Рішення

від 31.07.2024 по справі 904/1395/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2024м. ДніпроСправа № 904/1395/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Загинайко Т.В. за участю секретаря судового засідання Сидорової Є.О. розглянув за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу

За позовом керівника Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області (52500, м. Синельникове Дніпропетровської обл., вул. Музична, буд. 32) в інтересах держави в особі

позивача: Покровської селищної ради (53600, смт Покровське Синельниківського (Покровського) району Дніпропетровської обл., вул. Центральна, буд. 20; ідентифікаційний код 04338492)

до Фізичної особи-підприємця Кривохвіст Олександра Івановича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

про зобов`язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва та припинення володіння нерухомими майном

Представники:

від прокуратури: Скрипник К.Ю. - прокурор відділу прокуратури;

від позивача: представник не з`явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином;

від відповідача: Притула С.В. - адвокат.

ПРОЦЕДУРА:

Керівник Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Покровської селищної ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (вх.№1343/24 від 29.03.2024) до Фізичної особи-підприємця Кривохвіст Олександра Івановича, у якій просить:

- відкрити провадження за позовом керівника Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Покровської селищної ради до фізичної особи-підприємця Кривохвіст Олександра Івановича про зобов`язання усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 111 кв.м., привівши її у придатний для використання стан, шляхом знесення розміщеної на ній самочинно збудованої нежитлової будівлі - магазину загальною площею 67,2 кв.м., що складається з: А-1 Магазин, Мс - Мансарда, Б-1 Навіс та припинення володіння нерухомим майном - нежитловою будівлею магазину загальною площею 67,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2353088112242) із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна;

- зобов`язати фізичну особу - підприємця Кривохвост Олександра Івановича (РНОКПП НОМЕР_1 ) усунути перешкоди Покровській селищній раді (код ЄДРПОУ 04338492, вул. Центральна, 20, смт. Покровське Синельниківського району Дніпропетровської області, 53600) у користуванні земельною ділянкою загальною площею 111 кв.м., розташованою за адресою: АДРЕСА_2, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва: нежитлової будівлі-магазину, яка складається з: А-1 Магазин, Мс -Мансарда, Б-1 Навіс загальною площею 67,2 кв.м.;

- припинити володіння фізичної особи-підприємця Кривохвіст Олександра Івановича (РНОКПП НОМЕР_1 ) нерухомим майном: нежитловою будівлею - магазину, яка складається з: А-1 Магазин, Мс - Мансарда, Б-1 Навіс загальною площею 67,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, проведену рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Покровської селищної ради Лопатіна О.І., індексний номер: 58013452 від 06.05.2021 (номер запису - 41833983), шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2353088112242;

- стягнути на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38, МФО 820172, Держказначейська служба України, м. Київ р/р UA228201720343160001000000291 код за ЄДРПОУ 02909938) понесені судові витрати;

- про час розгляду справи повідомити Дніпропетровську обласну прокуратуру, Синельниківську окружну прокуратуру Дніпропетровської області та учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.04.2024 позовну заяву керівника Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області (52500, м. Синельникове Дніпропетровської обл., вул. Музична, буд. 32; ідентифікаційний код 02909938) в інтересах держави в особі позивача Покровської селищної ради (53600, смт Покровське, Синельниківського (Покровського) району Дніпропетровської обл., вул. Центральна, буд. 20; ідентифікаційний код 04338492) до Фізичної особи-підприємця Кривохвіст Олександра Івановича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) про зобов`язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва та припинення володіння нерухомими майном - залишено без руху та встановлено прокурору строк для усунення недоліків - 7 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Крім того, прокурором було подано заяву (вх.№15716/24 від 29.03.2024) про забезпечення позову, що подається одночасно з позовною заявою, у якій прокурор просить з метою забезпечення позову керівника Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Покровської селищної ради до фізичної особи-підприємця Кривохвіст Олександра Івановича про зобов`язання усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 111 кв.м., привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення розміщеної на ній самочинно збудованої нежитлової будівлі магазину та припинення володіння нерухомим майном загальною площею 67,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2353088112242) із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна постановити ухвалу, якою:

- заборонити фізичній особі - підприємцю Кривохвіст Олександру Івановичу (РНОКПП НОМЕР_1 ) та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі магазину, яка складається з: А-1 Магазин, Мс - Мансарда; Б-1 Навіс загальною площею 67,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2353088112242), у тому числі шляхом укладення договорів купівлі-продажу, дарування, міни, про задоволення вимог іпотекодержателя, передачі в оренду, поділу тощо.

Вказана заява обґрунтована тим, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову виконання рішення, постановленого за позовом прокурора, буде ускладнено або унеможливлено.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.04.2024 заяву керівника Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області про забезпечення позову, що подається одночасно з позовною заявою - задоволено, заборонено фізичній особі - підприємцю Кривохвіст Олександру Івановичу (РНОКПП НОМЕР_1 ) та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо об`єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі магазину, яка складається з: А-1 Магазин, Мс - Мансарда; Б-1 Навіс загальною площею 67,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2353088112242), у тому числі шляхом укладення договорів купівлі-продажу, дарування, міни, про задоволення вимог іпотекодержателя, передачі в оренду, поділу тощо.

