Рішення

від 05.08.2024 по справі 908/863/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 18/65/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2024 справа № 908/863/24

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Левкут Вікторії Вікторівни, розглянувши матеріали справи № 908/863/24

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ГОРІХ ПОЛІССЯ (вул. Митрополита Іларіона, буд.47-а, смт. Брусилів, Брусилівський район, Житомирська область, 12601)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю ОРІХІВ АГРО ЗАПЧАСТИНИ (просп. Соборний, буд. 8, м. Запоріжжя, 69000)

про розірвання договору та стягнення 103970,20 грн.

Без повідомлення (участі) представників учасників справи

Товариство з обмеженою відповідальністю ГОРІХ ПОЛІССЯ звернулось до Господарського суду Запорізької області через підсистему Електронний суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю ОРІХІВ АГРО ЗАПЧАСТИНИ, в якому просить:

- розірвати договір поставки № 12512/09.2023 від 08.09.2023, укладений товариством з обмеженою відповідальністю ГОРІХ ПОЛІССЯ та товариством з обмеженою відповідальністю ОРІХІВ АГРО ЗАПЧАСТИНИ (товариством з обмеженою відповідальністю Оріхівський завод сільгосптехніки);

- стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ОРІХІВ АГРО ЗАПЧАСТИНИ на користь товариства з обмеженою відповідальністю ГОРІХ ПОЛІССЯ 95000,00 грн. передоплати за непоставлений товар за договором поставки №12512/09.2023 від 08.09.2023 та 8970,20 грн. пені.

Позовні вимоги вмотивовані невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки № 12512/09.2023 від 08.09.2023 щодо поставки товару у визначений договором строк. Позивач відзначив, що на виконання умов договору ним здійснено передплату за товар у розмірі 95000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №2665 від 15.09.2023, проте станом на час подання позовної заяви до суду відповідач товар не поставив. Направлена на адресу відповідача вимога про повернення коштів залишилась без виконання. Позивач відправив повідомлення відповідачу про розірвання договору у зв`язку з порушенням строку поставки товару більше ніж 5 робочих днів, однак відповіді не отримав. За доводами позивача, порушення відповідачем зобов`язання є достатньою підставою для розірвання договору та стягнення передплати і нарахованої за допущене порушення пені у судовому порядку. Посилаючись на приписи ст.ст. 11, 177, 509, 530, 509, 611, 612, 615, 651, 693, 712, 1212 ЦК України, ст.ст. 174, 193 ГК України, позивач просив позов задовольнити. До попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат позивачем віднесено 14000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2024 справу № 908/863/24 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Ухвалою суду від 17.04.2024, після усунення позивачем недоліків, які зумовили залишення позову без руху, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/863/24, присвоєно справі номер провадження 18/65/24, на підставі ст. 252 ГПК України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи. В даній ухвалі суду зазначалось, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі № 908/863/24; відповідачу запропоновано надати у строк, що не перевищує 15 днів з дня отримання даної ухвали, але не пізніше 08.05.2024, відзив на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України; позивачу запропоновано у строк протягом 5 днів з дня отримання відзиву (у разі отримання) надати суду відповіді на відзиви.

Сторони повідомлені про розгляд справи у визначеному ГПК України порядку.

Згідно довідки про доставку електронного листа документ в електронному вигляді - ухвалу суду від 14.04.2024 доставлено до електронної скриньки відповідача 18.04.2024.

Направлена на адресу відповідача ухвала суду від 17.04.2024 повернулась до суду з відміткою пошти адресат відсутній за вказаною адресою.

Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема, містяться відомості про місцезнаходження.

Судом перевірено адресу відповідача у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та з`ясовано, що місцезнаходженням товариства з обмеженою відповідальністю ОРІХІВ АГРО ЗАПЧАСТИНИ є: просп. Соборний, буд. 8, м. Запоріжжя, 69000, і саме на вказану адресу направлялась ухвала суду.

Статтею 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17).

Враховуючи повернення до суду поштового відправлення з ухвалою з позначкою адресат відсутній за вказаною адресою ухвала господарського суду вважається врученою відповідачу-1.

Нормами Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (ч. 7 ст. 120 ГПК України).

В постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 922/2887/16 викладена правова позиція, що сам лише факт не отримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Як звернув увагу Верховний Суд у складі колегії Касаційного господарського суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 910/16409/15, свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася за офіційною юридичною адресою, є порушенням норм процесуального права та може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду у даній справі відповідачем та повернення її до суду з відповідною відміткою є наслідком дій/бездіяльності відповідача щодо її належного отримання, тобто його власною волею.

Отже, судом вжито необхідних та достатніх заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/863/24 та розгляд справи.

Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі Пономарьов проти України від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України ://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України Про доступ до судових рішень № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відзив на адресу суду від відповідача не надійшов ні у встановлений в ухвалі суду від 17.04.2024 у справі № 908/863/24 процесуальний строк для подачі відзиву, ні пізніш, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача у цей строк та пізніше не надходило.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи № 908/863/24 дозволяють здійснити її розгляд по суті.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зважаючи на закінчення строків розгляду справи, запровадження воєнного стану на території України, ведення бойових дій на території Запорізької області, інтенсивні ракетні та артилерійські обстріли м. Запоріжжя з початку військової агресії РФ по теперішній час, що загрожувало життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів та працівників суду в умовах збройної агресії проти України, а також знаходження судді Левкут В.В. у відпустці з 15.07.2024 по 29.07.2024, рішення прийнято без його проголошення 05.08.2024.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю ГОРІХ ПОЛІССЯ (Покупцем, позивачем у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю Оріхівський завод сільгосптехніки) (перейменовано на товариство з обмеженою відповідальністю ОРІХІВ АГРО ЗАПЧАСТИНИ) (Продавцем, відповідачем у справі) 08.09.2023 укладений договір поставки № 12512/09.2023 (надалі - Договір).

За умовами п. 1.1 Договору Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених договором, передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов`язується своєчасно прийняти наступний товар та здійснити його оплату на умовах цього договору: найменування товару Причіп тракторний 2ПТС-4, стн, 1 шт., вартість 190000,00 грн. з ПДВ.

Постачальник гарантує, що товар, який поставляється, належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не утримується третіми особами, не є предметом застави або іншим способом забезпечення виконання зобов`язання перед будь-якими фізичними або юридичними особами або державою, жодна тертя особа не має будь-яких прав на товар (п. 1.2 Договору).

Згідно із п. 3.1 Договору загальна вартість товару становить 190000,00 грн. з ПДВ.

За визначенням п. 3.2 Договору оплата товару проводиться в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, вказаний в реквізитах даного договору, в наступному порядку:

3.3. попередня оплата товару здійснюється Покупцем у розмірі 950000,00 грн. з ПДВ.

3.4. остаточна оплата проводиться покупцем в день приймання-передачі товару, після підписання сторонами даного договору. Датою платежу вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок Постачальника.

Відповідно до п. 3.5 Договору поставка товару здійснюється протягом 21-го робочого дня, після оплати товару Покупцем.

Вартість послуг доставки входить до загальної вартості товару та здійснюється Постачальником (п. 3.6 Договору).

Пунктом 4.1 Договору визначено, що Постачальник поставляє товар за адресою: 12601, Житомирська обл., Брусилівський р-н, смт. Брусилів).

Постачальник поставляє товар за адресою, вказаною в п. 4.1 даного договору, про що повідомляє представника Покупця не пізніше ніж за 1 (один) робочий день до запланованої дати поставки (п. 4.1 Договору).

Відповідно до п. 6.4 Договору за прострочення передачі товару згідно пункту 4.1 цього договору, Постачальник сплачує на користь Покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із п. 9.5 Договору договір/додаткову угоду до даного договору може бути достроково розірвано на вимогу Покупця або Постачальника у разі, зокрема, у разі порушення Постачальником строку поставки товару більше ніж 5 (п`ять) робочих днів.

Відповідно до п. 10.1 Договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2023, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами зобов`язань по даному договору, в тому числі гарантійних зобов`язань.

Специфікацією № 1 (додаток № 1 до Договору) сторони узгодили поставку товару - Причіп тракторний 2ПТС-4, стн, 1 шт., вартість 190000,00 грн. з ПДВ.

