Рішення

від 30.07.2024 по справі 759/18836/23

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

ун. № 759/18836/23

пр. № 2/759/1623/24

30 липня 2024 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Твердохліб Ю.О.

за участю секретаря судових засідань Вінцковської О.І.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕТРОС КАФЕ" про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ПЕТРОС КАФЕ», у якому просив стягнути з товариства на свою користь заборгованість по заробітній платі за період з квітня 2022 року по березень 2023 року у розмірі 728 175,26 грн та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 посилався на те, що з 27.01.2017 року він працював на посаді генерального директора в ТОВ «ПЕТРОС КАФЕ». З 27.02.2022 року на підставі наказу (по стройовій частині) командира військової частини НОМЕР_1 № 3 від 27.02.2022 року його у званні молодшого лейтенанта було зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення на посаду командира другого відділення кулеметного взводу другої роти, ВОС 100182А (за згодою). З 25.04.2022 року на підставі наказу (по стройовій частині) командира військової частини НОМЕР_2 № 122 від 25.04.2022 року він був виключений із всіх видів забезпечення та вибув до нового місця служби - НОМЕР_3 батальйону резерву.

З 30.04.2022 року на підставі наказу (по стройовій частині) командира військової частини НОМЕР_4 № 16 від 28.04.2022 року його було зараховано на посаду командира кулеметного взводу стрілецької роти в/ч НОМЕР_4 . З 26.06.2022 року на підставі наказу (по стройовій частині) командира військової частини НОМЕР_4 № 60 від 26.06.2022 року його було призначено на посаду командира стрілецької роти в/ч НОМЕР_4 . З 26.08.2022 року на підставі наказу (по стройовій частині) командира військової частини НОМЕР_4 № 106 від 26.08.2022 року його було зараховано у розпорядження командувача ОК «ІНФОРМАЦІЯ_1».

З 06.11.2022 року на підставі наказу (по стройовій частині) командира військової частини НОМЕР_4 № 179 від 06.11.2022 року він був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_4 та зарахований на посаду офіцера резерву взводу резерву роти резерву офіцерського складу військової частини НОМЕР_5 .

Як вбачається з Наказу № 61 командира військової частини НОМЕР_5 від 02.03.2023 з 26.02.2023 року на підставі Наказу (по стройовій частині) Командира військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » № 92 від 26.02.2023 його було звільнено у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку).Закінченням проходження мною військової служби вважається 26.02.2023 року.

Про зарахування його на військову службу він повідомив відповідача ТОВ «ПЕТРОС КАФЕ», надіславши повідомлення на телефон відповідного співробітника. Його телефон при виконанні бойового завдання згорів, а відновити сім-карту протягом необхідного періоду він не мав змоги, тому підтвердити факт повідомлення роботодавця про зарахування його на військову службу не може, однак, це може зробити відповідний співробітник відповідача.

В період військової служби він брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України та війни у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Так, до 19.07.2022 року відповідач, як роботодавець, мав обов`язок, крім збереження місця роботи і посади, яку займав працівник до призову на військову службу, щодо оплати середнього заробітку на строк до закінчення контракту на проходження військової служби або до фактичного його звільнення. Проте, за час несення військової служби по мобілізації на особливий період та у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, в період, коли законодавством було передбачено виплату середнього заробітку працівникам, тобто, з 27.02.2022 року по 18.07.2022 року включно відповідач не здійснював йому виплати заробітної плати. Відповідач здійснював нарахування заробітної плати позивачу та перераховував необхідну суму страхових внесків у період з травня по липень 2022 року, а також продовжив здійснювати нарахування заробітної плати та перераховування страхових внесків і після того, як законодавством було відмінено такий обов`язок для роботодавців, працівники яких були мобілізовані. Більше того, таке нарахування заробітної плати та перераховування страхових внесків відповідачем здійснювалось аж до березня 2023 року включно. За період з травня 2022 року та по березень 2023 року включно йому було нараховано заробітної плати на загальну суму - 728 175,26 грн, однак, жодної гривні йому не було виплачено.

Відповідно до індивідуальних відомостей за період з лютого 2022 року по квітень 2022 року, в той час коли він перебував на військовій службі, йому не було нараховано та не було виплачено середнього розміру заробітної плати. Після того, як його було звільнено в запас, він намагався повернутися до виконання своїх посадових обов`язків у відповідача, але не отримав жодних інструкції щодо подальшої своєї роботи на відповідній посаді у відповідача. Отже, відповідачем не було звільнено його із займаної посади у встановленому порядку. При цьому, початок його трудової діяльності у відповідача зафіксовано у трудовій книжці НОМЕР_6 . Невидача трудової книжки позбавила його можливості влаштуватися на роботу в іншому місці, чи звернутись у відповідні органи зайнятості населення задля отримання допомоги по безробіттю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 29.09.2023 року визначено головуючого суддю Твердохліб Ю.О. (а.с. 38-39).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 02.10.2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с. 41).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 28.02.2024 року закрито підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду (а.с. 62-63).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 25.04.2024 року витребувано докази у справі (а.с. 74-75).

