Рішення

від 09.08.2024 по справі 910/5984/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.08.2024Справа № 910/5984/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Асортимент"

до Фізичної особи ОСОБА_1

про стягнення 17 232,98 грн.,

Без виклику (повідомлення) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Асортимент" (далі - позивач, Товариство) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Кравченко Олени Віталіївни (далі - відповідач) про стягнення 9 107,22 грн. основного боргу за договором поставки від 16.12.2021 року № 1991, а також 8 125,76 грн. пені, нарахованої внаслідок несвоєчасного проведення розрахунків.

Слід зазначити, що зі змісту відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань судом встановлено, що датою державної реєстрації (датою початку здійснення підприємницької діяльності) ФОП Кравченко Олени Віталіївни було 01.12.2021 року (номер запису в реєстрі: 2010350000000089859). Разом із тим, 25.07.2022 року до наведеного реєстру був внесений запис № 2010350060001089859 про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) на підставі її рішення.

Тобто, на час подання Товариством позову в даній справі підприємницька діяльність відповідача була припинена.

Згідно зі статтею 25 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

Статтею 26 ЦК України передбачено, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

З наведених норм законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто, фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому, правовий статус "фізична особа-підприємець" сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 року в справі № 910/16713/15.

Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 Господарського кодексу України (далі - ГК України), частини дев`ятої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Разом із тим, договір поставки від 16.12.2021 року № 1991, неналежне виконання умов якого є підставою даного позову, був укладений між позивачем та фізичною особою-підприємцем Кравченко Оленою Віталіївною саме для здійснення її підприємницької діяльності.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Відтак, господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, від 09.10.2019 у справі № 127/23144/18.

Отже, оскільки зобов`язання ОСОБА_1 під час здійснення підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця перед позивачем виникли з господарського договору та не припинились із втратою нею статусу фізичної особи-підприємця, суд, з урахуванням наведених вище положень законодавства, дійшов висновку про те, що відсутність станом на час розгляду даного спору у відповідача статусу фізичної особи-підприємця не може бути підставою для відмови у відкритті чи закриття провадження у справі, а даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Ухвалою від 21.05.2024 року господарський суд міста Києва залишив позовну заяву Товариства без руху з одночасним встановленням останньому строку та способу усунення її недоліків.

27.05.2024 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства від 24.05.2024 року № 24/05/2024-УН про усунення недоліків позовної заяви.

Враховуючи наведені обставини, ухвалою від 03.06.2024 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/5984/24, вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а також встановив відповідачу строк на подання відзиву - 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Частинами 5, 8 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

На виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали від 03.06.2024 року про відкриття провадження у справі № 910/5984/24 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на зареєстровану адресу місця проживання ОСОБА_1 , зазначену в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: АДРЕСА_1 .

Проте, вищевказане відправлення з трек-номером 0600269974548 підприємством поштового зв`язку вручене відповідачу не було та повернулося на адресу суду.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Суд також зазначає, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Слід також звернути увагу на положення частини 10 статті 176 ГПК України, за якими якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

З огляду на відсутність у Єдиному державному демографічному реєстрі інформації про актуальне зареєстроване місце проживання (перебування) ОСОБА_1 (як фізичної особи), суд на виконання приписів частини 10 статті 176 ГПК України додатково розмістив відповідне оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України (https://ki.arbitr.gov.ua/sud5011/pres-centr/44/1620479).

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 03.06.2024 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

16.12.2021 року між Товариством (далі - постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Кравченко Оленою Віталіївною (далі - покупець) було укладено договір поставки № 1991 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язався у встановлений Договором строк відповідно до заявок покупця передати продукти харчування (далі - товар) у власність покупця, а останній, у свою чергу, зобов`язався прийняти товар та оплатити його на умовах цього Договору. Поставка товару за цим Договором здійснюється постачальником шляхом централізовано-кільцевих перевезень.

Вказаний правочин підписаний уповноваженим представником Товариства та відповідачем, а також скріплений відбитком печатки позивача.

У пунктах 2.2, 2.2 Договору його сторони погодили, що товар відвантажується покупцю зі складу постачальника за цінами, визначеними у специфікації або видаткових накладних, що є невід`ємними додатками до цього Договору. Загальна ціна Договору визначається як сукупна сума всіх накладних, за якими був переданий товар в період чинності цього Договору, що включають в себе вартість товару, вартість маркування, пакування, безповоротної тари, навантаження на транспорт постачальника, доставку товару.

