неї будь-яких осіб, в т.ч. і позивача, у зв`язку з чим вона мала право розпоряджатися належною їй земельною ділянкою на власний розсуд, в тому числі передати її в оренду ТОВ «Агротрейд-2000». 12.01.2023 між ОСОБА_1 та ТОВ «Агротрейд-2000» було укладено Договір оренди земельної ділянки №94, 12.01.2023 рішенням державного реєстратора Фурсівської сільської ради Київської області Майорко Т.О. було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень речове право товариства, номер запису 48980546, отже, договір оренди земельної ділянки №94 від 12.01.2023, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Агротрейд-2000» у період коли щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220489500:01:023:0025не існувало жодних речових прав будь яких третіх осіб, в т.ч. і позивача. Тому, спірна земельна ділянка на законних підставах перебуває в користуванні ТОВ «Агротрейд-2000», оскільки останній являється орендарем даної земельної ділянки, що підтверджується Технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), які перебувають в користуванні на умовах оренди ТОВ «Агротрейд-2000». Тому, просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, скасувати заходи забезпечення позову накладені ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2023 року №357/15390/23 та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Білоцерківська» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрейд-2000» понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 22000,00 грн.

21.12.2023 на адресу суду надійшов запит Київського апеляційного суду про термінове направлення (витребування) цивільної справи №357/15390/23, у зв`язку надходженням апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Марценюк Лесі Анатоліївни, на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07.12.2023.

21.12.2023 судом постановлено ухвалу, якою провадження у справі зупинено до перегляду в апеляційному порядку справи №357/15390/23 Київським апеляційним судом.

28.12.2023 представник позивача, адвокат Тетеря Світлана Ігорівна, подала до суду відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрейд-2000», з аналогічними у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 обґрунтуваннями.

16.01.2024 ухвалою Київського апеляційного суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Білоцерківська» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрейд-2000», про скасування державної реєстрації припинення оренди земельної ділянки, визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі та визнання відсутнім права оренди земельної ділянки, повернуто до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області для належного оформлення протягом п`яти днів з моменту отримання справи, а саме для формування матеріалів оскарження ухвали із вказаної цивільної справи в порядку передбаченому п.п.15.10 п.15 Розділу XIIІ Перехідних положень ЦПК України та відповідно до п.21 розділу VII Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України.

19.02.2024 матеріали цивільної справи №357/15390/23 надійшли до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області та 20.02.2024 передані судді Бондаренко О.В..

20.02.2024 судом постановлено ухвалу, якою поновлено провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

01.03.2024 судом постановлено ухвалу, якою забезпечено участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення «EasyCon» представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Марценюк Лесю Анатоліївну ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

14.03.2024 судом постановлено ухвалу, якою забезпечено участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення «EasyCon» представника позивача, адвоката Кравець Олександри Іванівни ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

21.03.2024 судом постановлено ухвалу, якою забезпечено участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення «EasyCon» учасника справи: представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрейд-2000», адвоката Косяка Вячеслава Миколайовича ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

21.03.2024 ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, прийнято до розгляду додаткові докази подані представником позивача, адвокатом Кравець Олександрою Іванівною, та представником відповідача ТОВ «Агротрейд-2000», адвокатом Косяк Вячеславом Миколайовичем.

21.03.2024 судом постановлено ухвалу, якою витребувано у АТ «Укрпошта» (адрес: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 22) копії документів, з підписом особи, що підтверджують вручення грошових коштів ОСОБА_1 за період 2019-2022 років, які надійшли від ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» в якості орендної плати, номер поштового переказу 0240854725, Київ - 1-3, дата 18.12.2019; номер поштового переказу 0251057957, Київ - 1-3, дата 11.11.2020; номер поштового переказу 0264396446, Київ - 1-3, дата 15.11.2021; номер поштового переказу 0272961028, Київ - 1-3, дата 27.09.2022.

11.04.2024 постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Марценюк Лесі Анатоліївни, на ухвалу про забезпечення позову від 07.12.2023, визнано неподаною та повернуто особі, що її подала.

18.04.2024 судом постановлено ухвалу, якою забезпечено участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення «EasyCon» учасника справи: представника позивача, адвоката Тетері Світлани Ігорівни ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ).

03.05.2024 АТ «Укрпошта» на виконання вимог ухвали про витребування доказів від 21.03.2024 надали до суду витребувані копії документів.

08.05.2024 ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

10.06.2024 представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Марценюк Леся Анатоліївна, подала до суду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу позивача.

24.06.2024 представник відповідача ТОВ «Агротрейд-2000», адвокат Косяк Вячеслав Миколайович подав до суду письмові пояснення по суті спору та клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу позивача.

28.06.2024 представник позивача, адвокат Кравець Олександра Іванівна, подала до суду письмові пояснення по суті спору.

01.07.2024 представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Марценюк Леся Анатоліївна, подала до суду письмові пояснення.

