Постанова

від 09.08.2024 по справі 200/6180/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 200/6180/23 Суддя (судді) першої інстанції: Войтович І.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О.,

Ключковича В.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року у справі за позовом Головного управління ДПС у Донецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волд Строй", Товариства з обмеженою відповідальністю "Угбгруп" про визнання недійсним правочину,

У С Т А Н О В И В:

В листопаді 2023 року до Донецького окружного адміністративного суду звернулось Головне управління ДПС у Донецькій області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛД СТРОЙ" , Товариства з обмеженою Відповідальністю «УГБГРУП» про визнання недійсним Договору поставки вiд 25.09.2020 №25-1/КПП на підставі якого було виписано податкові накладні від 15.10.2020 №15, від 09.10.2020 №6, від 12.10.2020 №9, від 16.10.2020 №18, від 13.10.2020 №12, від 08.10.2020 №3.

06.11.2023, ухвалою Донецького окружного адміністративного суду застосовуючи ч. 2 ст. 26, ст. 29 та п. 1 ч. 4 ст. 171 КАС України адміністративну справу за позовною заявою Головного управління ДПС у Донецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛД СТРОЙ», Товариства з обмеженою відповідальністю «УГБГРУП» про визнання недійсним договору, передано на розгляд Київському окружному адміністративному суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року відмовлено у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не погодившись з ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати ухвалу та направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2024 та 08.07.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, дійшов висновку, що спір у цій справі не є публічно-правовим, а має приватноправовий характер і враховуючи суб`єктний склад сторін має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

За наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч.1 ст.5 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За визначенням п.п. 1, 2 ч.1 ст. 4 КАС України:

адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

В контексті викладеного, апеляційний суд зауважує, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Визначаючись щодо предметної юрисдикції даного спору колегія суддів враховує наступне.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, підставою для звернення до суду стало перевірка зареєстрованих податкових накладних від 15.10.2020 №15, від 09.10.2020 №6, від 12.10.2020 №9, від 16.10.2020 №18, від 13.10.2020 №12, від 08.10.2020 №3 Товариством з обмеженою відповідальністю "ВОЛД СТРОЙ", не наданням платником податків жодного первинного документа щодо придбання товарів та їх подальшої реалізації на користь Товариством з обмеженою Відповідальністю «УГБГРУП» відповідно до Договору поставки вiд 25.09.2020 №25-1/КПП, прийняття рішення Комісією контролюючого органу про відмову у реєстрації зазначених податкових накладних протоколами від 16.10.2020 №174, від 19.10.2020 №175, від 26.10.2020 №179. Вказуючи на положення норм діючого законодавства, кормі інших, на ч. 1 ст. 202, ст. 203, ч.2 ст. 207, ст. 215 ч. 3 ст. 228 ЦК України, ст. 3, ст. 207 ГК України, Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та висновки викладені в Постановах Пленумі Верховного Суду від 06.11.2009 №9 (п. 4, п. 18), постанови Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №638/2304/17, від 10.04.2020 у справі №816/4409/15, від 22.06.2020 у справі №177/1942/16-ц наполягає на недійсності правочину Договору поставки вiд 25.09.2020 №25-1/КПП.

За договором поставки, відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 265 ГК України).

Відповідно, договір поставки є одним з різновидів договору купівлі-продажу і аналогічний йому за формою, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відтак у відповідній частині між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання ЦК України та ГК України.

Таким чином, позовні вимоги та додані позивачем копії додаткових матеріалів до позовної заяви свідчать, що вимоги позивача не є виявом владних управлінських функцій суб`єктом владних повноважень, що обґрунтовано таким. Спір стосується договору, укладеного між рівноправними учасниками, що не є адміністративно-правовим, а позовні вимоги направлені на припинення зобов`язальних правовідносин суб`єктів приватного права (відповідачів).

Обраний позивачем спосіб захисту своїх прав, обов`язків та інтересів не відповідає можливим способам захисту в адміністративному судочинстві. Посилання позивача про обґрунтованість вирішення заявлених позовних вимог в порядку адміністративного судочинства суд вважає не обґрунтовані, оскільки норми ПК України, за якими податкові органи наділені правом подачі позову до суду про визнання недійсними договорів, не визначають який саме суд повинен розглядати такий спір, а правила підвідомчості категорій справ визначаються виключно процесуальним кодексами України.

Позивач втручається в сферу правовідносин, що склалися між відповідачем 1 та відповідачем 2 на принципах свободи вибору контрагентів та свободи Договору, а отже, позовні вимоги лежать в площині саме приватного, а не публічного права.

Нормами Господарського кодексу України (далі - ГК України) регулюються господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ч. ст.2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Частиною 2 статті 4 ГК України визначено, що особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Відповідно до п. ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

Оскільки правовідносини щодо укладання договорів на принципах вільного волевиявлення, свободі договору та вибору контрагентів, юридичній рівності, майновій самостійності їх учасників, а також визнання їх недійсними належать до сфери приватного права, що відповідає юрисдикції господарських судів згідно зі ст.20 ГПК України, враховуючи, що відповідач 1 та відповідач 2 діяли як самостійні господарюючі суб`єкти, спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку господарського судочинства і не відноситься до юрисдикції адміністративного суду.

Враховуючи наведене суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що предмет спору у цій справі пов`язаний зі здійсненням господарської діяльності, а тому згідно з ч. 1 ст. 2 та ст.20 цього Кодексу підвідомчий господарським судам.

Таким чином, спір у цій справі не є публічно-правовим а має приватноправовий характер і враховуючи суб`єктний склад сторін має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 лютого 2024 року у справі № 580/4531/23.

В силу вимог ч. 6 ст. 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

В мотивувальній частині спірної ухвали зазначено, що спірні правовідносини належать до сфери приватного права та позивач не позбавлений процесуальної можливості звернутися за захистом порушеного права у порядку господарського судочинства.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 240, 242-244, 250, 254, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: І.О. Грибан

В.Ю. Ключкович