Рішення

від 12.08.2024 по справі 759/11295/24

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/11295/24

пр. № 2/759/4005/24

12 серпня 2024 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Бабич Н.Д., розглянувши цивільну справу в порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін за позовом ОСОБА_1 до Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, Державного підприємства сервісного центру морського та річкового транспорту (ДП "Моррічсервіс") про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 31.05.2024 року звернулася до суду із зазначеним позовом до відповідачів про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11.07.2023 р. задоволено її позов до Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, Державного підприємства сервісного центру морського та річкового транспорту (ДП "Моррічсервіс") про визнання незаконним та скасування наказу прозвільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яким визнано незаконним та скасовано наказ Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, № 04/к від 18.01.2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу організаційно-правоввого забезпечення Служби правового забезпечення за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з реоганізацією підприємства, поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу організаційно-правоввого забезпечення Служби правового забезпечення та в цій частині допущено негайне виконання, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 15946,26 грн., вирішено питання судовоих витрат. Як зазначила позивач рішення суду в частині поновлення на роботі на момент звернення до суду не виконано, що і змусило позивача звернутися до суду з даним позов у якому просила стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 10.02.2023 по дату звернення до суду в розмірі 345743,91 грн.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 03.06.2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Позивачу та відповідачам направлялася копія ухвали про відкриття провадження та про розгляд справи в порядку спрощеного провадження, а останнім, крім цього, позовна заява з додатками, яка від Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків повернуті до суду з відміткою Укрпошти "повернуто за закінченням терміну зберігання".

Відповідач Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків заяву із запереченням про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також відзиву на позовну заяву до суду не направив.

14.06.2024 р. до суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якому позивач просила стягнути з відповідача Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків середній заробіток за весь час прогулу з 10.02.2023 р. із розрахунку 724,83 грн за кожен день не повновлення на роботі по дату винесення рішенння суду.

Від відповідача Державного підприємства сервісного центру морського та річкового транспорту (ДП "Моррічсервіс") 18.06.2024 р. до суду надійшла заява про закриття провадження у справі, так як він не видавав наказу ні про звільнення, ані про прийняття позивача на роботу.

Верховний Суд у Постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Строки для подання відзиву та відповіді на відзив закінчились, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України та частини п`ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11.07.2023 р. задоволено позов ОСОБА_1 до Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, Державного підприємства сервісного центру морського та річкового транспорту (ДП "Моррічсервіс") про визнання незаконним та скасування наказу прозвільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яким визнано незаконним та скасовано наказ Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, № 04/к від 18.01.2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу організаційно-правоввого забезпечення Служби правового забезпечення за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з реоганізацією підприємства, поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу організаційно-правоввого забезпечення Служби правового забезпечення та в цій частині допущено негайне виконання, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 15946,26 грн., вирішено питання судовоих витрат (а.с. 11-16).

Постановою Київського апеляційного суду від 24.04.2024 р., вказане рішення суду залишено без змін (а.с. 18-24).

29.09.2023 р. Святошинським районним судом м. Києва видано позивачу виконавчі листи по даній цивільній справі на підставі яких відкрито виконавче провадження ( а.с. 25, 26-27).

Станом на момент звернення до суду з даним позовом роботодавець рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11.07.2023 р. в частині поновлення на роботі не виконав.

Слід зазначити, що рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11.07.2023 р. не містить дати з якої ОСОБА_1 , підлягає поновленню на роботі. В мотивувальній частині зазначено з 21.01.2023 р. Рішення в цій частині допущено до негайного виконання. Вказаним рішенням суду стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Період за який має нараховуватись середній заробіток за час затримки виконання вказаного рішення суду з 11.07.2023 (дата винесення рішення суду) по 12.08.2024 (дата ухвалення рішення суду), що становить 287 робочих днів.

Тому позивачем не вірно розраховано період з 10.02.2023 р.

Наказом Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України від 26.04.2022 року №113 «Про реорганізацію Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків» припинено юридичну особу - державну організацію «Інспекція з питань підготови та дипломування моряків», ідентифікаційний код - 25958804 (04080, Україна, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 104), реорганізувавши її шляхом приєднання до Державного підприємства «Сервісний центр морського та річкового транспорту», ідентифікаційний код - 42615235.

Згідно із ч. 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 5-1 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Як зазначено у правовому висновку, висловленому Верховним Судом України в постанові від 18.10.2017 р. у справі № 6-1723цс17, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч. 8 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не тільки з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Вказане повністю узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24.01.2019 р. у справі № 760/9521/15-ц (провадження № 61-24060св18).