29.07.2024 ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів, у зв`язку з необґрунтованістю поважності причин неподання вказаних доказів до завершення підготовчого провадження у справі.

Представник позивача, адвокат Тетеря Світлана Ігорівна, в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві та відповідях на відзиви, просила позов задовольнити та зазначила про понесені позивачем витрати на правничу допомогу, в тому числі під час апеляційного розгляду справи.

Представник відповідачки ОСОБА_1 , адвокат Марценюк Леся Анатоліївна,в судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити в задоволенні вимог, з підстав викладених у відзиві, запереченнях на позовну заяву та письмових поясненнях. Також, вказала про понесені ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 20000,00 грн, які просила стягнути з позивача.

Представник відповідача ТОВ «Агротрейд-2000», адвокат Косяк Вячеслав Миколайович, в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях, заявив про понесені стороною відповідача ТОВ «Агротрейд-2000» витрати на правничу допомогу у розмірі 22000,00 грн, які просив стягнути з позивача.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, ч.1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Власник порушеного права може скористатися не будь - яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Судом встановлено, що 15.10.2015 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Білоцерківська» укладено договір оренди землі №339, відповідно до п. 1, 2 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 1,4569 га з кадастровим номером 3220489500:01:023:0025 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, Шкарівська сільська рада та належить орендодавцю на праві власності на підставі державного акта ЯА №573920 від 16.12.2005 (Т. 1 а.с. 10-11).

Згідно з п. 5 Договору, договір укладено на сім років. Після закінчення строку договору орендар, який має намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. Якщо орендодавець не збирається укладати новий договір оренди з орендарем або продовжувати дію цього договору, він зобов`язаний за шість місяців до закінчення строку дії даного договору повідомити про це орендаря в письмовій формі, а також за свій рахунок відновити межі земельної ділянки в натурі.

Відповідно до п. 16 Договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється у п`ятиденний строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

Дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності у порядку встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря (п. 31 договору).

В пункті 37 Договору сторони погодили, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер витягу: 48285549 від 17.12.2015 (Т. 1 а.с. 13), вбачається, що 14.12.2015 державний реєстратор реєстраційної служби Таращанського районного управління юстиції у Київській області Гречінська Н.П. прийняла рішення про державну реєстрацію прав за індексним номером 27062383, вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки; зміст, характеристика іншого речового права: строк дії: 7 років з правом пролонгації, орендна плата нараховується та видається в розмірі не менше 6% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, що становить 3764,85 грн; відомості про суб`єкта іншого речового права: Орендар ТОВ Агрофірма «Білоцерківська», Орендодавець: ОСОБА_1 ; опис об`єкта іншого речового права: земельна ділянка площею 1,4569 га, об`єкт нерухомого майна: земельна ділянка з кадастровим номером: 3220489500:01:023:0025.

Згідно акту приймання-передачі земельної ділянки від 17.12.2015 (Т. 1 а.с. 12) орендодавець ОСОБА_1 , з одного боку, передає, а орендар ТОВ Агрофірма «Білоцерківська», в особі директора ОСОБА_3 , з другого приймає в строкове платне користування на умовах оренди земельну ділянку, кадастровий номер 3220489500:01:023:0025, що знаходиться в межах землекористування Шкарівської сільської ради, загальною площею 1,4569 га, у тому числі рілля 1,4569 га.

Встановлено, що 12.04.2022 ОСОБА_1 направила директору ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» лист-повідомлення, в якому вказала, що термін дії договору оренди №339 від 15.10.2015 закінчується 12.12.2022, що відповідно до п. 31 договору є підставою для його припинення та відновлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості. Зазначила, що на виконання п. 5 договору, не бажає укладати новий договір оренди з ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» або продовжувати дію вказаного договору, а має намір обробляти земельну ділянку за договором самостійно і використовувати її для власних потреб на свій розсуд. Просила утриматись від вчинення дій, які б перешкоджали їй відразу після закінчення строку дії договору використовувати належну їй земельну ділянку (Т. 1 а.с. 106).

Вказаний лист направлено на адресу ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» з рекомендованим повідомленням про вручення №0910711421250 та отримано позивачем 21.04.2022 (Т. 1 а.с. 106 на звороті та 107).

07.09.2022 ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» направило відповідачці ОСОБА_1 лист-повідомлення (клопотання) про поновлення договору оренди землі№01-3-129, разом з проектом додаткової угоди до договору оренди землі, що підтверджується описом вкладення у цінний лист (Т. 1 а.с. 17-19, 20 на звороті), з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0911200359782 (Т. 1 а.с. 20).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №355930346 від 27.11.2023 (Т. 1 а.с. 14-16), вбачається, що 10.01.2023 державним реєстратором Фурсівської сільської ради Майорко Т.О. було прийнято рішення з індексним номером 66083246 про державну реєстрацію припинення права оренди ТОВ Агрофірма «Білоцерківська», на підставі листа-повідомлення, серія та номер: б/н, виданий 12.04.2022, видавник: гр. ОСОБА_1 ; опис вкладення, серія та номер: 0910711421625, виданий 20.04.2022 видавник: Укрпошта; квитанція, серія та номер: 0910711421625, виданий 20.04.2022, видавник Укрпошта; рекомендоване повідомлення, серія та номер: 0910711421625, виданий 20.04.2022, видавник: Укрпошта.