Згідно з пунктом 4.4 цієї угоди перехід права власності на товару відбувається після підписання уповноваженою особою покупця видаткової накладної у порядку, визначеному в пункті 5.1 даного Договору. Ця обставина вважається достатньою для підтвердження необхідності здійснення оплати за отриманий товар.

Відповідно до пунктів 6.1, 6.2 Договору ціна товару за кожну окрему поставку вказується у видаткових і податкових накладних. Оплата здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Пунктами 6.3, 6.4 Договору передбачено, що покупець сплачує постачальнику вартість товару протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати його поставки. Якщо поставка здійснюється частинами, покупець має право здійснювати оплату частинами пропорційно кількості поставленого товару.

Згідно з пунктом 11.1 Договору останній набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками та діє до 31.12.2021 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Разом із тим, за умовами пункту 11.2 цієї угоди у разі, якщо за 20 (двадцять) календарних днів до закінчення строку дії цього Договору жодна сторона не виявить бажання розірвати його дію, при відсутності у сторін взаємних претензій до виконання договірних зобов`язань, дія Договору продовжується на кожний наступний календарний рік. Кількість таких пролонгацій не обмежена.

Судом встановлено, що на виконання положень Договору позивач згідно з підписаним між сторонами без жодних зауважень чи заперечень видаткових накладних від 20.12.2021 року № 3127 на суму 9 950,56 грн., від 28.12.2021 року № 4549 на суму 2 397,50 грн., від 26.01.2022 року № 3080 на суму 623,04 грн., від 26.01.2022 року № 30309280 на суму 911,93 грн., від 02.02.2022 року № 329 на суму 723,40 грн., від 02.02.2022 року № 423 на суму 7 622,54 грн., від 09.02.2022 року № 1381 на суму 628,06 грн. та від 17.02.2022 року № 2688 на суму 1 082,36 грн. поставив у власність покупця товар загальною вартістю 23 939,39 грн.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором свідчить також відсутність з боку покупця претензій та повідомлень про порушення постачальником своїх зобов`язань за цією угодою.

Проте покупець на час звернення позивача до суду з даним позовом оплату вартості поставленого йому за Договором товару здійснив не у повному обсязі, оплативши Товариству лише 14 832,17 грн. та заборгувавши таким чином останньому 9 107,22 грн.

Листом від 24.06.2022 року № 26/06/22/П-06 позивач звернувся до покупця із претензією про сплату наявної у відповідача заборгованості за Договором у розмірі 9 107,22 грн.

Зважаючи на те, що наведена вимога була залишена відповідачем без задоволення, а спірна сума боргу покупцем у добровільному порядку на час звернення Товариства до суду з даним позовом не погашена, позивач просив задовольнити його вимоги.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини за наведеним правочином регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за Договором, яка складає 9 107,22 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства до покупця про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати поставленого Товариством за Договором товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 8 125,76 грн. пені, нарахованої із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ на прострочену суму основного боргу в розмірі 9 107,22 грн. у період з 04.03.2022 року по 10.05.2024 року.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Разом із тим, у пункті 7.2 Договору його сторони погодили, що за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу до моменту погашення заборгованості у повному обсязі, тобто за весь період заборгованості.

Оскільки нарахована позивачем сума пені у розмірі 8 125,76 грн. є арифметично правильною та відповідає приписам чинного законодавства і положенням Договору (зокрема, в частині періоду її нарахування), суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача нарахованої суми цієї штрафної санкції, у зв`язку із чим, така вимога також підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження повної та вчасної сплати спірної суми заборгованості за Договором.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе грошові обов`язки за Договором, позовні вимоги підлягають задоволенню, з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, у зв`язку із задоволенням позову.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Асортимент" (02100, місто Київ, вулиця Попудренка, будинок 22; код ЄДРПОУ 31455995) 9 107 (дев`ять тисяч сто сім) грн. 22 коп. основного боргу, 8 125 (вісім тисяч сто двадцять п`ять) грн. 76 коп. пені, а також 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 09.08.2024 року.

Суддя В.С. Ломака