У подальшому, Синельниківською окружною прокуратурою Дніпропетровської області подано супровідний лист (вх.№16900/24 від 05.04.2024), відповідно до якого було усунуто недоліки позовної заяви, визначені ухвалою господарського суду від 01.04.2024.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, яке відбудеться 08.05.2024 о 15:00 год.

Відповідач у клопотанні (вх.№21901/24 від 02.05.2024) про відкладення розгляду справи просить відкласти розгляд справи та надати додатковий час для пошуку адвоката для представлення інтересів відповідача в судових засіданнях.

У судове засідання 08.05.2024 з`явився прокурор, представники позивача та відповідача у судове засідання не з`явились.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.05.2024 задоволено клопотання Фізичної особи-підприємця Кривохвіст Олександра Івановича (вх.№21901/24 від 02.05.2024) про відкладення розгляду справи, продовжено підготовче провадження в межах розумного строку, відкладено підготовче засідання (загальне позовне провадження) на 28.05.2024 о 12:00 год.

Відповідач у відзиві (вх.№26021/24 від 27.05.2024) на позовну заяву просить поновити відповідачу строк на подання до Господарського суду Дніпропетровської області відзиву на позовну заяву курівника Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області по справі №904/1395/24, в позовних вимогах відмовити в повному обсязі, обґрунтовуючи це тим, що: - фізична особа-підприємець Кривохвіст Олександр Іванович не є власником спірного об`єкту нерухомого майна, не є користувачем земельної ділянки під спірним об`єктом нерухомого майна, а отже позовні вимоги заявлені до не належного відповідача, вказані вимоги необхідно було заявляти до фізичної особи фактичного власника спірного об`єкту нерухомого майна, а, отже, цей спір не підсудний Господарському суду; - право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, позивачем не надано жодного документу який би підтверджував право власності (користування) позивача на земельну ділянку, на якій розташований спірний об`єкт нерухомого майна; - в своїй позовній заяві позивач посилається на правову позицію, викладену у Постанові ВС від 29.01.2020 року за №822/2149/18, яка не може бути застосована у цій справі, оскільки позивачем по справі не здійснювалися будь-які заходи, передбачені частиною 1 статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а саме заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, а також позов було подано до безпосереднього забудовника майна; - в позові слід відмовити в повному обсязі, оскільки позов щодо знесення самочинного будівництва подано передчасно та позивачем не надано будь-яких доказів щодо права власності (користування) на земельну ділянку, на якій розташований спірний об`єкт нерухомого майна, не надано доказів щодо неможливості перебудови об`єкта, не надано доказів що об?єкт не відповідає будівельним нормам, що об`єкт істотно порушує права інших осіб, тобто позивачем не використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, що передують заявленню вимоги щодо знесення самочинного будівництва; - позовна заява подана не належним позивачем до неналежного відповідача, предмет позову земельна ділянка - не сформована та не може бути об`єктом цивільних прав.

Також відповідач у клопотанні (вх.№26081/24 від 27.05.2024) про відкладення розгляду справи просить відкласти розгляд справи на іншу дату та час у зв`язку з тим, що на 28.05.2024 рік об 11-00 годині у представника призначено судове засідання в Покровському районному суді Дніпропетровської області по справі №189/968/24 з викликом свідків для надання свідчень по справі в судовому засіданні.

У судове засідання 28.05.2024 з`явився прокурор, представники позивача та відповідача у судове засідання не з`явились.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 задоволено клопотання Фізичної особи-підприємця Кривохвіст Олександра Івановича щодо поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву, поновлено Фізичній особі-підприємцю Кривохвіст Олександру Івановичу строк для подання відзиву на позовну заяву, відмовлено у задоволені клопотання Фізичної особи-підприємця Кривохвіст Олександра Івановича (вх.№26081/24 від 27.05.2024) про відкладення розгляду справи, задоволено усне клопотання представника прокуратури щодо відкладення розгляду справи, відкладено підготовче засідання (загальне позовне провадження) на 12.06.2024 о 15:00 год.