12.01.2023 між Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротрейд-2000» та ОСОБА_1 укладено договір №94 оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 1,4569 га з кадастровим номером: 3220489500:01:023:0025 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 7 років, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, право на яку посвідчено Державним актом ЯА №573920 від 16.12.2005 (Т. 2 а.с. 65-68).

12.01.2023 державним реєстратором Фурсівської сільської ради Майорко Т.О. здійснено державну реєстрацію іншого речового права: 48980546, документи подані для державної реєстрації: договір оренди земельної ділянки, серія та номер: 94, виданий 12.01.2023, вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 66100065 від 16.01.2023; зміст, характеристика іншого речового права: дата укладання договору 12.01.2023, строк: 7 років, дата закінчення дії: 12.01.2030, з автоматичним продовженням дії договору; відомості про суб`єкта іншого речового права: орендодавець: ОСОБА_1 , орендар: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротрейд-2000», що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №355930346 від 27.11.2023 (Т. 1 а.с. 14-16)

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

З урахуванням наведених приписів правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18 (адміністративні провадження № К/9901/16194/19; К/9901/16864/19) зауважено, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються Законом, зокрема Земельним Кодексом України, Законом України «Про оренду землі».

Аналогічні положення містить ст. 6 Закону України «Про оренду землі», згідно якої орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Ст. 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Ст. 3 Закону України «Про оренду землі» визначено, що об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Відповідно до ч. 4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Отже, договір оренди землі є договором, за яким у сторін виникають обов`язки щодо його виконання: в орендодавця виникає обов`язок передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а в орендаря - обов`язок використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства та сплачувати орендну плату в порядку і розмірі, встановленому договором або законом.

Згідно ст. 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про оренду землі» об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1, 3 ст. 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права. При передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років, для земельних ділянок сільськогосподарського призначення, переданих в оренду для закладання та/або вирощування багаторічних насаджень (плодових, ягідних, горіхоплідних, винограду), не може бути меншим як 25 років.

Згідно із ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Підпунктом 6 пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Судом встановлено, між ОСОБА_1 та ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» укладено договір оренди землі №339 від 15.10.2015, за яким ОСОБА_1 передала ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» в оренду земельну ділянку площею 1,4569 га з кадастровим номером 3220489500:01:023:0025, розташовану в межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, строком на 7 років.

Представник позивача, обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що за вказаним договором оренди землі №339 право користування земельною ділянкою у орендаря виникло з дати підписання сторонами цього договору, тобто з 15.10.2015, водночас, відповідачі, ОСОБА_1 та ТОВ «Агротрейд-2000» стверджують, що вказане право виникло у орендаря ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська» саме з дати державної реєстрації права оренди, тобто з 12.12.2015.

Отже, визначення початку виникнення у орендаря права користування землею і строку дії договору має суттєве значення, оскільки позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилається на п. 27 розділу Х «Перехідні положення» Земельного Кодексу України та стверджує, що договір оренди землі №339 від 15.10.2015 був автоматично поновлений на 1 рік, тобто до 15.10.2023, а тому є протиправним припинення права оренди позивача на спірну земельну ділянку 12.01.2023.

Так, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» (№ 2145-IX від 24.03.2022), Розділ X Земельного Кодексу України було доповнено пунктом 27, який набрав чинності 07.04.2022.

Відповідно до пп. 1 п. 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного Кодексу України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: 1) вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення: а) державної, комунальної власності, невитребуваних, нерозподілених земельних ділянок, а також земельних ділянок, що залишилися у колективній власності і були передані в оренду органами місцевого самоврядування; б) приватної власності.

Також, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель» (№ 2698-IX від 19.10.2022), який набрав чинності 19.11.2022, абзац перший підпункту 1 пункту 27 після слів «воєнного стану» доповнено словами «до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель» (тобто цим Законом).

Отже, аналізуючи наведені положення Земельного Кодексу України, суд дійшов висновку, що у період із 07.04.2022 по 19.11.2022 договори оренди землі, строк яких закінчувався у цей проміжок часу, були поновлені на один рік без волевиявлення сторін договору.

Відповідно до п. 37 Договору оренди землі №339 від 15.10.2015, цей договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди.

Тобто, сторони договору визначили строк набрання ним чинності, а саме пов`язали його з настанням двох обставин: 1) підписанням; 2) державною реєстрацією права оренди.

З конструкції наведеної умови договору вбачається, що лише за наявності двох умов можливе набрання ним чинності.