Постачальником вставлено Покупцю рахунок на оплату № 000512 від 08.09.2023.

Товариством з обмеженою відповідальністю ГОРІХ ПОЛІССЯ здійснено передплату за товар на суму 95000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №2665 від 15.09.2023.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов Договору, позивачем 16.11.2023 на адресу відповідача направлений лист про повернення кошів, в якому позивач, у зв`язку з неотриманням товару, просив відповідача повернути 95000,00 грн. передплати.

Крім того позивачем 29.11.2023 на адресу відповідача направлено повідомлення № 96 від 29.11.2023 про розірвання договору поставки, в якому позивач повідомив відповідача, що у зв`язку з порушенням постачальником строку поставки товару більш ніж на п`ять робочих днів, договір буде вважатись розірваним через 15 календарних днів відповідно до п. 9.6 договору, а також про намір застосувати до відповідача відповідальність у вигляді пені.

Невиконання відповідачем зобов`язання щодо поставки товару і, як наслідок, неповернення суми передплати стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України (далі ГК України), згідно з якою господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За своєю правовою природою договір № 12512/09.2023 від 08.09.2023 є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 ЦК України унормовано, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За приписами частини першої статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно із ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з долученої до матеріалів справи копії платіжної інструкції №2665 від 15.09.2023, позивачем перераховано відповідачу грошові кошти в сумі 95000,00 грн., призначення платежу: «згідно рахунку № 0000512 від 08.09.2023 (аванс за тракторний причіп)».

Відповідачем свої зобов`язання щодо передання позивачу товару, всупереч вимогам чинного законодавства України, не виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтею 615 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

Зі змісту зазначених норм права вбачається, що умовою їх застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання щодо передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

При цьому, можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Волевиявлення щодо обрання одного із варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №910/5444/17, від 27.11.2019 року у справі №924/277/19, від 30.01.2024 у справі №910/903/23.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі формі позову.

Позивач реалізував своє право, у порядку встановленому ч. 2 ст. 693 ЦК України, шляхом відмови від договору та пред`явлення відповідачу вимоги щодо повернення суми попередньої оплати, сплаченої за товар, який поставлений не був.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії від 23.10.1991, Федоренко проти України від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття майно, а саме в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно, так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту правомірних (законних) очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на законне очікування, що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах Брумареску проти Румунії, Пономарьов проти України, Агрокомплекс проти України).

Відповідне право передбачає собою відмову від договору поставки та припинення зобов`язань сторін за договором, в тому числі припинення обов`язку продавця поставити погоджений товар (в межах зобов`язання, яке виникло з конкретної погодженої поставки).

Зважаючи на те, що за умовами Договору сторони передбачили, що поставка здійснюється протягом 21-го робочого дня після оплати товару (п. 3.5 Договору), тобто, відповідач мав здійснити поставку після здійсненої 15.09.2023 оплати, суд погоджується з доводами позивача про прострочення виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару, але не з 07.10.2023, як вказує позивач, а з 17.10.2023, оскільки останній день виконання зобов`язання припадає на 16.10.2023.

Незважаючи на звернення позивача з вимогою № 93 від 16.11.2023 відповідач суму передплати не повернув.

З часу здійснення позивачем авансового платежу за товар та з моменту закінчення встановленого договором строку поставки на виконання своїх зобов`язань відповідачем жодних дій не здійснено, після направлення вимоги щодо повернення коштів та пред`явлення позову останній не висловлював наміру вчинити дії по виконанню своїх зобов`язань, а тому суд визнає позовні вимоги про стягнення з відповідача сплаченої позивачем суми передплати в розмірі 95000,00 грн. обґрунтованими.

Частиною 1 ст. 598 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

За змістом статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором: Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягай згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Отже, за загальним правилом, встановленим як господарським, так і цивільним чинним законодавством, зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому ст. 188 ГК України, або у судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору). Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №916/1684/18.

Отже, згідно ст. 188 Господарського кодексу України, у разі якщо сторони не досягали згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно ст. 206 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених статтею 188 цього Кодексу.