Прокуратура у заяві (вх.№26868/24 від 31.05.2024) просить задовольнити в повному обсязі позов Синельниківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Покровської селищної ради до Фізичної особи-підприємця про зобов`язання усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 111 кв.м., привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення розміщеної на ній самочинно збудованої нежитлової будівлі - магазину загальною площею 67,2 кв.м., що складається з: А-1 Магазин, Мс - Мансарда, Б-1 Навіс та припинення володіння нерухомим майном - нежитловою будівлею магазину загальною площею 67,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2353088112242) із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна, посилаючись на те, що: - представник відповідача зазначає, що фізична особа-підприємець Кривохвіст О.І. не є власником спірного об`єкту нерухомого майна, не здійснював самочинне будівництво, а тому вимога про його знесення має бути пред`явлена до особи, що здійснила це самочинне будівництво, справа не підсудна господарському суду, також, представник відповідача зазначає, що позивач у справі не є належним у зв`язку із відсутністю доказів належності земельної ділянки до комунальної власності, крім того, твердження представника відповідача щодо неможливості знесення самочинно збудованого майна без його перебудови та посилання на правові висновки Верховного Суду, винесені у справах є не те, що нетотожнім, а повністю відмінним предметом як спору, так і позову, свідчить про те, що ці доводи не можуть бути підставою для відмови прокурору в позові; - право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів, об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом; - прокурором встановлено та підтверджено належними доказами факт самовільної забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , встановлено, що рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 22.02.2021 у справі №189/137/21 задоволено позов Кривохвіст Олександра Івановича до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, за позивачем визнано право власності на нежитлову будівлю - магазин, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який складається з А-1 - магазин площею 67,2 кв.м, на підставі вказаного рішення суду, рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Покровської селищної ради Лопатіна О.І. від 06.05.2021 (із відкриттям розділу; індексний номер: 58013452) зареєстровано право приватної власності на вищевказане нерухоме майно за Кривохвіст О.І. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2353088112242); - постановою Дніпровського апеляційного суду від 28.06.2023 за апеляційною скаргою прокурора рішення Покровського районного суду від 22.02.2021 у справі №189/137/21 в частині визнання права власності за Кривохвіст О.І. на нежитлову будівлю - магазин, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який складається з А-1 - магазин, Мс - Мансарда, Б-1 навіс загальною площею 67,2 кв.м. скасовано, у задоволенні цих вимог - відмовлено, як вбачається з електронної реєстраційної справи в якості документу, що відповідно до законодавства підтверджує набуття прав на нерухоме майно зазначено рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 22.02.2021 у справі №189/137/21, яке в подальшому за апеляційною скаргою прокурора скасовано судом апеляційної інстанції; - будівництво вказаного об`єкту нерухомості здійснено без повідомлення власника земельної ділянки - Покровської селищної ради та без отримання документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт; - згідно з інформацією КП "Новомосковське МБТІ" ДОР №45 від 03.04.2023 встановлено, що дані про об`єкт нерухомості в АДРЕСА_2 - відсутні, крім цього, відповідно до інформації виконавчого комітету Покровської селищної ради за вих. №610/0/2-23 від 03.04.2023 встановлено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до положень ст.ст. 79, 79-1 Земельного кодексу не сформована як об`єкт цивільних прав, право власності, оренди, емфітевзису, суперфіцію не зареєстровані, земельна ділянка у власність чи користування, у тому числі, для здійснення будівництва об`єктів нежитлової нерухомості або розміщення торгівельних павільйонів не передавалась, інформація про присвоєння поштової адреси вказаному об`єкту нерухомості у Покровській селищній раді Синельниківського району - відсутня; - згідно з отриманою на запит прокурора інформацією Державної інспекції архітектури та містобудування України №3106/05/18-23 від 28.11.2023 відсутні будь-які дозвільні документи стосовно об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; - відповідно до інформації Покровської селищної ради №2011/0/2-23 від 13.10.2023 інформація щодо наявності містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва за адресою: АДРЕСА_2 - відсутня; - ФОП Кривохвіст О.І. під час реєстрації права власності на вказаний об`єкт нерухомості був обізнаний та усвідомлював самочинний характер будівництва зазначеного об`єкта нерухомості та неможливість набуття прав на нього у встановленому законом порядку, відсутність дійсних правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження зазначеним нерухомим майном; - на теперішній час відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право приватної власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля - магазину загальною площею 67,2 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2353088112242), 30.04.2021 державним реєстратором виконавчого комітету Покровської селищної ради Лопатіним О.І. зареєстровано за Кривохвостом Олександром Івановичем (РНОКПП НОМЕР_1 ) (номер запису про право власності - 41833983); - Покровська селищна рада Синельниківського району в листі від 16.02.2024 за вих. №397/0/2-24 зазначила, що належним способом захисту у разі визнання в судовому порядку вищевказаної споруди об`єктом самочинного будівництва слід вважати за доцільне вжити заходи щодо її знесення; - згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та технічного паспорту від 01.12.2020 за адресою: АДРЕСА_2 розташовано нежитлову будівлю - магазин, відповідно до відомостей, що розміщені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ФОП Кривохвіст Олександра Івановича встановлено, що основним видом діяльності є роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів.

Також прокуратура у клопотанні (вх.№27310/24 від 04.06.2024) про залучення представника в Електронному суді просить залучити в Електронному суді у якості учасника справи №904/1395/24 - представника Дніпропетровської обласної прокуратури: Батуріну Анну Віталіївну - РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1

У судове засідання 12.06.2024 з`явився прокурор та представник відповідача, представник позивача у судове засідання не з`явився.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (загальне позовне провадження) на 02.07.2024 о 16:30 год.

Відповідач у клопотанні (вх.№31563/24 від 01.07.2024) про відкладення розгляду справи просить відкласти розгляд справи на іншу дату та час у зв`язку з тим, що на вказану дату призначено розгляд справи №189/546/21 в Покровському районному суді Дніпропетровської області, де адвокат є представником відповідача, оскільки від селища Покровського до міста Дніпро відстань є значною то не матиме можливість вчасно прибути на судове засідання, призначене Господарським судом Дніпропетровської області.

У судове засідання 02.07.2024 з`явився прокурор, представники позивача та відповідача у судове засідання не з`явились.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.07.2024 задоволено клопотання Фізичної особи-підприємця Кривохвіст Олександра Івановича (вх.№31563/24 від 01.07.2024) про відкладення розгляду справи, відкладено розгляд справи по суті (загальне позовне провадження) на 16.07.2024 о 15:00 год.