Як зазначено вище у рішенні, речове право на спірну земельну ділянку за позивачем, згідно з договором оренди землі №339 від 15.10.2015, було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.12.2015, рішенням державного реєстратором реєстраційної служби Таращанського районного управління юстиції у Київській області Гречінська Н.П. з індексним номером 27062383 від 14.12.2015, строк дії договору 7 років та виключно після здійснення державної реєстрації речового права, тобто з 12.12.2015 договір оренди землі №339 від 15.10.2015 набув чинності, та саме з цієї дати відраховується строк оренди терміном 7 років.

Тобто, строк дії Договору оренди землі №339 закінчився 12.12.2022 та відповідно з 12.12.2022 речове право позивача на користування земельною ділянкою було припинено.

Також, в підтвердження того, що право орендаря на користування землею за договором оренди землі №339 розпочало діяти виключно після 12.12.2015 є те, що акт приймання передачі земельної ділянки було підписано сторонами договору після реєстрації речового права 17.12.2015.

Відповідно до частини першої ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, датою набрання чинності, а також початком перебігу строку дії договору оренди земельної ділянки є 12.12.2015, тобто дата виконання обох умов набрання чинності такого договору і передача земельної ділянки за Актом приймання-передачі, відповідно сім років строку дії такого договору закінчився - 12.12.2022.

При цьому слід зазначити, що сторона позивача безпідставно посилається на правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19, оскільки обставини цієї справи є відмінними від обставин справи, що розглядається наразі, правовідносини у спорах є неподібними.

Зокрема, у справі № 357/8277/19 договір оренди землі містив умову набрання ним чинності: «договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації», а в даній справі договір оренди землі №339 від 15.10.2015 містить наступні умови набрання чинності: «п. 37 Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди».

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.04.2023 по справі № 357/8277/19 дійшла висновку, що з 01 січня 2013 року державній реєстрації підлягав не сам договір оренди, а право оренди земельної ділянки. Договір оренди земельної ділянки є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у встановленій простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено між сторонами, тобто дотримання сторонами вимог статей 638, 759 та 792 ЦК України та статті 15 Закону України «Про оренду землі».

Також у згаданій постанові від 18.04.2023 Велика Палата Верховного Суду не встановила підстав для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16, у частині того, що договір є укладеним з моменту досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору, а також у частині того, що право оренди виникає з моменту його державної реєстрації.

Водночас, суд враховує правові висновки викладені у постанові від 06.03.2024 Великої Палати Верховного суду по справі №902/1207/22, де суд вказав на можливість врегулювання сторонами правочину моменту набрання чинності договорів оренди у період з 01.01.2013 по 16.01.2020.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 06.03.2024 по справі №902/1207/22 зазначила, що істотними умовами договору оренди землі є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки), дата укладення та строк дії договору оренди, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частини перша та друга статті 15 Закону № 161-XIV у вказаній вище редакції). Відповідно до першого речення частини першої статті 19 Закону № 161-XIV у редакції, чинній на час підписання Договору, строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Водночас Законом № 340-IX, який у відповідній частині набрав чинності 16.01.2020 (пункт 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення»), частину першу статті 19 Закону № 161-XIV доповнено двома реченнями такого змісту: «Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права». Цим же Законом абзац третій частини першої статті 15 Закону № 161-XIV викладено в такій редакції: «дата укладення та строк дії договору оренди». Тобто із 16.01.2020, окрім строку дії договору оренди землі, до істотних умов цього правочину належить також дата його укладення.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що абзац третій частини першої статті 15 та друге речення частини першої статті 19 Закону № 161-XIV у наведеній вище редакції імперативно встановлюють, що дата укладення договору оренди землі є істотною умовою цього правочину і саме з цієї дати починається перебіг строку його дії.

Тому сторони договору оренди землі не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить імперативним нормам абзацу третього частини першої статті 15 та другого речення частини першої статті 19 Закону № 161-XIV у редакції Закону № 340-IX, зокрема на власний розсуд встановити інші правила визначення дати початку перебігу строку дії цього правочину або не зазначати дати його укладення.

Суд враховує висновки Верховного суду, які викладені у постановах від 24.05.2023 у справі № 709/1186/21, від 31.05.2023 у справі № 709/1187/21, від 15.06.2023 у справі № 390/356/21 та від 26.07.2023 у справі № 357/8085/19, від яких Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.03.2024 по справі № 902/1207/22 не вбачає підстав відступати, оскільки за обставинами вказаних справ договори оренди землі підписані сторонами до набрання чинності Законом № 340-IX, яким серед іншого викладено в новій редакції абзац третій частини першої статті 15 та доповнено двома реченнями частину першу статті 19 Закону № 161-XIV.

