Рішення

від 12.08.2024 по справі 910/5694/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2024Справа № 910/5694/24Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСТ ЕНЕРДЖИ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідромаш Інжинірінг»

про стягнення 103 187,97 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСТ ЕНЕРДЖИ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідромаш Інжинірінг» про стягнення 103 187,97 грн, з яких: 78 929,10 грн заборгованості, 4 867,08 грн 3% річних та 19 391,79 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань із поставки товару за договором, укладеним у спрощений спосіб (рахунки на оплату № 720 та № 721 від 05.07.2021).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2024 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

30.05.2024 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5694/24, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Вказаною ухвалою суду також встановлено сторонам строки для подання заяв по суті спору, додаткових письмових доказів, клопотань, заяв та пояснень. Відповідачу запропоновано разом із відзивом на позовну заяву подати до суду належним чином засвідчені копії рахунків на оплату від 05.07.2021 № 720 на суму 76 226,40 грн та № 721 на суму 2 702,70 грн.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, жодних доказів до суду не подавав, хоча про розгляд даної справи був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про доставлення ухвали суду від 04.06.2024 про відкриття провадження у справі № 910/5694/24 до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідромаш Інжинірінг».

05.07.2024 до суду від позивача надійшли клопотання про долучення доказів (рахунку від 05.07.2021 № 721 на суму 2 702,70 грн) та про витребування від відповідача доказів, а саме: завірені копії рахунків на оплату від 05.07.2021 № 720 та № 721, виставлених ТОВ «ІСТ ЕНЕРДЖИ».

За приписами частин 1-5 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Як встановлено у ч. 8 ст. 80 ГПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Суд встановив, що у позовній заяві позивач вказував, що рахунок № 721 від 05.07.2021 на суму 2 702,70 грн не може бути поданий разом із позовом, у зв`язку з чим заявив клопотання про витребування, зокрема, вказаного рахунку від відповідача. Однак, у зв`язку з недотриманням позивачем вимог ст. 81 ГПК України та неподанням до суду доказів самостійного звернення до відповідача з метою отримання відповідних доказів, у задоволенні вказаного клопотання суд відмовив.

Натомість, з метою повного, всебічного та правильного вирішення даного спору, суд запропонував відповідачу подати належним чином засвідчену копію рахунку № 721 від 05.07.2021 на суму 2 702,70 грн разом із відзивом на позовну заяву, однак відповідач жодних документів до суду не подавав.

В свою чергу, у поданому до суду 05.07.2024 клопотанні про долучення доказів позивач вказує, що після проведення додаткової перевірки ним було виявлено рахунок на оплату № 721 від 05.07.2021 на суму 2 702,70 грн, виставлений відповідачем, у зв`язку з чим позивач просить долучити даний доказ до матеріалів справи.

Розглянувши клопотання позивача про долучення доказів (рахунку від 05.07.2021 № 721), враховуючи наведені у ньому обґрунтування неможливості подання такого доказу із позовною заявою, зважаючи на встановлений судом в ухвалі від 04.06.2024 строк для подання, зокрема, додаткових доказів, суд з метою забезпечення принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та принципу змагальності сторін, з огляду на предмет та підстави позову, дійшов висновку про задоволення вказаного клопотання позивача та долучення до матеріалів справи рахунку від 05.07.2021 № 721.

В свою чергу, розглянувши клопотання позивача про витребування доказів, яке надійшло до суду 05.07.2024, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки у матеріалах справи наявні копії рахунків на оплату від 05.07.2021 №№ 720, 721, а під час розгляду даної справи учасниками справи не ставиться питання про невідповідність копій цих рахунків оригіналу чи їх підробку, у зв`язку з чим суд не вбачає необхідності у витребуванні оригіналів вказаних рахунків.

Відповідно до ч. 1 ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.

Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За приписами ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гідромаш Інжинірінг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІСТ ЕНЕРДЖИ» досягнуті домовленості щодо поставки товару, а саме: запобіжного клапану 3 бар 2 «х 2 1/2» (8481409000), у кількості 12 шт вартістю 76 226,40 грн та реле тиску КР35-0.2-7.5barG1/4A IP у кількості 1 шт, вартістю 2 702,70 грн, про що відповідачем було виставлено рахунки на оплату від 05.07.2021 №№ 720, 721 на загальну суму 78 929,10 грн.

На підставі вказаних рахунків позивач здійснив оплату за товар на загальну суму 78 929,10 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 05.07.2021 № 621 на суму 76 226,40 грн та від 07.07.2021 № 640 на суму 2 702,70 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач стверджує, що оплачений ним товар відповідач не поставив, сплачені за товар кошти не повернув, у зв`язку з чим заявлено даний позов про стягнення з відповідача 78 929,10 грн заборгованості та 3% річних у розмірі 4 867,08 грн, інфляційних втрат у розмірі 19 391,79 грн за порушення строків повернення коштів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому, за приписами ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).

Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 ЦК України).

Судом встановлено, що між сторонами укладений договір поставки у спрощений спосіб шляхом виставлення відповідачем рахунків на оплату.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).

Відповідно до норм ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач відповідно до виставлених відповідачем рахунків від 05.07.2021 №№ 720, 721 перерахував останньому кошти у загальному розмірі 78 929,10 грн.

Втім, належних та допустимих доказів у розумінні статей 76-77 ГПК України, які б підтверджували поставку відповідачем товару на вказану суму коштів матеріали справи не містять. Відповідач не спростував викладених у позові обставин щодо не поставки обумовленого в рахунках від 05.07.2021 №№ 720, 721 товару, як і не надав докази повернення позивачу сплачених ним коштів за товар.