У судове засідання 16.07.2024 з`явились прокурор та представник відповідача, представник позивача у судове засідання не з`явився.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.07.2024 оголошено перерву у судовому засіданні по розгляду справи по суті (загальне позовне провадження) на 31.07.2024 о 15:30 год.

Прокурор у поясненнях (вх.№36476/24 від 31.07.2024) у справі №904/1395/24 зазначає наступне: - фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно; володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані; тому вимога скасувати державну реєстрацію права власності не відповідає належному способу захисту; також не відповідає належному способу захисту вимога про припинення права власності позивача, оскільки позивач вважає, що право власності відповідача не виникало взагалі відповідно до частини другої статті 376 Цивільного кодексу України (як і сам спірний об`єкт не виник як об`єкт права власності; - разом з тим, невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №911/3135/20); - з урахуванням викладеного, з метою усунення перешкод Покровській селищній раді у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, наявні підстави для припинення володіння відповідача на самочинно збудоване нерухоме майно: нежитлову будівлю - магазину загальною площею 67,2 кв.м., що складається з: А-1 Магазин, Мс Мансарда, Б-1 Навіс, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна №2353088112242.

У судове засідання 31.07.2024 з`явилися прокурор та представник відповідача, представник позивача у судове засідання не з`явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Справа відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод розглядалася протягом розумного строку у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ

Як вбачається, 06.05.2021 державним реєстратором Виконавчого комітету Покровської селищної ради Лопатіним Олександром Івановичем зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля, загальною площею 67,2 кв.м., Опис: А-1 Магазин; Мс - Мансарда; Б-1 Навіс за адресою: АДРЕСА_2 за Кривохвіст Олександром Івановичем на підставі рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 22.02.2021 у справі №189/137/21 за позовом Кривохвіст Олександра Івановича до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя (а.с.40-41, 75-78, 122-123).

У подальшому постановою Дніпровського апеляційного суду від 28.06.2023 за апеляційною скаргою Синельниківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 22.02.2021 у справі №189/137/21 скасовано в частині визнання права власності за Кривохвіст О.І. на нежитлову будівлю - магазин, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який складається з А-1 Магазин; Мс - Мансарда; Б-1 Навіс, загальною вартістю 80 000 грн. 00 коп. та у задоволенні цих вимог відмовлено.

Згідно з інформацією Комунального підприємства "Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради" від 03.04.2023 №45 дані про об`єкт нерухомості в АДРЕСА_2 - відсутні (а.с.73-74).

Відповідно до листа Покровської селищної ради від 03.04.2023 №610/0/2-23 "Про надання інформації та копій документів" земельна ділянка, яка має місце розташування АДРЕСА_2 відповідно до положень статей 79, 79-1 Земельного кодексу не сформована як об`єкт цивільних прав, право власності, оренди, емфітевзису, суперфіцію не зареєстровані. Земельна ділянка у власність чи користування, у тому числі для здійснення будівництва об`єктів нежитлової нерухомості або розміщення торгівельних павільйонів не передавалась. Договірні відносини з ОСОБА_2 чи Кривохвіст Олександром Івановичем не укладалися. Інформація про присвоєння поштової адреси вказаному об`єкту нерухомості - відсутня (а.с. 62-68).

Згідно з отриманою на запит прокурора від 08.11.2023 №04/65/1-1297ВИХ-23 (а.с.105-109) інформацією Державної інспекції архітектури та містобудування України від 28.11.2023 в розпорядженні ДІАМ станом на дату надання відповіді, паперових документів щодо об`єкту будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; замовник - Кривохвіст Олександр Іванович , ОСОБА_2 - не виявлено (а.с. 110-111).

В матеріалах справи наявна копія технічного паспорту на нежитлову будівлю - магазин за адресою: АДРЕСА_2 , виготовленого станом на 01.12.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Земельно-кадастровий проектно-будівничий центр" (а.с. 80-85).

Відповідно до Експлікації до схеми розташування будівель та споруд площа земельної ділянки під забудовою складає 111 кв.м. (під основною будівлею - 76 кв.м. та під господарськими допоміжними спорудами - 35 кв.м.) (а.с. 81).

Прокурор зазначає, що під час реалізації представницьких повноважень Синельниківською окружною прокуратурою встановлено факт самовільного зайняття та самовільної забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 . Встановлено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 у власність чи користування, у тому числі для здійснення будівництва об`єктів нежитлової нерухомості або розміщення торгівельних павільйонів не передавалась. Інформація про присвоєння поштової адреси вказаному об`єкту нерухомості - відсутня, що свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки комунальної власності, чим порушені права власника земельної ділянки - територіальної громади щодо користування, володіння, розпорядження земельною ділянкою під спірним нерухомим майном.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на теперішній час в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно - нежитлова будівля, загальною площею 67,2 кв.м., що складається з А-1 Магазин, Мс - Мансарда, Б-1 Навіс за адресою: АДРЕСА_2 за Кривохвіст Олександром Івановичем .