В постанові від 26.07.2023 у справі № 357/8085/19 Верховний Суд зазначив, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19, потрібно застосовувати з урахуванням фактичних обставин конкретної справи. Визначальним у таких оцінках є саме дійсність (чинність) права оренди первісного орендаря, якщо такий договір датований після 01 січня 2013 року. Також, зазначив, що за умови нездійснення (неіснування) державної реєстрації права оренди, як і за умови скасування незаконно проведеної реєстрації цього права, договір оренди фактично є таким, що не набрав чинності, а особа не має (не набуває) прав орендаря за таким договором. Наявність договору оренди землі, який не набрав чинності, не свідчить про те, що його сторони набули прав та обов`язків, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні цього договору, а відтак не є перешкодою для власника земельної ділянки для її поділу, укладення та державної реєстрації іншого договору оренди землі з іншим орендарем.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду землі» (в редакції чинній на дату укладання договору оренди землі) строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

При цьому норми Закону України «Про оренду землі» жодних посилань щодо моменту відліку цього строку не містять.

Норма статті 631 ЦК України вказує, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Тобто, позивач ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська» та орендодавець ОСОБА_1 у договорі оренди визначили строк набрання чинності договором оренди, пов`язавши цей строк, у тому числі, і з реєстрацією речового права, оскільки виключно після такої реєстрації і починався відлік строку дії договору, тобто строку, коли сторони можуть здійснити свої права і виконувати обов`язки.

Таким чином, реєстрацію припинення права оренди позивача здійснено 12.01.2023 на підставі того, що строк дії договору оренди закінчився у 12.12.2022.

Посилання представника позивача, що дія договору оренди землі №339 закінчилась 15.10.2022 та була автоматично пролонгована на рік без волевиявлення сторін відповідного договору і без внесення відповідних відомостей про поновлення до ДРРПНМ, в силу дії норми п.п. 1 п. 27 Розділу X «Перехідні положення» Земельного Кодексу України, а саме до 15.10.2023, не відповідають умовам договору та чинному на час його укладення законодавству.

Положення щодо автоматичного поновлення договорів оренди землі на період дії воєнного стану діяло до 19.11.2022, а строк договору оренди землі, укладений між позивачем та ОСОБА_1 , закінчився 12.12.2022, тобто вже після припинення дії положення про автоматичне поновлення договору оренди і тому відсутні підстави вважати, що договір оренди землі №339 від 15.10.2015 автоматично поновлено на один рік без волевиявлення сторін цього договору і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У постанові Верховного Суду від 29.03.2023 у справі № 563/376/22 (провадження № 61-47св23) Верховним судом досліджувалось питання автоматичного поновлення договорів оренди землі у період із 07.04.2022 до 19.11.2022 та Верховний Суд дійшов висновку про те, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель» (№ 2698-IX), тобто з 19.11.2022, автоматична пролонгація договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, укладених з фізичними особами, скасована. Крім того, обставинами тієї справи було те, що між орендарем та орендодавцем було укладено договір оренди землі 05.05.2015, але за умовами договір оренди набував чинності з моменту реєстрації речового права 13.06.2015 і діяв до 13.06.2022.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Представник позивача, обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що процедура поновлення договору оренди землі, передбачена у ч. 1-5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», не була завершена внаслідок невиконання ОСОБА_1 обов`язку щодо укладення у місячний строк додаткової угоди до нього або надання заперечень щодо поновлення договору. Надісланий ОСОБА_1 лист-повідомлення від 12.04.2022 не може бути належним повідомленням про наявність заперечень щодо поновлення Договору оренди землі у розумінні ч. 5 ст.33 Закону України «Про оренду землі» та не узгоджується з умовами Договору оренди землі. Вказаний лист було направлено ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку на адресу ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» 19.04.2022, тобто задовго до направлення останнім листа-повідомлення про поновлення Договору оренди землі, а не у місячний строк після його надходження, як визначають норми ч. 5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі». Також, відповідачкою ОСОБА_1 не було дотримано і строку попередження, визначеного у п. 5 Договору оренди землі, адже відповідний лист було направлено за 18, а не 6 місяців до закінчення строку дії цього договору, як того вимагають його положення.

Однак, суд критично оцінює зазначені твердження представника позивача, виходячи з наступного.

У частині першій ст. 777 ЦК України закріплено переважне право наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачено певну процедуру здійснення цього права.

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції чинній на момент укладання договору оренди) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Встановлено, що пунктом 5 Договору оренди землі №339 від 15.10.2015, сторони визначили, що якщо орендодавець не збирається укладати новий договір оренди з орендарем або продовжувати дію цього договору, він зобов`язаний за 6 (шість) місяців до закінчення строку дії нового договору повідомити про це орендаря в письмовій формі.

В ході розгляду справи судом встановлено, що у визначений договором строк - 12.04.2022 ОСОБА_1 надіслала орендарю лист-повідомлення, в якому повідомила про небажання укладати новий договір оренди з ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська» та продовжувати дію договору оренди землі №339 від 15.10.2015 та просила утриматися від вчинення дій, які б перешкоджали їй відразу після закінчення строку дії договору використовувати належну їй земельну ділянку.