При цьому, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», та відображають реальні господарські операції.

Подані позивачем в матеріали справи податкові накладні від 05.07.2021 №№ 5, 24, складені директором відповідача не можуть підтверджувати поставку товару, оскільки такі не є безумовними доказами реальності здійснених господарських операцій з поставки товару, не можуть бути єдиними доказами підтвердження факту реального постачання товару покупцю та його прийняття ним, та як докази можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2020 у справі №910/14900/19).

Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, а тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 28.02.2019 у справі № 912/2275/17.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 25.03.2024 направив відповідачу претензію від 19.03.2024 б/н, у якій вимагав протягом 7 днів погасити суму основного боргу за непоставлений товар у розмірі 78 929,10 грн та, зокрема, кошти нарахувань інфляційних втрат та 3% річних.

Із поданих позивачем доказів (опису вкладення у цінний лист, роздруківки із сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження поштового відправлення, у якому на адресу відповідача було направлено претензію від 19.03.2024 б/н), вбачається, що зазначена претензія не була отримана відповідачем та 10.04.2024 повернута відправнику (позивачу).

У абз. 3, 4 п.1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» господарським судам України роз`яснено, що днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Як вбачається із долученого позивачем трекінгу поштового відправлення № 0406006760690 повідомлення про неможливість вручення відповідачу вказаного відправлення оформлене 30.03.2024, а відтак саме 30.03.2024 слід вважати днем пред`явлення претензії.

Таким чином, позивач виконав свої зобов`язання з перерахування відповідачу попередньої оплати, а відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання з поставки товару, з огляду на що, за висновками суду, у позивача в силу положень ст. 693 ЦК України виникло право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати.

В той же час, суд вважає помилковим застосування до правовідносин між сторонами положень ст. 1212 ЦК України, на які позивач посилається у позовній заяві.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (ч. 3).

З аналізу приписів ст. 1212 ЦК України вбачається, що норми зазначеної статті звужують застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Конструкція статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

З огляду на обставини, встановлені вище, суд вважає помилковими висновки позивача щодо необхідності застосування статті 1212 ЦК України, оскільки грошові кошти у вигляді попередньої оплати набуті відповідачем на достатній правовій підставі - господарському договорі, що укладений у спрощений спосіб, зобов`язання сторін за яким не є припиненими та матеріали справи не містять доказів його розірвання. При цьому, претензія до відповідача від 19.03.2024 не є доказом розірвання договору.

Отже, кошти у розмірі 78 929,10 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача саме на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України, а позовні вимогу у цій частині підлягають задоволенню з урахуванням викладених вище висновків суду.

Крім того, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 4 867,08 грн за період з 14.04.2022 по 03.05.2024 та інфляційні втрати у розмірі 19 391,79 грн за період квітень 2022 року - лютий 2024 року, у зв`язку з неповерненням відповідачем суми сплаченої позивачем попередньої оплати.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Водночас, суд зазначає, що за договором поставки у продавця (постачальника) виникає обов`язок передати відповідний товар у власність покупця, якому відповідає обов`язок покупця прийняти цей товар, а також оплатити його. Тобто у постачальника на підставі договору виникає негрошове зобов`язання перед покупцем, і лише в разі порушення цього зобов`язання та за наявності відповідної вимоги покупця в постачальника може виникнути обов`язок щодо повернення суми попередньої оплати.

Як вже зазначалось, враховуючи надіслану позивачем претензію відповідачу про повернення сплачених коштів 25.03.2024, та її повернення відділенням поштового зв`язку позивачу у зв`язку з неотриманням 30.03.2024, саме вказана дата є днем пред`явлення відповідачу претензії, з якою пов`язується виникнення у останнього грошового зобов`язання. Будь-яких вимог до відповідача, які б пред`являлись позивачем раніше направленої 25.03.2024 претензії, про повернення коштів передоплати, матеріали справи не містять.

Враховуючи встановлений у претензії семиденний строк для сплати відповідачем коштів, прострочення відповідача з повернення суми попередньої оплати починається з 09.04.2024 (з урахуванням вихідних днів 07.04.2024, 08.04.2024).

Суд зазначає, що позивачем не обґрунтовано визначення ним настання для відповідача обов`язку повернути сплачені позивачем кошти попередньої оплати з 14.04.2022, будь-яких пояснень щодо визначення саме цієї дати початком прострочення відповідача позовна заява не містить.

Відтак, з урахуванням встановленої судом дати прострочення відповідача з повернення суми попередньої оплати та визначених позивачем меж періодів, за які ним здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 3% річних у розмірі 161,74 грн за період з 09.04.2024 по 03.05.2024. В свою чергу, інфляційні втрати у даному випадку не підлягають стягненню з відповідача, оскільки позивачем визначено період таких нарахувань, який сплив до 09.04.2024.

Відтак, позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 161,74 грн. В решті частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних у розмірі 4705,34 грн та інфляційних втрат у розмірі 19 391,79 грн слід відмовити, у зв`язку з безпідставністю їх нарахування.

У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За положеннями ч. 2 ст. 74 ГПК України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, дослідивши подані в матеріали справи докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідромаш Інжинірінг» (вул. Шахтарська, 5, м. Київ, 04074; ідентифікаційний код 37675397) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСТ ЕНЕРДЖИ» (вул. Олега Ольжича, 43, м. Київ, 04060; ідентифікаційний код 40182171) 78 929,10 грн заборгованості, 161,74 грн 3% річних та 2320,65 грн судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 12.08.2024.

Суддя Т. Ю. Трофименко