Прокурор просить зобов`язати відповідача - Фізичну особу-підприємця Кривохвіст Олександра Івановича усунути перешкоди Покровській селищній раді у користуванні земельною ділянкою загальною площею 111 кв.м., розташованою за адресою: АДРЕСА_2 , привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва: нежитлової будівлі, яка складається з: А-1 Магазин, Мс - Мансарда, Б-1 Навіс, загальною площею 67,2 кв.м., а також припинити володіння Фізичної особи-підприємця Кривохвіст Олександра Івановича вказаним нерухомим майном шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна; відповідач проти цього заперечує, що і стало причиною виникнення спору та звернення прокурора в інтересах Покровської селищної ради з позовом до суду.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо правовідносин сторін

Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України унормовано, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт б частини 3 статті 152 Земельного кодексу України).

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118, 123, 124 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Як вбачається, земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ні ОСОБА_2 , ні Кривохвіст Олександру Івановичу не відводилася, оскільки вказана земельна ділянка відповідно до положень статей 79, 79-1 Земельного кодексу України не сформована як об`єкт цивільних прав, право власності, оренди, емфітевзису, суперфіцію не зареєстровані. Земельна ділянка у власність чи користування, у тому числі для здійснення будівництва об`єктів нежитлової нерухомості або розміщення торгівельних павільйонів не передавалась. Договірні відносини з ОСОБА_2 чи Кривохвіст Олександром Івановичем не укладалися. Інформація про присвоєння поштової адреси вказаному об`єкту нерухомості - відсутня (лист Виконавчого комітету Покровської селищної ради від 03.04.2023 №610/0/2-23 "Про надання інформації та копій документів") (а.с.62-68).

Також, відповідно до Експлікації до схеми розташування будівель та споруд Технічного паспорту на нежитлову будівлю-магазин площа земельної ділянки під забудовою складає 111 кв.м. (а.с. 81).

Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно із статтею 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти та нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної форми власності, у тому числі, на умовах оренди (підпункт 14.1.73, пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до абзацу першого пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок на земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пункт. 287.6 статті 287 Податкового кодексу України).

Докази подання податкової звітності за землю в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 16.01.2024 №1990/5/04-36-24-07-07 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості стосовно оформлення відповідно до вимог чинного законодавства Кривохвіст О.І. права користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 - відсутні. Інформація про укладення договору оренди на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 від Покровської селищної ради не надходила. Юридичними особами податкові декларації з плати за землю за 2023 рік за земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 не надавалися (а.с. 115-117).

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяження не містить відомостей про набуття права власності чи користування на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 за жодною юридичною чи фізичною особою.

Самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними (статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель").

Статтею 212 Земельного кодексу України унормовано, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до положень статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним (постанови Верховного Суду від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі № 202/3 520/16-ц.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції станом на момент внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) та частини 4 статті 15 вказаного Закону (в редакції станом на момент внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (стаття 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Відповідно до приписів частин другої та третьої статті 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (частина 1 статті 182 Цивільного кодексу України).

Слід відзначити, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Пунктом 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції станом на час здійснення державної реєстрації) визначено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються:

1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;

2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси;

4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність;

5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності.

Як вбачається з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяження для здійснення державної реєстрації права власності за Кривохвіст Олександром Івановичем надано рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 22.02.2021 у справі №189/137/21.

При цьому, жодного документу, що підтверджував відведення земельної ділянки під його будівництво заявником державному реєстратору не надано.

Вказане вище рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 22.02.2021 у справі №189/137/21 в подальшому було скасовано постановою Дніпровського апеляційного суду від 28.06.2023.

Відповідно до інформації Державної інспекції архітектури та містобудування України станом на дату надання відповіді, паперових документів щодо об`єкту будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; замовник - Кривохвіст Олександр Іванович , ОСОБА_2 - не виявлено.

Крім того, як вбачається з листа Покровської селищної ради від 03.04.2023 №610/0/2-23 "Про надання інформації та копій документів" земельна ділянка, яка має місце розташування АДРЕСА_2 відповідно до положень ст.ст. 79, 79-1 Земельного кодексу не сформована як об`єкт цивільних прав, право власності, оренди, емфітевзису, суперфіцію не зареєстровані. Земельна ділянка у власність чи користування, у тому числі для здійснення будівництва об`єктів нежитлової нерухомості або розміщення торгівельних павільйонів не передавалась. Договірні відносини з ОСОБА_2 чи Кривохвіст Олександром Івановичем не укладалися. Інформація про присвоєння поштової адреси вказаному об`єкту нерухомості - відсутня.

Таким чином, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено реєстрацію права власності Кривохвіст Олександра Івановича на нерухоме майно - нежитлову будівлю, загальною площею 67,2 кв.м., яка складається з: А-1 Магазин, Мс - Мансарда, Б-1 Навіс, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 без належного правовстановлюючого документа.

Разом з цим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, висновки в якій аналогічні висновкам, викладеним у постановах від 23.06.2020 у справі №680/214/16 та від 20.07.2022 у справі №923/196/20, зазначено, зокрема, що аналіз положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу положень законодавства не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.

Водночас частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положень статті 331 Цивільного кодексу України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 04.12.2013 № 6-130цс13, від 30.09.2015 у справі № 6-286цс15).

У пункті 45 постанови від 23.06.2020 у справі 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (пункт 148).

За змістом частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту (будівельного паспорта); або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Частиною 2 статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (частина 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови) або порушення умов, передбачених у цих документах, зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина 2 статті 376 Цивільного кодексу України).