Позивач ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська» підтверджує факт отримання такого повідомлення від орендодавця ОСОБА_1 , таким чином, відповідачка ОСОБА_1 скориставшись своїм правом, з дотриманням умов договору, у визначений договором строк, повідомила орендаря про свої наміри не укладати новий договір і не продовжувати дію, ще на той час чинного договору оренди.

Також, суд критично оцінює твердження представника позивача щодо того, що в діях ОСОБА_1 вбачається суперечлива і недобросовісна поведінка, яка призвела до порушення переважного права позивача ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська», як орендаря на подальше користування земельною ділянкою, оскільки отримавши у квітні 2022 року лист-повідомлення орендодавця про небажання продовжувати з ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» відносини щодо оренди землі, у вересні 2022 року позивач направив їй лист про поновлення договору оренди з проектом відповідної додаткової угоди, тим самим повністю проігнорував наміри і повідомлення власника земельної ділянки.

Також, позивач стверджує, що орендодавець у відповідності до умов договору та ст. 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції чинній на момент укладання договору оренди) зобов`язана була в місячний строк укласти додаткову угоду до договору оренди землі чи заперечити його поновлення.

Водночас, договором оренди землі №339 від 15.10.2015 не передбачено інформування орендодавцем причин своїх намірів, а також не передбачена повторність/кратність повідомлення орендодавцем своїх намірів чи інше листування.

Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 по справі №693/42/18 зазначив, що закон зобов`язує орендодавця повідомити орендаря про бажання чи небажання продовжувати договір, а не вказувати причини такого.

Таким чином, позивач направив відповідачці ОСОБА_1 повідомлення про намір продовжити дію договору оренди №339 від 15.10.2015 з проектом додаткової угоди, але цьому повідомленню передував лист орендодавця у квітні 2022 року про небажання продовжувати строк договору оренди землі на новий строк та прохання звільнити і повернути спірну земельну ділянку.

Отже, наявність заперечень зі сторони орендодавця у встановленому договором порядку щодо поновлення договору з попереднім орендарем дають підстави для висновку, що переважне право позивача, як орендаря, не було порушено.

Відповідно до ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності є непорушним.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР), зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї, визначено: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном».

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Верховний Суд у постанові від 18.04.2019 у справі № 625/166/18 (провадження № 61-257св19) дійшов висновку, що право орендаря на поновлення договору оренди землі не є абсолютним, наявність заперечень зі сторони орендодавця щодо поновлення договору з орендарем дають підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, не порушено.

Встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 у відповідності до умов договору оренди землі №339 від 15.10.2015 повідомила орендаря про свої наміри та по закінченню строку дії цього договору розпорядилася земельною ділянкою, яка належить їй на праві власності, на власний розсуд. Крім того, за пів року до закінчення строку дії договору оренди №339 від 15.10.2015, орендар був обізнаний щодо волі орендодавця, отже такі дії власника земельної ділянки є послідовними і законними.

Після направлення позивачу листа-повідомлення про небажання продовжувати дію договору оренди, власник земельної ділянки мала законне очікування щодо звільнення і повернення їй земельної ділянки, а бажання орендаря продовжити орендні правовідносини не породжують для орендодавця нових обов`язків, ніж ті, що були нею виконані.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно положень ст. 526 вказаного Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідачка ОСОБА_1 належним чином, у визначений договором та законодавством строк, виконала свій обов`язок щодо повідомлення орендаря про свої наміри, а тому посилання позивача про відсутність з боку відповідача повідомлення у відповідь на проект додаткової угоди, яка була долучена до листа-повідомлення про намір продовжити дію договору оренди №339 від 15.10.2015, не відповідають дійсним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 15.05.2023 у справі № 693/137/22 зазначено, що переважне право позивача на поновлення договору оренди земельної ділянки не було порушено, оскільки відсутня воля орендодавця на поновлення такого договору, що підтверджується листом-повідомленням відповідача.

Наявність незгоди орендодавця щодо поновлення договору оренди земельної ділянки згідно з положеннями ч.5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» виключає можливість визнання поновленим попереднього договору у вибраний позивачем спосіб.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21.01.2020 у справі №379/1354/18 (провадження №61-1730), від 15.02.2023 у справі №399/295/11 (провадження №61-13035).

Представник відповідачки ОСОБА_1 , адвокат Марценюк Л.А, заперечуючи позовні вимоги зазначає, що про неналежне виконання позивачем своїх обов`язків за договором оренди землі №339 від 15.10.2015, оскільки виплата орендної плати проводилась без урахування індексації вартості земельної ділянки.

Однак, суд критично оцінює зазначене твердження, оскільки дана обставина не вливає на строк дії договору оренди з позивачем та орендодавець не ставила вимоги про стягнення з позивача недоотриманої орендної плати чи її перерахунок, як і не оскаржувала сам договір оренди, чи окремі його умови.

