Рішення

від 26.04.2024 по справі 910/343/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.04.2024Справа № 910/343/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., за участі секретаря судового засідання Рєпкіна Ю. Е., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "Дублер-Люкс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"

про стягнення 105 943,61 грн,

Представники учасників процесу згідно протоколу від 26.04.2024,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У січні 2024 року Приватне підприємство "Дублер-Люкс" (далі - позивач, Підприємство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення 105 943,61 грн, з яких 46 192,62 грн боргу, 29 506,02 грн пені, 24 014,74 грн інфляційних втрат та 6 230,23 грн три проценти річних. Також позивач просить відшкодувати витрати правничої допомоги в розмірі 90 000,00 грн.

Ухвалою суду від 11.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/476/24, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Ухвалою суду від 29.03.2024 повідомлено сторін про призначення судового засідання на 26.04.2024.

У судовому засіданні 26.04.2024 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на викладені у відзиві обставини.

Відповідно статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Перший український експертний центр» прийняло житлові будинки на подальшу експлуатацію та обслуговування від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖЕК-2617», що підтверджується актом приймання-передачі від 01.07.2017 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» являється правонаступником усіх прав та обов`язків Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖЕК 2617» у зв`язку з припиненням Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖЕК 2617» шляхом приєднання до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр».

Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр», як правонаступник Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖЕК 2617», з 01.07.2017 є виконавцем послуг з утримання будинку, за адресою: м. Київ, вулиця Саперне поле, 14/55.

28.12.2018 між ТОВ «Перший український експертний центр» та ТОВ «Енергетичні послуги» укладено Договір № 60713012 ВП від 28.12.2018 про постачання електричної енергії споживачу, згідно з п.1.1. якого Договір про постачання електричної енергії встановлює порядок та умови постачання електричної енергії, як товарної продукції.

Відповідно до переліку об`єктів споживача (додаток 4А до договору) постачання електричної енергії здійснюється, в тому числі, за адресою: вул. Саперне поле, 14/55.

11.03.2019 між Підприємством, як орендарем, та ТОВ «ТІВАЦ», як орендодавцем, укладено договір оренди нежилих приміщень № ТД0059, за умовами пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування нежилі приміщення, які належать орендодавцю на праві приватної власності.

У пункті 1.2 договору визначено, що приміщення розташовані за адресою: вул. Саперне поле, 14/55, група приміщень № 1019, поверх - цоколь, верхній рівень.

Факт передачі нежилих приміщень в оренду на підставі договору оренди нежилих приміщень № ТД0059 від 11.03.2019 підтверджується відповідним актом приймання-передачі №1 від 11.03.2019.

24.06.2019 Підприємство звернулося до Товариства з заявою про укладення договору про компенсацію спожитої електроенергії на нежитлове приміщення № 1019, за адресою: вул. Саперне поле, 14/55.

Листом від 04.07.2019 ТОВ «ТІВАЦ», як власник нежитлового приміщення № 1019, повідомило Товариство, що не заперечує проти укладення договору про компенсацію спожитої електроенергії між Товариством та Підприємством.

01.07.2019 між Товариством, Підприємством та ТОВ «ТІВАЦ» укладено договір про компенсацію спожитої електроенергії № 220/07/2019-ЕЛ.

За умовами п. 1.2. Договору для забезпечення своєчасної та належної оплати спожитої електроенергії, Підприємством здійснюються розрахунки шляхом перерахування щомісячно, до 25 числа поточного місяця, на користь Товариства, авансові платежі за наступний місяць (в розмірі 19258,8 кВт).

Підприємство сплачує щомісячну винагороду Товариству в розмірі 500,00 грн, у т.ч. ПДВ, за роботу по розрахунку фактично використаної електричної енергії та виставлення рахунків (пункт 1.3 Договору).

У п. 1.4 Договору сторони передбачили, що на підставі показників лічильника Товариство за відповідний місяць, та з урахуванням авансового платежу згідно п. 1.2 Договору, мав проводити розрахунки наступним чином: - якщо сума авансового платежу за відповідний місяць є більшою, ніж вартість спожитої електроенергії Підприємством за відповідний період, така різниця зараховується для Підприємства, як частина авансового платежу на наступний місяць; - якщо сума авансового платежу за відповідний місяць є меншою, ніж вартість спожитої електроенергії Підприємством за відповідний період, Підприємство зобов`язується протягом 2 днів з моменту виставлення рахунку компенсувати таку різницю Товариству, а сума авансу на наступний місяць збільшується відповідно до фактичного споживання за даний місяць.

Згідно з п. 3.1. Договору Підприємство зобов`язувалось компенсовувати вартість спожитої електричної енергії Товариству на умовах даного Договору та згідно рахунків, виставлених Товариством.

Пункти 6.1, 6.3 Договору передбачають, що останній набирає чинності з моменту підписання та діє протягом шести місяців. У випадку не надання Підприємством письмової заяви про пролонгацію договору та не отримання від Товариства підтвердження про погодження на подальшу пролонгацію, договір припиняє свою дію та послуги не надаються.