Подібні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.

Викладені у позовній заяві факти та обставини свідчать про порушення земельного законодавства, шляхом самовільного захоплення земельної ділянки та розташування на ній самочинно збудованої нежитлової будівлі, яка складається з: А-1 Магазин, Мс - Мансарда, Б-1 Навіс загальною площею 67,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 чим створено перешкоди власнику у раціональному та ефективному використанні земельної ділянки відповідно до її призначення та відповідно до встановленої законом мети, нівелює можливість подальшої використання цих земель з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади.

Отже, повернення земельної ділянки у тому стані, який є на теперішній час, не призведе до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, оскільки наявна на земельній ділянці самочинна забудова беззаперечно створюватиме перешкоди власнику при подальшій реалізації правомочностей щодо цієї земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

Поряд із цим, власник, чиї права порушено, може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою (в тому числі, визнання правочинів недійсними). Розгляд позовних вимог про знесення об`єкту самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника земельної ділянки, зокрема, про визнання правочинів недійсними, припинення права володіння тощо.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 зроблено висновок, що "за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Оскільки положення статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

При цьому, установивши, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена особі для цієї мети, суди з урахуванням практики застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинні з`ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, чиї права порушено такою забудовою, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проєкту або будівельних норм і правил.

У цьому аспекті Верховним Судом у постанові від 29.01.2020 № 822/2149/18 наголошено, що за змістом частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, у інших випадках самочинного будівництва, зокрема, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.

Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України).

З листів Покровської селищної ради вбачається, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 не відводилася жодним фізичним та юридичних особам з метою будівництва об`єкту нерухомого майна.

З огляду на викладене, вбачається найбільш ефективним та доцільним способом захисту та реального поновлення порушених інтересів держави усунення перешкод власнику у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 є її повернення власнику з приведенням відповідачем у придатний до використання стан шляхом знесення самочинного будівництва.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові.

Згідно із нормою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (статті 321 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (стаття 212 Земельного кодексу України).

Вказане підтверджується постановою Верховного Суду від 20.07.2021 у справі №914/2200/20, в якій зазначено, що на підставі положень частин 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України, за якими власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права, статті 212 Земельного кодексу України, якою передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, визнавши доведеними позивачем та не спростованими відповідачем обставини наявності у позивача права комунальної власності на спірну земельну ділянку, самовільне зайняття відповідачем цієї земельної ділянки шляхом встановлення огорожі за відсутності будь-яких, в тому числі договірних, підстав для цього, Верховний Суд визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що позов про зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу огорожі підлягає задоволенню.

Відповідно до Висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.03.2024 у справі №915/1439/21 належним відповідачем за позовом власника землі про знесення самочинного будівництва є останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував право власності на самочинне будівництво.

Верховний Суд наголошує, що в силу вимог частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України в спірних земельних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (частина 4 стаття 376 Цивільного кодексу України) спеціальним законом є ЗК України, імперативна норма частини 2 статті 212 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов`язаних із встановленням суб`єктного складу осіб, зобов`язаних повернути власнику землі самовільно зайняті земельні ділянки, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а в іншій частині, не врегульованій Земельним кодексом України, можуть застосовуватися норми Цивільного кодексу України, зокрема, статті 376 цього Кодексу.

Адже, на відміну від положень частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України, які обмежують коло осіб, зобов`язаних знести об`єкт самочинного будівництва, їх забудовником (колишнім або теперішнім), норма частини 2 статті 212 Земельного кодексу України суттєво розширює суб`єктний склад зобов`язаних осіб за рахунок громадян і юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, та до яких вочевидь можна віднести осіб, які придбали об`єкт самочинного будівництва в забудовника та зареєстрували право власності на такий об`єкт.

Схожий за змістом висновок щодо пріоритетного застосування до подібних правовідносин (в частині вирішення питання обрання ефективного способу захисту прав позивача) положень частини 2 статті 212 Земельного кодексу України, як спеціальної норми права, викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2023 у справі №915/1416/21 (за участю Міськради як позивача за аналогічним позовом), від якого колегія суддів не вбачає жодних підстав відступати.

Отже, територіальна громада в особі Покровської селищної ради, як власник земельної ділянки, має право вимагати від Фізичної особи-підприємця Кривохвіст Олександра Івановича усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 111 кв.м приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно збудованого майна: нежитлової будівлі, яка складається з: А-1 Магазин, Мс - Мансарда, Б-1 Навіс, загальною площею 67,2 кв.м.

Відповідно до положень статті 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України діє принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Водночас, з огляду на принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, а також фактичні обставини створення вказаних об`єктів нерухомості, правовий режим будівництва як самочинного не створює підстав для виникнення прав на земельну ділянку.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №910/19726/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

З огляду на викладене, вбачається, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним.

Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Таким чином, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 у справі №458/1046/15, висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

За змістом статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до Висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 391 Цивільного кодексу України, викладених у попередніх постановах та уточнених у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц зайняття земельної ділянки особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт "б" частини третьої статті 152 Земельного кодексу України).

Таким чином, з огляду на викладені обставини справи, належним способом захисту порушених прав на земельну ділянку територіальної громади, в особі Покровської селищної ради є повернення земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_2 та знесення об`єкту самочинного будівництва: нежитлової будівлі, яка складається з: А-1 Магазин, Мс - Мансарда, Б-1 Навіс, загальною площею 67,2 кв.м.