Крім того, відповідачкою ОСОБА_1 належних та достатніх доказів в підтвердження неналежного виконання позивачем своїх обов`язків за договором оренди землі №339 від 15.10.2015, до суду не надано, водночас, позивач ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська» надав до суду докази сплати орендної плати згідно договору оренди землі №339 від 15.10.2015, що підтверджується матеріалами справи (Т. 1 а.с. 125-157, Т. 2 а.с. 167-169, Т. 3 а.с. 3-5).

Також, відповідачка ОСОБА_1 заперечує право позивача на користування спірною земельною ділянкою саме внаслідок закінчення строку дії договору, а не внаслідок невиконання орендарем умов цього договору.

Представник відповідачки ОСОБА_1 , адвокат Марценюк Л.А., заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що на подані позивачем у справі лист-повідомлення з додатковою угодою, що пропонувалася відповідачці, не містить волевиявлення орендаря, оскільки додаткова угода не підписана, не скріплена печаткою юридичної особи, тобто відсутнє волевиявлення самого позивача на її укладання.

Відповідно до ч. 1 та 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Однак, коли сторона не виявила свою волю на вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Встановлено, що додана позивачем до позовної заяви додаткова угода не містить такого волевиявлення, оскільки підтвердженням волевиявлення орендаря на укладання правочину, змін до укладеного правочину являється наявність підпису та печатки позивача на такому правочині, тобто, така додаткова угода є неукладеною та такою, що не відбулася, такий правочин не вчинено зі сторони позивача, як орендаря, а відповідно такі дії позивача не породжують жодних наслідків, жодного захисту для невчиненого правочину чинним законодавством не передбачено.

Представник відповідачки ОСОБА_1 , адвокат Марценюк Л.А., звертає увагу, що доданий до позовної заяви проект додаткової угоди за своїм змістом не може вважатися додатковою угодою, оскільки, не містить реквізитів договору, який змінює, не вказано ні дати ні номеру договору, не містить умови, які підлягають зміні щодо укладено правочину, за формою така додаткова угода є самостійним договором оренди та умови такого правочину встановлюють відмінні істотні умови від первинного договору, в тому числі і щодо строку дії договору.

Так, суд враховує дане твердження, оскільки до позовної заяви позивачем додано новий текст угоди зі строком дії 14 років та без реквізитів договору, який підлягає зміні, який крім того погіршує становище орендодавця.

Відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Вираження наміру юридичної особи вважати себе зобов`язаною має вчинятися шляхом підписання уповноваженою особою такого правочину, та скріплення печаткою.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Враховуючи вищевикладене та враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що в даній справі відсутня оформлена в належний спосіб пропозиція позивача щодо поновлення договору оренди землі та вбачається, що позивачем подано проект договору оренди з відмінними істотними умовами відносно первинного договору оренди землі №339 від 15.10.2015, зокрема, строк дії договору 14 років, де відсутнє волевиявлення сторін договору (підписи).

Отже, встановлені вище обставини, дають підстави стверджувати, що у позивача відсутнє право на визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі №339 від 15.10.2015.

За змістом ст. 11, 15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

У п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, оскільки правовідносини між позивачем та відповідачкою ОСОБА_1 , які виникали з договору оренди землі №339 від 15.10.2015, припинилися внаслідок закінчення строку дії цього договору, тому ОСОБА_1 на власний розсуд розпорядилася своїм майном, передавши в користування земельну ділянку іншому орендарю - ТОВ «Агротрейд-2000».

Право оренди ТОВ «Агротрейд-2000» належним чином зареєстровано 12.01.2023, а позивачем до суду не надано належних та достовірних доказів на спростування вказаної обставини.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо визнання відсутнім у ТОВ «Агротрейд-2000» права оренди земельної ділянки з кадастровим номером: 3220489500:01:023:0025, є необґрунтованою і безпідставною.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення в повному обсязі.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, у відповідності до ч. 1, 2 якої, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню, водночас, з позивача підлягають стягненню на користь відповідачів понесені ними судові витрати на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Встановлено, що відповідачі, відповідно до положень ст. 134 ЦПК України надали попередні розрахунки судових витрат, які містяться у заявах по суті спору (відзивах на позовну заяву) (Т.1 а.с. 84-99, Т. 2 а.с. 1-17), разом з доказами щодо розміру понесених судових витрат (Т. 1 а.с. 102-105, Т. 2 а.с. 19-23) та просили їх компенсувати за рахунок позивача.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Пунктом 4 частини 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

При обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц).

Представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Марценюк Леся Анатоліївна, на підтвердження стягнення судових витрат надала: копію договору про надання правничої допомоги №52/23 від 08.12.2023, копію додатку №1 до договору про надання правничої допомоги №52/23 від 08.12.2023, копію акту виконаних робіт (наданих послуг) № 2 від 14.12.2023 до договору про надання правничої допомоги від 08.12.2023, відповідно до якого за надання послуг клієнт сплачує адвокату винагороду у розмірі 20 000, 00 (двадцять тисяч) гривень, з яких 15 000, 00 грн. гонорар адвоката за надані послуги, а 5000,00 грн. гонорар успіху, у відповідності до п. 4.2. Договору та копію товарного чеку №80 від 14.12.2023 про сплату витрат на суму 15000,00 грн, що підтверджується матеріалами справи (Т. 1 а.с. 101, 103-105).

