Рішення

від 12.08.2024 по справі 910/3762/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.08.2024Справа № 910/3762/24

Суддя Н.Плотницька, розглянувши справу

за позовомАкціонерного товариства "РВС Банк" (04071, місто Київ, вулиця Введенська, будинок 29/58) доТовариства з обмеженою відповідальністю "Технософтсерві" (04107, місто Київ, вулиця Загорівська, будинок 40)простягнення 80 147 грн 04 коп.Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

28.03.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства "РВС Банк" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технософтсерві" про стягнення 80 147 грн 04 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та підписаної сторонами банківською гарантією №1048-22Г від 17.02.2022, з урахуванням змін №1048-22Г від 10.03.2022, належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з повернення позивачу коштів, сплачених за гарантією, у зв`язку з чим позивачем за період з 17.03.2023 по 30.11.2023 нараховано 31 379 грн 73 коп. 30 % річних, 1 895 грн 96 коп. інфляційних втрат та 46 871 грн пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 відкрито провадження у справі № 910/3762/24, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

05.04.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

22.04.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

15.02.2022 між Акціонерним товариством "РВС Банк" (далі - банк, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техносервіс" (далі - принципал, відповідач) укладено договір про надання гарантії №Д-1048-22Г, за умовами якого за заявою принципала банк надає на користь бенефіціара гарантію, за якою зобов`язується сплатити бенефіціару на його письмову вимогу, що становить належне представлення, грошову суму у разі настання гарантійного випадку, протягом строку дії або до дати закінчення дії гарантії. Загальна сума гарантії складає 122 960 грн 90 коп.

09.03.2023 Акціонерне товариство "РВС Банк" звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техносервіс" із вимогою №444/23-БТ від 07.03.2023 про відшкодування витрат за гарантією та сплату банку на суму 149 889 грн 08 коп. із додатками, що підтверджується описом вкладення та накладною до поштового відправлення №0100108846857, однак станом на 14.03.2023 ці документи не вручено відповідачу з інших причин.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2023 у справі № 910/4241/23, що набрало законної сили 14.11.2023, за позовом Акціонерного товариства "РВС Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технософтсерві" про стягнення 149 952 грн 39 коп., встановлено факт наявності у відповідача обов`язку здійснити оплату вимоги №444/23-БТ від 07.03.2023 у відповідності до умов договору, та факт наявності заборгованість у розмірі 147 408грн 08 грн. Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2023 у справі № 910/4241/23, з Акціонерного товариства "РВС Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технософтсерві" стягнуто 30% річних у розмірі 1938 грн 52 коп. та пені у розмірі 605 грн 79 коп., нарахованих за порушення строків повернення банку коштів, сплачених банком за гарантією.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи тощо.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Як вбачається з наявних матеріалах справи платіжних інструкцій від 30.11.2023 № 442, № 443, № 444 та 445 Товариством з обмеженою відповідальністю "Технософтсерві" в добровільному порядку здійснено оплату коштів на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2023 у справі № 910/4241/23.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем строків повернення коштів сплачених банком за договором про надання гарантії №Д-1048-22Г від 15.02.2022, що є підставою для стягнення з відповідача 31 379 грн 73 коп. 30 % річних, 1 895 грн 96 коп. інфляційних втрат та 46 871 грн пені, нарахованих за загальний період прострочення з 17.03.2023 по 30.11.2023.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Проте, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Отже, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Тобто, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.

Згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із пунктом 4.2 договору, якщо на вимогу бенефіціара та/або на виконання рішення суду про сплату за гарантією банк виплачує грошові кошти за гарантією, принципал зобов`язаний протягом 2 (двох) робочих днів з отримання регресної вимоги банку, в повному обсязі відшкодувати банку такі виплати та усі пов`язані з цим витрати банку, зокрема, включаючи, але не обмежуючись наступним: - суми, фактично сплачені банком бенефіціару в порядку та випадках, передбачених гарантією; - збитки, включаючи реальні збитки, упущену вигоду та збитки від інфляційних процесів; - судові витрати, понесені банком за гарантією; - суми, фактично сплачені банком, у зв`язку із відкриттям виконавчого провадження. До повного такого відшкодування принципал сплачує банку проценти від суми боргу в розмірі 30% (тридцять) процентів річних (за методом факт/факт (фактична кількість днів у місяці/фактична кількість днів у році - 365 (366)) у валюті гарантії, за період з моменту сплати банком за гарантією на вимогу бенефіціара або згідно із рішенням суду про сплату за гарантією та до моменту нарахування суми боргу на належні рахунки банку.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Пунктом 5.1. договору сторонами погоджено, що за порушення строків повернення банку коштів, сплачених банком за гарантією/сплати процентів, комісій та/або інших платежів за цим договором принципал сплачує банку пеню від суми заборгованості у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочки, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України та застосування відповідальності відповідно до умов пункту 4.2 та 5.1 договору.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині процентів річних та втрат від інфляції суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум пені, процентів річних та втрат від інфляції або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Суд встановив, що доданий до позовної заяви арифметичний розрахунок пені, 30 % річних та інфляційних втрат є неправильним, оскільки позивачем до періоду прострочення включено день фактичної сплати коштів.

Відповідно до здійсненого судом, за допомогою системи "ЛІГА", розрахунку заявлених до стягнення пені, 30 % річних та інфляційних втрат встановлено, що розмір пені, 30 % річних та інфляційних втрат перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом розміру прострочення та період нарахування з 17.03.2023 по 29.11.2023, становить: 46 742 грн 50 коп. пені, 1 895 грн 96 коп. інфляційних втрат та 31 258 грн 59 коп. 30 % річних, а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, 30 % річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом.

Твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, не приймаються судом до уваги, оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2023 у справі № 910/4241/23 з відповідача на користь позивача стягнуто 30 % річних, нарахованих за період прострочення з 01.03.2023 по 16.03.2023, та пені - за період з 14.03.2024 по 16.03.2024, тоді як у даній справі заявлено вимоги про стягнення пені, 30 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за загальний період прострочення з 17.03.2023 по 30.11.2023.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Технософтсерві" (04107, місто Київ, вулиця Загорівська, будинок 40, Ідентифікаційний код 34795318) на користь Акціонерного товариства "РВС Банк" (04071, місто Київ, вулиця Введенська, будинок 29/58, ідентифікаційний код 39849797) 46 742 (сорок шість тисяч сімсот сорок два) грн 50 коп. пені, 1 895 (одна тисяча вісімсот дев`яносто п`ять) грн 96 коп. інфляційних втрат, 31 258 (тридцять одна тисяча двісті п`ятдесят вісім) грн 59 коп. 30 % річних та 2 414 (дві тисячі чотириста чотирнадцять) грн 84 коп. витрати по сплаті судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н. Плотницька