Ухвала

від 09.08.2024 по справі 440/9463/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

09 серпня 2024 рокум. ПолтаваСправа № 440/9463/24Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Ясиновський І.Г., ознайомившись з матеріалами справи №440/9463/24 за позовом ОСОБА_1 до Глобинського відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

До Полтавського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Глобинського відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови, в якому просив суд:

визнати протиправною та скасувати постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 31.07.2024 року у виконавчому провадженні № 5936904, винесену державним виконавцем Глобинського відділі державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Капустян Анною Юріївною.

Відповідно до частини першої статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

За приписами частини другої статті 171 КАС України, суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.

Як встановлено з матеріалів позовної заяви, на виконанні Глобинського відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження № 59369049 щодо примусового виконання виконавчого листа № 524/7716/17, виданого 21.02.2018 Автозаводським районним судом м. Кременчука, про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх доньок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів та не менше 50% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 11 жовтня 2017 до стягнення доньками повноліття.

Постановою від 31.07.2024 Глобинського відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні ВП № 59369049 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, постановлено звернути стягнення на доходи боржника ОСОБА_1

Вважаючи дії щодо прийняття та саму постанову державного виконавця протиправною, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Вирішуючи питання юрисдикційності спору щодо оскарження постанови державної виконавчої служби щодо виконання виконавчого листа, виданого Автозаводським районним судом м. Кременчука, суд виходить з такого.

У частинах першій, другій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця щодо виконання судового рішення здійснюється до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Винятком з цього правила є оскарження постанов державного виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів.

Відповідно до статті 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до вказаного Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У частині першій статті 448 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Зважаючи на викладені висновки, виходячи з того, що оскаржувана позивачем постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 31.07.2024 року в межах виконавчого провадження №59369049 винесена при виконанні виконавчого листа № 524/7716/17, виданого 21.02.2018 Автозаводським районним судом м. Кременчука, суд дійшов висновку, що оскарження такої постанови здійснюється до суду, який видав цей виконавчий документ, тобто до Автозаводського районного суду м. Кременчука у порядку цивільного судочинства.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про неможливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень» та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 № 3477-IV рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

У цьому пункті закріплене право на суд разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Ґолдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom) від 21.02.1975, заява № 4451/70 § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatisрішення Європейського суду з прав людини у справі Станєв проти Болгарії (Stanev v. Bulgaria) від 17.01.2012, заява №36760/06, § 230).

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Вказана позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 13.06.2018 у справі № 816/421/17, від 22.08.2018 у справі №815/1568/16, від 20.09.2018 у справі №813/1076/17, від 30.10.2018 у справі №813/3658/14.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Глобинського відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови.

Відповідно до частини п`ятої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

На виконання положень частини шостої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суд роз`яснює, що справа підлягає розгляду та вирішенню місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 19, 170, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №440/9463/24 за позовом ОСОБА_1 до Глобинського відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови.

Роз`яснити позивачу право на звернення з цим позовом до Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області в порядку цивільного судочинства.

Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Копію позовної заяви залишити в суді.

Копію ухвали видати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення судового рішення шляхом подання апеляційної скарги в порядку, визначеному ч.8 ст. 18, ч.ч. 7-8 ст. 44 та ст. 297 КАС України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підп. 15.5 підп. 15 п. 1 р. VII "Перехідні положення" КАС України.

СуддяІ.Г. Ясиновський