Отже, відповідач ОСОБА_1 в зв`язку з розглядом даної справи понесла судові витрати на правничу допомогу на загальну суму 20000,00 грн.

Представник відповідача, ТОВ «Агротрейд-2000», адвокат Косяк Вячеслав Миколайович, на підтвердження стягнення судових витрат надав: копію договору №88 про правничу допомогу від 19.12.2023, копію актуприймання-передачі правничої допомоги від 21.12.2023 до договору№88 про правничу допомогу від 19.12.2023, згідно якого вартість наданих послуг становить 11 000,00 грн. та згідно п. 2.4. Договору №88 про правничу допомогу від 19.12.2023 гонорар успіху встановлено 11000,00 грн та виписку про перерахування коштів в розмірі 11000,00 грн в рахунок оплати за правничу допомогу у справі №357/15390/23, що підтверджується матеріалами справи (Т.2 а.с.19-22)

Отже, відповідач ТОВ «Агротрейд-2000» в зв`язку з розглядом даної справи поніс судові витрати на правничу допомогу на загальну суму 22 000,00 грн.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання, однак, від позивача в порядку ч. 5 ст. 137 ЦПК України не надійшла заява про необґрунтованість витрат відповідачів на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд враховує правову позицію Верховного суду викладену у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 24.01.2022 у справі № 757/36628/16-ц, від 26.07.2022 у справі № 910/1209/21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 у постанові Верховного суду від 28.06.2023 року у справі № 463/2001/19, в яких зазначено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Встановлено, що в договорі договору №88 про правничу допомогу від 19.12.2023, який укладений між Адвокатським об`єднанням «МКБ ГРУПП» та відповідачем ТОВ «Агротрейд-2000», та в договорі про надання правничої допомоги №52/23 від 08.12.2023, який укладений між адвокатом Марценюк Л.А. та відповідачем ОСОБА_1 , сторони належним чином узгодили порядок та умови надання правової допомоги відповідачам, визначили деталізацію видів правової допомоги, розмір оплати праці адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків клієнта з адвокатом.

Враховуючи вищезазначене, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, суд дійшов висновку, що представник відповідачів підтвердили обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість, оскільки розміри гонорарів адвокатів встановлений договорами у фіксованому розмірі та є визначеним в розмірі 20000,00 грн (адвокат Марценюк Л.А.) та 22000,00 грн (адвокат Косяк В.М.), які підлягає розподілу за результатами розгляду справи (правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 28.12.2020 № 640/18402/19).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 15.06.2021 року у справі № 159/5837/19.

Тому, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, що вказані витрати є співмірними зі складністю справи, наданими адвокатом обсягом послуг, витраченим ними часом на надання таких послуг, відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи, та приходить до висновку, про стягнення з позивача Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Білоцерківська» на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн та стягнення з позивача ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» на користь ТОВ «Агротрейд-2000» судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 22000,00 грн.

Згідно ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Тому, враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, заходи забезпечення позову, обрані ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2023 року, у справі № 357/15390/23, провадження № 2-з/357/199/23, підлягають скасуванню.

Керуючись ст. 11, 15, 16, 203, 207, 526, 627, 628, 629, 631, 777, 792 ЦК України, ст. 124, 125 ЗК України, Законом України «Про оренду землі», ст. 4, 12, 13, 76 - 82, 133, 137, 141, 158, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Білоцерківська» (ІК: 00849528, місцезнаходження: вулиця Миру, будинок 4, село Шкарівка, Білоцерківський район, Київська область, 09170) до ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрейд-2000» (ЄДРПОУ: 36445855, місцезнаходження: автодорога Київ-Одеса 82км+500м, Білоцерківський район, Київська область), про скасування державної реєстрації припинення оренди земельної ділянки, визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі та визнання відсутнім права оренди земельної ділянки, відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, обрані ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2023 року, у справі № 357/15390/23, провадження № 2-з/357/199/23, шляхом зняття арешту з майна - земельної ділянки, площею 1,4569 га, з кадастровим номером 3220489500:01:023:0025 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 169615432204), яка належить ОСОБА_1 , та зняття заборони Міністерству юстиції України та його територіальним органам, усім суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям), усім державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, державним виконавцям, приватним виконавцям, вчиняти будь-які реєстраційні дії, приймати будь-які рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо земельної ділянки з кадастровим номером3220489500:01:023:0025 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 169615432204).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Білоцерківська» на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою адвоката, у розмірі 20000,00 грн (двадцять тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Білоцерківська» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрейд-2000» судові витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою адвоката, у розмірі 22000,00 грн (двадцять дві тисячі гривень 00 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 08.08.2024.

Суддя О. В. Бондаренко