У відповідності до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України обов`язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

В порушення вимог ч. 8 ст. 235 КЗпП України, а також принципу обов`язковості судового рішення, Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11.07.2023 р. про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника начальника відділу організаційно-правоввого забезпечення Служби правового забезпечення досі не виконало.

Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 16.09.2020 р. у справі № 709/1465/19, аналізуючи положення ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження», виклав правовий висновок, відповідно до якого виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника до роботи і можливості виконання своїх обов`язків. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.02.2020 р. у справі № 702/725/17, постанові від 17.06.2020 р. у справі № 521/1892/18.

В силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

За нормами ст. 236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

За змістом положень ст. 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.

Відповідно до правових позицій, висловлених Верховним Судом України у постанові від 01.07.2015 р. у справі № 6-435цс15 та Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24.01.2019 р. у справі № 760/9521/15-ц (провадження № 61-24060св18), за змістом норм ст. 236 КЗпП України, затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Положення ст. 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неможливості працевлаштування.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави вважати, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р.

Згідно п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (з наступними змінами і доповненнями).

У справі № 501/2316/15-ц від 26.08.2020 р. Верховний Суд зробив такі правові висновки: вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обчислюється, починаючи з дня звільнення особи і закінчується днем її поновлення на роботі; якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.

Відповідно до п. 5 розділу IV «Порядок розрахунку виплат у всіх випадках збереження заробітної плати» Порядку основою для обчислення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 розділу IV «Порядок розрахунку виплат у всіх випадках збереження заробітної плати» цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що саме з вини Відповідача відбувається затримка виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11.07.2023 р. про поновлення позивача на роботі на посаді заступника начальника відділу організаційно-правоввого забезпечення Служби правового забезпечення що відповідно до ст. 236 КЗпП України є підставою для стягнення з відповідач на користь Позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Розмір середньоденного заробітку позивача встановлений постановою Київського апеляційного суду від 24.04.2024 р у справі № 759/3048/23, який становить 724,83 грн (а.с.18- 24).

З наданим розрахунком позивача суд не погоджується, оскільки останній містить не вірний період затримки виконання рішення суду.

Згідно проведеного судом розрахунку період затримки виконання рішення суду становить з 11.07.2023 р. і по 12.08.2024 (дата винесення даного рішення суду), що становить 287 робочих днів.

Таким чином на користь позивач підлягає стягненню середній заробітку за час затримку розрахунку за період з 11.07.2023 р. і по 12.08.2024 р. (287 днів) х 724,83 грн. (розмір середнього заробітку), що становить 208 026,21 грн.

Частиною 1 ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21.04.2021 р. у справі № 461/1303/19 дійшов висновку, що за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 р. у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 р. у справі № 522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18).

Враховуючи те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (ч. 1 ст. 233 КЗпП України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Обставини наведені в позовній заяві та додані до неї докази не спростовані відповідачем, який не надали докази на спростування заявлених позовних вимог.

Враховуючи, що при вирішенні цивільних справ судами враховується стандарт доказування «більшої вірогідності", тому оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв`язку, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Крім цього, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України слід стягнути з відповідача - Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на користь держави суму судового збору в розмірі 2080,26 грн. (один відсоток задоволеного розміру позовних вимог).

Керуючись ст. 4, 5-1, 21, 233, 235, 236 КЗпП України, ст.ст. 15, 16, 23, 1167 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, Державного підприємства сервісного центру морського та річкового транспорту (ДП "Моррічсервіс") про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - задовольнити частково.

Стягнути з Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 11.07.2023 р. по 12.08.2024 р. в розмірі 208 026 (двісті вісім тисяч двадцять шість) грн. 21 коп.

Стягнути з Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на користь держави витрати по сплаті судового збору в розмірі 2080 (дві тисячі вісімдесят) грн. 26 коп.

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів шляхом подачі апеляційної скарги.

Зазначити дані позивача:

ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ;

Зазначити дані відповідачів:

1) Інспекцяї з питань підготовки та дипломування моряків, місцезнаходження: м. Київ, вул. Кирилівська, 104; код ЄДРПОУ: 25958804;

2) Державне підприємство сервісного центру морського та річкового транспорту (ДП "Моррічсервіс") місцезнаходження: м. Київ, вул. Преображенська, 23; код ЄДРПОУ: 42615235;

Суддя Бабич Н.Д.