На виконання умов договору № 220/07/19-ЕЛ від 01.07.2019 Підприємство 11.07.2019 перерахувало Товариству грошові кошти у загальній сумі 46 192,62 грн згідно виставленого рахунку на оплату № 3166 від 10.07.2019, що підтверджується платіжним дорученням № 1795 від 11.07.2019 та випискою по рахунках від 11.07.2017.

Заявами від 20.12.2019 та 22.06.2020 ТОВ «ТІВАЦ» (власник нежитлового приміщення № 1019) зверталось до Товариства з проханням продовжити термін дії Договору про компенсацію спожитої електроенергії.

19.09.2023 Підприємство направило Товариству лист №19/09/2023 щодо повернення отриманих авансових платежів у сумі 46192,62 грн., однак Товариство грошові кошти так і не повернуло.

Листом № 682 від 27.10.2023 Товариство повідомило, що розрахунки за договором № 220/07/19-ЕЛ від 01.07.2019 між сторонами проводились з серпня 2019 по липень 2020 за спожиті 15084 кВт.

Звернувшись із даним позовом до суду, Підприємство наголосило, що оскільки Товариство є також споживачем послуг із постачання електроенергії, то останнє не мало права надавати відповідні послуги Підприємству за договором № 220/07/19-ЕЛ від 01.07.2019 та до мереж балансової належності на вводі в житловий будинок по вул. Саперне поле, 14/55. Відтак, Підприємство просило стягнути незаконно отримані Товариством грошові кошти, посилаючись на відсутність доказів використання позивачем електричної енергії - 19258,8 кВт на суму 46 192,62 грн.

У свою чергу Товариство проти позову заперечує та зазначає, що Товариство на умовах компенсації надавало послугу із забезпечення електричною енергією споживачів житлово-офісно-торгівельно-розважального комплексу № 14/55 по вул. Саперне поле, 14/55 у м. Києві шляхом виставлення рахунків співвласникам вказаного житлово-офісно-торгівельно-розважального комплексу на компенсацію спожитої ними електричної енергії згідно діючих тарифів та договору на постачання Товариству електроенергії. При цьому, Підприємство за умовами договору № 220/07/19-ЕЛ від 01.07.2019 зобов`язалося компенсовувати вартість спожитої електричної енергії Товариству.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків належать, зокрема, договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 ЦК України.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 ЦК України).

Відповідно до статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Із умов укладеного між сторонами договору № 220/07/19-ЕЛ від 01.07.2019 слідує, що Підприємство зобов`язалося компенсовувати вартість спожитої електричної енергії Товариству для забезпечення своєчасної та належної оплати спожитої електроенергії шляхом перерахування щомісячно авансові платежі за наступний місяць.

Так, матеріалами справи підтверджується, що сплата Підприємством грошових коштів у загальній сумі 46 192,62 грн Товариству здійснена згідно з виставленим на підставі договору № 220/07/19-ЕЛ від 01.07.2019 рахунком на оплату № 3166 від 10.07.2019.

Відповідно до призначення платежу в платіжному дорученні № 1795 від 11.07.2019 Підприємством, як підставу для сплати грошових коштів у загальній сумі 46 192,62 грн, зазначено саме договір № 220/07/19-ЕЛ від 01.07.2019.

Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) завдання шкоди у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для зазначеної зміни майнового стану цих осіб.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Судом установлено, що здійснення Підприємством перерахування грошових коштів у загальній сумі 46 192,62 грн на користь Товариства відбулося на виконання договору № 220/07/19-ЕЛ від 01.07.2019, що виключає можливість повернення таких коштів, як набутих за відсутності правової підстави.

При цьому, судом прийнято до уваги, що Підприємство просило повернути сплачені Товариству грошові кошти у загальній сумі 46 192,62 грн. посилаючись на те, що Товариство не мало право надавати відповідні послуги за договором та отримувати за це грошові кошти.

Разом із цим, укладений 01.07.2019 між Товариством та Підприємством договір про компенсацію спожитої електроенергії № 220/07/2019-ЕЛ є чинним та не визнаний у судовому порядку недійсним.

Так, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Із наведених підстав щодо наявності неспростованої презумпції правомірності правочину судом відхиляються доводи Підприємства про те, що Товариство також є споживачем електричної енергії, та не здійснювало управління будинком, не було балансоутримувачем будинку чи власником нежитлового приміщення (групи приміщень № 1019).

Таким чином, уклавши договір про компенсацію спожитої електроенергії № 220/07/2019-ЕЛ від 01.07.2019, Підприємство погодилося із викладеними в ньому умовами та прийнятими на себе зобов`язаннями, виконання яких у силу норм чинного законодавства є обов`язковим.

З огляду на те, що перерахування Підприємством спірної суми грошових коштів Товариству здійснено на підставі чинного договору про компенсацію спожитої електроенергії № 220/07/2019-ЕЛ від 01.07.2019, який у судовому порядку не визнаний недійсним, та Підприємством не доведено наявності інших правових підстав для повернення такої суми коштів, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позову.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Беручи до уваги наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що вимоги Приватного підприємства "Дублер-Люкс" не підлягають задоволенню.

За приписами статті 129 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на позивача. Керуючись статтями 73-80, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Приватного підприємства "Дублер-Люкс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" про стягнення 105 943,61 грн відмовити повністю.

2. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на Приватне підприємство "Дублер-Люкс".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 12.08.2024.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