Заперечення відповідача відхиляються судом як такі, що спростовані матеріалами справи.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина 3 статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 Земельного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 122-126 постанови від 15.09.2020 по справі №469/1044/17 звертала увагу на те, що навіть у випадку позбавлення кінцевого набувача його прав на певний об`єкт законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного, в якого придбав об`єкт, про відшкодування збитків на підставі статті 661 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжний набувач до первинного.

Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16.12.2015 у справі № 6-2510цс15, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 93), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 63), від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (пункт 125.6.3).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частин першої та третьої статті 22 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавство України гарантує право заявити до відповідного суб`єкта позов про відшкодування шкоди, якщо така була заподіяна. Таке відшкодування має бути надане на підставі норм матеріального права згідно з належною юридичною процедурою та за вимогою, що підтверджена доказами.

З огляду на викладене, позовні вимоги не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Щодо підсудності спору

Як вбачається, відповідач у відзиві на позовну заяву посилається, зокрема, на те, що: - фізична особа-підприємець Кривохвіст Олександр Іванович не є власником спірного об`єкту нерухомого майна, не є користувачем земельної ділянки під спірним об`єктом нерухомого майна; - позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача; - вказані вимоги необхідно було заявляти до фізичної особи фактичного власника спірного об`єкту нерухомого майна; - цей спір не підсудний господарському суду.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності Господарським процесуальним кодексом України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію

- визначення складу учасників справи.

Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити з прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи тощо.

Відповідно до положень частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Разом з тим, відповідно до положень пунктів 3, 6 та 13 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; та вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Аналіз зазначених норм процесуального права дає підстави для висновку, що критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності.

До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03.11.2020 у справі №922/88/20 (провадження № 12-59гс20), від 26.05.2020 у справі №908/299/18(провадження № 12-136гс19); від 19.05.2020 у справі №910/23028/17 (провадження № 12-286гс18); від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (провадження № 12- 143гс19) від 27.04.2021 у справі №591/5242/18 (провадження № 14-168цс20).

Статтею 50 Цивільного кодексу України визначено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки 371924878) за адресою АДРЕСА_2 знаходиться будівля магазину загальною площею 67,2 кв.м (власник Кривохвіст Олександр Іванович).

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

За статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

За положеннями статей 316, 317, 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 Цивільного кодексу України).

Фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності. Предметом розгляду даної позовної заяви є незаконність набуття права власності на нерухоме майно - павільйон, який використовуються саме для господарської діяльності відповідачки, побудовано на земельній ділянці комунальної форми власності, що не надавалася для вказаної мети, за відсутності будь-яких дозвільних документів.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності Кривохвіст Олександр Іванович , як фізичної особи-підприємця, є, зокрема, роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (основний).

Відповідачем не надано доказів, а матеріалами справи не підтверджено, що вказана будівля магазину не використовується у господарській діяльності відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Законом України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", було внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 цього кодексу з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку, що докази, надані прокурором на підтвердження факту створення відповідачем перешкод Покровській селищній раді у користуванні самовільно зайнятою відповідачем земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 111 кв.м. є достатньо вірогідними, тобто факти, які розглядаються щодо створення відповідачем перешкод Покровській селищній раді у користуванні самовільно зайнятою відповідачем земельною ділянкою, є більш вірогідними порівняно з доказами, наданими відповідачем на їх спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладеного, позовні вимоги прокурора підлягають частковому задоволенню, а саме в частині зобов`язання відповідача усунути перешкоди позивачу в користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва.

Щодо представництва прокуратурою інтересів держави у суді

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначеним законом.

Частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду із позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

За приписами частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтереси держави".

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження у спірних правовідносинах.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Частиною 2 статті 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Відповідно до частини 2 статті 327 Цивільного кодексу України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Пунктом "б" статті 80 Земельного кодексу України визначено, що суб`єктами права власності на землю є: територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності.

Згідно з частинами 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: - усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; - земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" система місцевого самоврядування включає територіальні громади, сільські, селищні, міські ради, сільських, селищних, міських голів, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради, районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, органи самоорганізації населення.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

Статтею 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачені повноваження міської ради у сфері регулювання земельних відносин.

Відповідно до статей 12, 122 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить зокрема розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з частиною 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Таким чином, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Покровська селищна рада, як орган місцевого самоврядування, що виконує повноваження власника земельних ділянок комунальної власності на території смт Покровське Синельниківського району, а також суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на відповідній території.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтереси держави".

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а, отже, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи

обмежений у його здійсненні.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із частиною 3 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до правових висновків, зроблених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, «знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі» (пункт 84 постанови).

Таким чином, в результаті незаконної реєстрації права власності на нерухоме майно -нежитлову будівлю, яка складається з: А-1 Магазин, Мс -Мансарда, Б-1 Навіс загальною площею 67,2 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_2, порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади смт Покровське Синельниківського району, яка позбавлена можливості користуватись та розпоряджатися цією земельною ділянкою.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес.