26.07.2024 року до суду від ОСОБА_2 надійшли пояснення, у яких вказує, що згідно із витягом із ЄДР на 11.07.2024 року відповідач ТОВ «ПЕТРОС КАФЕ» змінило своє найменування на ТОВ «ВОВДІП» та він, як керівник, не значиться. У зазначеній компанії з лютого 2022 року він не працює. Документальних підтверджень про його звільнення, переведення та іншої інформації, повідомлень тими чи іншими засобами не надавалося, можливості отримати хоч якусь інформацію він не зміг. У зв`язку з вищенаведеним ним була направлена заява до прокуратури м. Києва. Оскільки, довідка відповідача про нарахування йому заробітної плати за період травень 2022 року - березень 2023 року відповідачем в справу не надана, він вважає правильним наступний розрахунок заборгованості: 66 197,75 грн (щомісячна заробітна плата) *11 місяців (кількість місяців заборгованості по заробітній платі) = 728 175,20 грн.

В судовому засіданні представник позивач ОСОБА_1 просив позов задовольнити з підстав, вказаних в ньому.

Відповідач ТОВ «ПЕТРОС КАФЕ» відзив на позовну заяву у встановлений строк не надав, в судове засідання свого представника не направив, причини неявки суду невідомі, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений шляхом направлення кореспонденції за юридичним місцезнаходженням та через оголошення на сайті судової влади. За зареєстрованим у встановленому законом порядку місцезнаходженням відповідача направлялась ухвала про відкриття провадження, позовна заява з додатками та повістка, які повернулись до суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання", "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 46, 55-56, 69-70, 79-80, 88).

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Отже, зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, та неподання у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою частини п`ятої статті 279 та частини 8 статті 178 ЦПК України.

Суд, керуючись вимогами ст.ст.130, 280 ЦПК України вважає можливим розглянути справу у відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення.

Дослідивши докази в справі у їх сукупності, заслухавши думку представника позивача, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Судом встановлено, що згідно копії трудової книжки НОМЕР_6 від 16.09.1985 року 27.01.2017 року ОСОБА_3 прийнятий на посаду генерального директора ТОВ "ПЕТРОС КАФЕ" згідно наказу № 2 від 27.01.2017 року. При цьому на надана копія трудової книжки а саме копія арк.1,53 не містить печатки підприємства відповідача. Оригінал трудової книжки для огляду та дослідження суду позивачем не надано (а.с. 7).

27.02.2022 року на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 3 від 27.02.2022 року ОСОБА_2 було зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення на посаду командира другого відділення кулеметного взводу другої роти, ВОС 100182А (за згодою) (а.с. 8).

25.04.2022 року на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 122 від 25.04.2022 року ОСОБА_2 був виключений із всіх види забезпечення та вибув до нового місця служби - 167 батальйону резерву (а.с. 9).

Наказом № 61 командира військової частини НОМЕР_5 від 02.03.2023 з 26.02.2023 року на підставі наказу командира військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » № 92 від 26.02.2023 ОСОБА_2 звільнено у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку) (а.с. 10).

Згідно довідки від 18.03.2022 року № 251 командира військової частини НОМЕР_1 молодший лейтенант ОСОБА_2 перебуває на військовій службі в в/ч НОМЕР_1 з 27.02.2022 року (а.с. 11).

Згідно довідки відділу обслуговування громадян № 8 Пенсійного фонду України ОСОБА_2 не перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України та не отримує пенсію за віком (а.с. 12).

Згідно довідки ТВО військової частини НОМЕР_4 про проходження військової служби у військовій частині ОСОБА_2 30.04.2022 року зарахований до списків особового склаку, 06.11.2022 року виключений зі списків особового складу в/ч НОМЕР_4 (а.с. 13).

Відповідно довідки від 30.07.2023 року № 2-02/5208 Військової частини НОМЕР_4 ОСОБА_2 у період з 09.08.2022 року по 15.08.2022 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України (а.с. 14).

07.08.2023 року ОСОБА_2 отримав посвідчення № НОМЕР_7 особи з інвалідністю другої групи внаслідок війни (а.с. 15).