Відповідно до п. 9.5 Договору покупцю надано право достроково розірвати цей договір, зокрема, у разі порушення Постачальником строку поставки товару більше ніж 5 (п`ять) робочих днів.

Про розірвання Договору відповідач повідомлений позивачем листом від 29.11.2023.

Згоди щодо розірвання договору сторони не дійшли. Відповідачем відповіді на пропозицію не надано.

Таким чином, враховуючи відсутність домовленості сторін про розірвання договору та встановлений судом факт невиконання умов договору щодо поставки товару у визначений Договором строк, що є істотним порушенням умов договору, позовні вимоги про розірвання договору поставки є обґрунтованими, відповідають вимогам чинного законодавства України та підлягають задоволенню.

Крім того, за прострочення виконання зобов`язання щодо поставки товару позивач нарахував відповідачу 8970,20 грн. пені.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Верховний суд України зазначив у постановах від 22.11.2010 у справі № 14/80-09-2056 та від 20.12.2010 у справі № 06/113-38, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Отже, штрафні санкції у вигляді неустойки (штрафу, пені) застосовуються за допущене прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного із обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивачем вимога про стягнення 8970,20 грн. пені за період з 07.10.2023 по 19.01.2024 заявлена на підставі п. 6.4 Договору, згідно з яким у випадку прострочення передачі товару Постачальник сплачує на користь Покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що при розрахунку пені слід виходити з правильного періоду нарахування пені з 17.10.2023 (наступний день після настання зобов`язання з передачі товару) по 19.01.2024 (визначено позивачем). Отже, до стягнення підлягає 7929,10 грн. пені. В решті вимоги про стягнення пені (1041,10 грн. пені) суд відмовляє, як заявленої необґрунтовано.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Позивач заявлені позовні вимоги обґрунтував частково, а відповідач не скористався наданим йому законом правом відповідно до ст. 74 ГПК України, визнані судом обґрунтованими позовні вимоги не спростував, доказів здійснення поставки товару або повернення суми передплати не надав.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині розірвання договору, стягнення з відповідача 95000,00 грн. передплати та 7929,10 грн. пені. В решті заявлених вимог (1041,10 грн. пені) суд відмовляє через необґрунтованість.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 3028,00 грн. судового збору за вимогу немайнового характеру та 2997,48 грн. судового збору за майнову вимогу, що разом складає 6025,48 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд відзначає, що позивачем у позові до попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат віднесено 14000,00 грн. витрат на правову допомогу. Однак, доказів на підтвердження розміру цих витрат (детальний опис робіт (наданих послуг), акт приймання-передавання робіт/наданих послуг тощо) позивачем не надано, а тому витрати позивача на професійну правничу допомогу судом не розподіляються.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 123, 129, 233, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Розірвати договір поставки № 12512/09.2023 від 08.09.2023, укладений товариством з обмеженою відповідальністю ГОРІХ ПОЛІССЯ (вул. Митрополита Іларіона, буд. 47-а, смт. Брусилів, Брусилівський район, Житомирська область, 12601; ідентифікаційний код 42060109) та товариством з обмеженою відповідальністю Оріхівський завод сільгосптехніки (перейменовано на товариство з обмеженою відповідальністю ОРІХІВ АГРО ЗАПЧАСТИНИ) (просп. Соборний, буд. 8, м. Запоріжжя, 690000; ідентифікаційний код 44972290).

3.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ОРІХІВ АГРО ЗАПЧАСТИНИ (просп. Соборний, буд. 8, м. Запоріжжя, 690000; ідентифікаційний код 44972290) на користь товариства з обмеженою відповідальністю ГОРІХ ПОЛІССЯ (вул. Митрополита Іларіона, буд.47-а, смт. Брусилів, Брусилівський район, Житомирська область, 12601; ідентифікаційний код 42060109) 95000,00 грн. (дев`яносто п`ять тисяч грн. 00 коп.) попередньої оплати, 7929,10 грн. (сім тисяч дев`ятсот двадцять дев`ять грн. 10 коп.) пені та 6025,48 грн. (шість тисяч двадцять п`ять грн. 48 коп.) судового збору. Видати наказ.

4.В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено, оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 12.08.2024.

Суддя В.В. Левкут