Землі комунальної власності зайнято самовільно, що суперечить вимогам чинного законодавства до порядку володіння та користування землею та створює перешкоди законному власнику у реалізації повноважень щодо цієї землі.

Окрім того, безпідставна державна реєстрація права власності на нерухоме майно на самовільно зайнятій земельній ділянці, також створює перешкоди законному власнику землі та протирічить вимогам чинного законодавства щодо підстав та порядку набуття речових прав на нерухоме майно, засадам та принципам державної реєстрації як процедури офіційного визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, спотворення змісту державних процедур з метою незаконного заволодіння землею комунальної

власності.

Вказана позовна заява стосується питання права, яке становить значний суспільний інтерес, оскільки самовільне зайняття земель комунальної власності позбавляє Український народ загалом

(стаття 13 Конституції України) та конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє розпоряджатись своїм майном.

Враховуючи вищенаведене, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Проте, Покровською селищною радою та її уповноваженими виконавчими органами не вжито належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у встановленому законом порядку, у тому числі шляхом звернення до суду.

Як вбачається, про встановлені факти порушення вимог містобудівного та земельного законодавства Синельниківська окружна прокуратура неодноразово повідомляла Покровську селищну раду (листи від 20.03.2023 за вих. №04/65/1-332ВИХ-23, від 11.04.2023 за вих.№04/65/1-410ВИХ-23, від 24.04.2023 за вих. №04/65/1-466ВИХ-23, від 17.05.2023 за вих. №04/65/1-564ВИХ-23, від 29.09.2023 за вих.№04/65/1-1093ВИХ-23 та від 01.02.2024 за вих.№65/1-184ВИХ-24) (а.с.58-61, 86-89, 91-93, 96-103, 118-120).

Разом з тим, Покровською селищною радою заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірну земельну ділянку не вжито, що підтверджується листами №610/0/2-23 від 03.04.2023, №816/0/2-23 від 28.04.2023, №2011/0/2-23 від 13.10.2023, №397/0/2-24 від 16.02.2024 та свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом. Зокрема, листами від 13.10.2023 за вих. №2011/0/2-23 та №397/0/2-24 від 16.02.2024 повідомлено про відсутність наміру вживати заходи реагування, оскільки відсутні документи та інформація (докази), достатні для встановлення фактів порушення вимог законодавства України, що свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом (а.с.62-68, 90, 104, 121).

Варто зазначити, що дійсно інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, у тому числі шляхом подання відповідних позовних заяв, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Проте, для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, постановах Верховного Суду від 10.08.2021 по справі № 923/833/20, від 20.07.2021 у справі № 908/2153/20.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

Отже, прокурором належним чином обґрунтовано та доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Покровської селищної ради у порядку статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

СУДОВІ ВИТРАТИ

Щодо судового збору

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Як вбачається, позовна заява у даній справі була подана до суду в електронній формі через "Електронний суд", отже сума судового збору, яку мав сплатити прокурор за подання позовної заяви складає 4 844 грн. 80 коп. (3 028 грн. 00 коп. х 0,8 х 2).

Крім того, прокурором до суду була подана заява про забезпечення позову.

Пунктом 3 частини 2 статті 2 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову, сплачується судовий збір в розмірі: 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як вбачається, заява про забезпечення позову була подана до суду в електронній формі через "Електронний суд", отже, сума судового збору, яку мав сплатити прокурор за подання заяви про забезпечення позову складає 1 211 грн. 20 коп. (2 422 грн. 40 коп. : 2).

Отже, стягненню з відповідача підлягає 2 422 грн. 40 коп. (3 028 грн. 00 коп. х 0,8) - витрат на сплату судового збору за подання позовної заяви та 1 211 грн. 20 коп. (2 422 грн. 40 коп. : 2) - витрат на сплату судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

Керуючись пунктом 19.1 Розділу ХІ Перехідних положень, статтями 123, 129, 232, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов керівника Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області (52500, м. Синельникове Дніпропетровської обл., вул. Музична, буд. 32) в інтересах держави в особі Покровської селищної ради (53600, смт. Покровське Синельниківського (Покровського) району Дніпропетровської обл., вул. Центральна, буд. 20; ідентифікаційний код 04338492) до Фізичної особи-підприємця Кривохвіст Олександра Івановича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) про зобов`язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва та припинення володіння нерухомими майном - задовольнити частково.

2. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Кривохвіст Олександра Івановича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) усунути перешкоди Покровській селищній раді (53600, смт Покровське Синельниківського (Покровського) району Дніпропетровської обл., вул. Центральна, буд. 20; ідентифікаційний код 04338492) у користуванні земельною ділянкою загальною площею 111 кв.м., розташованою за адресою: АДРЕСА_2, привівши її у придатний до використання стан шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва: нежитлової будівлі, яка складається з: А-1 Магазин, Мс - Мансарда, Б-1 Навіс загальною площею 67,2 кв.м.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кривохвіст Олександра Івановича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38, МФО 820172, Держказначейська служба України, м. Київ р/р UA228201720343160001000000291 код за ЄДРПОУ 02909938) 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. - витрат на сплату судового збору за подання позовної заяви та 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. - витрат на сплату судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

В решті позовних вимог - відмовити.

Видати накази.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Загинайко

Дата підписання рішення,

оформленого відповідно до статті 238 ГПК України,

06.08.2024