Відповідно реєстру застрахований осіб Пенсійного фонду України Форма ОК-5 ОСОБА_2 отримав заробіток від ТОВ "ПЕТРОС КАФЕ" (39779505) за 2017 рік - 41 070,00 грн, за 2018 рік - 57 118,63 грн, за 2019 рік- 47 184,00 грн, за 2020 рік - 34 615,00 грн (а.с. 16-19).

Згідно відомостей про трудову діяльність з реєстру зареєстрованих осіб Пенсійного фонду України ОСОБА_2 27.01.2017 року почав роботу у ТОВ «ПЕТРОС КАФЕ» згідно наказу (а.с. 21).

ОСОБА_2 написав звернення до ТОВ «ПЕТРОС КАФЕ», у якому просив нарахувати заробітну плату з наданням підтвердження їх нарахування та виплат за весь період, вказаний лист ТОВ «ПЕТРОС КАФЕ» не отримали (а.с. 30-32).

26.07.2023 року адвокат Руднєва Я.А. направляла ТОВ «ПЕТРОС КАФЕ» адвокатський запит, вказаний лист ТОВ «ПЕТРОС КАФЕ» не отримали (а.с. 33-37).

Частиною 1 ст. 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Як вказано у ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Статтею 117 КЗпП України закріплено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Згідно статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

В п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Як вбачається з правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (постанова у справі № 6-64цс13 від 3 липня 2013 року) згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Порядок здійснення відповідних розрахунків визначено "Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100".

Абзацом 2 п.8 даного Порядку передбачено, що після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати. Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі №6-648цс15 за позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Так, позивач стверджував, що за період з травня 2022 року по березень 2023 року включно йому було зараховано заробітної плати на загальну суму - 728 175, 26 грн, однак не виплачено, та у період з лютого 2022 року по квітень 2022 року, коли він перебував на військовій службі не було нараховано та виплачено середній розмір заробітної плати, яку він розраховує наступним чином 66 197,75 грн (щомісячна заробітна плата) *11 місяців (кількість місяців заборгованості по заробітній платі) = 728 175,20 грн.

Однак, матеріали справи не містять доказів нарахування ТОВ «ПЕТРОС КАФЕ» (ЄДРПОУ 39779505) заробітної плати на загальну суму - 728 175, 26 грн, згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_2 сплачена за період з травня 2022 року по березень 2023 року страховиком з ЄДРПОУ 07735288, що не відповідає ЄДРПОУ відповідача 39779505.

Позивач не надав доказів про розмір його заробітної плати за останні місяці роботи перед звільненням, оскільки ним заявлені вимоги про виплату заробітку за час вимушеного прогулу, що позбавляє суд можливості перевірити нарахування наведені позивачем або здійснити власний розрахунок заборгованості.

Судом також враховується те, що відповідач відзив не подав, в матеріалах справи відсутня первинна документація, що позбавляє суд можливості вирішити спір по суті.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 703/3063/18.

За змістом ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За змістом ч.ч. 2, 4, 5, 8 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.01.2021 у справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19) вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, суд повинен врахувати як вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

У випадку добросовісного користування своїми процесуальними правами, у позивача було достатньо часу для того, щоб подати належні та допустимі докази у справі, проте він, користуючись своїми правами на власний розсуд, необхідних доказів, в т.ч. тих, що мають виключне значення для розгляду даної справи протягом всього цього часу до суду не подав та про те, що такі докази не можуть бути подані у встановлений законом строк з об`єктивних причин суд не повідомляв, з огляду на що суд вирішив спір за наявними матеріалами справи.

З доказів, наданих позивачем, у суду немає можливості встановити наявність чи відсутність заборгованості, а також встановити розмір заборгованості відповідача перед позивачем.

Таким чином, позивачем не надано допустимих та достовірних доказів на підтвердження перебування у трудових відносинах з відповідачем, невиплати ТОВ «ПЕТРОС КАФЕ» заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу та їх розміру.

Крім того, ч. 1 ст.48 ЦПК України визначає, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 , від 30 січня 2020 року у справі № 509/4966/17.

Позивачем було надано пояснення щодо зміни назви та керівника з ТОВ ПЕТРОС КАФЕ» на ТОВ «ВОВДІП» 27.09.2023 (з позовом ОСОБА_2 звернувся 28.09.2023) при цьому будь яких клопотань щодо залучення зазначеної особи до участі у справі позивачем не заявлено.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 10, 13, 247, 258, 263, 267, 273, 355, 430 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕТРОС КАФЕ" про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без задоволення.

За письмовою заявою відповідача, поданою до суду протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення, заочне рішення може бути переглянуто.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів.

Повний текст рішення виготовлено 09.08.2024.

Суддя Ю.О. Твердохліб